Постанова № 73741849, 02.05.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/292/2018(м)

264/3755/17

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 травня 2018 року м. Маріуполь

Єдиний унікальний номер 264/3755/17

Номер провадження 22-ц/775/292/2018 (м)

Апеляційний суд Донецької області у складі суддів Кочегарової Л.М., Гаврилової Г.Л., Ткаченко Т.Б.,

сторони :

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК»

представники позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 03 жовтня 2017 року, у складі судді Мирошниченка Ю.М.

в с т а н о в и в:

У серпні 2017 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК») звернулося до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до укладеного договору № б/н від 28 березня 2013 року ОСОБА_4 отримав кредит у розмірі 25 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 3% в місяць на суму залишку заборгованості за кредитом. У порушення умов договору відповідач зобов*язання за вказаним договором належним чином не виконав і, станом на 19 червня 2017 року, виникла заборгованість у сумі 59 614,45 грн.

ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» просило стягнути з боржника заборгованість 59 614,45 грн. та судовий збір 1600 грн.

Рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 03 жовтня 2017 року позов публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» заборгованість по кредиту в сумі 27 997,41 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 736 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення суду скасувати та ухвалите нове, яким позовні вимоги ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» залишити без задоволення, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Зокрема відповідач посилається на те, що банком не були надані суду платіжні картки та виписки з карткового рахунку; зі змісту анкети-заяви не вбачається, яку карту було оформлено та який кредитний ліміт встановлено; виконаний банком розрахунок заборгованості не є належним доказом у справі; відсутні докази кредитного ліміту в розмірі 25 000 грн.

На підставі ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України справа розглянута в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом встановлено, що 28 березня 2013 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № б/н, у вигляді заяви-анкети на видачу кредиту, на підставі якої відповідач отримав кредит у розмірі 25 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 3% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом.

У порушення умов договору відповідач зобов'язання за цим договором належним чином не виконав і тому, станом на 19 червня 2017 року, виникла заборгованість в сумі 59 614,45 грн., яка складалася із заборгованості по тілу кредиту - 10 674,31 грн., відсотки за користування кредитом - 17 323,10 грн., пеня - 28 302,07 грн., штраф (фіксована частина) - 500 грн., штраф (процентна складова) - 2814,97 грн.

Задовольняючи частково позов ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», суд першої інстанції виходив з доведення факту утворення заборгованості у відповідача, внаслідок неналежного виконання ним умов кредитного договору, обґрунтованості заявленого розміру цієї заборгованості за кредитом. Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення з відповідача пені та штрафу за несвоєчасне погашення кредиту, суд керувався положеннями ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» і врахував, що боржник зареєстрований та постійно проживає в населеному пункті, де проводиться антитерористична операція і законодавець після 14 квітня 2014 року заборонив банкам нарахування штрафних санкцій за прострочення грошового зобов'язання.

З висновками суду про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 27 997,41 грн., яка складається із заборгованості за кредитом та процентами, не можна не погодитися, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Згідно частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно з положеннями статей 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У частинах першій-третій статті 633 ЦК України передбачено, що договори, які укладаються банком з фізичними особами є публічними.

Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини першої статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як вбачається з матеріалів справи, ініціатором укладення договору був ОСОБА_4, який у заяві-анкеті про видачу кредиту, підписаній власноруч, підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами Банку складає між ним та банком договір.

Відповідно до частини другої статті 1067 ЦК України банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам.

При цьому, під час розгляду справи факт укладення договору ОСОБА_4 не оспорювався, договір ним частково виконувався, а згідно зі статтею 204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Встановивши, що ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» надав до суду копію анкети-заяви ОСОБА_5 від 28 березня 2013 року, в якій він погодився з тим, що підписана заява разом з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам та тарифами банку складають між сторонами кредитний договір, відповідач тим самим підтвердив, що банк ознайомив його з вказаними умовами та надав їх у письмовому вигляді. Суд першої інстанції надав цим доказам належну правову оцінку та ухвалив рішення про часткове задоволення позову.

Зважаючи на те, що спір вирішено 03 жовтня 2017 року, колегія вважає, що судове рішення відповідає вимогам цивільного процесуального законодавства, яке було чинним на час вирішення спору.

Так, статтею 212 ЦПК України 2004 року визначалося, що суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови в їх прийнятті.

Частиною першою статті 57 ЦПК України 2004 року, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 58 ЦПК України 2004 року).

Згідно з положеннями частини третьої статті 10 ЦПК України та частини першої статті 60 ЦПК України 2004 року, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Положеннями частини 4 статті 10 ЦПК України 2004 року на суд також покладені певні обов'язки зі створення для сторін змагального процесу, а саме суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

При цьому, судом дана належна оцінка тому, що відповідач не заперечував факт підписання ним анкети-заяви про приєднання до Умов надання споживчого кредиту фізичним особам від 28 березня 2013 року, отримання ним у банку кредитної картки та користування нею, що відповідно до частини першої статті 61 ЦПК України 2004 року та аналогічної ст.82 ЦПК України діючої редакції, доказуванню не підлягає.

Відповідно ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі на судове рішення відповідач висловив незгоду саме з сумою отриманого кредиту, кредитною карткою, якою він фактично користувався, строком її дії та розрахунком заборгованості, наданим банком.

Проте, з заперечень ОСОБА_4 на позов вбачається, що укладаючи договір, він діяв свідомо, маючи місце роботи здійснював оплати по кредиту перед банком, але потім у зв'язку зі зміною майнового стану, у нього виникла заборгованість. Вважав вимоги банку необґрунтованими в частині стягнення пені та штрафу, оскільки він проживає на території де проводиться антитерористична операції, а за діючим законом банк не вправі проводитися нарахування санкцій у цьому разі (а.с.44-46).

Не погоджуючись із судовим рішенням відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що банком не було надано платіжної картки та виписки з карткового рахунку, що свідчить про недоведеність існування договірних правовідносин між позивачем та відповідачем. Однак, ці доводи спростовується матеріалами справи, які свідчать про те, що ОСОБА_4 добровільно підписав заяву-анкету на отримання кредиту і до 07 червня 2017 року періодично проводив перерахування на рахунок банку на погашення заборгованості за кредитним договором від 28 березня 2013 року.

Посилання у скарзі на те, що зі змісту анкети-заяви не вбачається, яку картку оформлено на ім'я ОСОБА_4 та який кредитний ліміт встановлено на картку до уваги не примаються, оскільки за умовами, які підписані відповідачем згідно із заявою -анкетою, позивач має право самостійно збільшувати кредитний ліміт і виходячи з представлених розрахунків заборгованості відповідач користувався представленим лімітом без перешкод та обмежень до червня 2017 року.

У скарзі зазначається, що виконаний банком розрахунок заборгованості не є належним доказом, який би доводив обґрунтованість вимог ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» про стягнення заборгованості. Однак, апеляційний суд вважає ці доводи неспроможними.

При цьому колегія суддів враховує, що при розгляді справи судом першої інстанції відповідач ОСОБА_4 погодився з позовними вимогами ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» частково, визнав позовні вимоги про стягнення 10 674,31 грн. та суми 17 323,10 грн., яка становить проценти за користування кредитом (а.с.56).

Доводи скарги ОСОБА_4 про те, що банк не надав жодного доказу того, що йому була видана платіжна картка з встановленим кредитним лімітом у 25 000 грн. до уваги не приймаються, оскільки за умовами договору, який підписано відповідачем позичальник дав згоду на те, що прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміна проводиться за рішенням та ініціативою банку (п.п.2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4). Активне користування кредитними коштами підтверджено представленими банком розрахунками, які завірені установою банку і при розгляді справи відповідачем під сумнів не ставилися.

Одночасно колегія враховує, що будь-яких заперечень щодо визначення розміру заборгованості за тілом кредиту та процентами відповідач ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду не надав. Тому, з урахуванням вимог цивільного процесуального законодавства щодо змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства, суд першої інстанції правильно оцінив представлені позивачем докази та дійшов висновку про часткове задоволення позову ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» шляхом стягнення з ОСОБА_4 заборгованості по кредиту в сумі 27 997,41 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту 10 674,31 грн. та заборгованості по процентам - 17 323,10 грн.

Відсутність у справі оригіналу кредитного договору, а лише завіреної копії, за наявності даних про користуванням боржником кредитними коштами, часткового виконання умов договору по повернення коштів і оплаті процентів, не є підставою для звільнення ОСОБА_4 від погашення заборгованості перед ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК».

Посилання у скарзі на не відповідність представлених позивачем доказів Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітніть» апеляційний суд вважає неспроможними, оскільки предметом спору, який було вирішено судом була заборгованість за кредитним договором ОСОБА_4, а не господарська діяльність позивача.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що оскаржене рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з наведеним, апеляційну скаргу ОСОБА_4 слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.

Відповідно ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на те, що суд апеляційної інстанції приняв до розгляду апеляційну скаргу ОСОБА_4 з відстрочкою оплати судового збору та зменшенням його розміру, за результатами розгляду справи, на підставі ст.ст.136,382 ЦПК України, судовий збір підлягає стягненню з ОСОБА_4 в дохід держави в розмірі 800 грн.

Керуючись п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 03 жовтня 2017 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1, проживає АДРЕСА_1 зареєстрований АДРЕСА_2 тел. НОМЕР_2, НОМЕР_3) в дохід держави судовий збір в розмірі 800 грн.(вісімсот грн.).

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених законом.

Повний текст судового рішення складено 02 травня 2018 року.

Головуючий Л.М. Кочегарова

Судді: Г.Л.Гаврилова

Т.Г.Ткаченко