Рішення № 73748541, 23.04.2018, Автозаводський районний суд м. Кременчука

Справа № 524/9144/17

Провадження №2/524/811/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.04.2018 року Автозаводський районний суд м Кременчука в складі:

головуючого судді Предоляк О.С.

при секретарі судового засідання Гладкій К.О.

за участю представника позивача ОСОБА_1

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в м Кременчуці цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 міської Ради Полтавської області, треті особи Перша ОСОБА_3 державна нотаріальна контора, управління державної реєстрації виконавчого комітету ОСОБА_3 міської ради про визнання права власності, -

В С Т А Н О В И В

04.12.2017 року позивач ОСОБА_2 звернулась до ОСОБА_3 міської Ради Полтавської області, треті особи Перша ОСОБА_3 державна нотаріальна контора, управління державної реєстрації виконавчого комітету ОСОБА_3 міської ради про визнання права власності на спадкове майно.

Свої позовні вимоги, з урахуванням остаточної редакції позовної заяви, мотивує тим, що 15 жовтня 1992 року помер її батько- Миргородський ОСОБА_4.

Після смерті батька позивача відкрилась спадщина і вона, як спадкоємець першої черги, звернулась до нотаріуса через свого представника ОСОБА_1, який діє в її інтересах на підставі довіреності, із заявою про видачу на ім'я позивача свідоцтва про прийняття спадщини, яка складається із житлового будинку з господарськими будівлями у м Кременчуці по провулку Липневому, 9. Заведена спадкова справа 445/2017 від 14.11.2017 р.

Однак, державним нотаріусом Першої ОСОБА_3 державної нотаріальної контори ОСОБА_5 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно, що залишилось після смерті батька позивача, про що винесена постанова про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом від 30.11.2017 р.

У постанові нотаріуса зазначено, що видати свідоцтво про право на спадщину за законом на вказане нерухоме майно не можливо, у зв'язку з неподанням документів, що підтверджують державну реєстрацію права власності за померлим.

У зв'язку з цим, позивач змушена звернутись до суду про визнання права власності на нерухоме майно: житловий будинок літ. «А», прибудову літ. «а», сарай літ. «Б», погрібу літ «Вп», зливної ями І, воріт №1, огорожі№2, вимощення ІІ, які розташований по провулку Липневому, 9 у м Кременчуці Полтавської області

Представник позивача ОСОБА_2 – ОСОБА_1 позов підтримує, просить задовольнити.

Позивач ОСОБА_2І, у судове засідання не з’явилась, про дату, час та місце проведення розгляду справи повідомлялись.

Представник відповідача ОСОБА_3 міської Ради Полтавської області у судове засідання не прибув, керівництво про дату, час та місце розгляду справи повідомлялось. Подано відзив на позов. Просять відмовити у задоволені позову у зв»язку з невірним способом захисту, а саме, на думку представника позивач повинна звернутись з позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини та іншою підставою для відмови у позові є те, що право власності на нерухоме майно не виникло у спадкодавця за життя і він не є об’єктом спадкування.

Представники третіх осіб Першої ОСОБА_3 державної нотаріальної контори та управління державної реєстрації виконавчого комітету ОСОБА_3 міської ради у судове засідання не прибули.

Суд, вислухавши представника позивача, вивчивши матеріали справи, приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплені в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., зокрема, в ст.1 Першого протоколу до неї (ратифіковано законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР), яка є складовою правової системи відповідно до ст. 9 Конституції України, а також у вітчизняному законодавстві.

Так, відповідно до ч.4 ст.41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу (ст.16 Цивільного кодексу України).

При розгляді справи судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Зі свідоцтва про народження серії VI-УР №607 641 вбачається, що ОСОБА_6 є батьком позивача - ОСОБА_2.

15 жовтня 1992 року ОСОБА_6 помер.

Так, 01.04.2004 р. вступив в дію новий ЦК України. Згідно п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Відповідно п. 5 Прикінцевих та перехідних положень - правила книги шостої ЦК України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим кодексом.

За ЦК України 1963 року спадкуванням вважається перехід майна після смерті його власника (спадкодавця) до інших осіб, які мали право спадкувати за законом або заповітом.

Так, відповідно до ст. 524 ЦК УРСР в редакції 1963 року спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

За приписами ст. 525 ЦК УРСР в редакції 1963 року часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу.

Зі змісту ст. 548 ЦК УРСР в редакції 1963 року вбачається, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Згідно п. 1 ч.1 ст. 549 ЦК УРСР в редакції 1963 року визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном. Частиною другою даної статті передбачено, що зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

ОСОБА_2 на день смерті батька ОСОБА_6 була зареєстрована та проживала з ним у будинку 9 по провулку Липневому у м Кременчуці, а тому відповідно до ст. 549 ЦК УРСР (в редакції, що діяла станом на день відкриття спадщини) є особою, яка фактично прийняла спадщину.

Доводи представника відповідача щодо необхідності звернення з заявою про визначення додаткового строку прийняття спадщини не грунтуються на вимогах закону.

Після смерті ОСОБА_6 Першою ОСОБА_3 державною нотаріальною конторою 22.11.2017 р заведена спадкова справа № 445/2017.

Відповідно до договору №271 на право будівництва індивідуального житлового будинку, посвідченого ОСОБА_7 нотаріусом Першої ОСОБА_3 державної нотаріальної контори ОСОБА_6 надано право безстрокового користування земельною ділянкою для будівництва житлового будинку.

Позивач зазначає, що її батько не здійснив державної реєстрації в органах, які здійснювали державну реєстрацію нерухомого майна. Саме це стало підставою для відмови нотаріуса у видачі позивачу свідоцтва про на спадщину за законом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст.. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов'язковість рішень суду до виконання.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Таким чином, підсумовуючи викладене, оцінюючи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні кожного отриманого у справі доказу зокрема та належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку

Умовою переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку, є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на житловий будинок, земельну ділянку, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно, зокрема на житловий будинок, іншу споруду.

Право власності на збудований житловий будинок набувається в порядку, який існував на час його будівництва.

У 1961 році питання набуття права власності регулювались Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі - Указ від 26 серпня 1948 року), що був визнаний таким, що втратив чинність, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 лютого 1988 року № 8502-ІІ, і прийнятою відповідно до Указу від 26 серпня 1948 року постановою Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі - Постанова від 26 серпня 1948 року), які, зокрема, визначали умови та правові наслідки будівництва.

Згідно зі статтею 1 Указу від 26 серпня 1948 року кожен громадянин і кожна громадянка мали право купити або збудувати для себе на праві особистої власності жилий будинок на один або два поверхи з числом кімнат від однієї до п'яти як у місті, так і поза містом.

Пункт 2 Постанови від 26 серпня 1948 року визначав, що земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків відводяться за рахунок земель міст, селищ, держземфонду і земель держлісфонду у безстрокове користування, а збудовані на цих ділянках будинки є особистою власністю забудовника.

Отже, за Указом від 26 серпня 1948 року та Постановою від 26 серпня 1948 року підставою виникнення у громадянина права власності на жилий будинок був сам факт збудування ним його з додержанням вимог цих актів законодавства.

Ці правові акти не пов'язували виникнення права власності на житловий будинок із проведенням його реєстрації.

Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР була затверджена Міністерством комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року.

Згідно з пунктами 6, 7 цієї Інструкції підлягали реєстрації всі будинки і домоволодіння, у тому числі належні громадянам на праві особистої власності, і здійснювалась вона на підставі документів, що встановлюють право власності (правовстановлюючих документів, перелік яких додано до вказаної Інструкції).

Зокрема, за пунктом 10 цього переліку таким правовстановлюючим документом про право власності на жилий будинок, збудований після видання Указу від 26 серпня 1948 року, є затверджений виконавчим комітетом місцевої ради народних депутатів акт державної комісії про прийняття будинку в експлуатацію.

Відповідно до акту від 29 червня 1961 року, складеного представником управління головного архітектора Кременчуці та згідно рішення №261/17 виконкому ОСОБА_3 міської ради депутатів трудящих від 12 червня 1961 року зроблено відвід земельної ділянки під індивідуальне житлове будівництво по провулку Липневому 9 у м Кременчуці та передано у користування ОСОБА_6

Договір №271 на право будівництва індивідуально житлового будинку, посвідчений 18 липня 1961 року нотаріально та зареєстрований в реєстрі №877 и 18.07.1961 року у відділі комунального господарства виконавчого комітету ОСОБА_3 міської Ради депутатів трудящих.

Таким чином, ОСОБА_6 набув статусу власника житлового будинку та згідно зі статтею 58 Цивільного кодексу Української РСР 1922 року він набув право в межах, установлених законом, володіння, користування й розпорядження цим майном.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України № 6-137цс13 від 18.12.2013 року.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України від 1 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до ч. 4 ст. 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція Держплану УРСР і Міністерства юстиції УРСР від 29 липня 1959 року "Про порядок реєстрації домоволодінь у містах і селищах міського типу Української PCP" (втратила чинність на підставі наступної Інструкції), Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української PCP, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української PCP 31 січня 1966 року і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстроване в Мін'юсті 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами).

Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 1 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Зважаючи на той факт, що вимогами законодавства чинного на момент виникнення права власності (1958-1961 pp.) державна реєстрація не передбачалась ні як підстава переходу права власності, ні як формальна констатація перед третіми особами факту переходу права власності, до реєстрації права власності, що виникло в 1958-1961 роках, має застосовуватись законодавство про реєстрацію права власності чинне на момент такої реєстрації.

Наразі питання реєстрації права власності на нерухоме майно врегульоване Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року № 1127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до п. 42 якої для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 p., подаються: 1) технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна; 2) документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси.

Документом, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом індивідуального (садибного) житлового будинку, садового, дачного будинку, господарської (присадибної) будівлі та споруди, прибудови до них, побудованих до 5 серпня 1992 р., є технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна.

Зазначене узгоджується з ДБН A3.1-3-94 «Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів», який наводить порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна, на які відсутні акти про прийняття їх в експлуатацію, та п. 3.1. Порядку прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків та будівель і споруд сільськогосподарського призначення І та II категорій складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, і проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних мереж, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 19 березня 2013 року № 95.

В зазначеному ДБН A3.1-3-94 та в листі Державного комітету України з будівництва та архітектури від 23 березня 1999 року № 12/5-126, роз'яснюється: оформлення свідоцтва на право власності на об'єкти, які були закінчені будівництвом після 5 серпня 1992 року і на цей час не прийняті в експлуатацію, проводиться тільки за наявності актів прийняття їх в експлуатацію відповідними комісіями - державними приймальними або державними технічними; по об'єктах, що збудовані до 5 серпня 1992 року, тобто до прийняття постанови Кабінету міністрів України від 5 серпня 1992 року № 449, якою встановлено порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, при їх реєстрації для оформлення права власності одним із документів_є висновок про технічний стан будинку (будівлі), що складається бюро технічної інвентаризації.

За п. 3.1. зазначеного порядку документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 5 серпня 1992 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації.

Таким чином, у разі реєстрації збудованого до 1992 року будинку, особою яка його збудувала, достатнім є подання технічного паспорту, який по своїй суті підтверджує факт відповідності будинку будівельним нормам та стандартам, а тому можливості його експлуатації.

Отже, для визнання права власності в порядку спадкування слід встановити, що будинок (домоволодіння) не є самочинним будівництвом та може спадкуватись як об'єкт права власності на нерухоме майно.

Житловий будинок літ. «А», прибудову літ. «а», сарай літ. «Б», погрібу літ «Вп», зливної ями І, воріт №1, огорожі№2, вимощення ІІ, які розташований по провулку Липневому, 9 у м Кременчуці Полтавської області побудовано в 1958-1961 р.р.

З урахуванням того, що будівництво вищезазначеного житлового будинку, який є об'єктом спадщини, відбувалось відповідно до чинного на час його будівництва законодавства на відведеній у встановленому порядку земельній ділянці на підставі наданого виконавчим комітетом дозволу на його будівництво (тобто будинок не є самовільним будівництвом у розумінні статті 105 ЦК Української РСР) і що на момент смерті спадкодавця цей будинок був повністю збудований, проте спадкоємець не може оформити належне йому право власності на вказаний будинок в порядку спадкування відповідно до вимог закону з тих підстав, що реєстрація права власності на будинок відсутня, доходить висновку про те, що спірний житловий будинок є об'єктом права власності, а також про наявність правових підстав для визнання за позивач права власності на цей будинок у порядку спадкування за законом.

Враховуючи вимоги ст.ст. 133, 141 ЦПК України та Закону України "Про судовий збір" з відповідача належить стягнути на користь позивача судовий збір

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. ст. 58 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 328, 331, 1217, 1218, 1261, 1270 ЦК України, ст. ст. 3-15, 76, 82, 258, 259, 263, 265, 268,273 ЦПК України, суд –

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3 міської Ради Полтавської області, треті особи Перша ОСОБА_3 державна нотаріальна контора, управління державної реєстрації виконавчого комітету ОСОБА_3 міської ради про визнання права власності - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після померлого 15 жовтня 1992 року ОСОБА_6, право власності на нерухоме майно: житловий будинок літ. «А», прибудову літ. «а», сарай літ. «Б», погрібу літ «Вп», зливної ями І, воріт №1, огорожі№2, вимощення ІІ, які розташований по провулку Липневому, 9 у м Кременчуці Полтавської області

Стягнути з ОСОБА_3 міської Ради Полтавської області, код ЄДРПОУ 24388300 на користь ОСОБА_2, реєстраційний номер платника податків НОМЕР_1 у повернення сплаченого судового збору 302, 40 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду Полтавської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Автозаводський районний суд м Кременчука.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його апеляційне оскарження.

Суддя: О.С Предоляк