Рішення № 73747956, 02.05.2018, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

№ 336/6407/16-ц

пр. № 2/336/590/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 травня 2018 року м. Запоріжжя

Суддя Шевченківського районного суду м. Запоріжжя Суркова В.П., розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом до Міністерства оборони України, посилаючись на те, що з 03 листопада 1987 року по 02 серпня 1988 року він проходив військову службу в Демократичній Республіці Афганістан в складі діючої армії в період бойових дій. У 1987 році при виконанні інтернаціонального обов’язку у вищезазначеній республіці отримав вогнепальні осколкові поранення голови та ноги, ЗЧМТ (контузія 1987 року). Після проведення лікування зазначених поранень стан його здоров’я не покращився та він вимушений тривалий час знаходитися на лікарняних, проходити чисельні медичні огляди та обстеження, відновлювальні процедури.

Зазначив, що у зв’язку з отриманням цих поранень йому встановлена третя група інвалідності внаслідок захворювання, яке пов’язане з проходженням військової служби.

У зв’язку з такими обставинами під час проходження військової служби та встановленням інвалідності, йому завдано моральної шкоди.

Ураховуючи наведене, позивач просив стягнути з Міністерства оборони України на його користь моральну шкоду в розмірі 100 000 грн.

Учасники справи у судове засідання не з’явилися, від них надійшли заяви про розгляд справи за їх відсутністю. При цьому представник позивача просить про задоволення позову. В свою чергу представник відповідача заперечує проти задоволення позову.

Суд вважає можливим розлянути справу за за відсутності учасників справи.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового апроцесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Установлено, що з 03 листопада 1987 року по 02 серпня 1988 року ОСОБА_1 проходив військову службу У Демократичній Республіці Афганістан у складі діючої Радянської армії у період бойових дій.

У 1987 році при виконанні інтернаціонального обов’язку в Демократичній Республіці Афганістан отримав вогнепальні поранення голови та ноги, ЗЧМТ (контузія ‘1987 року).

29 червня 2016 року позивачу встановлена третя група інвалідності унаслідок захворювання, яке пов’язане з проходженням військової служби, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальної експертної комісії (а.с. 14).

Обгрунтовіючи позов, ОСОБА_1 посилається на те, що у зв’язку з травмою, отриманою при виконанні інтернаціонального обов’язку в Демократичній Республіці Афганістан в складі діючої армії в період бойових дій розвинулись хвороби та погіршився стан його здоров’я, Зазначив, що він позбавлений можливості вести повноцінний спосіб життя, постійно відчуває страждання, психологічний дискомфорт, витрачає значні кошти на лікування.

Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз’яснено, що при вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди, необхідно з’ясовувати характер правовідносин сторін, і встановлювати якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов’язковому з’ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з’ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в який матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Враховуючи те, що позивач отримав поранення (травму) при виконанні службових обов’язків в Демократичній Республіці Афганістан у період 03 листопада 1987 року по 02 серпня 1988 року, тобто до набрання чинності Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який набув чинності 20 грудня 1991 року та Цивільного Кодексу України, коли діючим законодавством взагалі не передбачалось регулювання правовідносин з відшкодування моральної шкоди, тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача не ґрунтуються на законі і задоволенню не підлягають, оскільки шкода заподіяна позивачеві до 1989 року.

Крім того, для військовослужбовців (за наявністю підстав) передбачено відшкодування моральної шкоди відповідно до ст. 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», військовослужбовці – це особи, які проходять військову службу.

Позивач не є військовослужбовцем, оскільки був звільнений з військової служби ще в 1989 році (а.с. 9).

Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.

У відповідності із п. 2, 3 рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 58 Конституції України (справа про зворотню дію в часі законів та інших нормативно - правових актів) від 09 лютого 1999 року за загально визначеним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце. Проте надання зворотної сили в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Разом з цим, військовослужбовці та особи, на яких поширюється дія законів «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» користуються усіма правами і свободами людини і громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України.

Законодавство, що було чинним на момент отримання позивачем ушкодження здоров’я (1987-1988 роки), не містило положень щодо відшкодування моральної шкоди.

Крім того, позивачем не надано доказів, що травма отримана не з його вини. Аналізуючи викладене, суд не вбачає правових підстав для задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 263-265, 352, 354, 355 ЦПК України, ст. ст. 23, 1167 ЦК України, ст. 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Апеляційного суду Запорізької області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя В.П. Суркова