Постанова № 73776898, 02.05.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №484/4397/17 02.05.2018

Провадження №22-ц/784/709/18

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 484/4397/17 Категорія 27

Провадження № 22-ц/784/709/18

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 травня 2018 року Судова колегія судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Миколаївської області в складі :

головуючого - Темнікової В.І.,

суддів - Бондаренко Т.З., Крамаренко Т.В.,

із секретарем судового засідання - Андрієнко Л.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк (далі - ПАТ КБ) «ПриватБанк» на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 27 лютого 2018 року постановлене під головуванням судді Маржиної Т.В. в приміщенні суду, у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк (далі - ПАТ КБ) «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И Л А :

В грудні 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому посилався на те, що відповідно до укладеного договору № б/н від 26.12.2011 р. ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 300 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 34.80 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач зобов'язання за вказаним договором не виконав, в зв'язку з чим станом на 31.10.2017 року в нього утворилася заборгованість в сумі 11539,93 грн., яка складається з : 124,88 грн. - заборгованість за кредитом; 7389,34 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 3000 грн. - заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. - штраф (фіксована частина); 525,71 грн. - штраф (процентна складова). На підставі вищевикладеного, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість у розмір 11 539грн.93 коп. за кредитним договором № б/н від 26.12.2011 року та стягнути з відповідача судові витрати.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 27 лютого 2018 року в задоволені позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.

Не погодившись з зазначеним рішенням, ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задовольнити в повному обсязі, посилаючись на те, що воно є незаконним, винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права, за недоведеністю обставин, що мають значення для вирішення спору та невідповідності висновків суду обставинам справи.

Учасники процесу до судового засідання не з'явилися, хоча про час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні ( ст.263 ЦПК України).

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин ( ст. 264 ЦПК України).

Рішення суду зазначеним вимогам закону в повній мірі не відповідає.

Приймаючи рішення по справі, суд виходив з того, що 26.12.2011 року ОСОБА_2 до ПАТ КБ «Приватбанк» було надано заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, згідно якої він виявив бажання оформити на своє ім'я картку, однак, у заяві не заначено яку саме і не надано суду жодного належного і допустимого доказу на підтвердження факту отримання відповідачем згідно цієї заяви картки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» як зазначено у позові, а також щодо часу видачі такої карти та строку її дії. Надана суду довідка про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти клієнта ОСОБА_2 (картрахунок НОМЕР_1 від 22.09.2014 року) не підтверджує на думку суду того факту, що картрахунок 22.09.2014 року був відкритий на підставі заяви ОСОБА_2 від 26.12.2011 року.

Тому суд дійшов висновку, що позивачем не надано жодного доказу, який би свідчив про укладення між сторонами у будь-якому виді кредитного договору та отримання відповідачем за власною згодою платіжної карти «Кредитка «Універсальна» (50 днів пільгового періоду). Не надано доказів, на підставі яких можна встановити зв'язок між зазначеним у довідці банку номером карткового рахунку, начебто відкритим на ім'я відповідача та будь-яким кредитним договором, укладеним між позивачем та відповідачем.

Приймаючи рішення по справі, суд посилався також на те, що позивачем не надано обґрунтованого логічно - зрозумілого розрахунку заборгованості. Документи, названі позивачем «розрахунок заборгованості», фактично містять лише певні показники, але в них не наведений алгоритм (формула), за яким можливо зрозуміти, як з наведених показників утворився результат (тіло кредиту; відсотки; з яких сум розраховані штрафи тощо; за який період). У таких «розрахунках» зазначено, що вони здійснені за договором від 26.12.2011 року, але як зазначено вище, судом не встановлений зв'язок між таким договором та зазначеним у довідці картковим рахунком.

Проаналізувавши дані обставини по справі у сукупності з положеннями ст. 12,13,81ЦПК України, суд дійшов висновку, що позивачем не надано суду доказів на підтвердження існування між сторонами кредитних правовідносин, а тому відсутні підстави для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності за невиконання зобов'язань за кредитним договором. Існування такого договору позивачем не доведене, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

Висновок суду про необхідність відмови у задоволенні вимог в межах заявлених в установленому законом порядку позовних вимог по даній справі відповідає законодавству, яке регулює спірні правовідносини. Проте підстави, викладені в рішенні суду на обґрунтування такого висновку, не відповідають матеріалам справи та встановленим обставинам по справі, виходячи з наступного.

Судом правильно було зазначено, що за положеннями статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частинами 1, 2 статті 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч.1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Статтями 525, 526, 527, 530 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та якщо у зобов'язані встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Як убачається з матеріалів справи, 26 грудня 2011 року ОСОБА_2 звернувся до ПАТ КБ «Приватбанк» з заявою про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, яка була підписана як ним, так і представником ПАТ КБ «Приватбанк», що свідчить про те, що між ПАТ КБ «Приватбанк» та відповідачем було укладено Кредитний договір № б/н від 26.12.2011р., відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що Анкета-заява разом з Памяткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, які викладені на банківському сайті, а також Тарифами, складає між ним та Банком Договір, що підтверджується підписом відповідача у заяві.

Згідно виписки руху коштів за рахунком відповідач до 2014 року не здійснював операцій з отримання та повернення кредиту. Потім ним була отримана перевипущена картка № НОМЕР_2 зі строком дії до липня 2018 року, що підтверджується копією фотографії відповідача з картою, витягом із програмного комплексу банку. Згідно виписки про рух коштів за рахунком, відповідач почав користуватися даною карткою 22 вересня 2014р., що також відповідно до ст.1069 ЦК України свідчить про надання кредиту.

Таким чином, колегія суддів вважає, що матеріалами справи достовірно підтверджено, що між сторонами існують кредитні правовідносини на підставі кредитного договору № б/н від 26 грудня 2011 року у вигляді відновлювальної кредитної лінії, а також те, що для здійснення операцій з отримання та повернення кредиту за даним кредитним договором відповідач отримав картку «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» НОМЕР_2 зі строком дії до липня 2018 року.

Суд даним обставинам належної правової оцінки не дав та не визначившись з характером спірних відносин та нормами матеріального права, що їх регулюють, помилково дійшов висновку, що позивачем не надано жодного доказу, який би свідчив про укладення між сторонами у будь-якому виді кредитного договору та отримання відповідачем за власною згодою платіжної карти, а також про існування зв'язку між зазначеним у довідці банку номером карткового рахунку та будь-яким кредитним договором, укладеним між позивачем та відповідачем.

Крім того, судом не в повній мірі враховано положення ст.1054 ЦК України про те, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. За змістом статті 207 ЦК України, як уже зазначалося раніше, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, оскільки відповідач отримав кредитні кошти від банку, він зобов'язаний повернути кредит та сплатити проценти.

Однак, не зважаючи на те, що Анкета-заява про приєднання до Умов та правила надання банківських послуг, яка була підписана відповідачем, містить в собі ствердження, що відповідач надав згоду на те, ця заява разом з Памяткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, які викладені на банківському сайті, а також Тарифами, складають між ним та Банком Договір, колегія суддів вважає, що у суду не має достатніх правових підстав при визначенні суми заборгованості за кредитним договором, укладеним між сторонами, керуватися саме тими Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами, які були долучені до позовної заяви, так як вони позичальником не підписані. Будь-яких доказів того, що відповідач був ознайомлений саме з цими Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами, суду надано не було.

Тому приймаючи рішення слід виходити з тих фактично отриманих та повернутих відповідачем сум, які зафіксовані у виписці руху коштів за рахунком, відкритим за укладеним між сторонами кредитним договором.

Крім того, відповідно до ч.2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. А згідно ч.1 ст. 1048 ЦК України п озикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Оскільки в Анкеті-заяві не встановлений розмір процентів, їх розмір слід визначати на рівні облікової ставки Національного банку України.

Не встановлені в Анкеті-заяві також зобов'язання відповідача щодо сплати пені та штрафів за неналежне виконання умов договору, тому колегія суддів вважає, що правові підстави для стягнення пені та штрафів відсутні, так як обов'язковість застосування цих складових, якщо вони не передбачені умовами договору, діючим законодавством не передбачена.

Як убачається з виписки руху коштів за рахунком та розрахунку заборгованості прострочена заборгованість виникла 31 жовтня 2014 року. Станом на цю дату залишок заборгованості за тілом кредиту складав 300грн., а залишок заборгованості за процентами складав 10,85грн. Останнє погашення заборгованості відповідачем було здійснено 28 лютого 2015року в сумі 450грн.

Облікова ставка Національного банку України у період з 31 жовтня 2014 року по 13 листопада 2014р. становила 12,5, з 13 листопада 2014р. по 06 лютого 2015р. - 14, а з 06 лютого по 28 лютого 2015року -19,5.

Період з 31 жовтня 2014 року по 13 листопада 2014р. складає 13 днів; з 14 листопада 2014р. по 06 лютого 2015р. -85 днів; з 07 лютого по 28 лютого 2015року -22 дня.

Виходячи з відсоткової ставки, визначеної на рівні облікової ставки Національного банку України, залишок заборгованості за процентами за вказані періоди становить:

за період з 31 жовтня 2014 року по 13 листопада 2014р. - 1 грн.43 коп. ((300+10,85)х12,5:100:360х13 днів=1,43);

за період з 14 листопада 2014р. по 06 лютого 2015р. -10 грн. 20 коп. ((310,85+1,43)х14:100:360х85 днів=10,20);

за період з 07 лютого по 28 лютого 2015року -03 грн. 74 коп. ((312,28+10,20)х19,5:100:360х22 дня=03,74).

Тобто, всього станом на 28 лютого 2018р. заборгованість по процентам становила 26 грн.22 коп. ( 10грн.85 коп.+1 грн.43 коп.+ 10 грн. 20 коп.+ 03 грн. 74 коп.= 26 грн.22 коп.).

Загальна сума заборгованості за кредитом станом на 28 лютого 2018р. становила 326 грн.22 коп.( 300грн. за тілом кредиту та 26грн.22коп. - за процентами). Відповідачем 28 лютого 2015 року було здійснено погашення заборгованості за кредитним договором у сумі 450грн. Після цього відповідач не здійснював операцій з отримання кредиту, а тому у позивача були відсутні підстави для нарахування процентів за користування кредитними коштами, які були повернуті банку відповідачем 28 лютого 2015р. в повному обсязі.

Аналіз зазначених вище обставин свідчить про відсутність заборгованості по кредитному договору, а тому позовні вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 11539,93грн. є необґрунтованими.

Суд даним обставинам належної правової оцінки не дав та не встановивши дійсні обставини по справі і не визначившись з характером спірних відносин та нормами матеріального права, що їх регулюють, відмовив у задоволенні позовних вимог до відповідача не з підстав, зазначених вище в тесті постанови апеляційного суду, а з підстав не надання позивачем доказів укладення між сторонами у будь-якому виді кредитного договору, отримання відповідачем за власною згодою платіжної карти, а також існування зв'язку між зазначеним у довідці банку номером карткового рахунку та будь-яким кредитним договором, укладеним між позивачем та відповідачем, та незрозумілістю розрахунку заборгованості за кредитним договором, наданому позивачем до позовної заяви, тому рішення суду слід змінити в частині правового обґрунтування підстав відмови у задоволенні позовних вимог і вважати підставою відмови в позові зазначені в тексті постанови висновки суду апеляційної інстанції про відсутність заборгованості по кредитному договору.

Доводи апеляційної скарги про наявність заборгованості за кредитним договором станом на час звернення до суду у визначеному в розрахунку заборгованості розмірі не відповідають обставинам справи, а тому не є підставою для скасування рішення.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 376, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 27 лютого 2018 року змінити в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 26 грудня 2011 року у розмірі 11539грн. 93 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання її повного тексту в порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий

Судді

Повний текст постанови складено 04 травня 2018 року