Постанова № 73775538, 25.04.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 452/1241/17 Головуючий у 1 інстанції: Казан І.С.

Провадження № 22-ц/783/5244/17 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.

Категорія: 55

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2018 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючого судді - Шандри М.М.

суддів: Левика Я.А., Бойко С.М.

секретаря: Симця В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Самбірського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства на рішення Самбірського міькрайонного суду Львівської області від 31 травня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Самбірського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства про стягнення невиплаченої заробітної плати,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Самбірського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства про стягнення невиплаченої заробітної плати у розмірі 54 545,37 грн. та 5000 грн. як відшкодування моральної шкоди. Свої вимоги мотивував тим, що він працював у відповідача із 16.01.2004 року по 31.10.2016 року, а за період із квітня 2010 року по грудень 2014 року під час роботи позивача на посаді контролера-техніка 2-ої категорії Самбірського ВУВКГ, підприємством у порушення ст. 43 Конституції, ст. ст. 2, 3 КЗпП України, ст. 5 Закону України «Про оплату праці», проводилось нарахування заробітної плати із розрахунку нижче встановленої мінімальної тарифної ставки робітника першого розряду, зокрема позивачу при встановленні місячного посадового окладу проводився розрахунок нижче законодавчо встановленої відповідними Законами України «Про державний бюджет» мінімальної заробітної плати. Крім того, позивачу Самбірським ВУВКГ не проводилося донарахування до мінімальної тарифної ставки робітника першого розряду коефіцієнта у співвідношенні 1,2 до мінімальної тарифної ставки встановленої територіальною угодою між Львівською ОДА і об'єднанням роботодавців та профспілковими об'єднаннями Львівської області на 2012-2014рр. Через наведене позивач недоотримував заробітну плату і вказані порушення законодавства про працю були виявлені територіальною державною інспекцією з питань праці у Львівській області Державної інспекції з питань праці України.

Оскаржуваним рішенням Самбірського міькрайонного суду Львівської області від 31 травня 2017 року позов задоволено частково.

Стягнуто із Самбірського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства на користь ОСОБА_3 недоплачену заробітну плату у розмірі 54 545,37 грн. та 2500 грн. у відшкодування моральної шкоди, а всього 57 045,37 грн.

Стягнуто із Самбірського ВУВКГ у дохід держави судовий збір 640 грн.

Рішення суду оскаржило Самбірське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства.

В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, зазначає, що Самбірське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства не перебуває у сфері дії сторін Територіальної угоди і дія такої територіальної угоди на нього не поширюється, відтак правові підстави застосування норм і гарантій територіальної угоди відсутні. Крім цього посилається на те, що позивачем не доведено факту заподіяння йому моральної шкоди. Вважає позов безпідставним та необґрунтованим та просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Представник відповідача Самбірського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства у судове засідання не з'явився, належним чином про час і місце розгляду справи повідомлений (а.с.194), тому розгляд справи відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України здійснюється колегією суддів за його відсутності.

У судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4 проти задоволення апеляційної скарги заперечили, додатково пояснили, що колективний договір приймався та підписувався за участі як працівників відповідача, так і самим керівником підприємства, що підтверджено матеріалами справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).

У відповідності до вимог ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення таким вимогам відповідає.

Статтею 43 Конституції України регламентовано, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами; а згідно частини четвертої цієї норми Закону, власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Судом першої інстанції установлено, що ОСОБА_3 з 16.01.2004 року по 31.10.2016 року працював у Самбірському ВУВКГ, з 01.08.2009 року по 31.10.2016 на посаді контролера-техніка 2-ої категорії Самбірського ВУВКГ; 15 квітня 2010 року на зборах трудового колективу Самбірського ВУВКГ був укладений за участю керівника ВУВКГ та погоджений головою профкому даного підприємства колективний договір на 2010-2012рр. П.1 розділу «Оплата праці» колективного договору Самбірського ВУВКГ на 2010-2012рр. встановлено здійснювати оплату праці робітників на основі тарифної системи: погодинних тарифних ставок згідно з Додатком 1 Тарифної частини Регіональної угоди; місячних посадових окладів для керівників, професіоналів, фахівців, техніків усіх спеціальностей згідно Додатку 6 Тарифної частини Регіональної угоди.

Згідно Додатку 6 Тарифної частини Територіальної угоди на 2010-2012 рр., місячні посадові оклади керівників, професіоналів, фахівців, розраховуються за наступною формулою: «мінімальна зарплата*1.2*Z (коефіцієнт співвідношення по галузях за видами робіт)*Х(коефіцієнт співвідношення по професії, посаді)».

30 жовтня 2012 року між Львівською обласною державною адміністрацією, об'єднаннями роботодавців та профспілковими об'єднаннями Львівської області укладена територіальна угода на 2012-2014 роки.

Даними угодами визначені умови оплати праці працівників Самбірського ВУВКГ і працівників підприємств житлово-комунального господарства області та встановлені відповідні коефіцієнти співвідношень мінімальної тарифної ставки.

Судом також установлено, що відповідачем із квітня 2010 року при визначенні місячного посадового окладу робітника першого розряду проведено оплату заробітної плати позивачу з розрахунку нижче законодавчо-встановленої мінімальної заробітної плати, що вбачається із нарахованих сум, довідки про заробітну плату та розміру мінімальної заробітної плати встановленої Законами України «Про державний бюджет» на 2010-2014 рр. Крім того, позивачу не проводилось донарахування до мінімальної тарифної ставки робітника першого розряду коефіцієнтної ставки визначеної територіальною угодою між Львівською обласною державною адміністрацією, об'єднаннями роботодавців та профспілковими об'єднаннями Львівської області на 2012-2014 рр.

Ураховуючи наведене, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про порушення відповідачем при нарахуванні заробітної плати позивачу в період з квітня 2010 року по грудень 2014 року вимог ст. 43 Конституції України, ст. ст. 2, 95 - 97 КЗпП України, ст. ст. 5, 6 Закону України «Про оплату праці», тому з відповідача згідно умов оплати праці визначених колективним договором Самбірського ВУВКГ на 2010-2012рр. та територіальною угодою між Львівською обласною державною адміністрацією, об'єднанням роботодавців та профспілковими об'єднаннями Львівської області на 2012-2014 роки, зареєстрованою в Міністерстві соціальної політики України 30 жовтня 2012 року за №30, слід стягнути в користь позивача невиплачену заробітну плату, яка згідно розрахунку, наданого позивачем та на спростування якого відповідачем не надано жодних доказів, за період з квітня 2010 року по грудень 2014 року становить 54545,37грн.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Як роз'яснив Верховний суд України у п.9 Постанови Пленуму від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової ) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються тяжкість вимушених змін у життєвих стосунках потерпілого, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Задовольняючи частково позов в частині відшкодування моральної шкоди, міськрайонний суд вірно виходив з того, що ОСОБА_3 було завдано моральну шкоду, так як порушення його законних прав призвело до фізичних та душевних незручностей, моральних страждань, зміни способу життя і вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя. При визначенні розміру моральної шкоди суд виходив із засад розумності, виваженості та справедливості, врахував характер і глибину моральних страждань позивача та інші обставини, що мають істотне значення, що відповідає роз'ясненням, викладеним у п.9 Постанови Пленуму від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».

Доводи апеляційної скарги про те, що Самбірське ВУВКГ не зобов'язане дотримуватись умов Територіальної угоди між Львівською облдержадміністрацією, об'єднанням роботодавців та профспілковими об'єднаннями Львівщини, оскільки Самбірське ВУВКГ не було стороною цього договору, не обґрунтовані, оскільки підписантами Територіальної угоди щодо оплати праці працівників комунальних підприємств Львівщини були органи державної влади, уповноважені власники комунальних підприємств та профспілки, що відповідає вимогам законну.

За таких обставин, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, вірно встановив обставини справи та прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Рішення суду відповідає вимогам процесуального та матеріального права, обставинам справи, доводи скарги висновків суду не спростовують, тому колегія суддів підстав для скасування рішення суду не вбачає.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Самбірського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства залишити без задоволення.

Рішення Самбірського міькрайонного суду Львівської області від 31 травня 2017 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повний текст постанови складено: 04.05.2018р.

Головуючий

Судді: