Рішення № 73762690, 16.04.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

16 квітня 2018 року 09:40 № 826/19866/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Каракашьяна С.К., при секретарі судового засідання Мині І.І., за участі представників сторін: від позивача - ОСОБА_1, від відповідачів - Безсмертна М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу:

за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішень

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_3 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом (з урахуванням заяви про часткову відмову від позову), в якому просить суд визнати протиправною та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-625-17 від 05.07.2016р.

Позовні вимоги мотивовано тим, що позивачем було своєчасно сплачено всі податкові зобов'язання.

Відповідачем - Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві позовні вимоги заперечуються з підстав правомірності прийняття оспорюваного рішення. При цьому, відповідач стверджує, що позивачем було неправильно зазначено номер рахунку, на якій сплачено кошти у жовтні 2013 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.01.2017 відкрито провадження в адміністративній справі №826/19866/16.

Відповідно до Розпорядження від 10.10.2017 №7078, на підставі рішення зборів суддів Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.10.2017, з метою пришвидшення розгляду, адміністративну справу №826/19866/16 передано на повторний автоматичний розподіл справ між суддями.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.10.2017, адміністративну справу №826/19866/16 передано судді Каракашьяну С.К.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, вимогою про сплату боргу (недоїмки) № Ф-625-17 від 05.07.2016р., Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві відповідно до статті 25 Закону №2464-УІ від 08.07.2010р., «Про збір та облік єдиною внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» позивачу висунуто вимоги про сплату боргу з єдиного внеску в сумі 1786,33 грн. та 2423,85грн.

Згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами ст. 74 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому, в силу положень ст. 76 КАС України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Всупереч вищезазначеним нормам відповідачем не було надано жодних доказів, які б свідчили про наявність у позивача такої заборгованості станом на момент перерахування позивачем грошових коштів у відповідності до платіжних доручень, яка була погашена за рахунок останніх, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано, відтак, суд виходить з того, що контролюючим органом безпідставно не включено грошові кошти, сплачені згідно з вказаними платіжними дорученнями, до зобов'язань з орендної плати з юридичних осіб, як наслідок, зроблені необґрунтовані висновки про порушення позивачем строків сплати єдиного внеску.

Ухвалою від 09.02.2018 суд витребовував від Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві розрахунок сум нарахованих позивачу за кожною підставою нарахування (рішення або декларація) сум з зазначенням:

1). підстави нарахування (рішення або декларація), номер та дата документа;

2). суми нарахування;

3). граничної дати сплати нарахованої суми за кожною підставою;

4). дати фактичної сплати (зарахування коштів на сплату);

5). номер та дату документа, яким проведено (зараховано) оплату зобов'язання;

6). кількість днів прострочення зобов'язання;

7). суму нарахованої пені (штрафних санкцій)

8). номер та дату рішення про застосування штрафних санкцій.

Однак, контролюючим органом проігноровані вимоги суду, витребуванні докази не були надані.

Отже, матеріали справи не містять жодних доказів правомірності нарахування позивачу штрафних санкцій за порушення граничного строку сплати суми єдиного внеску, за таких обставин суд дійшов висновку, що оскаржувана вимога підлягає скасуванню.

При цьому, оскаржуване рішення не містить жодних посилань на те, що до позивача висунуто вимоги про сплату штрафних санкцій, будь - якого визначення періоду прострочення, розрахунку такого прострочення, а матеріали справи не містять жодного визначення того, яким саме документом позивачу штрафні санкції визначено.

Всі, наявні в справі обґрунтування відповідача, наведені у рішення про результати розгляду скарги та запереченнях на позов зводяться до фрази « … згідно з даними інформаційної системи фіскального органу у позивача рахувалась заборгованість.»

Суд не вважає дані обґрунтування допустимими доказами існування заборгованості.

Судом не приймаються посилання відповідача, наведені у відзиві на позов, оскільки зазначені дані нарахувань 2525,42 грн., (10%, до 01.01.2015р.), 9809,18 грн., (20%, з 01.01.2015р.), та пеня - 1641,55грн., не відповідають наведеним в оскаржуваному рішенні.

Судом не приймаються посилання відповідача на те, що квитанції №601 від 16.10.2013 на суму 1692,80 та квитанції 600 від 16.10.2013 на суму 165,60 кошти за вересень 2013 надійшли на інший Р/р, а саме на 37199204002655, замість 37192201002655. Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Нормативно-правовим актом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, є Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

У відповідності до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин, платниками єдиного внеску, зокрема, є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами; а також підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, військові частини та органи, які виплачують грошове забезпечення, допомогу по тимчасовій непрацездатності, допомогу у зв'язку з вагітністю та пологами, допомогу або компенсацію відповідно до законодавства, - для осіб, зазначених у пунктах 9 - 14 цієї частини.

При цьому, платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (пункт 1 частини другої статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Так, приписами частини восьмої статті 9 вищевказаного Закону України, передбачено, що платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов'язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Винятком є випадки, якщо внесок, нарахований на ці виплати, вже сплачений у строки, встановлені абзацом першим цієї частини, або за результатами звірення платника з органом доходів і зборів за платником визнана переплата єдиного внеску, сума якої перевищує суму внеску, що підлягає сплаті, або дорівнює їй. Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі. При цьому фактичним отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення) вважається отримання відповідних сум готівкою, зарахування на рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, отримання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей у рахунок зазначених виплат, фактичне здійснення з таких виплат відрахувань згідно із законодавством або виконавчими документами чи будь-яких інших відрахувань.

Отже, з огляду на викладені законодавчі положення (абзац 1 частини восьмої статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин) вбачається, що платники єдиного внеску за загальним правилом зобов'язані сплачувати єдиний внесок не пізніше 20 числа наступного місяця.

У свою чергу, згідно з частиною десятою статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин, на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до пункту 2 частини одинадцятої статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску штрафні санкції за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум (до 01.01.2015) та 20 відсотків своєчасно не сплачених сум (після 01.01.2015).

На думку суду, допущення платником податку помилки в частині зазначення іншого бюджетного рахунку у платіжному дорученні зі сплати податку не є правовою підставою для висновку про несплату такого податку та, як наслідок, для застосування штрафних (фінансових) санкцій, за умови фактичної сплати суми податку та її надходження до бюджету.

Суд також приймає до уваги висновки постанови Верховного Суду України від 16.06.2015 року у справі №21-377а15, згідно з якими колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС вважає, що здійснення помилки під час перерахування узгодженої суми грошового зобов'язання до державного бюджету в строк, встановлений п.57.1 ст.57 ПК, має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова. Відтак дії, які не містять ознак бездіяльності платника податків при сплаті узгодженої суми грошового зобов'язання, не можуть бути підставою для застосування штрафів, передбачених п.126.1 ст.126 ПК.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини дії суб'єкта владних повноважень щодо втручання чи обмеження прав людини повинні бути обґрунтованими, законними, необхідними, а втручання - пропорційним. Дискреційність повноважень органу влади повинна бути зведена до мінімуму, а логіка рішень органу влади повинна бути чіткою і зрозумілою, як і можливі наслідки таких дій. Особа не повинна відповідати за помилки, вчинені органом держави.

Так, в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України" (CASE OF RYSOVSKYY v. UKRAINE) суд визнав незаконне та непропорційне втручання у права заявника, гарантовані статтею 1 Першого протоколу Конвенції. Суд у цьому рішенні підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їх власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Принцип "належного урядування" покладає на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку.

Суд звертає увагу, що відповідачем не заперечується обставина перерахування коштів позивачем та зарахування їх до Державного бюджету України.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини суд визнає, що у ситуації, яка склалася, податковий орган порушував вищевказані вимоги щодо «належного урядування», унаслідок чого застосував до позивача фінансові санкції, що вбачається судом підставою для задоволення позовних вимог.

При цьому, суд доходить висновків, що у випадку належної та добросовісної поведінки податкового органу, позивача було б поінформовано про наявність помилок, що унеможливило притягнення його до відповідальності, у зв'язку з чим, керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1.Позов ОСОБА_3 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-625-17 від 05.07.2016р. Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Повний текст рішення складено 27.04.2018.

Суддя С.К. Каракашьян