Постанова № 73750625, 03.05.2018, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 547/1393/17 Номер провадження 22-ц/786/883/18Головуючий у 1-й інстанції Харченко В. Ф. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 травня 2018 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

судді-доповідача ОСОБА_1,

суддів: Пилипчук Л.І., Чумак О.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 08 лютого 2018 року

у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

в с т а н о в и л а :

В грудні 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду із вказаним позовом. Вказувало, що 07 квітня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, згідно умов якого відповідач отримала кредит у розмірі 21 600 грн. у вигляді встановлено кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом. Відповідач належним чином умови договору не виконала, у зв’язку з чим виникла заборгованість у загальному розмірі 49 256, 64 грн., яку позивач просив стягнути з ОСОБА_2

Рішенням Семенівського районного суду Полтавської області від 08 лютого 2018 року позов ПАТ «ПриватБанк» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 07 квітня 2008 року , яка станом на 31 жовтня 2017 року становить 46 922, 99 грн. і складається з наступного: 4 872, 87 грн. заборгованість за кредитом, 38 800, 12 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом, 3 000 грн. комісія, 250 грн. штраф. Вирішено питання судових витрат.

Рішення оскаржив відповідач, який в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Вказує, що судом не було враховано факт одностороннього збільшення банком кредитного ліміту, а також тієї обставини, що при укладенні договору було недотримано вимоги закону щодо письмової форми правочину. Також зазначає, що позивачем не було надано належним доказів на підтвердження існування заборгованості.

Колегія суддів, перевіривши справу в межах заявлених вимог і апеляційного оскарження, приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, з підстав, передбачених ст. 376 ч. 1 п. 4 ЦПК України.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 07 квітня 2008 року між сторонами було укладено договір № б/н, згідно якого відповідач отримав кредит у розмірі 250 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,9 % на місяць.

10 квітня 2008 року банком було збільшено кредитний ліміт до 21 600 грн., що підтверджується випискою по рахунку позичальника.

Згідно розрахунку наданого ПАТ КБ «Приватбанк» у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем зобов’язання за кредитним договором утворилась заборгованість у загальному розмірі 49 256, 64 грн. і складається із: 4 872, 87 грн. заборгованість за кредитом; 38 800, 12 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом; 3 000 грн. заборгованість по комісії та пені; 250 грн. штраф (фіксована частина); 2 333, 65 грн. штраф (процентна складова).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач допустив прострочення виконання зобов’язання, а тому заборгованість в частині кредиту, процентів за користування ним, комісії і фіксованого штрафу підлягає стягненню з позичальника.

Колегія суддів не в повній мірі погоджується з такими висновками місцевого суду.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та в установлені договором строки. Одностороння відмова від зобов'язань або одностороння зміна умов договору не допускається.

Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Як вбачається із наданих банком розрахунків позичальник порушив умови договору, допустивши прострочення виконання зобов’язання, у зв’язку з чим у позивача виникло право на стягнення існуючої заборгованості за кредитним договором у судовому порядку.

Доводи скаржника, що нею було отримано кредит у розмірі 5 000 грн., а не 21 600 грн. не відповідають обставинам справи.

Статтею 627 ЦК України передбачено свободу договору, а саме: відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, розумності та справедливості.

Укладаючи кредитний договір відповідач у Анкеті-заяві про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг своїм підписом підтвердила, що вона ознайомлена і погодилась із Умовами і Правилами надання банківських послуг, які були надані йому для ознайомлення у письмовому вигляді.

Відповідно до пунктів 3.2, 3.3 Умов клієнт дає свою згоду на те, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт.

Підписання договору є безумовним погодженням клієнта прийняття будь-якого розміру кредитного ліміта, встановленого банком.

Отже, збільшення банком кредитного ліміту в односторонньому порядку узгоджується з вимогами закону і умовами договору.

При цьому слід зауважити, що факт збільшення банком кредитного ліміту до 21 600 грн. не створює обов’язку для позичальника повернення кредиту у всій сумі допустимого кредиту, а лише в тій частині, яка була нею використана і не погашена.

Посилання скаржника на неналежне оформлення між сторонами договірних зобов’язань є безпідставними.

Так, стаття 633 ЦК України передбачає, що договори, які укладаються банком з фізичними особами є публічними.

Відповідно до частини першої статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

ОСОБА_2 висловила свою волю на укладання кредитного договору шляхом приєднання до запропонованого договору, підписавши заяву позичальника, чим підтвердила досягнення згоди щодо всіх істотних умов договору, передбачених Умовами та Правилами надання банківських послуг.

Крім того, сам факт укладення кредитного договору відповідачем не оспорюється, а з розрахунку кредитної заборгованості та виписки по рахунку вбачається, що позичальник користувався кредитними коштами, тобто погоджувався з Умовами та Правилами надання банківських послуг та тарифами.

Перевіривши зазначені докази в сукупності та взаємозв'язку колегія суддів вважає, що посилання скаржника на недотримання вимог закону щодо письмової форми правочину є необґрунтованими.

Також колегія суддів критично відноситься до доводів апеляційної скарги щодо недоведення позивачем існування боргу належними доказами.

Так, відповідно до змісту частини першої статті 1050 ЦК України з урахуванням статей 526, 527, 530 ЦК України, банк має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Отже, з огляду на вказані положення закону, долучена до матеріалів справи виписка по рахунку позичальника є належним доказом існування заборгованості відповідача.

Разом з тим, оцінюючи наданий позивачем розрахунок заборгованості колегія суддів вважає, що позивачем не було належним чином доведено розмір заборгованості за комісією.

Згідно з ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Як вбачається із кредитного договору та довідки про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна 55 днів пільгового періоду», що за порушення позичальником строків виконання зобов'язання передбачено одночасно штраф і пеню, тобто за одне й те саме порушення існує подвійна відповідальність одного виду.

В силу ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Однак, оскаржуваним рішенням помилкового стягнуто з відповідача і 250 грн. фіксованої частини штрафу і 3000 грн., які розраховані банком за двома заборгованостями: за комісією і пенею, що фактично спричинило подвійне стягнення за порушення одного зобов’язання.

При цьому, в розрахунку заборгованості за кредитом відсутнє розмежування пені та комісії, в зв'язку з чим не можливо визначити розмір пені, яку просить стягнути позивач та спосіб її нарахування, а також неможливо визначити розмір комісії, яку просить стягнути позивач.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи, що позивач не надав деталізований розрахунок заборгованості за кредитним договором в частині пені та комісії, а також зважаючи на норми ст.61 Конституції України, колегія суддів приходить до висновку, що в задоволенні позову в частині стягнення із позивача заборгованості за пенею та комісією слід відмовити.

В іншій частині оскаржуване рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим в іншій частині рішення підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374 ч. 1 п. 2, 376 ч. 1 п. 4, 381, 384 ЦПК України, колегія суддів,-

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 08 лютого 2018 року скасувати в частині задоволення вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 07 квітня 2008 року в частині заборгованості за пенею і комісією у розмірі 3 000 грн. (трьох тисяч гривень), ухваливши в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні вказаних вимог.

В іншій частині рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 08 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач /підпис/ ОСОБА_1

Судді: /підпис/ ОСОБА_3

/підпис/ ОСОБА_4

З оригіналом згідно:

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області ОСОБА_1