Рішення № 73751512, 23.04.2018, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 643/4237/17

Провадження № 2/643/565/18

23.04.2018 Московський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого Поліщук Т. В.,

за участю секретаря судового засідання Стальмакової В.О.,

представника позивача Вельковського С.В.,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Харкові цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки,-

встановив:

Позивач ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки. В обґрунтування позовних вимог, з урахуванням уточнення, зазначив, що відповідно до кредитного договору СM-SМЕ708/165/2008 від 08.05.2008, укладеного між ЗАТ «ОТП Банк» , правонаступником якого є ПАТ «ОТП Факторинг Україна» та ОСОБА_7, останній отримав кредит у розмірі 220000,00 доларів США. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 08.05.2008 між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_5 укладений договір іпотеки, предметом якої є однокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_5

В зв'язку з неналежним виконанням відповідачем ОСОБА_7 зобов'язань за кредитним договором, позивач звернувся до суду з позовом про солідарне стягнення заборгованості. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 24.09.2014 позов задоволено та стягнуто з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 7054814,03 грн.

10.12.2010 між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, відповідно до умов якого до позивача перейшли усі права іпотекодержателя за договором іпотеки. З провадження у справі про банкрутство ФОП ОСОБА_7 позивачу стало відомо, що нерухоме майно, що є предметом іпотеки за договором іпотеки РМ-SME 708/165/1/2008 відчужено арбітражним керуючим без згоди іпотекодержателя з посиланням за здійснення процедури банкрутства. На даний час постанова про визнання ФОП ОСОБА_9 банкрутом по справі 5023/4342/11 скасована, а провадження припинено. З інформаційної довідки з реєстру речових прав на нерухоме майно, позивачу стало відомо, що предмет іпотеки наразі належить ОСОБА_3, на підставі договору купівлі продажу від 26.12.2014, тобто вона є іпотекодавцем за договором іпотеки. Позивач посилається, що відповідно до вимог ст. 23 ЗУ «Про іпотеку», при переході права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, іпотека є дійсною для набувача, тому позивач як іпотекодержатель має право на задоволення своїх вимог за кредитним договором за рахунок предмета іпотеки. Просить позов задовольнити, звернути стягнення на предмет іпотеки, однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_3 ОСОБА_10, шляхом надання позивачу права продажу та розпорядження предметом іпотеки в рахунок погашення заборгованості з у розмірі 7054814,03 грн., яка встановлена рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 24.09.2014, передати предмет іпотеки в управління позивача, на період до його реалізації з метою збереження предмета іпотеки з наданням права обладнання предмету іпотеки новими охоронними пристроями, вільного доступу до нерухомого майна, заміни замків, а також укладення договорів на охорону із спеціалізованими підприємствами.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі, просив задовольнити.

Відповідач та його представник позов не визнали, заперечували проти позовних вимог та просили у задоволенні позову відмовити.

Треті особи в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причину неявки суду не повідомили.

Суд, дослідивши надані докази, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

08.05.2008 між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_7 укладений кредитний договір № СM-SМЕ708/165/2008, згідно з яким ОСОБА_7 отримав кредит в розмірі 220000,00 доларів США строком до 08.05.2018 (а.с.9-12).

В забезпечення виконання зобов'язань відповідача ОСОБА_7 перед ЗАТ «ОТП Банк», 08.05.2008 укладений договір іпотеки (майнова порука) РM-SМЕ708/165/2008 між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_5, предметом іпотеки якого є однокімнатна квартира АДРЕСА_1, яка належить іпотекодавцям на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 27.04.2006 (а.с. 13-15).

08.05.2008 до Єдиного реєстру заборон відчуження внесений запис про реєстрацію обтяження нерухомого майна (а.с.16).

Згідно договору купівлі продажу від 26.12.2014 ОСОБА_5 продала, а ОСОБА_3 придбала квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 29).

30.06.2009 державним ресторатором Голосіївської районної у м.Києві державної адміністрації проведено реєстрацію змін до установчих документів, відповідно до яких була змінена назва Закритого акціонерного товариства «ОТП Банк» на Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк».

10.12.2010 між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, договір про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» перейшли усі права іпотекодержателя за договором іпотеки РM-SМЕ708/165/2008. (а.с. 18-28).

На підставі наданих доказів, судом встановлено, що позивач в наслідок укладення договору купівлі кредитного портфелю набув права іпотекодержателя за іпотечним договором від 08.05.2008, укладеним між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_5 Спірна квартира на час розгляду справи в суді належить ОСОБА_6, яка придбала її на підставі договору купівлі-продажу від 26.12.2014.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Таким чином, іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов'язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов'язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов'язань або зменшити їх.

Забезпечувальне зобов'язання (взаємні права і обов'язки) виникає між іпотекекодержателем (кредитором за основним зобов'язанням) та іпотекодавцем (боржником за основним зобов'язанням).

Виконання забезпечувального зобов'язання, що виникає з іпотеки, полягає в реалізації іпотекодержателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого боржником в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов'язання в силу компенсаційності цього права за рахунок іпотечного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого преважного права, незалежно від переходу права власності на це майно від іпотекодавця до іншої особи (в тому числі й у випадку недоведення до цієї особи інформації про обтяження майна).

Частиною п'ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання зобов'язань (частина четверта статті 631 Цивільного кодексу України; далі - ЦК України).

Статтею 23 Закону України «Про іпотеку» визначено, що в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця та має всі його права й несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Згідно із частиною першою статті 4 Закону України «Про іпотеку» обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством.

Правові, економічні та організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень визначені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до частини третьої статті 3 цього Закону права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації.

Аналогічні положення містяться й у частині другій статті 3 Закону України «Про іпотеку», відповідно до якої взаємні права й обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.

Крім того, процедура державної реєстрації іпотек у спірний період регулювалась Тимчасовим порядком державної реєстрації іпотек, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2004 року № 410(втратив чинність 31 січня 2013 року), та Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868 (далі - Порядок).

Відповідно до частин першої, другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», записи до Державного реєстру прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 26.11.2014, ухвалу господарського суду Харківської області від 29.09.2014, якою скасовані обтяження, накладені на нерухоме майно ОСОБА_11, арешт нерухомого майна, дата реєстрації 21.06.2010, реєстраційний номер обтяження 9958563, обтяжувач Московський ВДВС ХМУЮ, на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження 19730758 від 09.06.2010 державний виконавець Баранова В.В., а саме майно учасника ПТ "ЄВТУШЕНКО І КО" фізичної особи - підприємця ОСОБА_11 - однокімнатну квартиру, яка знаходиться в АДРЕСА_1, житловою площею 17,4 кв.м., загальною площею 31,4 кв.м., якою володіє на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого 27.04.2006 року, Чуєвою О.Д. ПН ХМНО, за реєстровим №1481. Договір зареєстрований в Державному реєстрі правочинів за №1277502, відповідно до витягу №2329030 від 27.04.2006. Скасовано наступні обтяження майна: заборона на нерухоме майно, дата реєстрації 08.05.2008, реєстраційний номер обтяження 7157346, іпотека, дата реєстрації 08.05.2008, реєстраційний номер іпотеки 7157250, іпотекодержатель ТОВ «ОТП Факторинг Україна», майно квартира, за адресою: АДРЕСА_1, Договір іпотеки р. № 953 від 08.05.2008 Приватний нотаріус ХМНО Петриченко О.О., залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 25.02.2015, ухвалу господарського суду Харківської області від 29.09.2014 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 26.11.2014 скасовано. Провадження у справі № 9222459/14 про банкрутство повного товариства «Євтушенко і Ко» припинено.

У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Пунктами 74, 75 Порядку передбачено, що рішення суду щодо обтяження прав на нерухоме майно, що набрало законної сили, є документом, що підтверджує виникнення, перехід та припинення обтяжень речових прав на нерухоме майно.

Якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення.

За таких умов у разі скасування незаконного судового рішення про скасування обтяження іпотекою нерухомого майна, на підставі якого з Єдиного реєстру заборон виключено запис про обтяження, дія іпотеки підлягає відновленню з моменту вчинення первинного запису в Єдиному реєстрі заборон, який виключено на підставі незаконного рішення суду, оскільки відпала підстава виключення цього запису.

Це означає, що іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Єдиний реєстр заборон.

Зазначений висновок узгоджується і з положенням статті 204 ЦК України, яка закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Отже, ухвалення судом рішення про скасування обтяжень нерухомого майна банкрута та виключення запису з Єдиного реєстру заборон, не спростовує презумпції правомірності обтяження спірного нерухомого майна іпотекою на час його відчуження у процесі ліквідації іпотекодавця, таке обтяження є чинним з моменту його первинної реєстрації в цьому реєстрі.

При цьому необхідно врахувати, що відчуження спірного майна, квартири АДРЕСА_1 під час зняття судовим рішенням обтяження та право власності ОСОБА_3 на це нерухоме майно кредитор не оспорює.

Беручи до уваги обставини справи, та виходячи із сутності іпотеки та змісту правових механізмів забезпечення прав усіх сторін спірних правовідносин, можна зробити висновок про те, що ефективним відновленням прав кредитора у зв'язку зі скасуванням незаконного судового рішення є застосування передбаченої угодою сторін процедури звернення стягнення на іпотечне майно як однієї із умов надання (отримання) кредиту.

За змістом статті 11 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець (майновий поручитель) несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання в межах вартості предмета іпотеки.

Перехід права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи регулюється статтею 23 Закону України «Про іпотеку», якою передбачено, що в разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Підстави припинення іпотеки передбачено статтею 17 Закону України «Про іпотеку», до яких, зокрема, належать: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізація предмета іпотеки; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрата переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»(у редакції, яка була чинною на час спірних правовідносин), з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної комісії скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обтяження щодо розпорядження майном такого боржника.

Співвідношення зазначених положень законодавства дає змогу дійти висновку про те, що Закон України «Про іпотеку» є спеціальним законом щодо урегулювання правовідносин з приводу іпотечного майна, а положення статті 17 Закону України «Про іпотеку» містить виключний перелік підстав припинення іпотеки, аналогічний із закріпленим у статті 593 ЦК України.

За змістом зазначених норм іпотека не припиняється при переході прав на іпотечне майно, якщо не наступили обставини, визначені законом, зокрема статтею 17 Закону України «Про іпотеку» або статтею 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». При цьому факт реалізації іпотечного майна (стаття 17 Закону «Про іпотеку») припиняє іпотеку лише за умови дотримання положень статей 23 та 11 цього Закону.

Разом з тим відповідно до частини четвертої статті 42 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» майно банкрута, що є предметом забезпечення, не включається до складу ліквідаційної маси і використовується виключно для задоволення вимог кредитора за зобов'язаннями, які воно забезпечує. Продаж майна банкрута, що є предметом забезпечення, здійснюється в порядку, передбаченому цим Законом, виключно за згодою кредитора, вимоги якого воно забезпечує, або суду. Кошти, що залишилися після задоволення забезпечених вимог та покриття витрат, пов'язаних з утриманням, збереженням та продажем предмета забезпечення, підлягають включенню до складу ліквідаційної маси.

За змістом статті 45 цього Закону вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.

Отже, аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що у випадку реалізації майна банкрута, яке було передано в іпотеку, кошти від такої реалізації спрямовуються на задоволення вимог кредитора за зобов'язаннями, які воно забезпечує, залишок після забезпечення вимог кредитора та витрат включається до ліквідаційної маси, а зобов'язання перед кредитором вважається погашеним. Зазначена норма права стосується реалізації майна саме банкрута, а не будь-якого іншого майна, переданого в іпотеку.

За таких умов у зв'язку з припиненням основного зобов'язання погашенням припиняється і похідне зобов'язання у вигляді іпотеки майна, яке належало банкруту.

Разом з тим відповідно до статті 16 ЦК України способом захисту порушеного права є відновлення становища, яке існувало до порушення. Відтак скасування судового рішення, на виконання якого реалізовувалось майно, та відновлення становища, яке існувало до його ухвалення, є способом захисту порушеного таким рішенням прав.

Таким чином, внаслідок ухвалення постанови вищого господарського суду України від 25 лютого 2015 року по справі 922/2459/14, якою скасовано ухвалу господарського суду Харківської області та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 26.11.2014, поновилась іпотека банку на квартиру АДРЕСА_1, власником якої на день розгляду справи на підставі укладеного 26.12.2014 договору купівлі-продажу, є ОСОБА_3.

Тому, з урахуванням норм статті 23 Закону України «Про іпотеку» до ОСОБА_3, особи, яка стала набувачем іпотечного майна, перейшли всі права та обов'язки іпотекодавця за договором іпотеки у тому обсязі і на умовах, що існували до набуття нею права власності на предмет іпотеки.

Відповідно до ч.1 ст. 23 Закону України «Про іпотеку», у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Разом з цим, відповідно до договору купівлі продажу спірної квартири від 26.12.2014, квартира була відчужена під час скасування будь-яких обтяжень щодо неї.

Згідно ч. 1 ст.ст. 33, 39 ЗУ «Про іпотеку», право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основними зобов'язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно норм, закріплених у ч. 6 ст. 38 Закону України «Про іпотеку» ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

При визначенні ціни предмету іпотеки в контексті вищевказаних вимог ст. 38 Закону України «Про іпотеку» судом підлягає врахуванню правова позиція, сформовано Верховним Судом України за наслідками розгляду подібної справи № 6-1561цс15.

Так, положеннями частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Виходячи зі змісту поняття ціни як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо та аналізу норм статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку», у розумінні норми статті 39 цього Закону встановлення початкової ціни предмета іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 Закону України «Про іпотеку».

Пунктом 4.4 Договору іпотеки вартість предмета іпотеки визначена за згодою сторін договору у розмірі 289900,00 грн., що на дату підписання цього Договору становила 57405,94 доларів США.

Проте, суд позбавлений можливості встановити чи вказана ціна, з урахуванням норм ч. 6 ст. 38 Закону України «Про іпотеку», є не нижчою за звичайні ціни на цей вид майна, оскільки позивач цих даних на день розгляду справи, не надав.

Відповідно до пункту 6.4. «Позасудове врегулювання» договору іпотеки від 03.06.2008, укладеного між ЗАТ «ОТП Банк» та відповідачем ОСОБА_3, сторони дійшли згоди, що іпотекодержатель має право самостійно обрати шляхи позасудового врегулювання, визначені п. 6.4.1, 6.4.2 договору іпотеки. Положення пункту 6.4. з підпунктами договору, разом з іншими положеннями договору, являють собою повний укладений договір між сторонами про задоволення вимог іпотекодержателя, в якому сторони визначили можливі способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Оскільки надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу відповідно до Закону України «Про іпотеку» та умов укладеного між сторонами договору є позасудовим способом захисту, жодних доказів на підтвердження вчинення дій, передбачених умовами договору для позасудового врегулювання спору, зокрема надсилання іпотечного повідомлення, а також дій, необхідних для реєстрації права власності на предмет іпотеки та подальшої його реалізації від свого імені (п. 6.4), позивач не надав, тому суд дійшов до висновку про відсутність встановлених законом підстав для задоволення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.

Таким чином, позивачем в обґрунтування позовних вимог не надано суду належних та допустимих доказів.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи викладене, суд вважає позов необґрунтованим та таким, що задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 12,13,81,141,223,247,259,263-265 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ :

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (місцезнаходження 03680, м. Київ, вул. Фізкультури, 28-Д) до ОСОБА_3 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1), третя особа - ОСОБА_4 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2), ОСОБА_5 (адреса: АДРЕСА_1) про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_7 за кредитним договором № СМ-SМЕ708/165/2008 від 08.05.2008 в розмірі 7 054 814,03 грн. шляхом визнання за ТОВ «ОТП Факторинг Україна» права продажу будь-якій особі- покупцеві предмету іпотеки за іпотечним договором РМ-SМЕ 708/165/1/2008 від 08.05. 2008, а саме: однокімнатну квартира загальною площею 31, 4 кв.м., житловою площею 17.4 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, з наданням всіх повноважень продавця за ціною, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеною на підставі оцінки майна, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на час укладення правочину щодо відчуження, передати предмет іпотеки: однокімнатну квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 в управління ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на період до його реалізації з метою збереження предмета іпотеки з наданням права обладнання предмету іпотеки новими охоронними пристроями, вільного доступу до нерухомого майна, заміни замків, а також укладення договорів на охорону із спеціалізованими підприємствами - відмовити у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення, безпосередньо до суду апеляційної інстанції

Згідно п.15.5 Розділу XIII Перехідних положень ЦПК України апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 03.05.2018.

Суддя: Т.В. Поліщук