Рішення № 737658, 18.06.2007, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

18.06.07 р. Справа № 32/73

Господарський суд Донецької області у складі судді О.М. Сковородіної при секретарі судового засіданні Бахмет А.В.

за участю представників сторін:

від позивача: не з’явився

від відповідача: Андрєєнков А.В. – довіреність від 16.05.07р.

за позовом: Закритого акціонерного товариства „Донецьксталь” – металургійний завод” м. Донецьк

до відповідача: Державного підприємства „Донецька залізниця” м. Донецьк

про стягнення 12461,01грн.

Позивач, Закрите акціонерне товариство „Донецьксталь” – металургійний завод” м. Донецьк, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Державного підприємства „Донецька залізниця” м. Донецьк про стягнення 12461,01грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався та те, що відповідачем неправомірно був нарахований ПДВ на плату за користування вагонами (листопад). В підтвердження своїх доводів посилався на норми Законів України „Про залізничний транспорт”, „Про податок на додану вартість”, ст. 1212 ЦК України, Статут залізниць України, Правила користування вагонами та контейнерами, на договір про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги № 192 від 17.06.04р., додаткову угоду № 11 від 30.12.05р., відомості плати за користування вагонами, застереження, контрзастереження, перелік ТехПД за листопад 2006р.

29.05.07р. позивачем у справі були надані уточнення до позовної заяви, в яких він вказує, що Закону України „Про податок на додану вартість” не передбачає нарахування ПДВ на суми, що підлягають відшкодуванню одними особами на користь інших у зв’язку із внесенням останніми цих сум третім особам на виконання відповідних зобов’язань. Тобто, вартість відшкодування плати за користування іноземними вагонами не є базою оподаткування. Також, у цій заяві та під час розгляду справи позивач зазначав, що відшкодування плати було внесено за користування вагонами, які не є власністю відповідача, а належить суб’єктам інших держав.

Відповідач вимоги позивача не визнає, вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Заперечуючи проти позову, вказував на те, що: 1) просив залишити позов без розгляду, оскільки в провадженні господарського суду Донецької області знаходиться справа № 35/59 за позовом Закритого акціонерного товариства „Донецьксталь” – металургійний завод” м. Донецьк Державного підприємства „Донецька залізниця” м. Донецьк про стягнення безпідставно нарахованого відповідачем в вересні 2006р. ПДВ в сумі 9005,16грн.; 2) за встановленим порядком плата за користування вагонами іноземних держав нараховується в загальному порядку за встановленими ставками; 3) розрахунки за користування вагонами були проведені між залізницею та позивачем на підставі договору № 192 від 17.06.04р.; 4) відповідач є платником ПДВ і зобов’язаний включати ПДВ в ціну наданих послуг та утримувати його з покупця цих послуг і перераховувати до державного бюджету України; 5) утримана спірна сума, яка перерахована до державного бюджету, не може вважатись отриманим залізницею збагаченням.

Клопотання відповідача про залишення позову без розгляду не задовольняється судом, з огляду на те, що спір у справі № 35/59 хоча і стосується аналогічних правовідносин між сторонами, але заявлений по інших підставах. Як слід, відсутні обставини, з якими пов’язується залишення позову без розгляду за приписами п. 2 ч. 1. ст. 81 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд встановив.

Між позивачем та відповідачем був укладений договір про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги № 192 від 17.06.04р., предметом якого є надання залізницею вантажовласнику послуг, пов’язаних з перевезенням вантажів, та проведення розрахунків за ці послуги.

Згідно з відомостями плати за користування вагонами та контейнерами за листопад 2006р. відповідачем було нараховано плату за користування вагонами з урахуванням податку на додану вартість. Таке нарахування мало місце, як щодо вагонів, які належать Укрзалізниці, так і щодо вагонів, які належать суб’єктам інших держав.

При чому, податок на додану вартість, стосовно вагонів, які належать суб’єктам інших держав, складає 12461,01грн., що і є спірною сумою, на поверненні якої наполягає позивач.

Оцінюючи доводи позивача, та відповідні заперечення відповідача, суд виходить з наступного.

Частиною 4 ст. 119 Статуту, якою встановлено, що вантажовласники та порти відшкодовують залізницям плату за користування вагонами інших держав від часу прийому цих вагонів від залізниці до повернення їх після виконання вантажних операцій у порядку, визначеному Укрзалізницею відповідно до міжнародних договорів з цих питань.

Тобто, за диспозицією цієї норми у разі використання українськими вантажовласниками (зазначеними у ст. 5 Статуту) та портами вагонів, що належать іншим державам, відповідна українська залізниця має право на компенсацію за рахунок цих вантажовласників (портів) витрат, що були понесені саме нею (залізницею) у зв’язку з оплатою іноземній залізниці вартості користування відповідними вагонами, згідно до умов міжнародних договорів з цих питань.

Відповідно до “Правил експлуатації, пономерного обліку та розрахунків за користування вантажними вагонами власності інших держав”, затверджених на п’ятнадцятому засіданні Ради залізничного транспорту держав –учасниць Співдружності Незалежних Держав 24.05.1996р. зазначені іноземні вагони передаються іноземними залізницями українським залізницям, які і є користувачами цих вагонів. За користування ними відповідну плату іноземним залізницям вносять саме українські залізниці.

Вантажовідправники, вантажоодержувачі та порти не є користувачами іноземних вагонів, одержаних ними від українських залізниць для виконання вантажних операцій. Закон не передбачає нарахування ПДВ на суми, що підлягають відшкодуванню одними особами на користь інших у зв’язку із внесенням останніми цих сум третім особам на виконання відповідних зобов’язань.

Тобто, обсяг відшкодування плати за користування іноземними вагонами не є базою оподаткування у розумінні Закону. У зв’язку з чим нарахування ПДВ на ці суми є взагалі безпідставним. Доказів перерахування відповідачем відповідним іноземним залізницям грошових коштів, утриманих з позивача у вигляді ПДВ (як складової оплати Укрзалізницею вартості послуг іноземних залізниць за користування вагонами), не надано відповідачем.

Та взагалі, сам відповідач стверджує про перерахування спірної суми до Державного бюджету. Крім того, в розумінні приписів Закону України „Про податок на додану вартість”, відшкодування витрат однією особою на користь іншої особи, не можна ототожнювати як власне плату за надані послуги.

З іншого боку, суд не приймає як обґрунтовані посилання відповідача на те, що позиція правомірності нарахування ПДВ підтверджена Верховним судом України у постанові від 26.12.06р. у справі № за позовом ДП „Донецька залізниця” до ЗАТ „Донецьксталь” – металургійний завод” про стягнення 86864,40грн. плати за користування вагонами (в т.ч. податку на додану вартість) оскільки: по-перше – за змістом згаданої постанови Верховного суду України зроблений висновок про правомірність нарахування ПДВ на послугу щодо користування вагонами Укрзалізниці, а не нарахування ПДВ на суми, що підлягають відшкодуванню однією особою на користь іншої; по-друге – постанова Верховного суду України – не є нормою законодавства, яка має застосовуватись судом при розгляді спору.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що відповідачем без достатніх правових підстав було списано з рахунку позивача в листопаді 2006р. грошові кошти в сумі 12461,01грн. як податок на додану вартість.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зі змісту наведеної норми, особа, яка неправомірно набула майно, не звільняється від обов’язку щодо його повернення незалежно від того, чи знаходиться це майно у неї на момент вимоги щодо його повернення.

До того ж, грошові кошти не є індивідуально визначеним майном, витребування якого пов’язується безпосередньо з правами (інтересами) особи на це майно, яка володіє ним у теперішній час.

Отже, посилання відповідача на те, що спірні грошові кошти, були ним перераховані на користь державного бюджету, не доводить правомірності його дій, оскільки таке перерахування здійснено ним на власний розсуд.

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача в порядку, що передбачений ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі Закону України „Про податок на додану вартість”, Статуту залізниць України, Правил експлуатації, пономерного обліку та розрахунків за користування вантажними вагонами власності інших держав”, затверджених на п’ятнадцятому засіданні Ради залізничного транспорту держав –учасниць Співдружності Незалежних Держав 24.05.1996р., ст. 1212 ЦК України, керуючись ст. ст. 22, 33, 43, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Задовольнити позовні вимоги Закритого акціонерного товариства „Донецьксталь” – металургійний завод” м. Донецьк до Державного підприємства „Донецька залізниця” м. Донецьк про стягнення 12461,01грн.

Стягнути з Державного підприємства “Донецька залізниця” м. Донецьк (83000, м. Донецьк, вул. Артема, 68, ЄДРПОУ 01074957, п/р 260360300019 в Донецькій філії АБ „Експрес-банк”, код банку 335838) на користь Закритого акціонерного товариства „Донецьксталь” – металургійний завод” м. Донецьк (83062, м. Донецьк, вул. І. Ткаченко, 122, ЄДРПОУ 30939178, п/р 26006198028081 в Донбаській філії ВАТ „Кредитпромбанк”, код банку 335593) грошові кошти в сумі 12461,01грн., витрати з державного мита в сумі 124,61грн., 118,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення може бути оскаржено в Донецький апеляційний господарський суд згідно розділу XII ГПК України.

Повний текст рішення підписаний 22.06.07р.

Рішення набирає законної сили 03.07.07р.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя