Рішення № 73773695, 25.04.2018, Фортечний районний суд міста Кропивницького (до 25.04.2025 - Кіровський районний суд м. Кіровограда)

Справа № 404/8954/15-ц

Номер провадження 2/404/80/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2018 року Кіровський районний суд м. Кіровограда у складі:

головуючого – судді Галагана О.В.,

при секретарі – Бокатенко Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому справу за позовною заявою ОСОБА_1 (поштова адреса: вул. Пацаєва, 4, к. 2, кв. 33, м. Кропивницький, 25000) до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (юридична адреса: вул. Набережна Перемоги, 50, м. Дніпро, 49094, ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299) про визнання недійсним кредитного договору, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувсь до суду з вище вказаним позовом, відповідно до якого просив:

- визнати недійсним кредитний договір № KGMDGK01580019 від 13.11.2007 року, укладений між Публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» та ОСОБА_1;

- стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» сплачений судовий збір.

На обґрунтування позову зазначено, що у 13.11.2007 році між ним та відповідачем укладено кредитний договір № KGMDGK01580019, за умовами якого банк зобов’язався надати позичальнику кредитні кошти в іноземній валюті, в сумі 20000, 00 дол. США, а позичальник зобов’язався прийняти належним чином, використовувати і повернути банку кредитні кошти та сплатити сплату за кредит у порядку та на умовах, зазначених у договорі.

Проте, всупереч вимогам законодавства України у вищевказаному кредитному договорі не зазначено, що відповідач є уповноваженим банком на здійснення валютних операцій відповідно до ст.ст. 11, 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» та п. 6 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Станом на 13.11.2007 року ПАТ КБ «Приватбанк» не був уповноваженим банком з надання кредиту готівкою іноземною валютою фізичних осіб.

Відтак, оспорюваний кредитний договір відповідно до ст.ст. 203, 215, 227 ЦК України є недійсним. В кредитному договорі не зазначено, що відповідач є уповноваженим банком на здійснення валютних операцій. Всупереч вимогам п. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 80, 91, 92 ЦК України, ст. 11 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» позивачу при підписанні кредитного договору № KGMDGK01580019 від 13.11.2007 року відповідачем не було надано інформації про особу кредитодавця, його правоздатність та дієздатність. Таким чином, відповідачем було допущено істотне порушення прав позивача, як споживача фінансових послуг, через невиконання банком вимог закону щодо надання повної, своєчасної та достовірної інформації про послугу, що є предметом договору, у зв’язку з чим позивач був позбавлений можливості належним чином оцінити властивості такої послуги та можливі негативні для нього наслідки, що можуть настати внаслідок її отримання. Крім того, сукупна вартість договорів у гривні на момент підписання споживачем оспорюваного договору не була повідомлена і також він не має уявлення про цю істотну умову договору на даний момент.

Графік платежів був наданий банківськими установами і складений у іноземній валюті, але в ньому не видано, скільки споживач повинен платити у гривнях. Цей графік також не враховує суму страхових платежів, банківських комісій, при придбанні споживачем валюти на погашення кредиту тощо. Тобто остаточна ціна споживчого кредиту залишається для споживача невідомою. Не надано було інформації споживачам щодо податкового режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживачі мають право, або відомості про те, у кого вони можуть одержати відповідну інформацію. Вимога надати споживачам переваги та недоліки запропонованої схеми кредитування не виконана взагалі. Ці факти є прикладом нечесної та агресивної підприємницької практики, коли споживачів вводять в оману стосовно істотних умов договору, п.п. п. 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів». Також, згідно п. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

24.12.2015 року згідно до протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями вище вказану цивільну справу передано до розгляду судді Кіровського районного суду м. Кіровограда Галагану О.В. (т. 1 а.с. 12).

29.12.2015 року на підставі ухвали суду відкрито провадження по цивільній справі та призначено попереднє судове засідання (т. 1 а.с. 13).

17.03.2016 року ухвалою суду розгляд справи призначено у відкритому судовому засіданні та 17.03.2016 року ухвалою суду задоволено клопотання представника позивача та витребувано у відповідача документи згідно до переліку зазначеному в ухвалі (т. 1 а.с. 49, 49а-50).

Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.

Представник відповідача просила відмовити в задоволенні позовних вимог посилаючись на надані письмові заперечення (т. 1 а.с. 21-27). Згідно до яких зазначив, що відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» № 15-93 від 19.02.1993 року, операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральної та індивідуальної ліцензії Національного Банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету. Порядок надання дозволу НБУ на банківські операції та генеральних ліцензій встановлюється Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затверджених постановою Правління НБУ від 17.07.2001 року № 275, у п. 5.3. якого зазначено, що письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно Декрету КМУ. Дозвіл на право здійснення операцій, визначених п.п. 1-4 ч. 2 та ч. 4 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» видано ЗАТ КБ «Приватбанк» за № 22-2 від 29.07.2003 року. Також банк мав ліцензію від 04.12.2001 року. Отже, банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку банківську та генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення НБУ відповідних ліцензій на виконання вимог п. 1 розділу ІІ Закону України від 15.02.2011 року № 3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті. Разом з тим, слід зауважити, що обраний позивачем спосіб захисту свого права через визнання кредитного договору недійсним з підстав видачі кредиту в іноземній валюті з мотивацією, що в цьому випадку валютна операція підлягає індивідуальному ліцензуванню НБУ відповідно до переліку Декрету – виходить за межі визначених цивільним законодавством підстав визнання договору недійсним. Оскільки серед переліку документів, що були б потрібні для отримання індивідуальної ліцензії має бути підписаний сторонами договір, виражений в іноземній валюті.

Також, відповідачем повністю дотримані вимоги п. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», про що свідчить особистий підпис позивача на Анкеті-заяві, дата підписання якої передує даті укладення договору. Наслідком надання позивачу повної інформації є підписання сторонами кредитного договору та відсутність від позивача претензії протягом передбачених законом 14-ти днів й протягом 3-х років (строк позовної давності). Крім того, доказом наявності факту виконання вимог Закону України «Про захист прав споживачів» є положення ч. 2 ст. 638, ч. 2 ст. 642 ЦК України, тобто фактичне прийняття пропозиції до укладання договору дією (отримання кредиту боржником та сплата ним періодичних платежів). Таким чином, кредитний договір укладений відповідно до норм чинного законодавства та є чинним.

Позивач посилається на введення в оману під час укладення договору не надаючи доказів про те, що саме не було до нього доведене, чим сам вводить суд в оману.

З питання розірвання кредитного договору позивач до банку не звертався. Більш того, 14.05.2013 року між сторонами підписано додаткову угоду № 1 до Договору. Зазначена дія свідчить про те, що позивач визнавав ним наявної заборгованості саме в тому розмірі, який фактично був нарахований відповідно до умов Договору.

Враховуючи викладене, відповідач стверджує, що позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу про те, що його волевиявлення не було вільним, що він не розумів значення своїх дій та не керував ними, також відсутні докази введення його в оману, наявності стороннього тиску та впливу щодо підписання умов договору. Також, позовні вимоги є суперечливими, оскільки вони ставляться лише щодо визнання недійсним кредитного договору № KGMDGK01580019 від 13.11.2007 року та відсутні стосовно Додаткової угоди № 1 від 14.05.2013 року.

Крім того, представником відповідача надано заяву про застосування строків позовної давності, оскільки останній день, коли позивач мав право звернутися за захистом порушеного права є 13.11.2010 рік, але він звернувся до суду лише у грудні 2015 року, тобто після спливу строку позовної давності (т. 1 а.с. 38, т. 2 а.с. 134а-134б).

Суд заслухавши пояснення позивача та його представника, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ для захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 1 ЦПК України).

Згідно зі ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов’язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

За змістом ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а обов’язок надання доказів покладається на сторони та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом встановлено, що між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» та ОСОБА_1, 13.11.2007 року укладено кредитний договір № KGMDGK01580019 (т. 1 а.с. 9-11).

Відповідно до п.п. 1.1. банк зобов’язується надати позивальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу чи/або перерахування на рахунок зазначений в п. 7.1. цього Договору. Строк, вид кредиту, цілі, розмір кредиту, відсотків, винагород, розмір щомісячного платежу, період сплати, порядок погашення заборгованості за цим Договором, зазначені у розділі 7 Договору.

Зокрема, відповідно до п. 7.1. кредитного договору банк зобов’язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом: видачі готівки через касу на строк з 13.11.2007 року по 13.11.2027 року включно, у вигляді не повнолювальної лінії у розмірі 20000,00 дол. США на наступні цілі: придбання нерухомості, а також у розмірі 4880,00 дол. США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених п.п. 2.1.3., 2.2.7. даного Договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,92% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 3,00% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту щомісяця період сплати, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з п. 3.10. даного Договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п. 6.2. даного Договору. Періодом сплати вважається період з 13 по 18 число кожного місяця. Погашення заборгованості за цим договором (за винятком винагороди, що сплачується в момент надання кредиту, здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 249,08 дол. США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії).

Позичальник зобов’язується повернути кредит згідно порядку та в строки, які вказані у п. 7.1. Повне погашення кредиту повинно бути проведено в останній день строку, вказаного в абз. 1 п. 7.1. даного Договору (п. 7.1.1. кредитного договору).

Згідно п. 7.2. кредитного договору, для виконання даного договору банк відкриває позичальникові рахунок 29099058735279 для зарахування коштів, спрямованих на погашення заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороді та ін. платежам.

Відповідно до п. 7.3 даного договору забезпеченням виконання Позичальником зобов’язання за даним Договором виступає іпотека будинку загальною площею 60,93 кв.м., що знаходиться за адресою: Кіровоградська обл., м. Кіровоград, вул. Пацаєва, буд. 4, к. 2, кв. 23.

Так, за клопотанням представника позивача, ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 23.05.2016 року (т. 2 а.с. 27-28) призначено у справі судово-економічну експертизу, проведення якої доручено експерту Київської незалежної судово-експертної установи.

Згідно висновку експерта № 1943 від 17.10.2016 року (т. 2 а.с. 75-104) Київської незалежної судово-експертної установи встановлено наступне:

1.В результаті дослідження наданих документів, при проведенні розрахунку за зразком таблиці, наведеної у додатку до Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління НБУ № 168 від 10.05.2007 року, встановлені дані:

- сукупна вартість кредиту у процентному значенні (реальна процентна ставка) на момент укладання кредитного договору № KGMDGK01580019 від 13.11.2007 року складає 16,58%);

- сукупна вартість кредиту у грошовому виразі (абсолютне значення подорожчання кредиту), на момент укладання кредитного договору KGMDGK01580019 від 13.11.2007 року складає 44141,50 дол. США (222914,55 грн.);

- при виконанні розрахунку в національній валюті, з урахуванням курсу НБУ по відношенню гривні до долара США, за період з 13.11.2007 року по 23.05.2016 року та при застосуванні в наступних періодах офіційного курсу долара США станом на 23.05.2016 року, сукупна вартість кредиту у грошовому виразі (абсолютне значення подорожчання кредиту) за кредитним договором № KGMDGK01580019 від 13.11.2007 року, становить 758688,98 грн.

2.За даними п. 7.1. кредитного договору № KGMDGK01580019 від 13.11.2007 року процентна ставка за користування кредитом становить 0,92% на місяць (11,04% річних). За даними додатку № 1 до кредитного договору № KGMDGK01580019 від 13.11.2007 року реальна процентна (сукупна вартість кредиту у процентному значенні) ставка становить 14,00%. Розрахована сукупна вартість кредиту у процентному значенні (реальна процентна ставка) на моменту укладення кредитного договору № KGMDGK01580019 від 13.11.2007 року складає 16,58% та не відповідає даним, наведеним в зазначеному додатку. В межах наявних матеріалів, сукупна вартість кредиту у грошовому виразі (абсолютне значення подорожчання кредиту) на момент укладення кредитного договору № KGMDGK01580019 від 13.11.2007 року не визначена.

3.Щомісячні платежі, що передбачені умовами кредитного договору № KGMDGK01580019 від 13.11.2007 року на момент його укладення, становили: від 249,08 дол. США (1257,85 грн.) до 491,79 дол. США (2483,54 грн.).

При здійсненні позичальником платежів за офіційним курсом НБУ по відношенню гривні до долара США, в період з 13.11.2007 року по 23.05.2016 року та при застосуванні в наступних періодах офіційного курсу долара США станом на 23.05.2016 року, щомісячні платежі по кредитному договору № KGMDGK01580019 від 13.11.2007 року на момент його укладення становили: від 1205,62 грн. до 11911,52 грн.

4.Згідно наявних матеріалів, оформлення банком інформації про умови кредитування та сукупну вартість кредиту (у вигляді абсолютного значення подорожчання кредиту), під час укладення кредитного договору № KGMDGK01580019 від 13.11.2007 року, виконано з недотриманням «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затверджених Постановою Правління НБУ № 168 від 10.05.2007 року та Закону України «Про захист прав споживачів».

5.Відповідно до п. 3.1. Постанови Національного банку України № 168 від 10.05.2007 року в п.п. 3.3. кредитного договору № KGMDGK01580019 від 13.11.2007 року наведено дані про порядок розрахунку відсотків.

В матеріалах справи відсутнє (в т.ч. у відповідь на клопотання про надання додаткових документів необхідних для проведення експертизи не надано) Положення про кредитування ПАТ КБ «Приватбанк», тому відповісти на поставлене питання про відповідність методу нарахування банком процентів за кредитним договором № KGMDGK01580019 від 13.11.2007 року вимогам Положення про кредитування ПАТ КБ «Приватбанк», в межах наданих матеріалів справи, не виявляється можливим.

Встановлено і підтверджується матеріалами справи, що позивач з власної ініціативи звернулася за отриманням кредиту в іноземній валюті до вільно обраного ним банку, а саме ПАТ КБ «Приватбанк», отримавши від банку всю передбачену законодавством інформацію перед укладенням договору, що відповідає статтям 19, 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», статтям 3-5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Правові підстави для визнання спірних договорів кредиту та іпотеки недійсними відповідно до положень статей 203, 215, 230 ЦК України, як укладених унаслідок введення в оману позичальника з боку банку та положення статей 11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо нечесної підприємницької діяльності банку та несправедливих умов договору, є самостійними підставами визнання договорів недійсними. Позивач не довела введення її в оману під час укладення споживчого кредиту, оскільки перед його підписанням вона мала можливість ознайомитися з текстом та умовами договору та власноручно його підписала.

Відповідно до ст. ст. 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

За правилами ст. ст. 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, та у строк, встановлений у зобов’язанні.

Стаття 627 ЦК України передбачає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з вимогами ч. ч. 1, 3, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ч. 1 – 3 , 5 ст. 203 цього Кодексу.

Як на підстави для визнання спірної угоди недійсною, позивач посилалася на приписи ст. ст. 11, 15, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо несправедливості умов оспорюваних правочинів, оскільки на час укладення кредитного договору банк не повідомив її про валютні ризики, пов’язані з підвищенням вартості валюти (долару США), не повідомив орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуг з оформлення договору про надання кредиту, внаслідок чого відповідач застосував нечесну підприємницьку діяльність, ввівши позивача в оману.

За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов’язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

За змістом ч. 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткій, незрозумілій або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Сукупною вартістю кредиту є інформація про процентну ставку, вартість сукупних послуг та інших фінансових зобов’язань позивача, варіанти погашення кредиту, кількість платежів, їх періодичність та обсяги.

Ризик валютних коливань на час укладення кредитного договору мають обидві сторони договору (кредитор і позичальник). Зміни валютного ринку під час виконання кредитного договору не можуть бути визнані підставою для зміни або розірвання раніше укладеного договору або звільнення однієї із сторін від виконання взятих на себе зобов’язань, якщо сторона вважає, що такі зміни відбуваються не на її користь.

Із матеріалів справи вбачається, що укладаючи кредитний договір, ОСОБА_1 зазначив і посвідчив власним підписом, що на дату укладення договору він ознайомлений і погоджується з Правилами (договірними умовами) споживчого кредитування позичальників ПАТ КБ «ПриватБанк», які є невід’ємною частиною договору; ознайомлений з графіком погашення кредиту за кредитним договором № KGMDGK01580019 від 13.11.2007 року; що він отримав оригінал Договору в день його підписання; ознайомлений з Додатком № 1 до кредитного договору № KGMDGK01580019 від 13.11.2007 року; ознайомлений з Додатковою угодою № 1 до кредитного договору № KGMDGK01580019 від 13.11.2007 року; ознайомлений з Додатком № 1 до Додаткової угоди № 1 та отримав один з оригіналів даного договору особисто.

Крім того, позичальник не повідомляв Банк про наявність у нього будь-яких зауважень чи заперечень стосовно змісту наданої їй банком інформації, як про особу і місце знаходження банку, так і про умови отримання, користування та повернення кредиту.

11.07.2007 року ОСОБА_1 власноруч заповнив заяву анкету позичальника на отримання кредиту, в графі «Мета кредиту» стоїть відмітка – споживчі цілі, «термін користування кредитом» прописано 240 місяців, «процент по кредиту» – 0,92 %, сума кредиту зазначено 20000 дол. США (а.с. 33 т.1).

Отримання від Банку кредиту в сумі 20000 доларів США позивач не заперечує.

Посилання позивача на те, що йому не була надана банком повна інформація про сукупну вартість кредиту спростовується матеріалами справи та не є підставою для визнання кредитної угоди недійсною у розумінні ст. ст. 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки умови спірного договору містять інформацію щодо сукупних послуг позичальника, порядок погашення кредиту, кількість платежів та їх періодичність, обсяг платежів на весь час дії договору.

Позивач при укладенні спірного договору був повідомлений про всі істотні умови договору, добровільно згідно з положеннями ст. ст. 3, 627 ЦК України підписав договір, на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував його умови.

Крім того, на момент укладення кредитного договору Закон України «Про захист прав споживачів» не забороняв надання та отримання споживчих кредитів в іноземній валюті на території України.

Договірні умови передбачені зазначеним кредитним договором та додатками до нього не створюють дисбаланс прав та обов’язків на користь будь-якої сторони цієї кредитної угоди, а тому ці умови не можна кваліфікувати, як несправедливі та дискримінаційні, що порушують права позивача, як споживача фінансових послуг.

Всі договірні умови підписані позивачем добровільно, без будь-якого тиску, без погодження з позичальником банк не включив до договору жодної умови, які б створювали дисбаланс прав та обов’язків позичальника, що не спростовано позивачем.

При цьому, позичальником добровільно виконувались договірні умови, починаючи з 2007 року, що свідчить про те, що він їх визнавав, самостійно з пропозиціями про внесення змін до умов кредитного договору не звертався, що свідчить про його згоду з усіма умовами спірного Кредитного договору.

Підрахунок сукупної вартості кредиту не становить для позивача складності, оскільки сторонами договору чітко і зрозуміло обумовлено розмір кредиту, його відсоток, графік погашення кредиту та відповідальність за порушення виконання кредитних умов.

Безпідставними є доводи позивача і щодо неправомірного застосування банком зазначеної процентної ставки за договором.

У разі зміни договору, як зазначено в ч. 3 ст. 653 ЦК України, зобов’язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями статей 207, 640 ЦК України та уклали кредитний договір, в якому передбачили умови його виконання, то ці умови мають виконуватись і свідчать про те, що момент досягнення домовленості настав.

Укладаючи кредитний договір, сторони домовились, що нарахування процентів за Договором здійснюється в останню дату їх сплати, відсотки розраховуються на фактичний залишок заборгованості за кожний календарний день, виходячи з фактичної кількості днів користування Кредитом – 360 днів у році. Відсотки розраховуються щомісяця,за період з першої дати поточного Періоду сплати включно. Дата погашення Кредиту в рахунок не включається. Повне погашення відсотків здійснюється не пізніше дня повного погашення суми Кредиту.

За встановлених судом обставин, укладений між сторонами кредитний договір не суперечить нормам чинного на той час законодавства, відповідає вільному волевиявленню та внутрішній волі учасників правочину; під час укладення кредитного договору позивачу було надано необхідну інформацію про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, тому правові підстави для висновків про введення відповідачем позивача в оману відсутні, а заявлені позивачем позовні вимоги є недоведеними та необґрунтованими.

Такі висновки узгоджуються із правовою позицією, викладеній у постанові Верховного Суду України від 2 грудня 2015 року у справі № 6-1341цс15.

Частинами 2 та 3 статті 533 ЦК України передбачено, що в разі якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент іноземної валюти, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

З матеріалів справи вбачається, що банк при укладенні спірних договорів мав банківську ліцензію та дозвіл на право здійснювати банківські операції, що відповідає вимогам Закону України “Про банки і банківську діяльність” а також Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”.

Банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (статті 19, 47 Закону України “Про банки і банківську діяльність”) банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI “Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків” є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (пункт 2 статті 5 Декрету про валютне регулювання).

Вимоги підпункту “в” пункту 4 статті 5 цього Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення операцій щодо надання та одержання резидентами кредитів у іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, не застосовуються до спірних правовідносин, оскільки на час їх виникнення законодавством України не встановлено термінів і сум кредитів у іноземній валюті як критеріїв їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування.

Національним банком України на виконання положень статті 11 цього Декрету, статті 44 Закону України “Про Національний банк України” в межах своїх повноважень прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року № 1429/10028). Згідно з пунктом 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI “Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків” генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, або генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій).

Надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін кредитного договору.

Відповідно до абзацу 3 частини першої статті 11 Закону України “Про захист прав споживачів” надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється.

Оспорюваний договір, предметом якого є споживчий кредит в іноземній валюті, укладений до набрання чинності Законом України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг”.

Суд вважає, що позичальник при належній завбачливості міг, з урахуванням динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладання договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті.

За положеннями ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України від «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналогічна правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду України від 25 вересня 2013 року у справі № 6-80цс13, яка, відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Суд не встановив наявності істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін, заподіяння шкоди споживачу та порушення принципу добросовісності.

Оспорюваний договір є укладеним з моменту досягнення його сторонами у письмовій формі згоди з усіх істотних умов договору. Підписанням оспорюваного кредитного договору без будь-яких застережень ОСОБА_1 підтвердив, що обізнаний та погодився з усіма умовами такого договору.

Передбаченим п. 6 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» правом протягом 14 календарних днів відкликати згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причини позивач не скористалась, не відмовилась від його виконання, а тривалий час користувалася кредитними коштами, що також свідчить про її згоду з умовами договору.

Оспорюваним договором № KGMDGK01580019 від 13.11.2007 року, який укладено між сторонами, передбачена інформація про умови кредитування, де зазначені перелік, розмір і база розрахунку комісії банку за надання кредиту і вартості всіх сукупних послуг, а також фінансових зобов’язань позичальника за кожним платіжним періодом, реальна процентна ставка, вид і предмет супутньої послуги, яка надається споживачу, обґрунтування вартості супутньої послуги.

За таких обставин, відсутні правові підстави для визнання кредитного договору недійсним відповідно до положень ст. ст. 203, 215, 230 ЦК України, як укладеного унаслідок введення в оману позичальника з боку банку та положень ст. ст. 11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо нечесної підприємницької діяльності банку та несправедливих умов договору, оскільки ці норми є самостійними підставами визнання договорів недійсними; позивач не довів введення його в оману під час укладення договору споживчого кредиту, оскільки перед його підписанням він мав можливість ознайомитися з текстом та умовами договору та власноручно його підписав, умови договору були погоджені сторонами при його укладанні та визнані такими, що не є несправедливими.

Не знайшло свого підтвердження і те, що зміст кредитного договору суперечить Закону України «Про захист прав споживачів» та вимогам ст. 227 ЦК України щодо наявності відповідної ліцензії у банка для кредитування в іноземній валюті.

Позивач не довів своїх позовних вимог, що є його процесуальним обов’язком (ст. ст. 10, 60 ЦПК України).

Таким чином позивачем не надано до суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про недійсність кредитного договору, тому позовні вимоги не підлягають до задоволення.

Щодо заявленого представником відповідачу строку позовної давності, то за правилами ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

У пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення» судам роз'яснено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Так, у випадку обґрунтованості позовних вимог суд може відмовити у їх задоволенні у зв'язку з пропуском строку позовної давності. У випадку недоведеності позову суд відмовляє у його задоволенні саме з цих підстав, а не застосовує наслідки пропуску позовної давності. Згідно до виписки руху коштів по рахунку позивача (т. 1 а.с. 85-250,т. 2 а.с. 1-22) вбачається, що на час звернення до суду з позовом він здійснював платежі за кредитним договором, відтак строк позовної давності приривався, тому підстав до його застосування не має.

За вказаного, позовні вимоги не підлягають до задоволення у повному обсязі за недоведеністю.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, оскільки позивачу відмовлено у задоволені позову, судові витрати слід залишити за позивачем.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1-18, 76, 77-81, 95, 141, 228, 229, 235, 241, 244, 245, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (поштова адреса: вул. Пацаєва, 4, к. 2, кв. 33, м. Кропивницький, 25000) до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (юридична адреса: вул. Набережна Перемоги, 50, м. Дніпро, 49094, ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299) про визнання недійсним кредитного договору – відмовити.

Судові витрати залишити по фактично понесеними позивачем.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу ХIIІ "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Кіровський районний суд м. Кіровограда.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний тест рішення складено 02.05.2018 року.

Суддя Кіровського О. В. Галаган

районного суду

м.Кіровограда