Постанова № 73746704, 25.04.2018, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 300/698/17

П О С Т А Н О В А

Іменем України

25 квітня 2018 року м. Ужгород

Апеляційний суд Закарпатської області в складі:

головуючого - судді Куштана Б.П. (доповідача),

суддів: Джуги С.Д. і Кондора Р.Ю.

за участю секретаря Волощук В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Воловецького районного суду від 23 листопада 2017 року (у складі судді Вотьканича В.А.) за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

ПАТ КБ «ПриватБанк» (надалі - Банк) звернувся до суду з позовом у вересні 2017 р.

Просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за кредитним договором б/н від 19.04.2013 р.у розмірі 15 232,20 грн., яка складається із:

-667,14 грн. -заборгованість за кредитним договором;

-10 663,53 грн. - заборгованість по процентах за користування кредитом;

-2 700 грн. - заборгованість за пенею і комісією;

-500 грн. - штраф (фіксована частина);

-701,53 грн. - штраф (процентна складова) та вирішити питання розподілу судових витрат.

На обґрунтування позовних вимог Банк указав, що 19.04.2013 р. між ним і відповідачем було укладено кредитний договір, згідно з умовами якого останній отримав кредит у розмірі 300 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Банк виконав узяті на себе зобов'язання за кредитним договором, однак відповідач у порушення умов кредитного договору взятих на себе зобов'язань не виконав, внаслідок чого станом на 31.07.2017 р. унього утворилася заборгованість, яка загалом складає 15 232,20 грн.

Рішенням Воловецького районного суду від 23 листопада 2017 р. у задоволенні позову відмовлено.

Банк просить скасувати це рішення і ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі. Доводить про невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Указує, що строк дії картки не припиняє строку дії договору, а строк дії договору та строк дії картки не є тотожними поняттями. Зазначає, що сторони кредитного договору домовились, що договір діє протягом 12 місяців із моменту його підписання. Якщо жодна із сторін не заявляє про його припинення він автоматично пролонгується натакий же термін. Оскільки жодна зі сторін не заявила про свій намір розірвати кредитний договір, то такий діє і дотепер. Указує, що оскільки кошти за кредитним договором повернуті в повному обсязі не були, то проценти за користування кредитом, неустойка, нарахована внаслідок невиконання позичальником своїх зобов'язань за договором, підлягають стягненню із відповідача в межах строків позовної давності.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення - скасуванню із ухваленням нового по суті позовних вимог, із таких мотивів.

Суд дійшов висновку, що позивачем було пропущено строки позовної давності.

При цьому встановив, що 19 квітня 2013 р. ОСОБА_2 звернувся до Банку із заявою про надання кредитних коштів (а.с.5). Заява була задоволена та на ім'я відповідача була відкрита та видана платіжна картка з кредитним лімітом у розмірі 300 грн., із розрахунку 360 календарних днів.

Строк дії кредитного ліміту обмежений строком дії кредитної картки. Як видно з матеріалів справи, останній платіж відповідачем ОСОБА_2 здійснено 25 липня 2014 р., що підтверджується розрахунком заборгованості по кредитному договору станом на 31.07.2017 р. (а.с.4). Відповідно до умов договору, укладеного між Банком і відповідачем, кінцевий термін виконання кредитного зобов'язання відповідає строку дії картки.

23.11.2017 р. ОСОБА_2, подав до суду першої інстанції заяву про застосування строків позовної давності до вимог Банку (а.с.51).

Суд першої інстанції констатував, що останній платіж відповідачем за користування кредитним лімітом здійснено 25 липня 2014 р., указана дата є початком перебігу строку позовної давності, що випливає з правовідносин між сторонами. Трирічний строк позовної давності сплив 25 липня 2017 р., а позивач звернувся до суду із позовом 12 вересня 2017 р.

Відповідно до ст. ст. 256,257, ч.1 ст. 261 ч.ч.1,3 ст. 264 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Згідно з положеннями ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

У судовому засіданні, яке відбулося 14 лютого 2018 р. під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції, Банком було подано ряд додаткових документів, зокрема: довідку про те, що згідно з підписаним кредитним договором б/н ОСОБА_2 19.04.2013 р. було видано кредитну карту № НОМЕР_1 із терміном дії до 06/16 (а.с.76). По виданій кредитні картці двічі змінювався кредитний ліміт (07.06.2013 р. і 11.11.2014 р.) (а.с.77). Із реєстру №8857619 видно, що Банк звернувся із позовом до ОСОБА_2 у серпні 2017 р. (а.с.78). Із виписки по кредитній картці НОМЕР_1 видно, що останній платіж було здійснено 25.04.2014 р. (а.с.81).

Згідно з правовою позицією, яка була висловлена Верховним Судом Українив постанові від 19 березня 2014 р. (справа № 6-14 цс14), відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.

Таким чином, оскільки строк дії картки встановлений до червня 2016 р., (а.с.76), а Банк звернувся до суду з позовом у серпні 2017 р.про повернення кредиту в повному обсязі, то немає підстав для застосування позовної давності.

Суд першої інстанції залишив цю обставину поза увагою, не дослідив належним чином матеріали справи, що призвело до помилкового висновку про сплив позовної давності.

При цьому встановлено та не заперечується, що ОСОБА_2 узяті на себе зобов'язання належним чином не виконував, унаслідок чого в нього утворилася заборгованість, яка не погашена. Відповідач не спростував наданого Банком розрахунку заборгованості та не надав додаткових відомостей щодо строку дії картки.Відзиву (усного чи письмового) від відповідача до апеляційного суду не надходило.

Згідно з положеннями ст.ст. 526 ч.1, 530 ч.1 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо позики, якщо інше не встановлено параграфом про кредит і не випливає із суті кредитного договору.

За приписами ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з вимогами ст.ст. 610,611 ч.1 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені законом або договором.

Банк належними та допустимим доказами довів про наявність у відповідача заборгованості за кредитним договором, однак не можна погодитися із доводами позивача щодо необхідності стягнення із відповідача штрафів (фіксованої частини та процентної складової) із таких мотивів.

Із матеріалів справи видно, що між сторонами виникли кредитні правовідносини шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у Банку, у якій указано, що вона разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між позичальником і Банком кредитний договір.

Однак, указані Умови не містять підпису відповідача. При цьому судом не встановлено, а позивачем не доведено, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи анкету-заяву та відповідно, чи брав на себе зобов'язання відповідач зі сплати винагороди та неустойки в разі порушення зобов'язань із повернення кредиту.

Указане узгоджується із висновком Верховного суду, висловленого в постанові від 06 березня 2018 р. у цивільній справі № 308/4155/14-ц і аналогічний правовий висновок міститься й у постанові Верховного Суду України від 22 березня 2017 року № 6-2320цс16, в якій були встановлені подібні правовідносини та аналогічні фактичні обставини.

Отже, апеляційний суд дійшов висновку, що в матеріалах справи наявні всі правові підстави для стягнення із відповідача на користь Банку заборгованості за кредитом, однак штраф (фіксована частина) у розмірі 500 грн. і штраф (процентна складова) у розмірі 701,53 грн., передбачені Умовами, не підлягають до стягнення, оскільки в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як видно з матеріалів справи, позивач довів належними та допустимими доказами (частково) ті обставини, на які він посилався як на обґрунтування своїх вимог.

Натомість відповідач, окрім заяви про застосування строків позовної давності, не подав до суду жодних заперечень щодо вимог Банку. ОСОБА_2 у судове засідання, яке відбулося 25 квітня 2018 р., не з'явився, відзив на апеляційну скаргу не подав, а тому з'ясувати його позицію в апеляційній інстанції щодо спірних правовідносиннеможливо.

У контексті наведеного колегія суддів вважає, що оскаржене рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню як суперечне положенням ст. 263 ЦПК України, а позов - у частині задоволення як обґрунтований і доведений.

Судові витрати в сумі 3 360 грн. відповідно до вимог ст.141 ЦПК України належить покласти на відповідача.

Керуючись ст.ст. 256, 257 ч.1, 261 ч.ч.1, 3, 264, 526 ч.1, 530 ч.1, 549, 550 ч.1, 610, 611 ч.1, 634 ч.ч.1, 2, 1049 ч.1, 1054 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 81, 263, п.2 ч.1 ст.374, п.п.1,4 ч.1 ст.376, ст.ст.381,382,383,384,389 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

2. Рішення Воловецького районного суду від 23 листопада 2017 року скасувати.

3. Позов публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

4. Стягнути з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 19.04.2013 р. у розмірі 14 030 (чотирнадцять тисяч тридцять ) грн. 67 коп., яка складається із: 667 (шістсот шістдесят сім)грн. 14 коп. - заборгованість за кредитним договором; 10 663 (десять тисяч шістсот шістдесят три) грн.53коп. - заборгованість по процентах за користування кредитом; 2 700 (дві тисячі сімсот) грн. - заборгованість за пенею і комісією,а також 3 360 (три тисячі триста шістдесят) грн. у відшкодування судового збору.

5. У решті позову відмовити.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду.

7. Повне судове рішення складено 03 травня 2018 року.

Судді: