Постанова № 737518, 02.04.2007, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.04.07 р. Справа № 34/205а

11 год. 45 хвилин, м. Донецьк, вул.Артема,157,

зал судових засідань (каб.) №212

Господарський суд Донецької області у складі судді Кододової О.В.

при секретарі судового засідання Тараненко Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

За позовом Комунального підприємства по теплопостачанню “Вуглик” Горлівської міської ради м. Горлівка

до відповідача Горлівської об’єднаної державної податкової інспекції

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0002472342/0 від 01.12.2005 року.

За участю:

представників сторін

від позивача Ілющенко С.Г. (за дорученням)

від відповідача Петросян Г.М. (за дорученням)

СУТЬ СПОРУ:

Заявлено позов Комунальним підприємством по теплопостачанню “Вуглик” Горлівської міської ради м. Горлівка до Горлівської об’єднаної державної податкової інспекції про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0002472342/0 від 01.12.2005 року про визначення суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 1030366,00грн. та штрафної санкції 516988,50грн., всього на загальну суму 1547354,50грн.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на невідповідність податкового повідомлення-рішення вимогам чинного законодавства.

Позивач зазначає, що з 01.01.2001року при здійсненні операцій по відпуску теплової енергії згідно п.11.11. ст..11 Закону України “Про податок на додану вартість”, обкладення ПДВ в залежності від споживачів частково здійснюються по касовому методу (при продажу теплової енергії фізичним особам, не зареєстрованим у якості платників ПДВ, а також установам, фінансованим за рахунок бюджету) та частково – в загально визначеному порядку ( по першій події). При цьому порядок формування права на податковий кредит при одночасному застосуванню двох методів обліку ПДВ Законом України “Про податок на додану вартість” та іншими нормативно-правовими актами не встановлений. Всі розбіжності, які виникають при цьому повинні вирішуватися на користь платника податків.

Позивач зазначає, що при зміні способу визначення бази оподаткування суми податкових зобов’язань та податкового кредиту, нараховані до початку застосування касового способу або після закінчення строку його застосування , не підлягають перерахункові у зв’язку із зміною такого способу.

Позивач додатковою заявою від 04 вересня 2006 року №74-7600 ( вхід. № 02-41/33125 від 05 вересня 2006 року) зменшив позовні вимоги та просить визнати податкове повідомлення-рішення №0002472342/0 від 01.12.2005 року в частині завишення податкового кредиту з нарахованими штрафними санкціями в загальній сумі 1260871грн. недійсним.

Позивач заявою від 02.04.2007року (вхід. №02-41/3636) уточнив позовні вимоги і просить визнати недійсним повністю податкове повідомлення – рішення №0002472342/0 від 01.12.2005року.

Відповідач у відзиві від 16 серпня 2006 року № 7535/10 (вхід. № 02-41/30757 від 17 серпня 2006 року) проти позову заперечує та зазначає, що відповідно до п.11.11 ст. 11 Закону України “Про податок на додану вартість” - тимчасово до набрання чинності Податковим кодексом України, платники податку, які продають теплову енергію чи надають послуги, вартість яких включається до складу квартирної плати чи плати за утримання житла, газ природний (включаючи вартість його транспортування) – фізичним особам, бюджетним установам, не зареєстрованим платникам податку..., визначають базу оподаткування операцій з продажу товарів (послуг) за касовим методом.

Відповідач зазначає, що позивач при визначенні своєї облікової політики лише у лютому 2005 року врахував специфіку своєї діяльності лише в частині формування податкових зобов’язань з ПДВ, спосіб відповідно до п.11.11 ст.11 Закону України “Про податок на додану вартість”, та по першій події відповідно п.п. 7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України “ Про податок на додану вартість”, а податковий кредит по першій з подій відповідно до п.п. 7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”, що суперечить вимогам п.11.11. ст.11 Закону України “Про податок на додану вартість”.

На думку відповідача позивач помилково вважає, що порядок формуванні права на податковий кредит при одночасному застосуванні двох методів обліку податку на додану вартість законодавством не врегульований, оскільки воно спростовується приписами Закону України “Про податок на додану вартість”, а саме п.11.11 ст.11, який є спеціальною нормою, реалізація якої безпосередньо пов’язана лише з однією умовою - певними переліками споживачів. Наявність будь-яких інших умов, в тому числі спеціально розробленого підзаконного нормативного акту, який визначав би порядок формування бази оподаткування за касовим методом, законодавством не передбачено.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши письмові докази, суд встановив:

Позивач є юридичною особою, код ЄДРПОУ 30500344, зареєстрований рішенням Виконавчого Комітету Горлівської Міської ради народних депутатів від 02.09.99 р. №667р. Основними видами діяльності підприємства є виробництво та розподілення тепла, збір, очищення та розподілення води, газопровідні роботи та інше.

Відповідачем була проведена виїзна планова комплексна документальна перевірка дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2004р. по 30.06.2005р. За результатами перевірки відповідачем був складений Акт перевірки № 332-23-3/30500344 від 21.11.2005року.

Актом перевірки встановлені порушення п.4.5, п.4.9 ст.4, п.п.7.3.1, п.7.3 ст.7, п.п. 7.4.1, п.7.4 ст.7, п.п.11.11 ст.11 Закону України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997року №168/97-ВР із змінами та доповненнями в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 1030366грн. у тому числі:

заниження податку за 2004рік : січень – 551грн., червень – 174грн., серпень – 12886грн., листопад – 221859грн., грудень – 305131грн.; 2005рік :січень – 4148грн., лютий – 488780грн., червень – 448грн.

завищення податку 2004рік : лютий – 275грн., березень – 287грн., квітень – 323грн., травень – 290грн., липень – 458грн., вересень – 528грн., жовтень – 179грн.; 2005рік : березень –418грн., квітень – 426грн., травень – 427грн.

Відповідач у акті перевірки встановив, що позивачем порушені п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 та п. 11.1 ст. 11 Закону України «Про ПДВ» щодо правильності визначення суми податкового кредиту та податкового зобов’язання з ПДВ за лютий 2005р., що призвело до завищення податкового зобов’язання на 1016481грн. та податкового кредиту з ПДВ на 2032962грн.

На підставі Акту перевірки відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення № 0002472342/0 від 01.12.2005 року про визначення суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість на загальну суму 1547354,50грн., яка складається з основного платежу у сумі 1030366,00грн. та штрафних санкцій у сумі 516988,50грн.

Враховуюче те, що відповідачем було встановлено як заниження так і завищення податку на додану вартість, а сторони не дійшли до згоди стосовно розміру та правомірності нарахування податкового зобов’язання з податку на додану вартість та дослідження первинних бухгалтерських документів та облікових реєстрів у яких відображені господарські операції, потребує спеціальних знань, суд ухвалою від 18.10.2006року призначив судово –бухгалтерської експертизу.

Як вбачається із матеріалів справи відповідач у акті перевірки зазначив, що вказане порушення пов’язане з тим, що позивачем до обсягу продажу у лютому 2005р. зайво включено суму за виконані роботи (послуги) у розмірі 5082405грн. що призвело до завищення податкових зобов’язань на суму 1016481грн., а також у зв’язку з тим, що на порушення п. 11.1. ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97р. №168/97-ВР із змінами та доповненнями згідно з яким датою виникнення права на податковий кредит є дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (послуг) чи надання інших видів компенсації їх вартості, позивачем завищено податковий кредит на суму 2032962грн.

Позивач заперечує проти вказаних висновків акту перевірки мотивуючи позовні вимоги тим, що обґрунтовано застосував норми чинного законодавства викладені у п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 та п. 11.1 ст. 11 Закону України «Про ПДВ».

Суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню виходячи з наступного:

Відповідно до п.4.1 ст.4 Закону України “Про податок на додану вартість” (надалі Закон “Про ПДВ”) база оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів (робіт, послуг) згідно із законами України з питань оподаткування.

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) таким платником податку.

Підставою для віднесення до податкового кредиту сум ПДВ за придбаними товарами (роботами, послугами), що використовуються в оподатковуваних операціях, є податкові накладні, що надаються продавцями таких товарів (робіт, послуг).

Абзацом першим пункту 11.11 ст.11 Закону України від 03.04.97 р. N 168/97-вр “Про податок на додану вартість” (із змінами, внесеними згідно із Законом N 857-IV від 22.05.2003), передбачено що тимчасово, до набрання чинності Податковим кодексом України, платники податку, які продають теплову енергію, газ природний (крім скрапленого), включаючи вартість його транспортування, надають послуги водопостачання, водовідведення, чи надають послуги, вартість яких включається до складу квартирної плати чи плати за утримання житла, фізичним особам, бюджетним установам, не зареєстрованим платниками цього податку, а також житлово-експлуатаційним конторам, квартирно-експлуатаційним частинам, товариствам співвласників житла, іншим подібним платникам податку, які здійснюють збір коштів від зазначених покупців з метою подальшого їх перерахування продавцям таких товарів (послуг) у компенсацію їх вартості (далі - ЖЕКи), визначають базу оподаткування операцій з поставки таких товарів (послуг) за касовим способом. За касовим способом визначається також база оподаткування операцій з поставки зазначених товарів (послуг) для ЖЕКів та бюджетних установ, що отримують ці товари (послуги), у разі якщо вони зареєстровані як платники податку.

Враховуючи вищезазначене, позивач повинен був здійснювати ведення окремого податкового обліку як в частині податкових зобов'язань, так і в частині податкового кредиту в залежності від категорії споживачів.

Згідно із Законом “Про ПДВ” касовий спосіб визначення бази оподаткування поширюється не тільки на поставки (теплової енергії, газу природного та житлово-комунальних послуг, вартість яких включається до квартирної плати) безпосередньо фізособам та бюджетним установам, а й поставки такій категорії споживачів через ЖЕКи, квартирно-експлуатаційні частини, товариствам співвласників житла або іншим подібним платникам, які разом з цим здійснюють збір коштів із споживачів зазначених вище послуг та перераховують їх постачальникам цих послуг.

Враховуючи зазначене, суд вважає щодо операцій з поставки теплової енергії, які здійснюються позивачем в частині споживання її фізособами та бюджетними установами, може застосовуватися касовий спосіб визначення бази оподаткування у розумінні, визначеному п.11.11 ст.11 Закону “Про ПДВ”.

При цьому слід зазначити, що датою виникнення права на податковий кредит з придбаних матеріальних ресурсів, вартість яких включається до вартості газу та послуг водопостачання, є дата перерахування коштів з рахунку або із каси платника податку в їх оплату.

Законом України «Про податок на додану вартість» визначено, що при декларуванні підприємством податкового кредиту по ПДВ по касовому методі, даний порядок застосовується тільки до взаєморозрахунків прямо зазначеним у п. 11.11 Закону. З положень Закону випливає, що за умови якщо реалізація частини придбаних товарів попадає під дію п.п. 11.11, а частина ні, підприємством виділяється із загальної вартості придбаних товарів вартість тих, які були використані в операціях при оподатковуванні яких застосовується касовий метод.

Експертом у висновку експертизи зазначено, що застосування зазначеного порядку розрахунку сум податкового кредиту, припускає виділення із загального складу придбаних товарів тих, які надалі реалізуються покупцям у відношенні яких діє касовий спосіб розрахунку податкових зобов'язань по ПДВ - тобто ведення податкового обліку персоніфіковано.

У результаті дослідження наданих експертові оборотних відомостей по рахунках 631 «Розрахунки з постачальниками й підрядниками» встановлено, що позивачем не здійснювався окремий облік господарських операцій по яких застосовується касовий спосіб розрахунку податкового зобов'язання й кредиту по ПДВ.

Як вбачається із експертного висновку у зв’язку з тим, що позивачем не персоніфікований облік придбання в частині господарських операцій по яких застосується касовий спосіб розрахунку податкового зобов'язання й податкового кредиту, експертом з метою визначення долі реалізованих послуг, які оподатковуються по касовому методу, був здійснений розрахунок долі госпрозрахункових підприємств у складі загальних обсягів реалізації.

Відповідно до проведених розрахунків, для визначення суми податкового кредиту з ПДВ яка враховується у податкової звітності, експертом було використано середню розрахункову долю взаєморозрахунків у складі загального обсягу господарських операцій по касовому методу 91,69% по правилу першої події 8,31%. З метою визначення сум ПДВ, які позивачем були сплачені у поточному періоді, та подальшого розрахунку суми податкового кредиту позивача експертом були досліджені облікові регістри, а саме журнали - ордери №6. У експертному висновку зазначено, що вказані регістри мають назву підприємства, відображають з розбивкою по контрагентам сальдо на початок і кінець місяця та обороти за період, журнали ордери підписані посадовою особою підприємства, відповідають ознакам облікового регістра і у відповідності до п.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність Україні» є підставою для визначення податкових зобов’язань підприємства. Розрахунок сум податкового кредиту з ПДВ, декларувати які підприємство має право по першої по дії та по касовому методу наведений у додатку №1 до висновку. Зведені відомості про розподілення сум податкового кредиту з ПДВ у складі проведених розрахунків розраховані у таблицях додатку №1 наведені у таблиці №4 висновку

У відповідності до розрахунків наведених у таблиці №4 висновку випливає, що наданими експерту бухгалтерськими документами підприємства за період з січня 2004р. по лютий 2005р. підтверджується право позивача на декларування податкового кредиту з ПДВ загалом з урахуванням сум розрахованих по правилу першої події та по касовому методу у сумі 5101290,80грн., фактично підприємством була відображена у податковії звітності сума 3980683,66грн.

За результатами експертизи було встановлено, що позивачем за лютий 2004р. завищена сума податкового кредиту з ПДВ на 794894,68грн. чим частково на вказану суму підтверджуються висновки акту перевірки про порушення п. 11.1. ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97р. №168/97-ВР та завищення суми податкового кредиту з ПДВ у лютому 2005р.

Однак, у результаті проведеного дослідження експертом також встановлені інші порушення п. п. 11.1. ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97р. №168/97-ВР що призвели у періоді, який перевірявся, до заниження суми податкового кредиту з ПДВ, вказані порушення припущені у податкових періодах що передують лютому 2005р. і в повному обсязі компенсують завищення податкового кредиту з ПДВ за лютий 2005р. Тобто, вказані експертом порушення призвели до завищення та заниження податкового кредиту в окремих податкових періодах, але не спричинили до заниження податкового зобов’язання по сплаті ПДВ цілком за період, який перевірявся (це викладено у описовій частині висновку та у таблиці №4). Відтак, вимоги позивача обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до абз.1 пункту 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом при винесенні рішення враховано, що відповідно до абзацу першого підпункту "б" п.п.4.2.2 п.4.2 ст.4 Закону України №2181 від 21.12.2000року „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях. Тобто на податковий орган покладений обов’язок самостійно перевірити як завищення так і заниження податкових зобов'язань, що не було зроблено відповідачем.

Судом не приймається до уваги посилання відповідача на те, що експертом при дослідженні не були враховані норми п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” за тих підстав, що акт перевірки не містить порушень зазначеної правової норми.

Основними засадами судочинства відповідно до ст. 129 Конституції України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає спір із застосуванням Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАСУ).

Одним із принципів ( п.4 ст.7 КАСУ) адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.

Згідно до п.1ст.11 КАСУ розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до п.4 ст.70 КАСУ обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно до приписів статті 86 КАСУ суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до п.1 ст.2 цього Кодексу завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно до ст.71 КАСУ кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач належними доказами не довів правомірність прийнятого податкового повідомлення – рішення. Відтак вимоги позивача про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0002472342/0 від 01.12.2005 року обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.94 КАСУ якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з державного бюджету України. Відтак сплачене позивачем пл. дорученням №42 від 24.07.2006року (т.1 а.с.32) державне мито, яке як і судовий збір зараховується на єдиний рахунок та код бюджетної класифікації, і підлягає відшкодуванню із бюджету. Надмірно сплачене мито у розмірі 85грн. (т.1 а.с.27) може бути повернуто позивачу за його заявою.

Керуючись Законом України “Про податок на додану вартість”, Законом України №2181 від 21.12.2000року „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, Законом України від 27.03.91 р. N 887-XII "Про підприємства в Україні", ст.ст.17-20,69-72,86,94,158-163,167,185,186,254, п.6,7 розділу V11 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд,

П О С Т А Н О В И В :

Позов Комунального підприємства по теплопостачанню “Вуглик” Горлівської міської ради м. Горлівка до Горлівської об’єднаної державної податкової інспекції про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0002472342/0 від 01.12.2005 року про визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі у сумі 1030366грн. та штрафної (фінансової) санкції у розмірі 516988,50грн., всього на загальну суму 1547354,50грн. задовольнити повністю.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Горлівської об’єднаної державної податкової інспекції №0002472342/0 від 01.12.2005 року про визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі у сумі 1030366грн. та штрафної (фінансової) санкції у розмірі 516988,50грн., всього на загальну суму 1547354,50грн.

Присудити Комунальному підприємству по теплопостачанню “Вуглик” Горлівської міської ради (84601, Донецька область, м. Горлівка, вул.. Ушева,1, р/р 26000302554832 у філії ЦГО ПІБ м. Горлівки, МФО 334464, ЄДРПОУ 30500344) з Державного бюджету України держмито у розмірі 3 грн. 40 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення десятиденного строку подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови в повному обсязі – з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова виготовлена у повному обсязі 06.04.2007року.

Суддя