Постанова № 73774271, 03.05.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний №316/969/16

Справа № 22-ц/778/261/18 Головуючий у 1-й інстанції: Капустинський М.В.

Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 травня 2018 року м. Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

Головуючого: Кочеткової І.В.,

суддів: Маловічко С.В.,

Гончар М.С.,

секретар: Бєлова А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Комунального підприємства «Підприємства комунальної власності» Енергодарської міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про припинення трудового договору, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за затримку виплат при звільненні, компенсації за невикористану відпустку без урахування утримання податків та інших обов'язкових платежів,

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 10 липня 2017 року,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищевказаним позовом, який в ході розгляду справи доповнював і уточнював. Зазначав, що з липня 2015 року обіймав посаду директора з експлуатації електричних мереж КП «Підприємство комунальної власності» Енергодарської міської ради (надалі - КП «ПКВ» ЕМР). Наказом № 671-К від 07.06.2016 р. його звільнено з роботи у зв'язку із скорочення чисельності та штату на підставі за п.1 ст.40 КЗпП України. Посилаючись на те, що при розірванні трудового договору відповідач порушив вимоги трудового законодавства, оскільки він не був завчасно попереджений про наступне вивільнення, професійна спілка «Комунальник Енергодара», членом виборчого органу якої він є, не надала згоди на його звільнення, роботодавець не повідомив Енергодарську міську раду про його звільнення як депутата міської ради, не провів остаточний розрахунок в день звільнення, просив суд визнати незаконним та скасувати вищевказаний наказ, поновити його на роботі, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, середній заробіток внаслідок затримки виплат при звільненні, заборгованість із заробітної плати у розмірі 4 583,47 грн.,компенсацію за невикористану відпустку 5 318,32 грн., виплати внаслідок непрацездатності на суму 21 388, 64 грн.

Рішенням Енергодарського міського Запорізької області 10 липня 2017 року у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.

В апеляційній скарзі про скасування судового рішення і ухвалення нового про задоволення позову ОСОБА_3 посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Зазначає, що рішення суду постановлено з порушенням норм матеріального і процесуального права. Зокрема, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що його не було попереджено у передбаченому законом порядку про вивільнення, не запропонована інша робота, не отримана згода на його звільнення від профспілкового органу, не повідомлено Енергодарську міську раду про майбутнє звільнення депутата ради. Крім того, з ним не був проведений остаточний розрахунок, не виплачена заробітна плата за січень і червень 2016 року в загальній сумі 4 583, 47 грн., компенсація за невикористану відпустку у розмірі 5 318, 32 грн., а також не виплачені грошова допомога за період тимчасової непрацездатності з лютого по червень 2016 року в загальній сумі 21 388,64 грн.

Відповідно до пункту 9 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, судове рішення скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позову з огляду на такі обставини.

За змістом ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч.ч.1,2,5 ст. 263 ЦПК України).

Рішення суду першої інстанції не відповідає вказаним вимогам.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення ОСОБА_3 відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства, від ознайомлення з наказами про майбутнє звільнення і про наявні вакансії останній ухилявся, що підтверджується відповідними актами, копія наказів направлялася йому поштою за місцем проживання, профспілковий орган був завчасно письмово повідомлений про майбутнє вивільнення, заборгованість із соціальної допомоги з тимчасовою втратою працездатності не виплачена у зв'язку із накладенням арешту на рахунки підприємства.

Проте таких висновків суд першої інстанції дійшов з порушенням норм матеріального і процесуального права, вони не ґрунтуються на зібраних у справі доказах, а тому з ними не можна погодитися.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з'ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника.

Встановлено, що наказом №889-К від 13.07.2015р. ОСОБА_3 прийнято на роботу директором з експлуатації електричних мереж КП «Підприємство комунальної власності» Енергодарської міської ради (том 1:а.с.7).

Рішенням Енергодарської міської ради від 29 січня 2016 року №25 «Про заходи щодо упорядкування та оптимізації структури КП «Підприємство комунальної власності» погоджено загальну структуру управління комунального підприємства, виключено із штатного розкладу комунального підприємства низку посад, в тому числі директора з експлуатації електричних мереж; виконуючому обов'язки генерального директора КП уповноважено у строк до 01.03.2016р. привести штатний розклад підприємства у відповідність із рішенням ради (том1:а.с.47-48).

Наказом В.о. генерального директора КП «Підприємство комунальної власності» від 01 лютого 2016 року №50 на виконання рішення міської ради скорочено посаду директора з експлуатації електричних мереж. Начальника відділу кадрів зобов'язано попередити про наступне вивільнення осіб, які підлягають скороченню. (том1: а.с.49-50).

Наказом В.о. директора КП «Підприємство комунальної власності» від 01 лютого 2016 року №115-к зобов'язано начальника відділу кадрів Мяхкоход В.С. в термін до 11 лютого 2016 року письмово попередити згідно діючому законодавству працівників про наступне вивільнення, в тому числі директора з експлуатації електричних мереж ОСОБА_3 (том1:а.с.51).

З якого часу передбачено скорочення посади директора з експлуатації електричних мереж в наказі не зазначено.

Відповідно до додатку до наказу №115-к від 01 лютого 2016 року ОСОБА_3 від ознайомлення з наказом відмовився, про що складено акт від 31 березня 2016 року (том1:а.с.53).

31 грудня 2015 року голові профспілкового комітету первинної профспілкової організації КП «Підприємство комунальної власності» направлено повідомлення про планування звільнення у квітні 2016 року 18 працівників, в тому числі і директора з експлуатації електричних мереж (том1:а.с.56).

Аналогічне повідомлення було направлено голові первинної профспілкової організації «Комунальник Енергодара « Нікітіній Л.О., яке остання отримала 04.02.2016р. (том1:а.с.60).

Відповідно до акту, складеного 31 березня 2016 року комісією у складі представника КП «ПКВ» Голіщева В.Ю., економіста з планування Яланської О.О., інженера по роботі з персоналом Малахової Ю.Ю. , ОСОБА_3 було повідомлено про скорочення його посади 30 травня 2016 року, від ознайомлення з повідомленням і від отримання його копії останній відмовився (том1:а.с.203).

Того ж дня комісією у такому ж складі було складено акт про відмову ОСОБА_12 ознайомитися із переліком вакансій (том1:а.с.205).

31 березня 2016 року ОСОБА_3 засобами поштового зв'язку було направлено листа з переліком шести вакантних посад для подальшого працевлаштування (том1: а.с.206, 207), вказаний лист адресату не вручений, що не заперечувалося сторонами у суді апеляційної інстанції.

Наказом №671-К від 07 червня 2016 року директора з експлуатації електричних мереж ОСОБА_3 звільнено з посади за скороченням чисельності та штату п.1 ст.40 КЗпП України.(том1:а.с.208).

Дійшовши висновку про те, що вивільнення ОСОБА_3 відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що 31 березня 2016 року, коли були складені акти про відмову працівника ознайомитися із наказом про вивільнення і з переліком вакантних посад, останній хворів і був відсутній на робочому місці, що підтверджується як табелем обліку робочого часу за березень 2016 року, так і листком непрацездатності АГШ №647080, згідно якому ОСОБА_3 звільнено від роботи у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю на строк з 07 березня 2016 по 01 квітня 2016 року (том2:а.с.217,231).

Крім того, як вбачається із матеріалів справи з 08 лютого по 07 червня 2016 року ОСОБА_3 хворів і був відсутній на робочому місці (том2: а.с.226-236).

В суді апеляційної інстанції представник відповідача пояснював, що комісія зустріла ОСОБА_3 на вулиці біля його будинку, де намагалася вручити йому відповідний наказ і перелік вакантних посад, останній відмовився від їх отримання, про що були складені відповідні акти.

Проте, такий порядок повідомлення працівника про майбутнє вивільнення не узгоджується з вимогами трудового законодавства. Вчинення комісією дій, спрямованих на розірвання трудового договору, в період тривалої тимчасової непрацездатності робітника порушує право останнього бути належним чином повідомленим про скорочення його посади і визначитися із запропонованими вакантними посадами.

За вказаних обставин висновки суду першої інстанції про те, що відповідачем дотримані вимоги трудового законодавства при скороченні працівника, який ухилився від отримання наказу про скорочення і від ознайомлення з вакантними посадами, є такими, що не відповідають фактичним обставинам справи і вимогам закону.

Поза увагою суду першої інстанції залишилася і та обставина, що рішенням міської ради від 29 січня 2016 року № 25 у зв'язку із скороченням низки посад на КП «Підприємство комунальної власності» штатний розклад комунального підприємства підлягав приведенню у відповідність із рішенням ради до 01.03.2016р., про що зазначено у п.4 рішення ради. Виконання цього пункту рішення міської ради покладено на виконуючого обов'язки генерального директора підприємства ОСОБА_13 (том1:а.с.47-48).

Відповідно до штатного розкладу КП «Підприємство комунальної власності» на 2016 рік, затвердженого В.о. генерального директора 01.03.2016р., в штатному розкладі наявна посада директора з експлуатації електричних мереж з посадовим окладом 5 815 грн. (том1:а.с.63).

Іншого штатного розкладу комунальне підприємство суду не надавало.

Вказана обставина свідчить про те, що фактично скорочення посади, яку обіймав позивач, у 2016 році не відбувалося, оскільки у штатному розкладі підприємства на 2016 рік від 01.03.2016 року, приведеному у відповідність з рішенням міської ради від 29 січня 2016 року №25, посада директора з експлуатації електричних мереж збережена.

Оцінюючи всі встановлені обставини справи у сукупності, судова колегія доходить до переконання, що порушення прав позивача з боку роботодавця полягають в тому, що власником не було виконано покладений на нього законом обов`язок попередити працівника про майбутнє вивільнення, ознайомити з всіма існуючими вакансіями на підприємстві і зокрема з інформацією, що штатна посада, яку обіймав позивач, була передбачена і в новому штатному розкладі підприємства, сформованому 01.03.2016 року.

За таких обставин судова колегія доходить висновку, що при звільнені позивача з роботи на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України відповідачем було допущено порушення вимог ч.ч.1, 3 ст. 49-2 КЗпП України (не попереджено персонально не пізніше ніж за два місяці про наступне вивільнення, не запропоновано наявні на підприємстві вакансії, в тому числі і ту посаду, яку обіймав позивач), що є підставою для поновлення його на роботі.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі Порядок).

З урахуванням цих норм, зокрема абз. 3 п. 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Останнім абзацом пункту 4 цього Порядку передбачено, що в інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Пунктом 10 Порядку також передбачено, що у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.

Як вбачається встановлено судом і підтверджується табелями обліку робочого часу позивач ОСОБА_3 з 25 січня до 5 лютого 2016 року перебував у відпустці без збереження заробітної плати, а з 08 лютого по 07 червня 2016 року - на лікарняному.

Отже, заробітна плата за час вимушеного прогулу має бути розрахована виходячи з його посадового окладу, відкоригованого на коефіцієнт підвищення заробітної плати на комунальному підприємстві.

Згідно штатному розкладу за 2016 року посадовий оклад ОСОБА_3 становить 5 815 грн., середньоденний заробіток становить відповідно 290, 75 грн., коефіцієнт підвищення заробітної плати на підприємстві становить 1,58; кількість днів вимушеного прогулу з 07 червня 2016 року до 03 травня 2018 року становить 453. Розмір середнього заробітку, що підлягає стягненню з підприємства на користь незаконно звільненого працівника становить 208 101 грн. 40 коп. ( 290, 75 грн. х 1,58 х 453 дні).

Відмовляючи ОСОБА_3 у стягненні заборгованості із заробітної плати і допомоги з тимчасової непрацездатності, суд першої інстанції виходив з того, що заборгованість із заробітної плати перед позивачем відсутня, а допомога із тимчасової непрацездатності у розмірі 5 109, 91 грн. не виплачена позивачу через накладення арешту на рахунки відповідача.

Проте накладення арешти на рахунки відповідача не є підставою для відмови у стягненні належних позивачеві від підприємства сум, нарахованих у зв'язку із тимчасовою втратою працездатності.

За таких обставин і в цій частині рішення суду першої інстанції є таким, що не відповідає вимогам закону і матеріалам справи.

Відповідно до бухгалтерської довідки №578 від 02.11.2016 року заробітна плата ОСОБА_3 виплачена у повному обсязі, крім допомоги з тимчасової непрацездатності у розмірі 5 109,91 грн., в тому числі за квітень 2016 року у сумі 1 493, 63 грн., за червень 2016 року у сумі 3 616, 28 грн. (том2: а.с.15).

Належних і допустимих доказів на спростування цієї інформації, наявності іншої заборгованості перед позивачем матеріали справи не містять.

Частиною 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

У ст. 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати те, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях

Зважаючи на те, що по справі не встановлена наявність будь-якої іншої заборгованості перед позивачем, доказуванні не може ґрунтуватися на припущеннях, на користь позивача підлягає стягненню заборгованість із допомоги з тимчасової непрацездатності у розмірі 5 109,91 грн., в тому числі за квітень 2016 року у сумі 1 493, 63 грн., за червень 2016 року у сумі 3 616, 28 грн.

Вимоги позивача про стягнення з підприємства середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні задоволенню не підлягають, оскільки за цим судовим рішенням працівник підлягає поновленню на роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а тому правила ст.117 КЗпП України до спірних правовідносин не застосовуються.

На підставі ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені ним судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 704 грн., на користь держави судовий збір у розмірі 1 377 грн.

Керуючись ст. ст. 367, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 10 липня 2017 року по цій справі скасувати.

Позов ОСОБА_3 задовольнити частково.

Визнати незаконним наказ Комунального підприємства «Підприємство комунальної власності» Енергодарської міської ради №671-к від 07 червня 2016 року про припинення трудового договору.

Поновити ОСОБА_3 з 07 червня 2016 року на посаді директора з експлуатації електричних мереж Комунального підприємства «Підприємство комунальної власності» Енергодарської міської ради.

Стягнути з Комунального підприємства «Підприємство комунальної власності» Енергодарської міської ради на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 208 101, 40 грн. (двісті вісім тисяч сто одна гривня 40 коп.) , допомогу з тимчасової непрацездатності за квітень-червень 2016 року у сумі 5 109, 91 грн. (п'ять тисяч сто дев'ять гривень 91 коп.).

Стягнути з Комунального підприємства «Підприємство комунальної власності» Енергодарської міської ради на користь ОСОБА_3 704 грн. (сімсот чотири гривні) компенсації судових витрат.

Стягнути з Комунального підприємства «Підприємство комунальної власності» Енергодарської міської ради на користь держави судовий збір у розмірі 1 377 грн. (одна тисяча триста сімдесят сім гривень).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на постанову подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий:

Судді: