Ухвала суду № 73763873, 02.05.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

02 травня 2018 року № 826/6762/18

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Кузьменко А.І., ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї матеріалами

Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВА ЛІЗИНГ»до Фонду гарантування вкладів фізичних осібпро визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «НОВА ЛІЗИНГ» (далі по тексту - позивач, ТОВ «НОВА ЛІЗИНГ») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі по тексту - відповідач, ФГВФО), в якому просить:

- скасувати рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №826 від 30 березня 2018 року про затвердження умов продажу активів;

- зобов'язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб вчинити дії для зняття з продажу на відкритих торгах (аукціонах) лотів, що включають права вимоги до ТОВ «НОВА ЛІЗИНГ» (ідентифікаційний код 38749930) на підставі наступних кредитних договорів, укладених між ТОВ «НОВА ЛІЗИНГ» (ідентифікаційний код 38749930) та ПАТ «Радикал Банк» (ідентифікаційний код 36964568): №К-6981/1-980 від 22 липня 2013 року, №К-6981/4-980 від 12 серпня 2013 року, №К-6981/59-980 від 01 липня 2014 року, №К-6981/5-980 від 05 вересня 2013 року, №К-6981/6-980 від 05 вересня 2013 року, №К-6981/7-980 від 05 вересня 2013 року, №К-6981/11-980 від 18 вересня 2013 року, №К-6981/14-980 від 18 вересня 2013 року, №К-6981/15-980 від 24 вересня 2013 року, №К-6981/16-980 від 24 вересня 2013 року, №К-6981/25-980 від 14 листопада 2013 року, №К-6981/40-980 від 26 лютого 2014 року, №К-6981/26-980 від 04 грудня 2013 року, №К-6981/27-980 від 04 грудня 2013 року, №К-6981/28-980 від 04 грудня 2013 року, №К-6981/39-980 від 24 січня 2014 року, №К-6981/29-980 від 12 грудня 2013 року, №К-6981/32-980 від 19 грудня 2013 року, №К-6981/43-980 від 05 березня 2014 року, №К-6981/47-980 від 27 березня 2014 року, №К-6981/49-980 від 17 квітня 2014 року, №К-6981/51-980 від 17 квітня 2014 року, №К-6981/52-980 від 17 квітня 2014 року, №К-6981/53-980 від 03 червня 2014 року, №К-6981/54-980 від 03 червня 2014 року, №К-6981/56-980 від 04 червня 2014 року, №К-6981/57-980 від 18 червня 2014 року, №К-6981/58-980 від 18 червня 2014 року, №К-6981/60-980 від 01 липня 2014 року, №К-6981/61-980 від 01 липня 2014 року, №К-6981/62-980 від 11 липня 2014 року, №К-6981/62-980 від 11 липня 2014 року, №К-6981/63-980 від 25 липня 2014 року, №К-6981/64-980 від 05 серпня 2014 року, №К-6981/65-980 від 05 серпня 2014 року, №К-6981/66-980 від 23 вересня 2014 року, №К-6981/67-980 від 29 жовтня 2014 року, №К-6981/69-980 від 29 жовтня 2014 року, №К-6981/70-980 від 29 жовтня 2014 року, №К-6981/71-980 від 29 жовтня 2014 року.

В обґрунтування позовних вимог ТОВ «НОВА ЛІЗИНГ» посилається на те, що листом №311 від 10 квітня 2018 року ПАТ «Радикал Банк» повідомило позивача про виставлення прав вимоги за кредитними договорами, укладеними між ТОВ «НОВА ЛІЗИНГ» та ПАТ «Радикал Банк», для продажу на відкритих торгах (аукціоні).

Підставою для ініціювання та проведення вказаних торгів щодо прав вимоги є рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №826 від 30 березня 2018 року про затвердження умов продажу активів.

Позивач вважає вказане рішення ФГВФО протиправним та таким, що підлягає скасуванню, у зв'язку з тим, що ТОВ «НОВА ЛІЗИНГ» виконало свої зобов'язання за кредитними договорами та прав вимоги до позивача на теперішній час, на думку останнього, не існує.

Розглянувши позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВА ЛІЗИНГ» та додані до неї матеріали, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Пунктами 1 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно - правовий спір.

Згідно з абзацом 2 пункту 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

У відповідності до пункту 7 частини 1 тієї ж статті, суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Тобто, вказані норми свідчать про те, що визначальною ознакою адміністративної справи є наявність у однієї із сторін спору статусу суб'єкта владних повноважень, такий суб'єкт у спірних правовідносинах по відношенню до інших осіб має здійснювати саме публічно - владні управлінські функції, які б виникали на основі законодавства.

Пунктом 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

При цьому, названа норма визначає рішення як нормативно-правовий акт чи правовий акт індивідуальної дії.

Нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування (пункт 18 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України);

Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).

Рішення у формі правового акту індивідуальної дії своїм приписом має породжувати права і обов'язки конкретних осіб, на яких спрямована його дія.

У такому випадку реалізується компетенція суб'єкта владних повноважень управляти поведінкою іншого суб'єкта, який зобов'язаний виконувати його вимоги.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23 лютого 2012 року № 4452-VI (далі по тексту - Закону України від 23 лютого 2012 року №4452 - VI) цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Частиною 1 статті 3 Закону України від 23 лютого 2012 року №4452 - VI встановлено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.

Частиною 1 статті 30 Закону України від 23 лютого 2012 року №4452 - VI передбачено, що Фонд здійснює регулювання діяльності банків шляхом:

1) прийняття в межах своїх повноважень нормативно-правових актів, обов'язкових до виконання банками;

2) здійснення контролю за виконанням зобов'язань банків у зв'язку з їх участю в системі гарантування вкладів фізичних осіб;

3) виведення неплатоспроможних банків з ринку;

4) в інших формах, передбачених цим Законом.

Отже, Законом України від 23 лютого 2012 року №4452 - VI врегульовано декілька груп правовідносин, пов'язаних із регулюванням діяльності банків, а саме:

- правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом гарантування вкладів фізичних осіб відшкодування за вкладами,

- відносини між Фондом, банками, Національним банком України, повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Пунктом 16 частини 1 статті 2 Закону України від 23 лютого 2012 року №4452 - VI передбачено, що тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, а згідно з пунктом 6 частини 1 статті 2 Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 35 Закону України від 23 лютого 2012 року №4452 - VI, тимчасовим адміністратором неплатоспроможного банку та ліквідатором банку (крім ліквідації банку за рішенням власників) є Фонд. Здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків Фонд здійснює через призначену виконавчою дирекцією уповноважену особу Фонду.

Відповідно до частини 1 статті 34 Закону України від 23 лютого 2012 року №4452 - VI Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Згідно з частиною 1 статті 36 Закону України від 23 лютого 2012 року №4452 - VI, з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

Так, з позовної заяви та доданих до неї документів вбачається, що предметом спору є рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про затвердження умов продажу активів щодо прав вимоги ПАТ «Радикал Банк» за кредитними договорами до ТОВ «НОВА ЛІЗИНГ».

Вказане рішення відповідачем прийнято на виконання останнім функцій щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку у порядку, передбаченому Законом України від 23 лютого 2012 року №4452 - VI.

Таким чином правовідносини, які виникли між сторонами (суб'єктами господарювання), випливають виключно з правовідносин, пов'язаних з ініціюванням та проведенням торгів щодо прав вимоги ПАТ «Радикал Банк» до ТОВ «НОВА ЛІЗИНГ», тобто спір між ними виник не у зв'язку із виконанням або невиконанням суб'єктом владних повноважень публічно - владних управлінських функцій, в тому числі, делегованих.

При цьому, слід звернути увагу, що зазначені повноваження відповідача не пов'язані із прийняттям нормативно-правових актів, обов'язкових до виконання банками, або з виконанням зобов'язань у зв'язку із участю в системі гарантування вкладів фізичних осіб.

Таким чином, оскаржуване позивачем рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про затвердження умов продажу активів позивача не є реалізацією владно-управлінських функцій суб'єктом владних повноважень на основі законодавства, оскільки вчинені виключно у зв'язку із виведенням неплатоспроможного банку з ринку.

В той же час, пунктом 15 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: інші справи у спорах між суб'єктами господарювання.

З урахуванням приписів Закону України №4452 - VI від 23 лютого 2012 року, яким врегульоване питання виведення неплатоспроможного банку з ринку, спір у справі між сторонами виник поза межами публічно-правових правовідносин, а отже віднесений до юрисдикції господарського суду.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини у справі «Занд проти Австрії» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

З аналізу наведених вище норм слідує, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від основного принципу господарського судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини 1 статті 6 вищезгаданої Конвенції.

У відповідності до пункту 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Частиною 6 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.

З урахуванням встановлених вище обставин суд приходить до висновку, що спір між Товариством з обмеженою відповідальністю «НОВА ЛІЗИНГ» та Фондом гарантування вкладів фізичних осіб не відноситься до юрисдикції Окружного адміністративного суду міста Києва, а отже наявні підстави для відмови у відкритті провадження у справі.

Крім того, суд вважає за необхідне роз'яснити позивачеві, що розгляд такої справи віднесено до юрисдикції відповідного господарського суду.

Враховуючи вказані вище висновки щодо непідсудності даного спору адміністративному суду, заява про забезпечення позову не може бути розглянута в порядку, визначеному статтею 154 Кодексу адміністративного судочинства України, по суті.

Керуючись статтями 160-162, частинами 1, 6 статті 170, статтею 241-243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя -

У Х В А Л И В:

1. У відкритті провадження за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВА ЛІЗИНГ» до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - відмовити.

2. Роз'яснити Товариству з обмеженою відповідальністю «НОВА ЛІЗИНГ», що повторне звернення до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

3. Роз'яснити Товариству з обмеженою відповідальністю «НОВА ЛІЗИНГ», що розгляд такої справи віднесено до юрисдикції відповідного господарського суду.

4. Копію ухвали разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами надіслати особі, що звернулась із позовною заявою.

Ухвала набирає законної сили згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко