Ухвала суду № 73756550, 02.05.2018, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 травня 2018 року

м. Черкаси

Апеляційний суд Черкаської області в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: Пономаренка В.В., Сіренка Ю.В., Ювшина В.І.

за участю секретаря: Попова М.В.

учасники справи:

представник позивача адвокат ОСОБА_5

передставник відповідача адвокат Козовий О.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу представника публічного акціонерного товариства «АЗОТ», Хлівненка Павла Васильовича, на рішення Придніпровського районного суду Черкаської області від 31 січня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_8 до публічного акціонерного товариства «АЗОТ» про стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

рішення постановлене під головуванням судді Казидуб О.Г.

повний текст рішення виготовлено 06 лютого 2018 року

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_8 звернувся до суду з позовом до ПАТ «АЗОТ» про стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, мотивуючи свої вимоги тим, що він з 25 травня 1989 року по 04 вересня 2017 року працював на ПАТ «АЗОТ», займаючи різні посади.

Наказом №754-вх від 01 вересня 2017 року він був звільнений з посади енергетика цеха (А-3) аміаку другої черги ПАТ «АЗОТ» за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію.

Однак за час його роботи на ПАТ «АЗОТ», останнє постійно затримувало виплату заробітної плати, у зв'язку з чим утворилась заборгованість в розмірі 43647,71 грн., оскільки з 03 березня 2017 року по 07 червня 2017 року включно відповідач заробітну плату нараховував, але не виплачував. При звільнені з ним також не було проведено остаточного розрахунку по виплаті заробітної плати.

Уточнивши позовні вимоги ОСОБА_8 остаточно просив суд стягнути з ПАТ «АЗОТ» на його користь нараховану, але не виплачену заробітну плату в розмірі 17 397,55 грн.; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03 березня 2017 року по 04 вересень 2017 року в сумі 71 771,20 грн. та компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 2 890,32 грн.

Рішенням Придніпровського районного суду Черкаської області від 31 січня 2018 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ПАТ «АЗОТ» на користь ОСОБА_8 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03 березня 2017 року по 04 вересень 2017 року в розмірі 71 771грн. 20 коп.; компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 2 890 грн. 32 коп.; нараховану, але не виплачену заробітну плату за період з 03 березня 2017 року по 04 вересня 2017 року в сумі 17 397 грн. 55 коп., а всього 92 059 грн. 07 коп. Вирішено питання судових витрат.

Не погоджуючись з вказаним рішенням представник ПАТ «АЗОТ» подав апеляційну скаргу, вважаючи, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права і просить рішення Придніпровського районного суду Черкаської області від 31 січня 2018 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити ОСОБА_8 у задоволенні позовних вимог до ПАТ «АЗОТ».

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги тим, що суд першої інстанції не врахував, що відсутня вина ПАТ «АЗОТ» у порушенні строків здійснення розрахунків при звільненні позивача. Оскільки 07 березня 2017 року відбулася повна зупинка виробництва і лише з червня 2017 року ПАТ «АЗОТ» почало відновлювати свою роботу, а 29 травня 2017 року постановою державного виконавця було накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно ПАТ «АЗОТ» Також 31 серпня 2017 року та 17 листопада 2017 року постановам державного виконавця було накладено арешт на кошти ПАТ «АЗОТ».

Також апелянт зазначає, що заробітну плату за вересень 2017 року в т.ч. і компенсацію за невикористану відпустку було виплачено повністю і перераховано на картковий рахунок позивача 11 жовтня 2017 року.

В своїй апеляційній скарзі ПАТ «АЗОТ» наголошує на тому, що суд першої інстанції в своєму рішенні, як у випадку стягнення заборгованості по заробітній платі, так і у випадку стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зазначає період «з 03.03.2017року по 04.09.2017 року», проте вказаний період абсолютно не відповідає дійсним періодам заборгованості, оскільки заборгованість по заробітній платі виникла з лютий 2017 року по травень 2017 року, а середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні стягується за період з 05.09.2017 року по дату винесення рішення судом.

Також невірно був проведений розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та не застосовано принцип співмірності, оскільки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні підлягає зменшенню з урахуванням істотності суми заборгованості порівняно із середнім заробітком.

Крім того апелянт зазначає, що навіть у разі залишення апеляційної скарги без задоволення, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає зменшенню на суму податку на доходи фізичних осіб та військового збору, які ПАТ «АЗОТ» повинен буде сплатити до бюджету.

Своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_8 не скористався.

Відповідно до п. п. 8 п. 1 розділу ХIII Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017 року, ч. 6 ст. 147 та абз. 3 п. 3 розділу ХII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIII апеляційний суд Черкаської області діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Черкаського апеляційного суду в апеляційному окрузі.

Вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не повністю відповідає зазначеним вимогам, оскільки не ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в сукупності.

Задовольняючи позов ОСОБА_8 до ПАТ «АЗОТ» про стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд першої інстанції прийшов до висновку, що згідно із ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Проте колегія суддів лише частково погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Встановлено, що відповідно до трудової книжки, ОСОБА_8 з 25 травня 1989 року працював на різних посадах в ПАТ «АЗОТ», остання посада - енергетик цеха (А-3) аміаку другої черги.

Наказом № 754-ВК від 01 вересня 2017 року ОСОБА_8 був звільнений з займаної посади енергетика цеха (А-3) аміаку другої черги за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію (ст. 38 КЗпП України).

Відповідно до довідки ПАТ «АЗОТ» від 29 січня 2018 року № 80, станом на 25 січня 2018 року заборгованість ПАТ «АЗОТ» по заробітній платі перед ОСОБА_8 складає: за лютий 2017 року -3 340,94 гривень, березень 2017 року 6 530,37 гривень, квітень 2017 року - 7 702,68 гривень, травень 2017 року - 2 713,88 гривень, а всього на загальну суму 20 287,87 гривень.

Як зазначило ПАТ «АЗОТ» у своєму відзиві на позовну заяву ОСОБА_8, що був наданий до суду 31 січня 2018 року, то заборгованість по заробітній платі ОСОБА_8 становить 20 287,87 грн., в т.ч. компенсація за невикористану відпустку 2 890,32 грн.

В оскаржуваному рішенні суду першої інстанції, зазначено, що на день вирішення справи ПАТ «АЗОТ» не заперечував проти заборгованість по заробітній платі ОСОБА_8, в т.ч. компенсація за невикористану відпустку, в сумі 20 287,87 грн.

Проте, в апеляційній скарзі ПАТ «АЗОТ» зазначає, що суд першої інстанції помилково зазначив, що до сума заборгованості за заробітною платою у розмірі 20 287,87 грн. включає в себе сума компенсації за невикористану відпустку, оскільки остання була виплачена позивачу у жовні 2017 року при виплаті заробітної плати за вересень 2017 року. Останнє твердження апелянта про виплату компенсації за невикористану відпустку в сумі 2890,32 гривни 11 жовтня 2017 року шляхом перерахування на картковий рахунок позивача підтверджено службовою запискою бухгалтерії ПАТ «Азот» від 29 січня 2018 року.

Частинами 1 , 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів також бере до уваги надані до суду першої інстанції докази, а саме, довідку ПАТ «АЗОТ» від 29 січня 2018 року № 80 про стан заборгованості за заробітною платою перед ОСОБА_8 В даній довідці відсутні відомості про заборгованість за компенсацію за невикористану відпустку. Дана довідка не оскаржувалось сторонами.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача компенсації за невикористану відпустку в сумі 2890,32 гривни не підтверджено належними та допустимими доказами по справі.

Статтями 8, 9 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно із ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 2, ч. 2 ст. 10 Конвенції про захист заробітної плати від 01.07.49 р. N 95, ратифікованої Україною 04.08.61 р., ця Конвенція застосовується до всіх осіб, яким виплачується або повинна виплачуватись заробітна плата. Заробітна плата повинна охоронятися від арештів і передачі в такій мірі, в якій це вважається потрібним для утримання працівника і його сім'ї.

Згідно із ч.1 ст.47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України на роботодавця покладається при звільненні працівника здійснити виплату всіх сум, що належать працівникові, в день його звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

При звільненні позивача з посади енергетика цеха (А-3) аміаку другої черги ПАТ «АЗОТ» з ним не було проведено розрахунок по заробітній платі та є прямим порушенням вищевказаних норм.

Частиною 1 ст.117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Як зазначено у правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України від 03 червня 2013 року по справі № 6-64цс13: «відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Згідно із ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року N 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237 цього Кодексу роз'яснив, що за статтею 47 КЗпП роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 КЗпП, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України».

Тому, доводи ПАТ «АЗОТ» в свої апеляційній скарзі, що відсутня вина підприємства у невиплаті всіх необхідних нарахування у день звільнення ОСОБА_8 не можуть бути взяті до уваги, оскільки зупинка виробництва, а також відсутність коштів у зв'язку з арештом рухомого та нерухомого майна не звільняє ПАТ «АЗОТ» від відповідальності. Крім того, не вбачається, що підприємство вчиняло дії для дотримання норм трудового законодавства з обов'язкових виплат при звільненні працівника, а саме, що ПАТ «АЗОТ» зверталося до суду з позовом про скасування таких арештів, а сам по собі факт фінансових труднощів на підприємстві не можуть позбавляти працівників права на виплати, що передбачені при звільненні.

Суд першої інстанції в своєму рішення при здійсненні розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку допустив неточності.

Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Обчислення середньої заробітної плати проводиться відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Порядок обчислення середньої заробітної плати», зокрема п. 8, в якому зазначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньоденний заробіток позивача визначений в розмірі 578, 80 гривни та не оскаржується сторонами.

З огляду на дане, середній заробіток за час затримки розрахунку повинен був бути обрахований судом першої інстанції за період з дня звільнення 05.09.2017 року по день постановлення рішення 31.01.2018 року.

Виходячи з п'ятиденного робочого тижня за період 05.09.2017 року по 31.01.2018 року була така кількість робочих днів: за вересень 2017 року - 19 робочих дні, за жовтень 2017 - 21 робочих днів, за листопад 2017 року - 22 робочих днів, за грудень 2017 року - 20 робочих днів, за січень 2018 року - 21 робочих днів. А всього за цей період було 103 робочих днів.

У зв'язку з вищезазначеним розрахунок середнього заробітку повинен бути проведений шляхом множенням кількості робочих днів за зазначений період на середньоденну заробітну плату за останні два місяці роботи.

103 робочих днів помножено на середньоденний заробіток позивача 578,80 гривни буде становити 59 617,43 гривни, що і буде становити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Судом першої інстанції невірно взято розрахунок за 124 дні за період з 03.03.2017 року по 04.09.2017 року, так як ОСОБА_8 звільнений з роботи 04.09.2017 року, що є останнім робочим днем. День винесення рішення 31 січні 2017 року. Відповідно до ст. 117 КЗпП України середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні виплачується працівникові з часу його звільнення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, ухвалення судового рішення.

Таким чином розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні повинен бути зменшеним з 71771,20 гривни до 59617,43 гривни.

Згідно із підпунктом 164.2.1 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту), включаються до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку і є базою оподаткування податком на доходи фізичних осіб.

Відповідно до підпункту 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 ПК України, податковий агент, що нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену ст. 167 цього Кодексу.

Таким чином, роботодавець має виконати функції податкового агента щодо нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору з доходу у вигляді середньої заробітної плати, нарахованої на підставі рішення суду за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до абз. 5 п. 6 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

ПАТ «АЗОТ» в своїй апеляційній скарзі зазначив, що суд першої при визначені розміру середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати при звільненні не врахував принцип співмірності.

Проте з даним доводом апелянта погодитися не можливо, оскільки право на працю та отримання винагороди за нею захищається законом відповідно ст. 43 Конституції України та протирічить вимогам ст.ст.47,115,116,117 КЗпП України, а відповідач добровільно не сплатив зазначеної заборгнованості.

Тому відповідно до ст. 376 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ПАТ «АЗОТ» підлягає до часткового задоволення, а рішення Придніпровського районного суду Черкаської області від 31 січня 2018 року - скасуванню в частині стягнення компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку з ухвалення нового рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_8 підлягають до частково задовольнити.

Фактично заборгованість по заробітній платі ОСОБА_8 становить 20287,87 гривни, але позивач 31.01.2018 року змінив позовні вимоги і просив суд стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі в сумі 17397,55 гривни. Судом першої інстанції позовні вимоги ОСОБА_8 в цій частині задоволено та стягнуто на його користь з відповідача заборгованість по заробітній платі в сумі 17397,55 гривни. Рішення суду першої інстанції ОСОБА_8 в апеляційному порядку не оскаржував, тому вийти за межі позовних вимог та стягнути на користь позивача заборгованість по заробітній платі в сумі 20287,87 гривни в силу статті 13 ЦПК України колегія суддів не вправі, тому рішення суду першої інстації в частині стягнення заборгованості по заробітній платі та судових витрат залишається без змін.

Керуючись ст.ст. 258, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів судової палати,

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу представника публічного акціонерного товариства «АЗОТ», Хлівненка Павла Васильовича, на рішення Придніпровського районного суду Черкаської області від 31 січня 2018 року - задовольнити частково.

Рішення Придніпровського районного суду Черкаської області від 31 січня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_8 до публічного акціонерного товариства «АЗОТ» про стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - змінити, скасувавши його в частині стягнення компенсації за невикористану відпустку в сумі 2890,32 гривни та середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 03.03.2017 року по 04.09.2017 року в сумі 71771,20 гривни скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_8 до публічного акціонерного товариства «АЗОТ» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Азот» (18014, м. Черкаси, вул. Холодного Яру, 72, код ЄДРПОУ 00203826) на користь ОСОБА_8 (18029, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.09.2017 року по 31.01.2018 року в розмірі 59617,43 (п'ятдесят дев'ять тисяч шістсот сімнадцять грн. 43 коп,) гривни з відрахуванням всіх необхідних обов'язкових податків та платежів при виплаті.

В задоволенні позовних вимог про стягнення компенсації за невикористану відпустку в сумі 2890,32 гривни - відмовити.

Рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості по заробітній платі в сумі 17397,55 гривни та судових витрат в сумі 704 гривни 80 коп. залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції на протязі 30 днів з часу проголошення постанови.

Судді Ю.В.Сіренко

В.В. Пономаренко

В.І. Ювшин

Повний текст постанови виготовлено 02 травня 2018 року.