Постанова № 73787768, 23.04.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Справа № 619/737/17 Головуючий суддя І інстанції Кононихіна Н. Ю.

Провадження № 22-ц/790/1512/18 Суддя доповідач Піддубний Р.М.

Категорія: Спори, що виникають

із земельних правовідносин

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2018 року м. Харків

Апеляційний суд Харківської області в складі:

головуючого судді: Піддубного Р.М.,

суддів: Бурлаки І.В., Котелевець А.В.,

за участю секретаря: Кравченко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 619/737/17 за позовом керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області до ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку, зобов'язання вчинити певні дії, з апеляційною скаргою заступника прокурора Харківської області на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 07 грудня 2017 року у складі судді Кононихіної Н.Ю.,-

встановив:

У березні 2017 року керівник Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області звернувся до суду з позовом, в обґрунтування якого зазначив, що рішенням Русько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області від 12 вересня 2008 року відповідачу було передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд загальною площею 0, 1500 га в АДРЕСА_1. На підставі вказаного рішення 22 грудня 2008 року ОСОБА_1 отримав державний акт на право власності на вказану земельну ділянку серії НОМЕР_1. Посилаючись на те, що вказане рішення було винесено з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки спірна земельна ділянка сільськогосподарського призначення знаходиться за межами с. Руська Лозова Дергачівського району Харківської області, а тому повноваження щодо розпорядження нею належали районній державній адміністрації, рішення складено та підписано особисто Русько-Лозівським сільським головою ОСОБА_2 без попереднього винесення даного питання на розгляд депутатів Русько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області, про що свідчать постанови Золочівського районного суду Харківської області від 04.04.2014 року та 11.08.2014 року, прийняті за результатами розгляду кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_2 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 366 КК України, позивач просив визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку (кадастровий номер НОМЕР_2), загальною площею 0,1500 га серія серії НОМЕР_1 від 22.12.2008, виданий на ім'я ОСОБА_1, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010869300581; зобов'язати відповідача повернути на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області земельну ділянку (кадастровий номер НОМЕР_3), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 07 грудня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі заступник прокурора Харківської області, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, просив рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. В обґрунтування скарги зазначив, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про сплив позовної давності, оскільки зберігання державного акту про право власності на землю в Управлінні Держземагентства жодним чином не свідчить про обізнаність Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, а також прокурора про прийняття оспорюваних рішень та передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_1, а перебіг строку позовної давності почався після набрання чинності судовими рішеннями Золочівського районного суду Харківської області від 04 квітня 2014 та 11 серпня 2014 відносно ОСОБА_2 за фактом підробки рішень сесій сільської ради.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Судовим розглядом встановлено, відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, виданого на підставі рішення 26 сесії 5 скликання Русько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області від 12 вересня 2008 року, ОСОБА_1 належить земельна ділянка площею 0,1500 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Постановою Золочівського районного суду Харківської області від 11 серпня 2014 року ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 366 КК України на підставі Закону України «Про амністію на 2011 рік».

Вказаною постановою встановлено, що ОСОБА_2, працюючи головою Русько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області, підписав завідомо неправдиві рішення зазначеної ради на підставі яких були видані відповідні державні акти на право власності на земельні ділянки, в тому числі і державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_1

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що земельну ділянку було передано ОСОБА_1 у власність з порушенням вимог земельного законодавства, разом з тим, порушене право захисту шляхом визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування та витребування земельної ділянки не підлягає у зв'язку із спливом позовної давності.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

При цьому відповідно до частин першої та п'ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

На позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і направлені на захист права державної власності поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Статтею 36-1 Закону України «Про прокуратуру» та частиною другою статті 45 ЦПК України передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.

Процесуальні права прокурора як особи, якій надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначені у статті 46 ЦПК України, згідно з частиною першою якої органи та інші особи, які відповідно до статті 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

Прокурор, який бере участь у справі, має обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Отже прокурор, який за законом діє не у власних, а у державних інтересах, не має статусу самостійного позивача і тому для нього в таких випадках є обов'язковими правила стосовно перебігу строку позовної давності для держави, яка діє в особі відповідного суб'єкта публічного права, ч. 2 ст. 2 ЦК України.

Як встановлено судом, порушення вимог земельного законодавства щодо передачі у власність спірної земельної ділянки відбулось у 2008 році. Ці порушення законодавства не були такими, які відбувалися поза відома компетентних уповноважених державою органів, які здійснювали розпорядження земельними ділянками, а також контроль у сфері земельних відносин.

Другий примірник виданого 12 вересня 2008 року ОСОБА_1 Державного акту на право власності на земельну ділянку, який було зареєстровано у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010869300581, зберігався в Управлінні земельних ресурсів Дергачівського району Харківської області.

У відповіді Відділу Держгеокадастру у Дергачівському районі Харківської області від 04 жовтня .2016 року зазначено, що документацію із землеустрою та державні акти на право власності на земельні ділянки, включаючи спірну ділянку у даній справі, вилучено з архіву Територіального органу земельних ресурсів у Дергачівському районі Харківської області згідно протоколу виїмки від 16 червня 2011 року, тобто після офіційної реєстрації державного акту на право власності на спірну земельну ділянку 22 грудня 2008 року інформація про підстави набуття права власності та власника стала публічною, внаслідок чого відбулося державне визнання і легалізація цього права.

Таким чином, погодження технічної документації із землеустрою, реєстрація права власності на спірну земельну ділянку відбувалось за участю державних органів, які мали повноваження контролю та виявлення порушень при прийняті рішення органом місцевого самоврядування і мали можливість з 22 грудня 2008 року виявити порушення вимог земельного законодавства при передачі у власність земельної ділянки і в межах позовної давності поставити питання про оскарження рішення органу місцевого самоврядування. Тому колегія суддів погоджується з наведеними в рішенні суду першої інстанції висновками з цього приводу.

При цьому колегія суддів також зважає на те, що відповідно до ч. 3 ст. 16 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» в редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за використанням та охороною земель.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» (у редакції, що була чинна на момент виникнення спірних правовідносин) основними завданнями державного контролю за використанням та охороною земель є забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України, запобігання порушенням законодавства України у сфері використання та охорони земель, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення.

Згідно зі ст. 9 вказаного Закону державний контроль за використанням та охороною земель у системі центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів здійснювала Державна інспекція з контролю за використанням та охороною земель і її територіальні органи.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України», заява № 29979/04, при з'ясуванні пропорційності втручання у захищене ст. 1 Першого протоколу до Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод 1950р. право постійного користування на земельну ділянку, Європейський суд послався на своє рішення від 15 вересня 2009 року у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 69, згідно з яким у контексті скасування через шість років помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» при виправленні своєї помилки покладає на державні органи обов'язок діяти невідкладно. Крім того, повноваження з перегляду власних рішень, включаючи випадки виявлення помилки, не обмежено жодними часовими рамками, має суттєвий негативний вплив на юридичну визначеність у сфері особистих прав і цивільних правовідносин, що шкодить принципу «належного урядування» та вимозі «законності», закріпленим у статті 1 Першого протоколу (п.п. 71, 73 вказаного рішення Європейського суду від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України»).

Оскільки на момент виникнення порушень прав держави було врегульовано та функціонував механізм виявлення таких порушень через уповноважені державою органи, які після офіційної реєстрації Державного акту про право власності на землю 22 грудня 2008 року мали можливість виявити порушення визначеного законом порядку виділення земельної ділянки ініціювати відповідні процедури перевірки і звернення до суду, у тому числі за допомогою прокуратури, в межах передбаченого ст. 257 ЦК України строку позовної давності.

Той факт, що Головне Управління Держгеокадастру у Харківській області було визначено в якості уповноваженого територіального державного органу вже після реєстрації державного акту на спірну земельну ділянку, не впливає на початок перебігу трирічного строку позовної давності, оскільки на той день існував інший уповноважений в цих питаннях державний орган, про що правильно зазначив суд першої інстанції у своєму рішенні, у тому числі прокуратура України, які мали реальну можливість вчасно дізнатися про порушення державних прав та інтересів, що також випливає із факту вилучення органами слідства відповідних землевпорядних документів ще у 2011 році. У цьому питанні колегія суддів також враховує в якості джерела права наведені вище рішення Європейського суду стосовно обов'язку держави дотримуватися принципів належного врядування і правової (юридичної) визначеності, які є елементами конституційного принципу верховенства права, ст. 8 Основного Закону України. З цих підстав колегія суддів відхиляє доводи скарги про неможливість встановлення порушення прав та інтересів держави до ухвалення постанов Золочівського районного суду Харківської області від 04 квітня 2014 року та від 11 серпня 2014 року.

Крім того, з постановою Золочівського районного суду Харківської області від 07 квітня 2011 року кримінальну справу № 2015/1-90/11 за обвинуваченням ОСОБА_2 було призначено до попереднього судового розгляду, що дає підстави для висновку, що органам прокуратури на той час вже було відомо про порушення інтересів держави, допущених під час передачі земельної ділянки відповідачу у власність.

Оскільки суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 382 - 384 ЦПК України, -

постановив:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області залишити без задоволення.

Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 07 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 27 квітня 2018 року.

Головуючий Р.М. Піддубний

Судді І.В. Бурлака

А.В. Котелевець