Постанова № 73762386, 24.04.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

24.04.2018 р. справа №820/2293/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Сліденка А.В.,

за участі:

секретаря судового засідання - Стрєлка О.В.,

позивача - не прибув, подав заяву про слухання за відсутності,

представника відповідача - ОСОБА_1,

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу за позовом

Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у Харківській області провизнання протиправним та скасування повністю податкового повідомлення-рішення №0002291315 від 06.03.2018 р., -

встановив:

Позивач, ФОП ОСОБА_2, заявив вимогу про скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області №0002291315 від 06.03.2018 р.

Аргументуючи заявлені вимоги зазначив, що обсяг господарських операцій, проведених під час знаходження особи на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, не повинен включатись до розрахунку базової величини в 300.000,00 грн., перевищення якої тягне виникнення обов’язку зареєструватись платником ПДВ. Стверджував, що у спірних правовідносинах контролюючий орган не досліджував господарські операції І кварталу 2014 р. на предмет належності до об’єктів справляння ПДВ, а безпідставно ототожнив розмір доходу платника єдиного податку з розміром господарських операцій, перевищення якого створює обов’язок реєстрації платником ПДВ.

Відповідач, Головне управління Державної фіскальної служби у Харківській області, з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що платник податків у 1 кварталі 2014 р. одержав дохід понад 300.000,00 грн., а тому, при переході на загальну систему оподаткування у 2 кварталі 2014 р. повинен був зареєструватись платником ПДВ. Цього обов’язку платник не виконав, платником ПДВ не зареєструвався. Відтак, всі подальші господарські операції платника у 2014 р. є об’єктом справляння ПДВ. Посилаючись на ці міркування, представник відповідача у судовому засіданні підтримав доводи, викладені у письмових запереченнях на позов, просив суд прийняти рішення про відмову у задоволенні позову.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти позову, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши добуті по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з наступних підстав та мотивів.

За матеріалами справи судом встановлено, що контролюючий орган провів документальну позапланову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_2 щодо своєчасності реєстрації платника податку на додану вартість, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість за період з 01.01.2014 р. по 31.12.2014 р.

Результати перевірки оформлені актом від 22.02.2018 р. № 660/20-40-13-15-07/НОМЕР_1.

У вказаному акті відображені судження контролюючого органу про вчинення особою порушень п. 181.1 ст. 181, п. 183.4 ст. 183, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України, що спричинило заниження податку на додану вартість за період квітень-грудень 2014р. на загальну суму 45.175,00грн. за рахунок не реєстрації платником ПДВ після завершення діяльності на умовах спрощеної системи оподаткування, обліку, звітності у 1 кварталі 2014 р. з отриманням доходу понад 300.000,00 грн. та переході на загальну систему оподаткування з 2 кварталу 2014 р.

06.03.2018 р. з посиланням на названий акт відповідач, ГУ ДФС у Харківській області, прийняв податкове повідомлення-рішення №0002291315 про збільшення грошового зобов’язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 56.468,75 грн. (основний платіж 45.175,00 грн., штраф 11.293,75 грн.).

Вирішуючи спір, суд відзначає, що з 15.12.2017 р. критерії відповідності закону рішень владного суб’єкта викладені у ч. 2 ст. 2 КАС України, а правила перевірки цих рішень судом визначені, насамперед, ч. 2 ст. 77 та ч. 4 ст. 242 КАС України.

У кореспонденції з ст.ст. 6, 8, 19 Конституції України зміст наведених норм закону, на думку суду, означає, що до предмету згаданої перевірки належить 1) юридична спроможність мотивів рішення владного суб’єкта, 2) дотримання владним суб’єктом процедури реалізації управлінської функції, тобто допустимість добутих доказів, 3) співвідносність використаних владним суб’єктом аргументів з визначеним законом складом юридичного діяння протиправного характеру, звинувачення у вчиненні якого висунуто платнику податків, тобто належність та достатність добутих доказів, 4) відповідність обраних владним суб’єктом юридичних та фактичних мотивів справжнім обставинам об’єктивної істини.

У разі ж явної та очевидної необґрунтованості висунутого звинувачення у скоєнні податкового правопорушення, встановлення судом дійсних фактичних обставин спірних правовідносин видається за неможливе, позаяк з невідворотністю спричиняє зміну підстав прийняття податкового повідомлення - рішення і мотивування спірного рішення тими іншими обставинами та за тієї їх юридичної кваліфікації, котра насправді не здійснювалась контролюючим органом.

Судом з’ясовано, що спір склався з приводу належності виконання особою податкового обов’язку з податку на додану вартість під час переходу із спрощеної системи оподаткування, обліку, звітності на загальну систему оподаткування.

Статтею 67 Конституції України зазначено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

З 01.01.2011 року таким законом є Податковий кодекс України, а правовідносини з приводу справляння податку на додану вартість унормовані приписами розділу V Податкового кодексу України.

У даному конкретному випадку до спірних правовідносин підлягають також застосування приписи глави І Розділу XIV Податкового Кодексу України «Спрощена система оподаткування та звітності», адже протягом 1 кварталу 2014 р. позивач мав правовий статус платника єдиного податку.

Згідно з п.п. 3 п. 297.1 ст. 297 Податкового кодексу України платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на додану вартість з операцій з постачання товарів, робіт та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, крім податку на додану вартість, що сплачується фізичними особами та юридичними особами, які обрали ставку єдиного податку, визначену підпунктом 1 пункту 293.3 статті 293 цього Кодексу, а також що сплачується платниками єдиного податку четвертої групи.

Звідси слідує, що протягом знаходження на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності особа не обтяжена законодавцем обов’язком вести облік господарських операцій за правилами розділу V Податкового кодексу України у розрізі належності кожної господарської операції до об’єкта справляння ПДВ.

Оскільки позивач здійснював оподаткування результатів господарської діяльності як платник єдиного податку 2 групи, то означене правило припиняло юридичну дію з настанням події досягнення доходу понад 1.500.000,00грн.

Тому, подія перевищення показника доходу в 300.000,00грн. не спричиняла виникнення для позивача жодних обов’язків.

Відповідно до п.181.1 ст.181 Податкового кодексу України ( в редакції, що діяла протягом 2014 року) у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов'язана зареєструватися як платник податку у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку першої - третьої групи.

У ході розгляду справи судом виявлено, що під час перевірки контролюючий орган взагалі не перевіряв достовірності самостійно сформованого платником показника доходу платника єдиного податку, одержаного за 1 квартал 2014 р.

В акті від 22.02.2018 р. № 660/20-40-13-15-07/НОМЕР_1 будь-які висновки контролюючого органу з даного питання взагалі відсутні.

Судом також виявлено, що під час перевірки контролюючий орган не досліджував ані структури доходу платника єдиного податку за 1 квартал 2014 р., ані належності господарських операцій, виконання зобов’язань за якими сформувало такий дохід, до об’єкту справляння ПДВ.

В акті від 22.02.2018 р. № 660/20-40-13-15-07/НОМЕР_1 будь-які висновки контролюючого органу з даного питання взагалі відсутні.

Між тим, за змістом п.181.1 ст.181 Податкового кодексу України (у редакції, що діяла протягом 2014 року) обставина належності проведеної платником операції до об’єкту справляння ПДВ є єдиною кваліфікуючою умовою для висновку про існування або відсутність обов’язку із реєстрації у якості платника ПДВ.

Пунктом 183.4 ст.183 Податкового кодексу України передбачено, що у разі переходу осіб із спрощеної системи оподаткування, що не передбачає сплати податку, на сплату інших податків і зборів, встановлених цим Кодексом, у випадках, визначених главою 1 розділу XIV цього Кодексу, за умови, що такі особи відповідають вимогам, визначеним пунктом 181.1 статті 181 цього Кодексу, реєстраційна заява подається не пізніше 10 числа першого календарного місяця, в якому здійснено перехід на сплату інших податків і зборів, встановлених цим Кодексом. Якщо такі особи відповідають вимогам, визначеним пунктом 182.1 статті 182 цього Кодексу, реєстраційна заява подається у строк, визначений пунктом 183.3 цієї статті.

У матеріалах справи відсутні належні та допустимі у розумінні ст.ст. 72-74 КАС України докази того, що під час перевірки контролюючий орган встановив за передбаченою законом процедурою відповідність позивача станом на 01.04.2014 р. вимогам п.181.1 ст.181 Податкового кодексу України.

Фактично здійснене контролюючим органом ототожнення показника доходу платника єдиного податку з обсягом господарських операцій, котрі є об’єктом справляння ПДВ, є помилковим, позаяк перелічені величини не є рівними між собою і арифметично визначаються за різними правилами (об’єкт справляння ПДВ визначається відповідно до ст. 185 Податкового кодексу України, а дохід платника єдиного податку визначається відповідно до ст. 292 Податкового кодексу України.

У спірних правовідносинах позивачем було прийнято рішення про перехід на загальну систему оподаткування з 01.04.2014 р.

Отже, приписи п. 181.1 ст.181 Податкового кодексу України можуть бути застосовані до позивача або з моменту втрати статусу платника єдиного податку за власним рішенням (тобто з 01.04.2014 р.), або з моменту настання події порушення правил знаходження на спрощеній системі оподаткування, обліку, звітності (як-то: перевищення максимального розміру доходу, перевищення максимальної кількості найманих працівників, застосування недозволених форм розрахунків тощо).

У спірних правовідносинах контролюючий орган доказів існування цих обставин до суду не подав.

Здійснюючи тлумачення змісту п. 181.1 ст. 181, п. 183.4 ст. 183, п.п. 3 п. 297.1 ст. 297 Податкового кодексу України суд бере до уваги положення Закону України «Про виконання рішень та врахування практики Європейського суду з прав людини», а також рішень Європейського суду з прав людини у справах "Серков проти України" (заява № 39766/05), "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та № 37943/06) і обирає найбільш сприятливий для платника варіант застосування цих норм права, адже у протилежному випадку матиме місце втручання у право особи згідно з ст.1 Протоколу першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах владний суб’єкт не забезпечив реалізацію управлінської функції відповідно до ч. 2 ст. 19 КАС України, адже не перевірив достовірності показника доходу платника єдиного податку за 1 квартал 2014 р. та не перевірив належності проведених платником у 1 кварталі 2014 р. господарських операцій до об’єкта справляння ПДВ у розумінні ст. 185 Податкового кодексу України.

Натомість факт порушення прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах у галузі податкової справи знайшов підтвердження проведеним судовим розглядом, що є визначеною процесуальним законом обставиною для задоволення заявлених вимог в частині скасування спірного рішення.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст. 139, 143 КАС України та Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст. 72-77, 211, 241-243, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області №0002291315 від 06.03.2018 р.

Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення, а набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України, а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду.

Роз'яснити, що скарга може бути подана у порядку п. 15.5 Розділу VII КАС України.

Судове рішення у повному обсязі складено у порядку ч. 3 ст. 243 КАС України 3 травня 2018 року.

Суддя Сліденко А.В.