Ухвала суду № 73783514, 26.04.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/1344/18

Номер справи місцевого суду: 522/22905/16-ц

Головуючий у першій інстанції Свячена Ю. Б.

Доповідач Драгомерецький М. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.04.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого: Драгомерецького М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Дрішлюка А.І.,

Громіка Р.Д.,

при секретарі: Фабіжевській Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Рента» на ухвалу Приморського районного суду м.Одеси від 28 серпня 2017 року за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-лізингової компанії «Рента», ОСОБА_4, ОСОБА_5 про заміну сторони договору,-

В С Т А Н О В И В:

28 листопада 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ТОВ «Інвестиційно-лізингової компанії «Рента», ОСОБА_4, ОСОБА_5 про заміну сторони договору.

06 грудня 2016 року до районного суду від позивача надійшла заява про забезпечення позову згідно якої він просить: заборонити ТОВ «Інвестиційно-лізингової компанії «Рента» його посадовим особам і другим особам, які діють за дорученням, здійснювати наступні дії відносно нежитлового приміщення АДРЕСА_1, а саме: проникати до приміщення, здійснювати орендатору ОСОБА_3 і пов'язаних з ним особам перепони у користуванні цим приміщенням; здійснювати наступні дії пов'язані з користуванням або розпорядженням нежитлових приміщень, в тому числі і забороняти укладати з третіми особами цивільно-правові договори відносно цього приміщення; завершувати, змінювати, обмежувати дії договорів с ПАТ «Одесаобленерго», ТОВ «Одеса-газозабезпечення», ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» відносно нежитлових приміщень; накласти арешт на нежитлові приміщення АДРЕСА_1.

Заява обґрунтовується тим, що невжиття заходів забезпечення позову надасть можливість відповідачу ТОВ «Інвестиційно-лізингової компанії «Рента» до ухвалення рішення по справі проникати в орендоване ним приміщення, вчиняти заборони щодо користування. Крім цього, існує ймовірність, що відповідач може неодноразово передавати право власності чи користування третім особам, тим самим порушити його права як орендаря.

Ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 28 серпня 2017 року заяву задоволено частково. Заборонено ТОВ «Інвестиційно-лізингової компанії «Рента», його посадовим особам і другим особам, які діють за дорученням, здійснювати наступні дії пов'язані з користуванням або розпорядженням нежитлових приміщень АДРЕСА_1, в тому числі і забороняти укладати з третіми особами цивільно-правові договори відносно цього приміщення. Накладено арешт на нежитлові приміщення АДРЕСА_1, до розгляду справи по суті.

В апеляційній скарзі ТОВ «Інвестиційно-лізингової компанії «Рента» просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову, якою відмовити у задоволенні заяви в повному обсязі, посилаючись на порушення норм права.

У судове засідання до суду апеляційної інстанції сторони по справі не з'явились, але про розгляд справи вони сповіщались належним чином та завчасно, про що свідчать поштові повідомлення про отримання ними судових повісток. Тому у відповідності до ч.2 ст.372 ЦПК України їх неявка у судове засідання не перешкоджає розглядові справи та у доступі до суду апеляційної інстанції.

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду в межах заяви та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п.9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно ст.151 ЦПК України (в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду.

Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.

Відповідно до положень ст. 152 ЦПК України (в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії; передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам. Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом в якому просить замінити сторону орендодавця в Договорі оренди нежитлового приміщення АДРЕСА_1 з попередніх власників ОСОБА_4, ОСОБА_5 на нового власника ТОВ «Інвестиційно-лізингової компанії «Рента», тобто за своєю правовою природою позовна заява носить немайновий характер.

За загальним правилом немайновий характер вимоги обумовлено тим, що така вимога не підлягає вартісній оцінці; відсутність майнового характеру вимоги виключає її забезпечення шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві та знаходяться у нього або в інших осіб.

Застосування до вимог немайнового характеру виду забезпечення позову, передбаченого пунктом 1 частини 1 статті 152 ЦПК України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, не є відповідним визначеному цивільним процесуальним законодавством принципу співмірності заявлених вимог обраному способу забезпечення та не є узгодженим з пунктами 3, 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову».

Таким чином, оскільки вимоги ОСОБА_3 не містять майнового характеру, то підстави для забезпечення таких вимог накладенням арешту на нежитлові приміщення у суду першої інстанції були відсутні.

Пунктом 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» роз'яснено, що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.

Цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

Однак, суд першої інстанції зазначених вимог закону не дотримався, не з'ясував зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову, про який просить позивач і предметом позовних вимог та не обґрунтував наявність підстав імовірного утруднення виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів.

Отже, місцевий суд обрав вид забезпечення позову, який не відповідає заявленим позовним вимогам.

Такий вид забезпечення позову є неспівмірним із заявленою немайновою позовною вимогою, оскільки вжиття таких заходів забезпечення ніяким чином не пов'язане з виконанням майбутнього рішення суду по цій справі.

Згідно п. 4 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Оскільки при вирішенні даного питання судом першої інстанції не дотримано норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення цього питання, ухвала суду першої інстанції відповідно до ст. 376 ЦПК України підлягає до скасування з постановленням нової ухвали про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_3 про забезпечення позову в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд Одеської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рента» задовольнити, ухвалу Приморського районного суду м.Одеси від 28 серпня 2017 рокускасувати.

Постановити нову ухвалу, якою у задоволенні заяви ОСОБА_3 про забезпечення позову відмовити у повному обсязі.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та подальшому оскарженню не підлягає.

Повний текст судового рішення складено: 02 травня 2018 року.

Судді апеляційного суду Одеської області: М.М.Драгомерецький

А.І.Дрішлюк

Р.Д.Громік