Рішення № 73762159, 19.04.2018, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 квітня 2018 р. Справа №818/831/18

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Опімах Л.М.,

за участю секретаря судового засідання - Бондаренко Л.В., ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної податкова інспекція у м. Сумах Головного управління ДФС у Сумській області про стягнення неправомірно утриманих коштів та середнього заробітку,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м.Сумах Головного управління ДФС у Сумській області, мотивуючи позовні вимоги тим, що 27 травня 2016 року була звільнена з посади головного державного ревізора Білопільського відділення Сумської ОДПІ ДФС у Сумській області у зв»язку з скороченням штатної чисельності. При звільненні їй було виплачено грошову компенсацію за невикористану основну щорічну відпустку ( 12 календарних днів), грошову компенсацію за додаткову відпустку за стаж державної служби ( 15 календарних днів), вихідну допомогу у відповідності до ст.44 Кодексу законів про працю України.

27.07.2016 року рішеням суду наказ про звільнення був скасований, позивача поновлено на посаді, 03.08.2016 року відповідачем виданий наказ №41-О про поновлення на посаді та цього ж дня попереджено про наступне вивільнення з посади.

В серпні 2016 року із заробітної плати позивача відповідачем утримано кошти, виплачені їй при звільненні 27.05.2016 року, а саме грошову компенсацію за невикористані відпустки ( 27 днів) у розмірі 4241,43 грн., вихідну допомогу у розмірі 4089,45 грн.

03.10.2016 року позивача знову звільнено з посади на підставі п.1 ст.40 Кодексу законів про працю України, виплачено компенсацію за невикористані 15 календарних днів щорічної основною відпустки за період роботи з 02.07.2015 по 01.07.2016, компенсацію за невикористані 08 календарних днів щорічної основною відпустки за період роботи з 02.07.2016 по 03.10.2016, компенсацію за додаткову відпустку за стаж державної служби ( 15 календарних днів), вихідну допомогу.

З 07 листопада 2016 року в результаті реорганізації Державна податкова інспекція у м.Сумах ГУ ДФС у Сумській області є правонаступником Сумської ОДПІ ДФС у Сумській області.

Позивач вважає, що при звільненні 03.10.2016 року з нею не проведено повний розрахунок, оскільки відповідачем протиправно утримано з її заробітку у серпні 2016 року компенсацію за невикористані відпустки та вихідну допомогу, тому на день звільнення залишилась заборгованість по заробітній платі. Посилаючись на положення ст.116, 117 Кодекесу законів про працю України, позивач просить стягнути заборгованість по всіх належних їй виплатах, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому проти її задоволення заперечив, представник відповідача в судовому засіданні пояснив, що після поновлення позивачки на посаді 03.08.2016 року із її заробітку було утримано кошти, виплачені при звільненні, а саме компенсацію за невикористані дні відпустки та вихідну допомогу. Утримуючи кошти, відповідач керувався положеннями ч.1 ст.1212 Цивільного кодексу України, відповідно до яких особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи ( потерпілого) без достатньої правовї підстави ( безпідставно набуте майно) зобов»язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов»язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно набуте, згодом відпала. Оскільки, наказ, за яким позивач отримала кошти, скасований рішенням суду, із заробітку позивач були утримані кошти.

При другому звільненні позивача 03.10.2016 року було проведено повний розрахунок, їй знову було виплачено компенсацію за невикористані дні відпустки та вихідну допомогу, відповідно порушень строків виплати заробітної плати відповідач не допустив.

В судове засідання позивач не з»явилася, її представник у попередньому засіданні позов підтримав.

Заслухавши представника відповідача, дослідивши письмові докази у справі, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що наказом Сумської об’єднаної податкової інспекції Головного управління ДФС у Сумській області №36-о від 27.05.2016 року звільнено ОСОБА_1 з посади головного державного інспектора Білопільського відділення Сумської ОДПІ у зв’язку із скороченням штатної чисельності, згідно п. 1 ст.40 Кодексу законів про працю України, нараховано та виплачено компенсацію за 12 календарних днів основної щорічної відпустки за робочий період з 02.07.2015 року по 27.05.2016 року включно, 15 календарних днів додаткової оплачуваної щорічної відпустки за стаж державної службипонад 15 років за робочий період з 05.01.2016 року по 04.01.2017 року включно, вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку у відповідності до ст.44 КЗпП України ( а.с.55).

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 27.07.2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2016 року, наказ про звільнення скасований як протиправний, позивача поновлено на посаді, стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу ( а.с. 23-27).

Наказом Сумської ОДПІ №41-о від 03.08.2016 року поновлено ОСОБА_1 на посаді головного державного інсектора Білопільського відділення Сумської ОДПІ з 27.07.2016 року ( а.с. 53).

У серпні 2016 року із заробітку ОСОБА_1 утримано виплачену компенсацію за невикористані дні відпусток в сумі 2021,25 грн., та вихідну допомогу при звільненні у розмірі 3997,5 грн., згідно наказу №22-Ф від 08.08.2016 року ( а.с.56).

Відповідно до наказу Сумської ОДПІ №43-о від 03.10.2016 року ОСОБА_1 звільнено з посади головного державного інспектора Білопільського відділення Сумської ОДПІ у зв’язку із скороченням штатної чисельності згідно п.1 ст.40 Кодексу законів про працю України, нараховано та виплачено компенсацію за 15 календарних днів основної щорічної відпустки за робочий період з 02.07.2015 року по 01.07.2016 року включно і 8 календарних днів основної щорічної відпустки за робочий період з 02.07.2016 року по 03.10.2016 включно, 15 календарних днів додаткової оплачуваної щорічної відпустки за стаж державної служби понад 15 років за робочий період з 05.01.2016 року по 04.01.2017 року включно, вихідну допомогу в розмірі середньомісячного заробітку у відповідності ст.44 КЗпП України ( а.с. 54, 65-67).

Суд вважає, що при звільненні позивача з роботи 03.10.2016 року, з нею не проведено повний розрахунок, зокрема, за рахунок протиправного утримання із заробітку виплаченої вихідної допомоги.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Відповідно дост.21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Статтею 22 цього Закону визначено гарантії дотримання прав щодо оплати праці, відповідно до яких суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами. Статею 25 Закону заборонено будь-яким способом обмежувати працівника вільно розпоряджатися своєю заробітною платою, крім випадків, передбачених законодавством.

Відповідно до ст.44 Кодексу законів про працю України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

За наявності певних обставин законодавець вважає недоцільним повертати майно одній особі, навіть якщо інша особа набула таке майно за відсутності правових підстав.

Так, відповідно до статті 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті:

1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, але за умови відсутності:

а) рахункової помилки зі сторони платника;

б) недобросовісності з боку набувача;

2) інше майно, якщо це встановлено законом.

Статтею 127 Кодексу законів про працю України передбачено, що відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством України.

Відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу:

1) для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого і своєчасно не повернутого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування. У цих випадках власник або уповноважений ним орган вправі видати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості, або з дня виплати неправильно обчисленої суми;

2) при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених в пунктах 3, 5 і 6 статті 36 і пунктах 1, 2 і 5 статті 40 цього Кодексу, а також при направленні на навчання та в зв'язку з переходом на пенсію;

3) при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству, установі, організації (стаття 136).

Таким чином, відповідач на мав правових підстав в односторонньому порядку без згоди працівника утримувати із його заробітку вказані вище виплати, а посилання відповідача на положення ст.1212 Цивільного кодексу України в даному випадку є помилковим.

Оскільки, відповідачем протиправно зменшено заробіток позивача в серпні 2016 року на розмір утриманої вихідної допомоги 3997,40 грн., відповідно на момент звільнення залишилася заборгованість по заробітній платі на зазначену суму, яка підлягає стягненню на підставі ст.116 Кодексу законів про працю України. При цьому виплата при повторному завільненні матеріальної допомоги у відповідності ст.44 КЗпП України, є самостійною виплатою, пов»язаною з настанням певних обставин, відтак не може компенсувати заборгованість по заробітній платі.

Разом з тим, звільняючи позивача вдруге, відповідачем здійснено з ним розрахунок за невикористані дні відпусток за весь відпрацьований час, до суми компенсації у розмірі 5946,62 грн. увійшла і утримана виплата у серпні 2016 року, що вбачається із довідки ( а.с.47). Оскільки, на час звільнення утримана сума позивачу відшкодована, підстав для її стягнення суд не вбачає.

Відповідно до ст.116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Оскільки, судом встановлено, що повний розрахунок при звільненні позивача 03.10.2016 року не проведений, відповідач повинен виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки, з дня звільнення по день розгляду даної справи судом. Враховуючи, що середньоденний розмір заробітної плати позивача, розрахований відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» №100, складає 181,70 грн. а кількість робочих днів за період затримки становить 387 днів, відповідно розмір заробітку складає 70317,9 грн., з врахуванням невиплаченої заборгованості 3997,4 грн., всього заборгованість перед позивачем склала 74315,3 грн, що підлягає стягненню на користь ОСОБА_1, за вирахуванням передбачених законодавством податків і зборів.

При цьому, суд не враховує доводи позивача про необхідність при визначенні середнього заробітку включити при його суми утриманої грошової компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги, оскільки відповідно до абз.1 п.п.б п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» №100, при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються одноразові виплати ( компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( ід.н. НОМЕР_1, вул.Преображенська,54, м.Білопілля, Сумської області, 41800) до Державної податкової інспекції м. Сумах Головного управління ДФС у Сумській області ( код ЄДРПОУ 39563287, пл.Покровська,2, м.Суми, 40000) про стягнення неправомірно утриманих коштів та середнього заробітку – задовольнити частково.

Стягнути з Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління ДФС у Сумській області на користь ОСОБА_1 3997 ( три тисячі дев"ятсот дев"яносто сім) грн. 40 коп. в рахунок відшкодування безпідставно утриманих коштів (вихідної допомоги), 70317 ( сімдесят тисяч триста сімнадцять) грн. 90 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а всього 74315 ( сімдесят чотири тисячі триста п"ятнадцять) грн. 30 коп., утримавши передбачені законодавством податки і збори.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління ДФС у Сумській області компенсації за невикористану відпустку у розмірі 4241,43 грн. відмовити за необгрунтованістю.

Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Л.М. Опімах

Повне рішення складене 24 квітня 2018 року.