Ухвала суду № 73758424, 03.05.2018, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/19668/17

Провадження № 2/761/3170/2018

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 травня 2018 року Шевченківський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Рибака М.А.,

за участю секретаря Малашевського О.В.,

представника позивача Нестеренко В.В.

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в місті Києві цивільну справу за позовом приватного підприємства «Науково-комерційна фірма «ДЕМЕТРА» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 та територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради, треті особи: приватне акціонерне товариство «КБ Хрещатик» в особі уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Хрещатик» та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Шевченківського районного суду знаходиться справа за вказаним позовом.

В судовому засіданні судом було поставлено на обговорення питання про закриття провадження у справі.

В судовому засіданні представник позивача Нестеренко В.В. проти закриття провадження в частині вимог не заперечувала.

В судовому засіданні представник відповідача Київської міської ради проти закриття провадження в частині вимог не заперечувала.

Так, звертаючись до суду із позовом, ПП «Науково-комерційна фірма «ДЕМЕТРА», серед іншого, заявило вимоги до територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради про стягнення коштів, мотивуючи тим, що позивач є вкладником ПАТ КБ «Хрещатик» та у зв'язку із неповерненням коштів, відповідачі є солідарними боржниками та пов'язаними із банком особами, які мають відповідати за зобов'язаннями банку.

Відповідно до ч. 2 ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, проте суди розглядають виключно спори, які виникають між учасниками певних правовідносин. Відсутність правовідносин виключає можливість судового захисту.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (Заяви № 29458/04 та № 29465/04) від 20 липня 2006 року зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. <…> фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України (в редакції від 15.12.2017 року) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ч. 1 ст. 19 ЦПК України (в редакції від 15.12.2017 року), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України (в редакції від 15.12.2017 року) юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст. ст. 1, 12 ГПК України (в редакції, чинній на момент пред'явлення позову) спори за участю підприємств, установ, організацій, інших юридичних осіб в тому числі й іноземних, громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності згідно із встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх прав і охоронюваних законом інтересів, в тому числі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, відносяться до компетенції господарських судів.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України (в редакції від 15.12.2017 року) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

Згідно із правовою позицією, викладеною в Постанові Верховного суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-745цс15 зазначено, не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до роз'яснень, викладених в абзаці 1 пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» (далі - постанова Пленуму Верховного Суду України № 2), вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд повинен виходити з того, що згідно зі статтею 124 Конституції України юрисдикція загальних судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а за частинами 1 і 2 статті 15 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України (стаття 17) або ГПК України (статті 1, 12) віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

Абзацом 3 пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 роз'яснено, що вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути об'єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов'язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об'єднання не допускається, якщо відсутня спільність предмета позову. Не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Оскільки не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, суд відкриває провадження у справі в частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції, і відмовляє у відкритті провадження у справі щодо вимог, коли їх розгляд проводиться за правилами іншого виду судочинства.

Судом встановлено, що вимоги до відповідачів не є нерозривно пов'язаними між собою та позивач має право звернутись із вимогами до територіальної громади в особі Київської міської ради в загальному порядку за правилами господарського судочинства.

У відповідності з п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що вирішення заявлених позивачем вимог до відповідача територіальної громади в особі Київської міської ради відноситься до завдань господарського судочинства в порядку передбаченому ГПК України, що унеможливлює розгляд даної справи у порядку цивільного судочинства, а тому провадження у справі в частині вимог до територіальної громади в особі Київської міської ради слід закрити.

На виконання вимог ст. 256 ЦПК України, суд роз'яснює позивачу його право звернутися до суду з позовними вимогами до територіальної громади в особі Київської міської ради про стягнення збитків в порядку господарського судочинства.

Керуючись 4, 12, 255, 256, 259, 260 ЦПК України, ст.ст. 4, 20 ГПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

Провадження у цивільній справі за позовом приватного підприємства «Науково-комерційна фірма «ДЕМЕТРА» до територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради про стягнення коштів - закрити.

Роз'яснити приватному підприємству «Науково-комерційна фірма «ДЕМЕТРА» його право звернутися до суду з позовними вимогами до територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради про стягнення коштів в порядку господарського судочинства.

Ухвалу може бути оскаржено безпосередньо до Апеляційного суду міста Києва протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

СУДДЯ М.А. РИБАК