Рішення № 73761994, 25.04.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 квітня 2018 р. Справа№805/3709/17-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Голуб В.А.,

при секретарі - Дідевичі І.О.,

за участю:

представника відповідача-Цирі С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області про стягнення заборгованості по заробітній платі за період з вересня 2014 року по листопад 2014 року та стягнення компенсації за невикористану відпустку (11 календарних днів).

В обгрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що з 02.04.2007 року по 14.11.2014 року вона працювала старшим державним виконавцем Совєтського відділу державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції Донецької області. Починаючи з вересня 2014 року заробітна плата позивачеві перестала виплачуватись та на час подання позову у відповідача наявна заборгованість по заробітній платі позивача за вересень 2014 року у сумі 2587,61 грн., за жовтень в сумі 2587,61 грн., за листопад 2014 року в сумі, яка позивачу не відома. Також, згідно наказу про звільнення у відповідача мається заборгованість по компенсації за невикористану відпустку, сума якої ОСОБА_1 також не відома. Позивач вважає, що вказана заборгованість Головним територіальним управлінням юстиції у Донецькій області визнається та не заперечується. Тому позивач ОСОБА_1 просить суд стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі за вересень 2014 року в сумі 2 587, 61 грн., за жовтень 2014 року в сумі 2 587, 61 грн., за листопад 2014 року - в сумі за даними відповідача, а також заборгованість по компенсації за невикористану відпустку за 11 календарних днів в сумі за даними відповідача.

В матеріалах справи наявні заперечення та пояснення Головного територіального управління юстиції у Донецькій області по справі, вмотивовані тим, що позивач особисто не зверталась до відповідача для отримання заборгованості по заробітній платі за період з вересня 2014 року по листопад 2014 року та стягнення компенсації за невикористану відпустку (11 календарних днів). Окрім цього, відповідач зазначає, що при ознайомлені з матеріалами справи представником відповідача встановлено, що до суду поштою надано позовну заяву, підпис у якій відрізняється від підпису у зверненні ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 10.10.2017 року. У адміністративному позові зазначено, що ОСОБА_1 працювала старшим державним виконавцем Совєтського відділу державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції, що не відповідає дійсності. Також, представник відповідача зазначає, що до позову надані копії паспорту, трудової книжки, ідентифікаційного коду позивача. Проте ці копії не завірені належним чином і не можуть свідчити, що позовна заява підписана саме ОСОБА_1

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 27.10.2017 року відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи призначено на 07.11.2017 року.

Ухвалою суду від 07.11.2017 року провадження у справі було зупинено за заявою представника Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 06.11.2017 року до 22.11.2017 року у зв'язку з витребуванням доказів.

Ухвалами суду від 22.11.2017 року судовий розгляд по даній справі поновлено та визнана обов'язковою особиста участь ОСОБА_1 для надання відповідних пояснень у судовому засіданні, відкладено розгляд справи до 29.11.2017 року.

Ухвалою суду від 29.11.2017 року провадження по справі було зупинено до 12.12.2017 року та повторно визнана явка ОСОБА_1 обов'язковою.

Ухвалами Донецького окружного адміністративного суду від 12.12.2017 року судовий розгляд по даній справі поновлено та адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку - залишено без розгляду.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 13.02.2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року у справі №805/3709/17-а - задоволено. Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року у справі №805/3709/17-а - скасовано та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою суду від 23.02.2018 року прийнято до провадження адміністративну справу №805/3709/17-а та призначено судовий розгляд справи на 14 годину 00 хвилин 14 березня 2018 року.

Ухвалою суду від 28.02.2018 року витребувано у ОСОБА_1 копії сторінок паспорта ОСОБА_1, копію ідентифікаційного коду ОСОБА_1, копію сторінок трудової книжки ОСОБА_1, копію наказу про звільнення ОСОБА_1 , а також копії розрахункових листків роботодавця за вересень 2014 року та жовтень 2014 року, засвідчені належним чином, відповідно до чинного законодавства.

Ухвалою суду від 14.03.2018 року клопотання представника Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про повторне витребування додатків до позовної заяви, засвідчених належним чином,- задоволено. Повторно витребувано у ОСОБА_1 копії сторінок паспорта ОСОБА_1, копію ідентифікаційного коду ОСОБА_1, копію сторінок трудової книжки ОСОБА_1, копію наказу про звільнення ОСОБА_1, а також копії розрахункових листків роботодавця за вересень 2014 року та жовтень 2014 року, засвідчені належним чином, відповідно до чинного законодавства.Відкладено розгляд адміністративної справи № 805/3709/17-а до 11-00 год. 25.04.2018 року.

Відповідно до ч. 6 ст. 80 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) будь-яка особа, у якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду. У порушення наведеної норми закону, станом на 25.04.2018 року ухвали суду, якими у позивача були витребувані письмові докази, не виконані.

В судовому засіданні представник відповідача заперечував проти задоволення позову в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1) зареєстрована та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 ( а.с.7-8).

У період з 24.10.2011 року по 28.11.2014 року позивач ОСОБА_1 працювала головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Калініського районного управління юстиції у м. Донецьку, про що свідчать записи у трудовій книжці серії НОМЕР_2 (а.с.9-10). Проте, у позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що у період з 02.04.2007 року по 14.11.2014 року вона працювала на посаді старшого державного виконавця Совєтського відділу державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції Донецької області (а.с.3).

Відповідно до розрахункових листків ОСОБА_1 за вересень 2014 року заробітна плата складає 2587,61 грн., за жовтень 2014 року 2587,61 грн. ( а.с.13). Вказане також підтверджено довідкою Головного територіального управління юстиції про доходи ОСОБА_1 (а.с.26).

Відповідно до довідки відповідача від 20.10.2017 року № П-368-2124 заробітна плата позивача за листопад 2014 року складає 2637,55 грн. ( а.с.27)

Наказом Головного управління юстиції у Донецькій області від 24.11.2014 року № 3299б/1 звільнено ОСОБА_1, головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Калінінського районного управління юстиції у м. Донецьку, з займаної посади з 28 листопада 2014 року, за відмовою від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, відповідно до п.6 ст.36 КЗпП України. Призначено виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану частину щорічної основної відпустки за період роботи з 12.09.2011 року по 11.09.2012 року у кількості 06 календарних днів, компенсацію за невикористану частину щорічної основної відпустки за період роботи з 12.09.2014 року по 28.11.2014 року у кількості 05 календарних днів ( а.с.11-12).

10.10.2017 року ОСОБА_1 звернулась до відповідача із заявою про надання довідки про розмір нарахованої заробітної плати за 6 місяців с 01.05.2014 року по 28.11.2014 року помісячно та довідки за останні два місяці, що передують звільненню з розшифровкою кількості виходів. Одночасно позивач просила виплатити їй заборгованість із заробітної плати, а також виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені по день фактичного розрахунку (а.с.50).

На звернення позивача до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області відповідачем повідомлено, що з урахуванням Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 року N 595, виплата заборгованості по заробітній платі особам, які перебували у трудових відносинах з Головним територіальним управлінням юстиції, можлива лише за умов переміщення таких осіб в населенні пункти, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі. Переміщення осіб підтверджується довідкою, виданою відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року N 509. Тому позивачу запропоновано для виплати заборгованості по заробітній платі надати заяву та копію довідки про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України, та районів проведення антитерористичної операції, завірену належним чином, або надати особисто до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (а.с.51).

Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що не підлягає задоволенню у повному обсязі, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 2-1 Кодексу законів про працю України ( далі- КЗпП України) , Україна забезпечує рівність трудових прав усіх громадян незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України: при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України N 9 від 06.11.1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів" (зі змінами та доповненнями) діяльність судів по розгляду справ цієї категорії повинна спрямовуватися на всемірну охорону конституційного права кожного на працю, яке включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується, а також на охорону прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій, на зміцнення трудової та виробничої дисципліни, на виховання працівників у дусі свідомого й сумлінного ставлення до праці.

Згідно з постановою Пленуму Верховного суду України N 13 від 24.12.1999 р. "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" зі змінами та доповненнями, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд, на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведені його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. При визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100 (100-95-п) (з наступними змінами і доповненнями).

Розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі ст. 83 КЗпП вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки та додаткової відпустки для працівників, які мають дітей (ст. 1821 КЗпП), тільки в разі звільнення його з роботи, а під час неї - лише за частину цих відпусток за умови, що тривалість наданих йому при цьому щорічної й додаткової відпусток становить не менше 24 календарних днів та що працівник не є особою віком до 18 років. Якщо працівник, з не залежних від нього причин (не з його вини) не використав щорічну відпустку і за роки, що передували звільненню, суд на підставі ст. 238 КЗпП має право стягнути грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки Розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення.

Дійсно, судом встановлено, що 10.10.2017 позивач електронною поштою зверталась до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області з заявою про виплату розрахункових коштів при звільненні та заборгованості по заробітній платі за період з 01.09.2014 року по 28.11.2014 року.

Так, згідно зі статтею 5 Закону України «Про звернення громадян» заявник може направляти письмове звернення з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв'язку (електронне звернення). Електронне звернення громадян підлягає розгляду, але не може бути підставою для виплати грошових коштів, оскільки не ідентифікує особу.

Також звернення не містить рахунку, на який необхідно перерахувати кошти. Крім того, зазначена у зверненні електронна адреса, знаходиться у державній поштовій системі, відповідно до якої відбувається ідентифікація громадянина або суб'єкта підприємницької діяльності: ідентифікаційного коду фізичної особи або коду ЄДРПОУ юридичної особи. Зазначена у зверненні ОСОБА_1 поштова скринька 2872010726@mail.gov.ua не може її ідентифікувати, так як зазначено не її ідентифікаційний код (ідентифікаційний код ОСОБА_1 НОМЕР_1, зазначено у розрахункових листках та довідці про доходи). Крім того, до Головного управління юстиції у Донецькій області не надано документу, що посвідчує особу.

ОСОБА_1 зазначає, що зареєстрована та мешкає у м. Донецьк, яке згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України №1085 від 07.11.2014 року «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення» відноситься до населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, а тому на неї розповсюджуються норми спеціального законодавства.

Відповідно до пункту 3 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 7.11.2014 року № 595, заробітна плата (грошове забезпечення, суддівська винагорода) працівникам (військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу) установи за період, коли установа розміщувалася на тимчасово неконтрольованій території, а у подальшому територія була повернута під контроль органів державної влади, або установа була переміщена в населений пункт, на території якого органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі (далі - контрольована територія), виплачується у повному обсязі за рахунок кошторису (плану використання бюджетних коштів) установи.

Заробітна плата (грошове забезпечення, суддівська винагорода) виплачується та виплати за час щорічної відпустки працівникам (військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу) установи, яка переміщена на контрольовану територію, здійснюється, якщо установа продовжує функціонувати і працівники (військовослужбовці), особи рядового і начальницького складу, виконують свої обов'язки.

Особам, які переміщені на контрольовану територію та взяті на облік відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 , пенсії та інші соціальні виплати з бюджетів усіх рівнів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування виплачуються за заявами таких осіб до органів (установ), які здійснюють такі виплати.

Крім того, згідно з постановою Правління Національного банку України від 06.08.2014 року № 466 банками України призупинено здійснення усіх видів фінансових операцій у населених пунктах, які не контролюються українською владою.

У порушення вищевказаного, позивачем не надано відповідачу довідку про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції.

Окрім цього суд зазначає, що у пункті 24 постанови Пленуму Верховного суду України N 13 від 24.12.1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" вказано, що судам необхідно враховувати, що згідно зі ст. 21 КЗпП належним відповідачем у справі за позовом про оплату праці є та юридична особа (підприємство, установа, організація), з якою позивачем укладено трудовий договір.

Позивач не перебував у трудових відносинах з відповідачем - Головним територіальним управлінням юстиції в Донецькій області та трудовий договір з даною юридичною особою не укладав, тому Головне територіальне управління юстиції в Донецькій області -є неналежним відповідачем по даній справі.

Позивач ОСОБА_1 звернулась з позовом до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, однак, як вбачається з позовної заяви ОСОБА_1 працювала на посаді старшого державного виконавця Совєтського відділу державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції Донецької області. Матеріалами справи підтверджено, що позивач працювала головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Калініського районного управління юстиції у м. Донецьку. У судове засідання позивач жодного разу не з'явилась, витребувані тричі судом письмові докази на адресу суду не направила. Отже, у суду відсутня можливість встановити належного відповідача.

Совєтський відділ державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції Донецької області та відділ державної виконавчої служби Калініського районного управління юстиції у м. Донецьку є юридичними особами публічного права , що переміщені на території, підконтрольні українській владі, мають самостійний баланс, рахунки в органах казначейства та уповноважених банках, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, що підтверджено витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.164-165). Отже, належним відповідачем у даній справі за позовом про оплату праці є та юридична особа, з якою позивачем було укладено трудовий договір.

Суд зауважує, що відповідно до ст.38 КАС України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач надав до суду заяву про розгляд справи без його участі, а тому з'ясувати його думку не є можливим.

Розглядаючи матеріали справи, судом з'ясовано, що додатки, надані позивачем на підтвердження позовних вимог, а саме копія паспорту та ідентифікаційного коду позивача, копія трудової книжки ОСОБА_1, копія наказу про звільнення, копія розрахункових листків, не засвідчені відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідно до ст.94 КАС України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом.

Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Виходячи з правил належності доказів, встановлених частиною 1 статті 73 КАС України, за якою належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування, позивач не надав доказів на підтвердження факту перебування з відповідачем у трудових відносинах. Доводи, викладені у позовній заяві в частині місця роботи позивача, суперечать відомостям, які зазначені у трудовій книжці позивача. Особистий підпис позивача, який міститься на а.с.4 (позовна заява) та на а.с.50 (заява позивача від 10.10.2017 року на ім'я відповідача) суттєво відрізняються.

Суд вважає, що всі долучені до матеріалів справи ксерокопії (світлокопії) документів не відповідають вимогам письмових доказів, встановлених статтею 79 КАС України (в редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року, тобто на момент подання позовної заяви), статтям 94-95 КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року), не є оригіналами або належним чином засвідченими копіями.

В ухвалі суду від 27.10.2017 року було витребувано у позивача: оригінали документів, долучених до позовної заяви; оригінал довіреності представника з зазначенням всіх дій, які він має виконувати та документ, що підтверджує його особу (для огляду).

Ухвалами суду від 28.02.2018 року та від 14.03.2018 року було витребувано у ОСОБА_1 копії сторінок паспорта ОСОБА_1, копію ідентифікаційного коду ОСОБА_1, копію сторінок трудової книжки ОСОБА_1, копію наказу про звільнення ОСОБА_1 , а також копії розрахункових листків роботодавця за вересень 2014 року та жовтень 2014 року, засвідчені належним чином, відповідно до чинного законодавства.

Проте, на виконання вказаних ухвал до суду не надано вищевказаних документів. Відтак, суд не може встановити обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Аналогічної позиції притримується Верховний Суд в постанові від 17 квітня 2018 року по справі № 808/173/17 (адміністративне провадження № К/9901/5005/17).

Таким чином, позивач не довів перед судом належними та допустимими доказами свої позовні вимоги, тому в задоволені позовних вимог треба відмовити.

Позивач звільнений від сплати судового збору, а тому судові витрати не підлягають стягненню.

Відповідно до ст.243 КАС України у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять днів.

Керуючись ст.ст. 2,5-10, 72-80, 159, 160, 171, 199-204, 205, 246, 250, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, 83044,АДРЕСА_1) до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області ( код ЄДРПОУ 34898944,84301, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Ярослава Мудрого, б. 39/3) третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області (код ЄДРПОУ 37967785, 87500, Донецька обл., м. Маріуполь, пр-т. Миру, б. 68) про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку, - відмовити в повному обсязі.

Повний текст рішення складено 04 травня 2018 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Голуб В.А.