Постанова № 73755841, 03.05.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 травня 2018 року

м. Харків

справа № 643/12985/17

провадження № 22-ц/790/1689/18

Апеляційний суд Харківської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого – Котелевець А.В.,

суддів – Піддубного Р.М., Тичкової О.Ю.,

ім’я (найменування) сторін:

позивач – ОСОБА_1,

відповідач – ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Харківської міської ради на заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 20 грудня 2017 року в складі судді Горбунової Я.М.,

у с т а н о в и в:

09 листопада 2017 року ОСОБА_1 звернувся у суд із уточненим в подальшому позовом до ОСОБА_2 та просив:

- розірвати Договір дольової участі у будівництві, укладений 15 жовтня 2016 року між ним та ОСОБА_2;

- визнати за ним право власності на нежитлову будівлю літ. Н-1 загальною площею 137,0 кв.м., яка розташована за адресою: м. Харків, вулиця П’ятихатська, 1;

- визнати за ним право власності на квартиру № 36 загальною площею 47,0 кв.м., житловою площею 33,0 кв.м. у будинку № 87 по проспекту Ювілейному в м. Харкові.

Позов мотивовано тим, що 15 жовтня 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали Договір дольової участі у будівництві з метою капітальної реконструкції нежитлової будівлі, розташованої на земельній ділянці по вулиці П’ятихатській, 1 в м. Харкові. Сторони домовились про участь у виконанні будівельних робіт та їх фінансуванні. При цьому він приймає дольову участь у вигляді надання всіх необхідних будівельних матеріалів та за результатами будівництва отримує частку у розмірі 80 % від загальної площі реконструйованих приміщень, а ОСОБА_2 здійснює будівництво самостійно, або із залученням третіх осіб – підрядників та отримує частку в розмірі 20 % від загальної площі приміщень.

Також, сторони передбачили відповідальність сторін за невиконання умов Договору, а саме, ОСОБА_2 передав у заставу позивачу квартиру № 36 загальною площею 47,0 кв.м., житловою площею 33,0 кв.м., у будинку № 87 по проспекту Ювілейному в м. Харкові.

Позивач вказував, що в грудні 2016 року всі будівельні роботи було завершено. ОСОБА_2 жодної безпосередньої чи опосередкованої участі у реконструкції нежитлової будівлі не приймав, у зв’язку з чим порушив умови укладеного Договору та не має жодних прав на новостворене майно.

Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 20 грудня 2017 рокупозов задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на нежитлову будівлю літ. Н-1 загальною площею 137,0 кв.м., яка розташована за адресою: м. Харків, вулиця П’ятихатська, 1.

В іншій частині позову відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що суд першої інстанції на підставі наданих позивачем доказів, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання за ним права власності на новостворений об'єкт нерухомості.

29 січня 2018 року ОСОБА_3 - представник Харківської міської ради подав апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі; стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь Харківської міської ради судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 2 880 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено без надання ОСОБА_1 доказів про наявність дозвільних документів на право виконання будівельних робіт з будівництва об’єктів та вводу їх в експлуатацію у встановленому законодавством порядку; будівельні роботи на спірному об’єкті проведені без дотримання встановленої законом процедури у будівництві; позивач в порушення вимог статті 331 ЦК України не дотримався процедури прийняття до експлуатації самочинно збудованої нежитлової будівлі. Визнання права власності на об'єкт будівництва, не прийнятого в експлуатацію, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншим нормативними актами не передбачено.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 рішення суду першої інстанції не оскаржили, відзив на апеляційну скаргу не надали.

Частиною 3 статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Матеріали справи свідчать, що 15 жовтня 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали Договір дольової участі у будівництві з метою капітальної реконструкції нежитлової будівлі, розташованої на земельній ділянці по вулиці П’ятихатській, 1 в м. Харкові. Сторони домовились про участь у виконанні будівельних робіт та їх фінансуванні. При цьому погодили, що ОСОБА_1 приймає дольову участь у вигляді надання всіх необхідних будівельних матеріалів та за результатами будівництва отримує частку у розмірі 80 % від загальної площі реконструйованих приміщень, а ОСОБА_2 здійснює будівництво самостійно або із залученням третіх осіб – підрядників та отримує частку в розмірі 20 % від загальної площі приміщень.

Згідно з листом Приватного підприємства «Східна Брама» від 01 жовтня 2016 року № 10/1 ОСОБА_1 надано згоду на реконструкцію нежитлової будівлі, яка знаходить на їх території за адресою: м. Харків, вулиця П’ятихатська, 1.

09 червня 2017 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Актуаль» (далі – ТОВ «Актуаль») виготовлено технічний паспорт на нежитлову будівлю літ. Н-1 загальною площею 137,0, яка розташована за адресою: м. Харків, вулиця П’ятихатська, 1.

В технічному звіті Приватного підприємства «Спецстройпроект -1» (далі – ПП «Спецстройпроект -1») зазначено, що всі основні будівельні конструкції на момент обстеження істотних деформацій не мають, знаходяться в задовільному технічному стані, відповідають існуючим архітектурним, будівельним, санітарним нормам і придатні для подальшої експлуатації за призначенням (а. с. 4, 7-26).

За змістом статей 328 та 329 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Відповідно до статті 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Згідно з частиною 1 статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина 2 статті 376 ЦК).

Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною 3 статті 376 ЦК України визнано, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, лише за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Згідно з роз'ясненнями, які містяться в пунктах 9, 14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» судам при розгляді справ зазначеної категорії слід мати на увазі, що відповідно до Закону України від 16 листопада 1992 року № 2780-XII «Про основи містобудування» спори з питань містобудування вирішуються радами, інспекціями державного будівельного архітектурного контролю у межах їх повноважень, а також судом відповідно до законодавства. За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 3 ЦПК України). У зв'язку із цим звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

На підставі частини 3 статті 376 ЦК України суд може задовольнити позов про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно на земельній ділянці, що не надавалася у власність чи користування особі, яка збудувала його, якщо їй у встановленому законом порядку було передано земельну ділянку у власність або надано у користування під уже збудоване нерухоме майно відповідно до її цільового призначення, та за умови, що будівництво велося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією, а також у разі, якщо ці обставини були предметом розгляду компетентного державного органу (частина 3 статті 375 ЦК України).

Крім того, відповідно до частини 1 статті 41 Закону України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі – Закон № 3038-VI) державний архітектурно-будівельний контроль визначено як сукупність заходів, спрямованих на дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил.

Державний архітектурно - будівельний контроль здійснюється Державною архітектурно-будівельною інспекцією та її територіальними органами.

Законом України від 09 квітня 2015 pоку № 320 - VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень у сфері архітектурно - будівельного контролю та удосконалення містобудівного законодавства» передано на місцевий рівень повноваження, пов'язані з наданням дозвільних документів на початок будівельних робіт та прийняття об'єктів в експлуатацію.

Так, відповідно до частини 2 статті 6, статті 41 Закону № 3038-VI та Положенням про Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради (далі - положення про Інспекцію), затвердженого рішенням Харківської міської ради від 20 листопада 2015 року № 7/15, повноваження щодо реалізації державного архітектурно-будівельного контролю на території міста Харкова (в тому числі виконання дозвільних та реєстраційних функцій, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів) здійснює Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради. ЇЇ метою є забезпечення додержання на території міста Харкова містобудівного законодавства України та запобігання його порушенням.

Відповідно до пункту 3.1.8 Положення про Інспекцію остання відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, бере участь у всіх господарських та цивільних судових справах, однією із сторін в яких є Харківська міська рада, в якості сторони або третьої особи у спорах щодо визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно.

Виконання будівельних робіт дозволяється після реєстрації повідомлення або декларації про початок виконання будівельних робіт чи видачі органом державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт (стаття 34 Закону № 3038-VI).

Згідно з статтею 9 Закону України від 20 травня 1999 року № 687-XIV «Про архітектурну діяльність» будівництво об'єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом № 3038-VI.

За змістом статті 26 Закону № 3038-VI право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених ст. 31 цього закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів; 6) реєстрація права власності на об'єкт містобудування.

Таким чином, під належним дозволом слід розуміти передбачений Законом № 3038-VI дозвільний проект.

Під проектом слід розуміти залежно від категорії об'єкта будівництва відповідний склад документації, визначений статтями 29, 31 вищевказаного Закону, а також будівельний паспорт та технічні умови, отримані відповідно до статей 24, 30 цього Закону.

Виконувати будівельні роботи, підключати об'єкт будівництва (І-ІІІ) категорії до інженерних мереж та споруд без реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт (дозвільної документації) забороняється.

Проведення технічної інвентаризації на замовлення позивача не є підставою для визнання права власності на самочинне будівництво судом.

Оскільки на час ухвалення оскаржуваного рішення суду першої інстанції у справі була відсутня інформація про наявність у позивача дозвільних документів на право виконання будівельних робіт з реконструкції нежитлової будівлі, розташованої по вулиці П’ятихатській, 1 в м. Харковіта вводу її в експлуатацію у встановленому законодавством порядку, визнання права власності на такий об'єкт нерухомого майна, суперечить вимогам чинного законодавства.

Відповідно до частини 2 статті 331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Згідно з Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів від 13 квітня 2011 року № 461, прийняття в експлуатацію об'єктів, що належать до І-ІІІ категорії складності та об'єктів, будівництво яких здійснено на підставі будівельного паспорта, проводиться шляхом реєстрації Державною архітектурно-будівельною інспекцією та її територіальними органами поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації. Прийняття в експлуатацію об'єктів, що належать до 4-5 категорії складності, здійснюється на підставі акта готовності об'єкта до експлуатації шляхом видачі інспекцією сертифіката.

Таким чином, єдиним органом державної влади, уповноваженим на встановлення факту готовності об'єкту до експлуатації та прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів є Інспекція державного архітектурно - будівельного контролю.

Наявність у ОСОБА_1 технічного паспорту виготовленого ТОВ «Актуаль» та технічного звіту ПП «Спецстройпроект - 1» не є підставами для задоволення позову.

Доказів того, що позивач звертався до відповідних органів з питань оформлення права власності на об'єкт самочинного будівництва матеріали справи не містять, проектна документація на самовільне будівництво відсутня, споруди в експлуатацію не введені.

З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідно до частини 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).

Харківська міська рада за подання апеляційної скарги сплатила судовий збір в розмірі 2 880 грн., що документально підтверджено платіжним дорученням від 22 лютого 2018 року № 376 (а. с. 82).

У зв’язку із скасуванням рішення суду першої інстанції та відмовою в задоволенні позову, сплачений за подання апеляційної скарги судовий збір в розмірі 2 880 грн. підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь Харківської міської ради.

Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 376, 381, 382, 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Харківської міської ради – задовольнити.

Заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 20 грудня 2017 року– скасувати, ухвалити нову постанову.

В задоволенні позову ОСОБА_1 – відмовити в повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_1, на користь Харківської міської ради, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України – 04059243,(код – 04059243, рахунок – 35417005032986, банк одержувача – Головне управління державної казначейської служби України у Харківській області, МФО - 851011) судовий збір в розмірі 2 880 грн. (дві тисячі вісімсот вісімдесят грн.).

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повне судове рішення складено 03 травня 2018 року.

Головуючий – А.В. Котелевець

Судді – Р.М. Піддубний

ОСОБА_5