Рішення № 73762855, 04.05.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04 травня 2018 року № 826/12691/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Добрівської Н.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач, ГУ ДФС у м. Києві) про скасування податкового повідомлення-рішення від 28.04.2017 №44486-1305, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем «земельний податок з фізичних осіб» за 2017 рік у розмірі 378602,05 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірне податкове повідомлення-рішення є протиправними та підлягає скасуванню, оскільки воно винесене з порушенням відповідачем вимог податкового законодавства. Зокрема, згідно чинного законодавства земельний податок має сплачувати власник земельної ділянки або землекористувач і підставою для нарахування податку є передача землі у власність або користування фізичній чи юридичній особі, що підтверджується даними з Державного реєстру речових прав. При цьому, позивач зазначив, що йому на праві власності належить нежитлове приміщення за адресою АДРЕСА_3, загальною площею 3112,4 кв.м., проте, законним землекористувачем земельної ділянки на якій побудоване вказане нежитлове приміщення позивача є зовсім інша особа - ОСОБА_2, загальний розмір земельної ділянки складає 4403,18 кв.м. Тому на думку позивача, з урахуванням вимог 272 Податкового кодексу України, саме ОСОБА_2 (землекористувач), а ні в якому разі не позивач, має бути платником земельного податку в розумінні Податкового кодексу України.

У своїх додаткових поясненнях до позовної заяви від 30.11.2017 позивач, окрім наведених вище доводів, звертає увагу суду на те, що відповідач у запереченнях та розрахунку оскаржуваного податкового повідомлення-рішення керувався нормативно-правовими актами які втратили чинність, ще у 2014 році, а саме: відповідач визначив нормативно грошову оцінку земельної ділянки за адресою АДРЕСА_3, керуючись п.2 рішення Київської міської ради від 26.07.2007 №43/1877 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва та Порядку її визначення» (далі - рішення Київської міської ради від 26.07.2007 №43/1877). При цьому, рішенням Київської міської ради від 03.07.2014 №23/23, визнано такими, що втратили чинність пункти 1 та 2 рішення Київської міської ради від 26.07.2007 №43/1877.

Відповідач позовні вимоги не визнав, у своїх письмових запереченнях просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки позивач, відповідно до норм законодавства, зобов'язаний сплачувати земельний податок. У своїх запереченнях відповідач обґрунтовуючи свою позицію тим, що з моменту набуття права власності на житловий будинок (будівлю або споруду) у набувача виникає право (власності чи користування) на земельну ділянку, на якій знаходиться цей об'єкт, а з ним і обов'язок сплачувати земельний податок чи орендну плату. Крім того, відповідач зазначив, що при визначенні податкових зобов'язань по земельному по земельному податку взято до уваги пп.2.1 п.2 Додатку 5 до рішення Київської міської ради від 26.07.2007 №43/1877, щодо узагальнюючого локального коефіцієнта 1,5.

Ухвалами Окружного адміністративного суду міста Києва судді від 09.10.2017 відкрито провадження, зобов'язано учасників процесу подати до канцелярії суду всі наявні документи та пояснення, які, на їх думку, мають значення для розгляду даної справи, крім тих, що вже наявні в матеріалах справи, а також призначено справу до розгляду в судовому засіданні.

Протокольною ухвалою від 23.10.2017 зобов'язано відповідача надати суду витяг з даних державного земельного кадастру по фізичним особам з інформацією щодо спірної земельної ділянка; детальний розрахунок зобов'язання, визначеного у податковому повідомленні-рішенні від 28.04.2017 №44486-1305.

Під час розгляду справи по суті судом неодноразово оголошувалась перерва у судовому засіданні з метою отримання від відповідача витребуваної інформації, а саме даних з державного кадастру щодо спірної земельної ділянки та детальний розрахунок визначеного зобов'язання.

04.12.2017 у судовому засіданні представником відповідача подані додаткові пояснення по суті позову, а також заявлено клопотання про витребування з Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру витяг (довідку) щодо спірної земельної ділянки, тобто того документу, що неодноразово було витребувано судом від відповідача на обґрунтування правомірності визначеного ним податкового зобов'язання.

У цьому судовому засіданні за згодою представників сторін суд, керуючись ч.4 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалив розглянути справу у письмовому порядку. Одночасно відповідачу було запропоновано надати через канцелярію суду додаткові докази на обґрунтування правомірності прийнятого ним рішення щодо нарахування позивачу податкового зобов'язання зі сплати земельного податку.

15.12.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 №2147-VIII, яким внесені зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, виклавши його в новій редакції.

Відповідно до пункту 10 підпункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядається за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд справи в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши думку представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи і не спростовується сторонами, позивачу на підставі договору дарування нежитлових приміщень від 20.01.2012, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Панченко А.П., зареєстрованого в реєстрі за №14 та договору про внесення змін та доповнень до Договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Панченко А.П. від 26.12.2012, зареєстрованого в реєстрі за №2186 та згідно акту приймання - передачі нежилих приміщень від 28.12.2012, а саме: «Дарувальник передав, а обдарований прийняв у власність нежилі приміщення та нежилу будівлю, загальною площею 3112,4 кв.м., що складає 13/100 частин від майнового комплексу загальною площею 24459,80 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_3».

28.04.2017 ГУ ДФС у м. Києві винесено податкове повідомлення-рішення №44486-1305, яким на підставі п.п.54.3.3 п.54.3 ст.54 та п.286.5 ст.286 Податкового кодексу України ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання за платежем «земельний податок з фізичних осіб» за 2017 рік у розмірі 378602,05 грн.

Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням позивач оскаржив його у порядку адміністративного оскарження до Державної фіскальної служби України.

Рішеннями про результати розгляду скарг Державної фіскальної служби України від 08.09.2017 №1154519/99-99-11-02-01-14 скарга ОСОБА_1 залишена без задоволення, а податкове повідомлення-рішення залишена без змін.

Не погоджуючись з правомірністю податкового повідомлення-рішення від 28.04.2017 №44486-1305 з тих мотивів, що позивач не є власником земельної ділянки, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Статтею 270 вказаного Кодексу визначено, що об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

За змістом пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Згідно пункту 287.1 статті 287 Податкового кодексу України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Пунктом 287.6 статті 287 Податкового кодексу України встановлено, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Тобто, фізична особа-власник нежилого приміщення (його частини) є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

За таких обставин, незважаючи на те, що ОСОБА_1 не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належним йому на праві власності приміщенням, обов'язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Разом з тим, в обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що законним землекористувачем земельної ділянки, на якій побудовано вказане нежитлове приміщення позивача, є зовсім інша особа - ОСОБА_2, загальний розмір земельної ділянки складає 4403,18 кв.м. Тому на думку позивача, з урахуванням вимог 272 Податкового кодексу України, саме ОСОБА_2 (землекористувач), а ні в якому разі не позивач має бути платником земельного податку в розумінні Податкового кодексу.

Згідно пункту 286.6 статті 286 Податкового кодексу України, за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.

Відповідно до частини 1 статті 377 Цивільного кодексу України, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

З аналізу наведених норм вбачається, що в даному випадку земельний податок має сплачуватися кожним з власників будівлі розташованої за адресою: АДРЕСА_3 пропорційно до площі (частки), що належить їм на праві власності, оскільки вказана будівля перебуває у спільній сумісній власності та поділена в натурі.

В силу вимог пункту 287.8 статті 287 Податкового кодексу України власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Приписами статті 120 Земельного кодексу України закріплено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Отже, платником земельного податку є особа, яка володіє відповідним речовим правом на земельну ділянку (правом власності або правом користування), відповідно з моменту набуття права власності на об'єкт нерухомого майна (нежитлового приміщення), обов'язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розміщений такий об'єкт, покладається на особу, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду.

Відповідно до наведених норм законодавства, фізична особа - власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно та зобов'язаний сплачувати до бюджету податок за площі під такими приміщеннями з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території.

Відтак, платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена Верховним Судом України у постанові від 07.07.2015 (справа №21-775а15), постанові від 24.11.2015 №21-2352а15, постанові від 20.03.2018 (справа №820/3176/17), постанові від 24.01.2018 (справа №820/7996/13-а), постанові від 17.04.2018 (справа №010229 (820/3171/17).

Водночас, при вирішенні питання правомірності визначення позивачу податкового зобов'язання із земельного податку необхідним є встановлення факту використання відповідачем офіційних відомостей при здійсненні розрахунку податкового зобов'язання.

У своїх письмових запереченнях відповідач вказує на те, що при визначенні податкових зобов'язань по земельному по земельному податку взято до уваги пп.2.1 п.2 Додатку 5 до рішення Київської міської ради від 26.07.2007 №43/1877, щодо узагальнюючого локального коефіцієнта 1,5.

Положеннями підпунктів 271.1.1, 271.1.2 пункту 271.1 статті 271 Податкового кодексу України визначено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

За твердженням відповідача, при визначені податкового зобов'язання по земельному податку на 2017 рік ним була врахована наступна інформація: копія договору дарування нежитлових приміщень від 20.01.2012, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Панченко А.П., зареєстрованого в реєстрі за №14; копія витягу з технічної документації №Н-00029/2007 про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (кадастровий НОМЕР_2) №78 від 18.09.2007; витяг з Державного реєстру правочинів.

Як вказує відповідач (дослівно): «враховуючи вищевикладене громадянину ОСОБА_1 згідно підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України визначено суму податкового зобов'язання по податку на землю у розмірі 378602,05 грн. та відповідно пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України сформоване повідомлення-рішення від 28.04.2017 року №44486-1305».

Відповідач також наводить у своїх запереченнях та у додаткових поясненнях розрахунок визначеного позивачу зобов'язання по сплаті земельного податку на 2017 рік за земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_3. Так, за твердженням контролюючого органу, сума земельного податку площею 4403 кв. м становить: 378602,05 грн. = 4403 кв. м х 576,63 х 2,0 х 1,31 х 1,249 х 1,433 х 1,06 х 3%, де:

- 4403 кв. м. площа земельної ділянки;

- 576,63 базова вартість 1 кв. м землі (згідно з рішенням Київської міської ради від 26.07.2007 №43/1877 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва та Порядку її визначення» зі змінами від 03.07.2014 №23/23, введено в дію з 01.07.2015 (згідно рішення Київської міської ради від 10.12.2014 №565/565);

- 2,0 коефіцієнт на функціональне використання землі (наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25.11.2016р. №489 із змінами та доповненнями);

- 1,31 узагальнюючий локальний коефіцієнт;

- 1,249 коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до листа Державного агентства земельних ресурсів України №6-28-0 22-215/2-15 від 14.01.2015;

- 1,433 коефіцієнт індексації грошової оцінки (відповідно до порядку проведення індексації грошової оцінки земель, затвердженого витягом з листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру «Про індексацію нормативної грошової оцінки земель» № 6-28-0.22-201/2-16 від 11.01.2016);

- 1,06 коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 12.01.2017р. №22-28-0.22-443/2-16;

- 3% ставка податку на землю ділянку згідно рішення Київської міської ради №791/1795 від 22.12.2016.

Суд не може визнати наведений розрахунок достовірним з огляду на наступне.

Як неодноразово наголошувалось судом, базою оподаткування земельним податком є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.

Рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок розташованих у межах населених пунктів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом (пункту 271.2 статті 271 Податкового кодексу України).

Одночасно пунктом 286.1 статті 286 Податкового кодексу України встановлено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (зокрема, за приписами норм ст.ст.15, 20 Закону України «Про Державний земельний кадастр» від 07 липня 2011 №3613-VI) до Державного земельного кадастру включаються цілий ряд відомостей про земельні ділянки, зокрема: кадастровий номер; місце розташування; площа; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; нормативна грошова оцінка, а також інформацію про її власників (користувачів), зареєстровані речові права відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Такі відомості внесені до Державного земельного кадастру є офіційними).

Відповідні центральні органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів та державної реєстрації речових прав на нерухоме майно щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь та земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки (п. 274.1 ст. 274 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 286.5 статті 285 Податкового кодексу України нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.

З контексту наведених норм Податкового кодексу України можна дійти висновку, що нарахування фізичним особам сум земельного податку проводиться контролюючим органом на підставі даних державного земельного кадастру та з використанням нормативної грошової оцінки земельної ділянки, визначеної у встановленому порядку.

Статтями 1, 18 Закону України «Про оцінку земель» від 11 грудня 2003 року №1378-IV (в останній редакції) встановлено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, проводиться незалежно від їх цільового призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться юридичними особами, які є розробниками документації із землеустрою відповідно до Закону України «Про землеустрій». За результатами нормативної грошової оцінки земель складається технічна документація.

Відповідно до ст.ст.15, 20, 23 Закону України «Про оцінку земель» підставою для проведення оцінки земель, у тому числі нормативної грошової оцінки земельних ділянок, є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Виготовлена технічна документація нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою.

За результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт.

Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності та земельних відносин, а також у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр), відповідно до п.1 Положення про зазначений орган, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року №15.

Згідно з п.21 Методики нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 року №213, дані за результатами проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земель, що видається територіальним органом Держгеокадастру за місцезнаходженням земельної ділянки у строк, що не перевищує трьох робочих днів з дати надходження відповідної заяви.

Таким чином, належним джерелом даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки є витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, який виданий територіальним органом Держгеокадастру за місцем розташування земельної ділянки, або в силу норми ст.15 Закону України «Про Державний земельний кадастр», - відомості з Державного земельного кадастру про нормативну грошову оцінку станом на відповідну дату. При цьому, безпосередньо контролюючий орган не наділений повноваженнями на встановлення та зміну нормативної грошової оцінки земельних ділянок самостійно (в тому числі окремих її складових).

Під час розгляду цієї справи оригінал чи засвідчену витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, на якій розташована будівля з нежитловим приміщенням, власником якого є позивач, виданий відповідним органом виконавчої влади у сфері земельних відносин, та/або офіційні відомості про вказану земельну ділянку з Державного земельного кадастру, на підставі яких відповідач повинен був обчислювати суму податкового зобов'язання позивача по земельному податку за 2017 рік, відповідач без поважних причин не надав, з огляду на що у суду відсутня можливість перевірити правильність нарахування ГУ ДФС у м. Києві земельного податку та, відповідно, перевірити правомірність нарахування контролюючим органом суми грошового зобов'язання із земельного податку згідно оспорюваного податкового повідомлення-рішення.

Доводи відповідача щодо правомірності нарахування податкового зобов'язання в сумі 378602,05 грн. на підставі витягу з технічної документації №Н-00029/2007 про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (кадастровий НОМЕР_2) з огляду на дату його видачі - 18.09.2007, є необґрунтованими, оскільки відповідачем було розраховано податкове зобов'язання за відсутності даних державного земельного кадастру у формі витягу або довідки, як це передбачено Податковим кодексом України.

Згідно з ч.1 ст.193 Земельного кодексу України, державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Призначенням державного земельного кадастру, відповідно до ст.194 Земельного кодексу України, є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.

Порядок користування відомостями Державного земельного кадастру регламентований ст.38 Закону України «Про Державний земельний кадастр» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), згідно якої відомості Державного земельного кадастру надаються державними кадастровими реєстраторами у формі:

- витягів з Державного земельного кадастру про об'єкт Державного земельного кадастру;

- довідок, що містять узагальнену інформацію про землі (території) за формою, встановленою Порядком ведення Державного земельного кадастру;

- викопіювань з кадастрової карти (плану) та іншої картографічної документації Державного земельного кадастру.

Користування відомостями Державного земельного кадастру може також здійснюватися у формі надання доступу до нього в режимі читання.

Доступ до Державного земельного кадастру надається банкам, центральному органу виконавчої влади, який здійснює державний контроль за використанням та охороною земель, та особам, які в установленому законом порядку включені до Державного реєстру сертифікованих інженерів-землевпорядників та Державного реєстру сертифікованих інженерів-геодезистів.

Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку містить усі відомості про земельну ділянку, внесені до Поземельної книги.

Для здійснення повноважень, визначених законом, органи державної влади та органи місцевого самоврядування користуються відомостями і документами Державного земельного кадастру щодо земель та земельних ділянок, розташованих на відповідній території, на безоплатній основі.

На отримання відомостей Державного земельного кадастру про земельну ділянку мають право, зокрема, органи державної влади та органи місцевого самоврядування для реалізації своїх повноважень, визначених законом.

Витяг з Державного земельного кадастру підписується Державним кадастровим реєстратором та посвідчується його печаткою.

Відповідно до ч.1 ст.20 Закону України «Про Державний земельний кадастр», відомості Державного земельного кадастру є офіційними.

Згідно п.п.14 п.24 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року №1051, нормативна грошова оцінка це значення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яке розраховується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі відомостей про земельну ділянку, зазначених у пункті 24, та відомостей про нормативну грошову оцінку земель у межах території адміністративно-територіальної одиниці згідно з підпунктом 8 пункту 22 цього Порядку.

Отже, наведений контролюючим органом розрахунок містить складові, правильність визначення яких не підтверджена жодним належним, достатнім і достовірним доказом.

Так, згідно із визначенням, наведеним в частині 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.2 ст.74 Кодексу адміністративного судочинства України).

Достовірними, в силу частини 1 статті 75 Кодексу адміністративного судочинства України, є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно частини 1 статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З огляду на наведене та враховуючи ненадання відповідачем на вимогу суду доказів, правильність визначення податкового зобов'язання спірним податковим повідомленням-рішенням визнається судом безпідставним, оскільки відповідачем як суб'єктом владних повноважень, який заперечує проти задоволення позову, не було виконано обов'язок щодо надання належних даних державного земельного кадастру і матеріали нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_3, ані розрахунку площі земельної ділянки, якою позивач користується, пропорційно до її частки в нежитловій будівлі.

Отже, на підставі викладеного можливо зробити висновок, що відповідачем розрахунок суми земельного податку з фізичних осіб для позивача здійснено за відсутності відомостей, обов'язкова наявність яких обумовлена нормами Податковим кодексом України, що має своїм наслідком визнання протиправним та скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. При цьому, спірне податкове повідомлення-рішення відповідача підлягає скасуванню не через відсутність у позивача вказаного податкового обов'язку, а через висновок про неправильний розрахунок відповідачем суми податкового зобов'язання.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 06.02.2018 (справа 826/15139/16 (К/9901/1450/17) та від 17.04.2018 (справа 2а-10031/12/2670).

Такий підхід узгоджується і з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».

Зважаючи на те, що податкове повідомлення-рішення від 28.04.2017 №44486, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем «земельний податок з фізичних осіб» за 2017 рік у розмірі 378602,05 грн визнається судом протиправним і таким, що підлягає скасуванню з огляду на наведені вище мотиви.

Враховуючи викладене у сукупності, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Керуючись ст.ст.3, 5, 7-11, 19, 73-77, 79, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 28.04.2017 №44486-1305, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем «земельний податок з фізичних осіб» за 2017 рік у розмірі 378602,05 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3786 (три тисячі сімсот вісімдесят шість) гривень 04 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (код ЄДРПОУ 39471390, адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19).

Рішення набирає законної сили у порядку, встановленому в ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, визначені ст.ст.293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки: НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1.

Відповідач - Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві (код ЄДРПОУ 39439980, адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19).

Суддя: Н.А. Добрівська