Постанова № 73766713, 04.05.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 147/915/17

Провадження № 22-ц/772/943/2018

Категорія: 55

Головуючий у суді 1-ї інстанції Волошин І. А.

Доповідач:Якименко М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 травня 2018 рокуСправа № 147/915/17м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області у складі:

головуючого Якименко М.М.,

суддів: Сала Т.Б., Панасюка О.С.,

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Державного підприємства «Тростянецький спиртовий завод» на рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 02 березня 2018 року, постановлене суддею Тростянецького районного суду Вінницької області Волошиною І.А.,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2017 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ДП «Тростянецький спиртовий завод» про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсаційних виплат.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_3 з 15.09.2015 року працював на посаді охоронника ДП «Тростянецький спиртовий завод» та був звільнений 03.01.2017 року за власним бажанням, у зв'язку з виходом на пенсію. Однак всупереч вимогам законодавства, за період з червня 2016 року по день звільнення ДП «Тростянецький спиртовий завод» не виплачував позивачу заробітну плату та не провів з ним остаточний розрахунок в день звільнення. За таких обставин просив стягнути з ДП «Тростянецький спиртовий завод» на його користь заборгованість по заробітній платі в сумі 11081,88 гривень та середній заробіток за весь час затримки розрахунку в сумі 21218,40 гривень.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_3 змінив позовні вимоги, зазначивши в заяві, що відповідач провів з ним розрахунок по заробітній платі в повному обсязі, просив задовольнити позовні вимоги в частині виплат середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.

Рішенням Тростянецького районного суду Вінницької області від 02 березня 2018 року позов задоволено.

Стягнуто з ДП «Тростянецький спиртовий завод» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за весь час затримки розрахунку в сумі 21218,40 гривень з послідуючим утриманням всіх податків і обов'язкових платежів.

З таким рішенням не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що при ухваленні рішення були порушені норми матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення районного суду та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги, крім іншого, зводяться до того, що в провадженні Господарського суду Вінницької області перебуває справа ДП «Тростянецький спиртовий завод» про банкрутство, а майнові спори за вимогами до боржника, в тому числі про стягнення заробітної плати, на думку відповідача, є виключною компетенцією господарського суду.

Відповідно до п.8 ч.1 Перехідних положень ЦПК України Апеляційний суд Вінницької області здійснює повноваження до утворення апеляційних судів в апеляційних округах.

Апеляційний суд, заслухавши доповідача, дослідивши матеріали та обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, прийшов до наступного висновку.

За змістом ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам рішення суду відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що 15.09.2015 року позивач ОСОБА_3 був прийнятий на посаду охоронника ДП «Тростянецький спиртовий завод», згідно наказу №97-к від 14.09.2015 року, що підтверджується копією трудової книжки.

03.01.2017 року ОСОБА_3 було звільнено із займаної посади за власним бажанням у зв'язку із виходом на пенсію.

Відповідно до ч.1 ст.1 ЗУ «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору (ч.1 ст. 21 ЗУ «Про оплату праці»).

Відповідно до ст.47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.

Згідно з ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В порушення вказаним норм ДП «Тростянецький спиртовий завод» не провів розрахунок по заробітній платі з ОСОБА_3 за період його роботи з листопада 2015 року по червень 2016 року, а також в день звільнення та допустив заборгованість по заробітній платі ОСОБА_3 у розмірі 13766,32 гривень, у тому числі компенсація за невикористану відпустку 673,84 гривень, що підтверджується довідкою №182 від 09.08.2017 року (а.с.6).

Заборгованість по заробітній платі перед ОСОБА_3 була погашена ДП «Тростянецький спиртовий завод»лише 28.09.2017 року, що підтверджується списком №12 та фіскальним чеком УДППЗ від 28.09.2017 року.

Відповідно до ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З роз'яснень, викладених в п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» №13 від 24.12.1999 року слідує, що встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст.27 ЗУ «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок).

З урахуванням цих норм, зокрема абз.3 п.2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час затримки розрахунку при звільненні працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абз.1 цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Таким чином, суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що період з якого необхідно обчислювати розмір середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку - з 04.01.2017 року (наступний день після звільнення) по 28.09.2017 року (фактичний день розрахунку по заборгованості із заробітної плати), однак ОСОБА_3 у своєму позові просив стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 04.01.2017 року по 25.09.2017 року, а тому стягненню підлягає компенсація саме за вказаний період, тобто в межах позовних вимог, з таким висновком погоджується судова колегія.

Так, при розрахунку середнього заробітку суд першої інстанції вірно виходив з розміру середньоденної заробітної плати за останні два місяці роботи, що передували дню звільнення, тобто за листопад та грудень 2016 року.

Кількість фактично відпрацьованих днів робочих днів за ці два останніх місяців роботи становить 44 дні, а отже середньоденна заробітна плата позивача за вищевказаний період становить 5186,86 (заробітна плата) / 44 = 117,88 гривень.

Кількість робочих календарних днів за період з 04.01.2017 року по 25.09.2017 року становить 180 днів.

Таким чином, розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку позивачу становить 117,88 гривень * 180 робочі дні = 21218,40 гривень, яка й підлягає стягненню з відповідача на користь ОСОБА_3

Суд апеляційної інстанції не приймає до уваги посилання відповідача ДП «Тростянецький спиртовий завод», викладені в апеляційній скарзі, про те, що розгляд вказаної справи підвідомчий виключно господарському суду, у зв'язку з наступним.

Згідно з п.7 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», ст.12 ГПК України (чинного станом на 19.01.2013 року) доповнено п.7, відповідно до якого до підвідомчості господарських судів віднесено справи у спорах, зокрема про стягнення заробітної плати з боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство.

Відповідно до ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов'язань» від 02.10.2012 року №5405-VI, розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» доповнено п.1-1, яким визначено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.

Таким чином, вирішуючи питання про визначення юрисдикції (предметної підсудності) справи за позовом про стягнення заробітної плати з роботодавця, слід враховувати положення п.1-1 розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», вимоги ст.15 ЦПК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), ст.12 ГПК України та брати до уваги дату порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника, якщо таку ухвалу постановлено після 19.01.2013 року.

По справі встановлено, що ухвалу господарського суду Вінницької області про порушення провадження у справі про банкрутство ДП «Тростянецький спиртовий завод» постановлено 21.03.2008 року, тобто до набрання чинності ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в частині, що встановлює виключну підвідомчість справ про стягнення заробітної плати з боржника господарським судам, а тому такий спір правильно розглянуто судом першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

Окрім того, скаржник ДП «Тростянецький спиртовий завод», у своїй апеляційній скарзі зазначає, що обов'язковою умовою виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку є вина підприємства, яка судом залишилась не встановленою.

Суд бере до уваги те, що відповідач не заперечував наявності боргу перед позивачем та факт несвоєчасного розрахунку, а наявність постанови державного виконавця про арешт коштів боржника не свідчить про відсутність вини роботодавця в невиплаті працівникові належних коштів, а тому не є підставою для звільнення роботодавця від обов'язку сплатити відповідні кошти.

Таким чином, суд першої інстанції на підставі наявних у справі належних і допустимих доказів, яким відповідно до вимог ст.ст.81, 264 ЦПК України надав належну оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.

В ході апеляційного розгляду справи скаржником не було надано інших доказів, які б вказували на безумовну невідповідність висновків суду обставинам справи, що є обов'язковою підставою для скасування судового рішення.

Отже, при ухваленні рішення Тростянецьким районним судом Вінницької області було додержано норми матеріального та процесуального права, а тому воно скасуванню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.367, 375, 381-384 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Тростянецький спиртовий завод» залишити без задоволення.

Рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 02 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий М.М. Якименко

Судді: Т.Б. Сало

О.С. Панасюк