Постанова № 73755806, 26.04.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2018 року

м. Харків

справа № 639/1003/15-ц

провадження № 22-ц/790/1493/18

Апеляційний суд Харківської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого: Коваленко І.П.,

суддів: Овсяннікової А.І., Піддубного Р.М.,

за участі секретаря: Дмитренко А.Ю.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовомОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, третя особа – Територіальна громада в особі Харківської міської ради про визнання недійсним договору дарування, анулювання права власності на 104/300 частин житлового будинку та визнання права власності на 104/300 частин житлового будинку за набувальною давністю за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 – ОСОБА_12на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 10 листопада 2017 року (в складі судді Іванової І.В.),

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, третя особа – Територіальна громада в особі Харківської міської ради про визнання недійсним договору дарування, анулювання права власності на 104/300 частин житлового будинку та визнання права власності на 104/300 частин житлового будинку за набувальною давністю.

Після залучення у якості співвідповідачів співвласників житлового будинку на виконання ухвали суду від 13.07.2015 року та надходження 19.02.2016 року письмових заперечень Територіальної громади в особі Харківської міської ради до суду надійшла уточнена позовна заява ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_4, співвідповідачі - ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, третя особа - Територіальна громада в особі Харківської міської ради, про анулювання правової реєстрації права власності на ім’я ОСОБА_4 на 110/300 частин та визнання за позивачами права власності на цю частину будинку за набувальною давністю.

2.04.2016 року після виявлення помилок у довідці Департаменту житлового господарства виконавчого комітету Харківської міської ради від 28.02.2011 року за № Т-6-1607/0/1-11.08-39-881/0/129-11 за підписом директору Департаменту житлового господарства ОСОБА_13, а також в рішенні виконавчого комітету Жовтневої районної ради народних депутатів Харківської області за № 44-2 від 03.06.1997 року, де зазначалося, що на ім’я відповідача ОСОБА_4 за правом власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 30.12.1980 року ХДНК № 5 за реєстровим № 1-5455, зареєстровані саме 110/300 замість правильного 104/300 частин житлового будинку № 25 по вул. Черепанових в м. Харкові у будинку літ «Б-1» (квартира № 7), житловою площею 41,1 кв. м., загальною – 73,7 кв. м., позов в цій частині був уточнений.

Надалі, а саме 19.07.2016 року, після надходження до суду Інформаційної довідки № 63302317 від 12.07.2016 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого та Рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень № 30407238 від 11.07.2016 року, з яких було встановлено, що 31.05.2016 року приватний нотаріус ХМНО ОСОБА_14 за реєстровим № 182 посвідчила договір дарування 104/300 частин будинку ОСОБА_4 на ім’я ОСОБА_5, позовні вимоги були збільшені і викладені в остаточній редакції. Позивачі додатково зазначили у якості відповідача ОСОБА_5 і просили визнати недійсним договір дарування ОСОБА_4 ОСОБА_5 104/300 частин спірного будинку, анулювати правову реєстрацію права власності на ім’я ОСОБА_4 на 104/300 частини будинку літ. Б-1, житловою 41,1, загальною – 73,7 (квартира № 7) і визнати на ними право власності за набувальною давністю на цю частину будинку.

В обґрунтування позовних вимог вказували, що з 1997 року ОСОБА_1 разом з донькою, ОСОБА_2 (до шлюбу «Істоміною») О.А., та онукою, ОСОБА_3 (до шлюбу «Істоміною») А.І., постійно проживають і фактично володіють частиною житлового будинку № 25 по вул. Черепанових в м. Харкові, яка є їхнім постійним та єдиним місцем проживання. З 02.06.2001 року ОСОБА_1 зареєструвалася за цією адресою. На підставі рішення Харківської міської ради за № 114-30 від 20.03.1995 року з приватного будинку № 25 по вул. Черепанових в м. Харкові були відселені сім’ї ОСОБА_15 і її дочки ОСОБА_6, які мешкали на санітарній території ВАТ «Елітан», та які отримали в обмін двох та однокімнатну квартири на Роганському житловому масиві в м. Харкові. З метою уникнення розграбування будинку у 1997 році за клопотанням адміністрації ВАТ «Елітан» та згідно рішення № 44-2 від 03.06.1997 року виконавчого комітету Жовтневої районної ради народних депутатів Харківської області позивач, як ветеран заводу, була вселена у будинок, і за власний рахунок поновила житлове приміщення. До теперішнього часу вона з сім’єю продовжує мешкати в цьому будинку, сплачувати усі комунальні послуги отримувати пенсію та іншу поштову кореспонденцію. Саме у неї знаходиться будинкова книга для реєстрації мешканців будинку, яку їй при вселенні передала ОСОБА_15 Мешканці будинку були переселені добровільно, замість старих вони отримали нові і зручні квартири в м. Харкові. 26.06.1997 року листом № 247 адміністрація ВАТ «Елітан» для подальшої передачі у власність сім’ї ОСОБА_1 частини житлового будинку звернулася до голови Жовтневої районної ради м. Харкова з проханням анулювати правову реєстрацію ОСОБА_15 на цю частину будинку. На той час ОСОБА_4 вже виїхав на постійне проживання за межі України і більш у будинку не з’являвся, позивач його навіть не знала і ніколи не бачила, а тому і не могла знати, що користується його власністю. В зв’язку з цим вважала, що на законних підставах разом з членами своєї родини вони оселилися у спірне житлове приміщення і досі сумлінно, безперервно та відкрито користуються ним на протязі двадцяти років поспіль.

У судовому засіданні позивачі позовні вимоги підтримали у повному обсязі і підтвердили обставини, викладені в своїй остаточній позовній заяві.

Представник позивача позовні вимоги в їх остаточній редакції підтримала у повному обсязі і просила позов задовольнити з підстав, які викладені вище.

Представник Територіальної громади в особі Харківської міської ради, проти задоволення позову у судовому засіданні заперечувала, надала суду свої письмові заперечення, просила у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. В обґрунтування своїх заперечень, представник Харківської міської ради виходила з того, що частина спірного житлового будинку належать ОСОБА_4, про що достовірно знала позивач ОСОБА_1. Позивачі не надали жодних доказів про отримання ОСОБА_4 в обмін на частину будинку іншого житла і вважала, що нездійснення особою своїх цивільних прав не може бути підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом. Власнику належить право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону, право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, при цьому держава у здійснення власником права власності не втручається.

Представник відповідача ОСОБА_4 позов не визнала. У судовому засіданні та у своїх письмових запереченнях зазначала, що ОСОБА_4 іншого житла або грошової компенсації за його частку у будинку не надано, з 1985 року у нього не вистачило ані часу, ані можливості вирішити своє житлове питання, спірний будинок досі не знесений, державна реєстрація права власності не скасована. Тому ОСОБА_4 має право користуватися і розпоряджатися своєю власністю на власний розсуд. До того ж зазначала, що позивачі самовільно заселилися у будинок і незаконно користуються ним, вони знали, що житло на праві власності належить відповідачу, що порядок користування будинком не визначений, його реального поділу не відбувалося, а реєстрація ОСОБА_1, яка у будинку не проживає, є незаконною, оскільки інші співвласники своєї згоди на це не давали. Виходячи з того, що позивач знала про відсутність у неї підстав для набуття права власності, приймаючи до уваги, що за набувальною давністю право власності може бути набуте, якщо власник відмовився від права власності, вважала, що позов задоволенню не підлягає і просила залишити вимоги без задоволення.

Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з’явився, про час і місце розгляду справи повідомлявся неодноразово, у тому числі викликався в суд через оголошення у пресі. Відомості про причини неявки відповідача до суду не надходили, тому справа розглянута за його відсутністю на підставі наявних доказів.

Співвідповідачі ОСОБА_11, ОСОБА_9, ОСОБА_7 висловили свою думку про ухвалення рішення на розсуд суду.

Співвідповідачі ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_10 до суду не з’явилися, про час і місце розгляду справи повідомлялися неодноразово, у тому числі викликалися в суд через оголошення у пресі. Відомості про причини неявки співвідповідачів до суду не надходили, тому суд вирішив розглянути справу за їхньою відсутністю на підставі наявних доказів.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 10 листопада 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 - задоволено у повному обсязі.

Визнано договір дарування 104/300 частин житлового будинку № 25 по вул. Черепанових в м. Харкові, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посвідчений 31.05.2016 року приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_14 за реєстровим № 182 – недійсним.

Анульовано правову реєстрацію права власності на ім’я ОСОБА_5 на 104/300 частини житлового будинку літ. «Б-1» по вул. Черепанових, 25 в м. Харкові.

Визнано за ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 право власності за набувальною давністю на 104/300 частини житлового будинку літ. «Б-1» по вул. Черепанових, 25 в м. Харкові.

Не погодившись із вказаним вище рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_4 – ОСОБА_12 звернулась на це рішення з апеляційною скаргою, в якій, з посиланнями на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить вказане рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_3,ОСОБА_2

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, апелянт зазначав, що відповідно до копії рішення № 44/2 від 03.06.1997 року Жовтневого РВК м. Харкова було дозволено відділу Жовтневого РВВСЮ, як виключення, прописати ОСОБА_1, її доньку ОСОБА_16 та її онуку ОСОБА_3 в квартиру АДРЕСА_1. Тобто, зазначена квартира № 1 не була передана ОСОБА_1 як об’єкт права власності, не передана їй у користування, а була дозволена лише прописка позивача у цій квартирі. Як вбачається з довідки наданої КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» від 08.09.2014 року згідно архівних матеріалів справи станом на 31.12.2012 року право власності на житловий будинок № 25 по вулиці Черепанових в місті Харкові зареєстроване за відповідачами по даній справі.

Крім того, апелянт вказує, що суд першої інстанції в порушення норм ЦПК України прийняв до розгляду заяву про збільшення позовних вимог, хоча по суті це були додаткові позовні вимоги з новим посиланням на правове обґрунтування. Також, судом першої інстанції невірно вирішено питання про розподіл судових витрат.

Позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3. надали відзив на апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 – ОСОБА_12, в якому просили залишити вказану апеляційну скаргу без задоволення. Вказували, що судом першої інстанції повно та всебічно з’ясовані всі обставини справи.

Колегія суддів, вислухавши суддю - доповідача, пояснення з'явившихся осіб, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

При цьому колегія суддів виходить з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що позивачі добросовісно заволоділи чужим майном і понад 10 років продовжують відкрито, безперервно володіти квартирою, в зв’язку з чим вважав за можливе визнати право власності за набувальною давністю.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погодитися не може виходячи з наступного.

Судовим розглядом встановлено, що на підставі паспорту громадянина України серії ММ № 1868163 на ім’я ОСОБА_1, отриманому нею 05.06.2001 року у Жовтневому РВ ХМУ УМВСУ в Харківській області, з 02.06.2001 року вона зареєстрована за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1.

Зі свідоцтва серії 1-ВЛ № 319134 про розірвання шлюбу вбачається, що шлюб між ОСОБА_17 і ОСОБА_1 розірвано Харківським районним ЗАЦС на підставі актового запису № 186 від 20.03.1974 року.

З копії паспорту громадянина України серії МН № 934037 на ім’я ОСОБА_2, отриманого нею 07.09.2007 року у Московському РВ у м. Харкові ГУ ДМСУ в Харківській області, вбачається, що з 15.03.2015 року вона зареєстрована ІНФОРМАЦІЯ_2.

Зі свідоцтва про шлюб серії 1-ВЛ № 072463, виданого Московським відділом РАЦС м. Харкова на підставі актового запису № 1291 від 23.10.1998 року, вбачається, що після одруження з ОСОБА_18, ОСОБА_16 змінила дошлюбне прізвище на «Онищенко».

З паспорту громадянина України серії МТ № 371073 на ім’я ОСОБА_3, отриманого нею 11.12.2014 року у Московському РВ у м. Харкові ГУ ДМСУ в Харківській області, вбачається, що з 26.06.2007 року вона також зареєстрована ІНФОРМАЦІЯ_2.

Зі свідоцтва про шлюб серії 1-ВЛ № 249835, виданого відділом державної РАЦС по м. Харкову реєстраційної служби ХМУЮ на підставі актового запису № 2005 від 18.10.2014 року, вбачається, що після одруження з ОСОБА_19 ОСОБА_20 змінила дівоче прізвище на «Большакову».

Позивачі стверджують, що їхня родина з 1997 року на законних підставах протягом двадцяти років поспіль фактично мешкає і користується трикімнатною квартирою № 7 (раніш квартира № 1), житловою площею 41,1 кв. м., загальною - 73,7 кв. м., у житловому будинку літ. «Б-1», ідеальна частка якої складає 104/300 частини від усього домоволодіння за адресою м. Харків, вул. Черепанових, 25, і це є їхнім єдиним і постійним місцем проживання. З пояснень позивачів, у 1997 році квартира, що була їм надана для проживання, мала № 1, але з часом нумерація квартир змінилася, і їхня квартира отримала № 7. Технічний паспорт, виготовлений спеціалістами КП «ХМБТІ» через 17 років, вже має нову нумерацію, на вхідній двері в їхнє житлове приміщення завжди був зазначений № 1, і вони досі отримують поштову кореспонденцію саме на квартиру № 1.

З будинкової книги, копію якої позивач ОСОБА_1 надала суду, і яку, як вона стверджує, у 1997 році при вселенні їй передала саме ОСОБА_15, увесь час зберігається саме у позивача. З цієї книги вбачається, що ОСОБА_1 з 2001 року зареєстрована у житловому будинку № 25 по вул. Черепанових в м. Харкові.

Відповідно довідки КП «ХМБТІ» № 2410717 від 08.09.2014 року та технічного паспорту, складеного 02.09.2014 року спеціалістами КП «ХМБТІ» на житловий будинок № 25 по вул. Черепанових в м. Харкові, домоволодіння за цією адресою складається з двох житлових будинків літ. «А-1» та літ. «Б-1». Будинок літ. «Б-1», до 1917 року забудови. Його загальна площа 108,6 кв. м., житлова – 60,3, знос 65 %, в ньому самочинно побудовано приміщення 7-5 з житлової під кухню, а приміщення 7-6 переобладнано з кухні під житлову.

З цієї технічної документації встановлено, що квартира № 7 у будинку літ. «Б-1» має житлову площу 41,1 кв. м., загальну – 73,7 кв. м., допоміжну – 32,6 кв. м. В квартирі три житлові кімнати, два коридори, кухня, санвузол і тамбур.

Що стосується квартири № 1, то вона розташована у будинку літ. «А-1», має житлову площу 18,6 кв. м., загальну – 26,6 кв. м., допоміжна площа відсутня. В цій квартирі дві житлові кімнати, сіни і кухня. Квартира № 1 входила в склад будинку літ. «А-1», якого вже немає, на той час її займала зовсім інша сім’я.

На підставі рішення виконавчого комітету Харківської міської ради народних депутатів за № 158-25 від 27.06.1990 року завод «Радіодеталь» отримав дозвіл на відселення мешканців житлового будинку № 25 по вул. Черепанових в м. Харкові з санітарно-захисної зони будування гальванічного та збірного корпусів підприємства. До цього рішення доданий перелік будинків, які підлягали відселенню заводом «Елітан, у тому числі і будинок № 25 по вул. Черепанових в м. Харкові.

Встановлено, що з приватного житлового будинку № 25 по вул. Черепанових в м. Харкові, ще до офіційного прийняття рішення були відселені сім’ї ОСОБА_15 та ОСОБА_6, які до того мешкали в санітарно-захисній зоні ВАТ «Елітан» (колишнього заводу «Радіодеталь»), і які замість старих квартир у будинку, 1917 року забудови, у якому були відсутні каналізація, водо - і газопостачання, отримали нові зручні ізольовані квартири на Роганському житловому масиві в м. Харкові. Так, ОСОБА_15 отримала однокімнатну ізольовану квартиру, а ОСОБА_6 з дитиною – двокімнатну. Цей факт у судовому засіданні був підтверджений і представником відповідача ОСОБА_4 і ОСОБА_6, яка до того ж у своїх письмових запереченнях проти позову вказує, що ОСОБА_6 разом зі своїм сином ОСОБА_5 дійсно отримали ордер на 2-х кімнатну квартиру АДРЕСА_2, а ОСОБА_15 – на 1-кімнатну квартиру АДРЕСА_3.

Як вбачається з матеріалів справи, Голова правління «Елітан» ОСОБА_21 звернувся до голови Жовтневого районного виконавчого комітету ОСОБА_22 з проханням надати дозвіл сім’ї їхнього кадрового співробітника ОСОБА_1А, ІНФОРМАЦІЯ_3, з донькою і онукою заселитися у 3-кімнатну квартиру АДРЕСА_4, загальною площею 60 кв. м., житловою 43,6 кв. м., звідки була відселена сім’я ОСОБА_15, і зазначав, що ОСОБА_1 мешкає в 3-кімнатній суміжній квартирі в м. Харкові з колишнім чоловіком, родиною сина та родиною дочки. Квартиру не є можливим розміняти внаслідок суміжних кімнат, 9-го поверху та віддаленості району. Житлові та моральні умови дуже тяжкі, і ОСОБА_1 з донькою і онукою змушені шукати притулок у знайомих, оскільки батьків і родичів у них немає. З огляду на те, що житлові умови сім’ї тяжкі, і з метою збереження приміщення, приймаючи до уваги рішення Харківського міськвиконкому № 158-25 від 27.06.1990 року про відселення родин з санітарно - захисної зони заводу, надати сім’ї ОСОБА_1 дозвіл на заселення з подальшим їх відселенням ВАТ «Елітан» у 3-ю чергу.

За спільним клопотанням дирекції ВАТ «Елітан» і профспілкового комітету школи № 59, де на той час на посаді заступника директора з виховної роботи працювала ОСОБА_2, та на підставі рішення виконавчого комітету Жовтневої районної ради народних депутатів Харківської області за № 44-2 від 03.06.1997 року, сім’я позивачів, а саме ОСОБА_1, її донька ОСОБА_20 (натепер «Онищенко») О.А. і онука ОСОБА_20 (натепер «Большакова») А.І., отримали дозвіл на реєстрацію в квартирі № 1 житлового будинку № 25 по вул. Черепанових в м. Харкові.

На підставі рішення виконавчого комітету Харківської міської ради народних депутатів за № 158-25 від 27.06.1990 року завод «Радіодеталь» отримав дозвіл на відселення мешканців житлового будинку № 25 по вул. Черепанових в м. Харкові з санітарно-захисної зони будування гальванічного та збірного корпусів підприємства. До цього рішення доданий перелік будинків, які підлягали відселенню заводом «Елітан, у тому числі і будинок № 25 по вул. Черепанових в м. Харкові.

З рішення виконавчого комітету Жовтневої районної ради народних депутатів Харківської області за № 44-2 від 03.06.1997 року та письмової відповіді Департаменту житлового господарства виконавчого комітету Харківської міської ради від 28.02.2011 року за № Т-6-1607/0/1-11.08-39-881/0/129-11 за підписом директору Департаменту житлового господарства ОСОБА_13 вбачається, що на ім’я відповідача ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 30.12.1980 року ХДНК № 5 за реєстровим № 1-5455, зареєстровані на праві власності саме 110/300 частин житлового будинку № 25 по вул. Черепанових в м. Харкові.

Між тим, згідно письмової відповіді КП «ХМБТІ» за № 23-28271 від 18.09.2012 року, за правом власності на ім’я ОСОБА_4 по свідоцтву про право на спадщину за заповітом, виданому ХДНК № 5 30.12.1980 року за реєстровим № 1-5455, зареєстровані саме 104/300 частини спірного житлового будинку, а не 110/300 його частин, що виявилося помилкою.

Відповідно до частини 2 статті 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Частиною 1 статті 344 ЦК України передбачено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом 10 років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Відповідно до ч. 4 ст. 344 ЦК України право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

За замістом зазначеної статті набувальна давність поширюється на випадки фактичного незаконного володіння особою чужим майном, при цьому володілець не знав і не міг знати, що він володіє чужою річчю, тобто обставини, за яких виникло володіння чужою річчю не давали сумніву щодо правомірності набуття права володіння цим майном.

Згідно статті 390 ЦК України недобросовісним набувачем є особа, яка знала або могла знати, що вона володіє майном незаконно.

Згідно з роз'ясненнями, які містяться в п. 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику у справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 07 лютого 2014 року при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: - володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; - володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні.

З підстав набувальної давності може бути визнано право власності на нерухоме майно, яке не має власника, власник якого невідомий або відмовився від права власності на належне йому майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого власнику було відмовлено.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до копії рішення № 44/2 від 03.06.1997 року Жовтневого РВК м. Харкова було дозволено відділу Жовтневого РВВСЮ, як виключення, прописати ОСОБА_1, її доньку ОСОБА_16 та її онуку ОСОБА_20 в квартиру АДРЕСА_1.

Відповідно до довідки наданої КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» від 08.09.2014 року згідно архівних матеріалів справи станом на 31.12.2012 року право власності на житловий будинок № 25 по вулиці Черепанових в місті Харкові зареєстроване: 61/300 за ОСОБА_15, 104/300 за ОСОБА_4, 4/100 і 6/300 за ОСОБА_9, 9/100 за ОСОБА_8, 11/100 за ОСОБА_10, 39/300 за ОСОБА_11,18/300 за ОСОБА_7 (а.с.169 т.1).

Згідно копії паспортів ОСОБА_3 зареєстрована ІНФОРМАЦІЯ_4 з 26.06.2007 року (а.с.19 т.1), а ОСОБА_2 за цією ж адресою з 13.03.2015 року (а.с.5-6 т.3).

Посилання на те, що позивачка ОСОБА_1 проживає в спірному будинку, здійснює ремонт та сплачує податки за утримання цього майна, не є безумовною підставою для визнання за нею права власності на цей будинок за наявності власника, право власності якого не припинено.

Інші позовні вимоги є похідними від вимог про визнання права власності за набувальною давністю.

Враховуючи вищевикладене, колегія судів вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 відмовити.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, ст. 381, 382, 383, 384 ЦПК України,-

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 – ОСОБА_12– задовольнити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 10 листопада 2017 року – скасувати.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, третя особа – Територіальна громада в особі Харківської міської ради про визнання недійсним договору дарування, анулювання права власності на 104/300 частин житлового будинку та визнання права власності на 104/300 частин житлового будинку за набувальною давністю – відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 03 травня 2018 року.

Головуючий - І.П. Коваленко

Судді - А.І. Овсяннікова

ОСОБА_23