Рішення № 73741846, 03.05.2018, Доброславський районний суд Одеської області (до 25.04.2025 - Комінтернівський районний суд Одеської області)

Справа № 504/277/18

2/504/1297/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.05.2018 року Комінтернівський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді - Жовтан П.В.,

за участю секретаря - Сокурцової Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт.Доброслав Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Сігма Автолізинг» про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Сігма автолізинг» про захист прав споживача, визнання недійсним договору фінансового лізингу від 22.01.2018 року №01140 та стягнення коштів. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 22.01.2018 року між ним та ТОВ «Сігма Автолізинг» в особі представника ОСОБА_2 укладений договір фінансового лізингу № 01140, за умовами якого відповідач взяв на себе зобов'язання придбати у власність предмет лізингу автомобіль Chery, який в подальшому зобов'язався передати в користування позивачу на умовах цього договору і згідно з чинним законодавством. 22.01.2018 року позивачем було сплачено на виконання начальних умов договору 30 000 грн. Позивач вважає що укладений договір є не дійсним, тому що не відповідає вимогам законодавства України та укладений із порушенням Закону України «Про захист прав споживачів», а також не посвідчений нотаріально в порушення ст.799 ЦК України. Таким чином, вважає своє право, як споживача порушеним відповідачем тому, що останній уклав вказаний договір шляхом надання позивачеві недостовірної інформації.

В судове засідання представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 в не з'явилася, про дату, час та місце проведення якого була сповіщена своєчасно, належним чином, однак надала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності. (а.с.42).

В судові засідання, призначені на 13.03.2018р., 05.04.2018р., 03.05.2018р. представник відповідача ТОВ «Сігма Автолізинг» не з'явився, про дату, час та місце проведення судових засідань був сповіщений своєчасно, належним чином, що підтверджується повідомленнями про отримання судових повісток (а.с.75, 82).

Разом із тим, 21.02.2018р. до канцелярії суду надійшов відзив, підписаний директором ТОВ «Сігма Автолізинг» Масляк Є.В., згідно якого останній просить відмовити в задоволенні позовних вимог посилаючись на те, що твердження позивача щодо введення його в оману, не заслуговують на увагу, оскільки договір фінансового лізингу вчинений у письмовій формі, відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг», підписаний позивачем , в договорі договору передбачені усі істотні умови. Лізингоодержувач погодився з усіма умовами договору під час його підписання і здійснив оплату комісії за організацію саме за послугу з організації та оформлення договору при його укладенні, що визначено умовами договору. Договір фінансового лізингу, укладений з позивачем, вчинений з дотриманням норм Цивільного кодексу України, Закону України «Про фінансовий лізинг», Закону України «Про захист прав споживачів», містить основні істотні умови, встановлені законом. Також 27.06.2017 року прийнято розпорядження Нацкомфінпослуг №2943 про видачу ліцензії ТОВ «Сігма Автолізинг» на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів). Крім того, їхня діяльність здійснюється на підставі Довідки про взяття на облік юридичної особи серія ФЛ №595, виданої Національною комісією, яка здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг 06.06.2017 року. Також відповідач вважає, що твердження позивача про несправедливі та недобросовісні умови правочину, є суто суб'єктивним висновком, не відповідають дійсності і не обґрунтовані належним чином. Враховуючи те, що позивачем не надано належних і допустимих доказів, на які він посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, просить позовну заяву залишити без задоволення.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Вивчивши позовну заяву, дослідивши та проаналізувавши відзив, зібрані у справі докази, які містяться в матеріалах справи, суд встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 22.01.2018 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Сігма Автолізинг» було укладено у простій письмовій формі Договір фінансового лізингу № 01140, відповідно до якого предметом фінансового лізингу є транспортний засіб Chery, в комплектації TIGG2, з об'ємом двигуна 1,5/бензин, тип КПП 5 МТ, привід 4*2. Відповідно до умов Договору лізингодавець зобов'язався придбати предмет лізингу та передати його лізингоодержувачу, а лізингоодержувач зобов'язався прийняти предмет договору та сплачувати лізингові платежі (а.с.42-49).

22.01.2018р. ОСОБА_1 здійснив платіж у розмірі 30 000 грн. на рахунок ТОВ «Сігма Автолізинг», що підтверджується квитанцією №1-1400К (а.с.41).

Ст.55 Конституції України установлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-яким не забороненим законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ч.1 ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до вимог ст.13 ЦПК України суд, розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

З урахуванням цих норм права на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Згідно з ст.ст.4,5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

На підставі ст. ст.12, 76, 77,81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Згідно зі ст.806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Так, згідно правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 16.12.2015 року по справі № 6-2766цс15, вбачається, що договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст.628 ЦК України.

Згідно ст.799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до п. 3.12 глави 5 розділу ІІ «Порядок вчинення окремих видів нотаріальних дій» Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 року, договори лізингу транспортних засобів за участю фізичної особи посвідчуються нотаріусами з дотриманням загальних правил посвідчення договорів найму (оренди) та з урахуванням особливостей, установлених Цивільним кодексом України та Законом України «Про фінансовий лізинг».

Відповідно до ч. 2 ст.215 ЦК України, нікчемний правочин є недійсним через його невідповідність вимогам законодавства. Такий правочин недійсний з моменту його вчинення незалежно від того, чи визнав його таким суд. Що ж стосується оспорюваного правочину, то він може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. Тобто, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Судом встановлено, що договір фінансового лізингу № 01140 від 22.01.2018 р., укладений між позивачем та ТОВ «Сігма Автолізинг», нотаріально посвідчено не було.

Правові позиції щодо ліцензування послуг фінансового лізингу, нотаріального посвідчення договору фінансового лізингу, недійсності договору з підстав наявності в ньому несправедливих умов, викладені в постановах Верховного Суду України від 16.12.2015 року в справі № 6-2766цс15, від 11.05.2016 року у справі №6-65 цс 16, від 19.10.2016 року у справі № 6-1551 цс 16, від 18.01.2017 року у справі №6-648 цс 16.

Дані законодавчі приписи також відображені і у положеннях Хартії захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної Ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, зокрема, передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача.

У Директиві 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року щодо несправедливих видів торговельної практики зазначається, що фінансові послуги через їхню складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і, таким чином, ефективного вибору. Для підтримання впевненості споживачів загальна заборона несправедливих видів торговельної практики однаковою мірою повинна застосовуватися до тих із них, що виникають як за межами контрактних відносин між торговцем та споживачем, так і під час виконання укладеного контракту (пункти 9, 13, 14 преамбули зазначеної Директиви).

Відповідно до ст.204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності правочину).

В пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Відповідно до ч.1ст.220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Нікчемний договір не породжує тих прав і обов'язків, настання яких бажали сторони, й визнання такого договору недійсним судом не вимагається.

Згідно з ч.2 ст.1 Закону України «Про фінансовий лізинг» від 16.12.1997 року, за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Крім того, положеннями статті 12 договору № 01140 фінансового лізингу встановлено жорстку односторонню відповідальність одержувача не лише за будь-яке порушення зобов'язання, а й за розірвання договору за його ініціативою, що є обмеженням принципів свободи договору, справедливості, розумності та добросовісності та є несправедливими умовами договору згідно з вимогами ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Судом встановлено, що оспорюваний договір порушує принцип добросовісності, оскільки всупереч вимогам чинного законодавства, встановлює істотні обмеження прав лізингоодержувача щодо розірвання договору та умови договору про повне неповернення комісії за організацію договору у випадку розірвання договору, призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін, наносить шкоду споживачеві.

Відповідно до ч. 1 ст. 807 ЦК України предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Згідно ч. 1 ст. 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

Передбачена у статті 9 договору оплата вартості організації договору у розмірі 10 % від вартості предмета лізингу виходить за межі переліку передбачених законом платежів, у зв'язку з чим вказані положення договору є несправедливими.

Крім того, спірний договір не містить істотної умови - предмет лізингу не визначений індивідуальними ознаками (рік випуску, колір, індивідуальні технічні характеристики, номер шасі). Марка та модель транспортного засобу не є такими ознаками.

Відповідно до ч.3 ст.6 та ст.627 ЦК України, при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.ст.203, 204 ЦК України, підстави і наслідки недійсності правочину можуть бути передбачені винятково законами. Виходячи із вимог ст.ст.4, 203 ЦК України, зміст правочину має відповідати: Цивільному кодексу України; іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України; актам Президента України у випадках, встановлених Конституцією; постановам Кабінету Міністрів України; актам органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим, що видаються у випадках і в межах, встановлених Конституцією та законом. Таким чином, враховуючи загальні принципи цивільного права, правочини не повинні суперечити положенням законів, прийнятих відповідно до Конституції.

Відповідно до ч.2 ст.627 ЦК України, у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

За ч.1 ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги).

Відповідно до ст.21 Закону України «Про захист прав споживачів», права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною. Так, за змістом частини 5 цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим, може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень договору або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст.3, ч. 3 ст.509 ЦК України); умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими згідно із ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 2-4); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13).

Перелік несправедливих умов у договорі зі споживачем не є вичерпним (ч.4 ст. 18 цього Закону).

Так у договорі (стаття 12) зазначено, що лізингоодержувач, який не сплатив лізингові платежі, що передбачені в п.1.7 та 4.1, та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням, про що має повідомити лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо наміру розірвання договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу лізингодавця та зазначення реквізитів особистого банківського рахунку для здійснення такого повернення. У строк встановленого чинним законодавством, лізингодавець розглядає заяву лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. В такому випадку поверненню підлягає 80% від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 20% лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Комісія за організацію договору в такому випадку поверненню не підлягає.

Вказана умова договору суперечить п.4 ч.3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якої надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору, є несправедливою умовою договору.

Таким чином, умовами договору фінансового лізингу виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, звужені обов'язки лізингодавця, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі неналежної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

Ч.2 ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено, що лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Однак умовами договору зазначено несправедливою умовою сплати комісії за організацію договору, так як відповідно до визначення комісія за організацію договору становить собою першочерговий одноразовий платіж, який входить до складу обов'язкових платежів, що підлягає сплаті лізингоодержувачем на користь лізингодавця за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату.

Правові наслідки недійсності договору передбачені ст. 216 ЦК України.

Положення ст. 216 ЦК України застосовуються також при вирішенні вимог про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину (ч.1 ст.216 ЦК України).

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 22.01.2018 року вніс на рахунок ТОВ «Сігма Автолізинг» 30 000 грн. У графі «Призначення платежу» вказано: «Авансовий платіж згідно Договору Фінансового Лізингу №01140 8 від 22.01.2018р.» (а.с.41)

За таких обставин, слід стягнути з ТОВ «Сігма Автолізинг» на користь ОСОБА_1 30 000 грн.

Відповідно до Закону України «Про фінансовий лізинг» фінансовий лізинг вважається фінансовою послугою.

Фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів (пункт п'ятий частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»). Фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - підприємцями (частина перша статті 5 вказаного Закону).

Тобто, чинним законодавством чітко передбачено, що послуги з фінансового лізингу можуть надаватися тільки юридичною особою, що має статус фінансової установи.

Частинами першою, другою статті 7 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» передбачено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов'язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.

У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» відповідно до спеціальних законів господарська діяльність із надання фінансових послуг підлягає ліцензуванню.

Господарською діяльністю в розумінні вказаного Закону є будь-яка діяльність, у тому числі підприємницька, юридичних осіб, а також фізичних осіб - підприємців, пов'язана з виробництвом (виготовленням) продукції, торгівлею, наданням послуг, виконанням робіт.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Враховуючи положення зазначених вимог чинного законодавства України, суд дійшов до висновку про те, що послуги з фінансового лізингу ТОВ «Сігма Автолізинг» мало право здійснювати лише за умови набуття статусу фінансової установи, та отримання відповідних ліцензій.

Разом із тим відповідачем не було надано доказів наявності у нього ліцензії на здійснення такої діяльності.

Крім того, суд погоджується з твердженням представника позивача ОСОБА_3, викладеним в заяві від 03.05.2018р. про невірне заповнення реквізитів договору, оскільки дійсно у вказаному договорі невірно зазначено адресу місця реєстрації та проживання позивача, а саме замість Лиманського (Комінтернівського) району Одеської області вказано Піщанський район (а.с.49)

Суд, аналізуючи зміст спірного договору фінансового лізингу від 22.01.2018 р., укладеного між сторонами, приходить до висновку, що в договорі відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування, місцезнаходження, не визначено індивідуальних ознак автомобіля, встановлена жорстка відповідальність лізингоодержувача, як споживача за порушення умов договору, усувається відповідальність лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, не надані права лізингоодержувача як споживача вимагати дострокового розірвання договору, передбачено покладення на споживача штрафу за дострокове розірвання договору, звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені в Законі України «Про фінансовий лізинг», положеннях ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

Таким чином, умови договору фінансового лізингу від 22.01.2018 р. є такими, що суперечать нормам ЦК, Закону України «Про фінансовий лізинг», Закону України «Про захист прав споживачів», порушують принцип добросовісності (п.6 ч.1 ст. 3, ч.3 ст.509 ЦК України), призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін та завдають шкоди споживачеві.

Враховуючи викладене, виходячи із засад справедливості, добросовісності та розумності, суд вважає за доцільне задовольнити позовні вимоги позивача у повному обсязі та застосувати правові наслідки недійсності правочину відповідно до статті 216 ЦК України.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі ст.55 Конституції України, ст.ст. 203, 215, 216, 220, 799, 806 Цивільного кодексу України, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 1, 2, 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року та керуючись ст.ст.12,13,76-81,257-259,263,265,354 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ТОВ «Сігма Автолізинг» про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів - задовольнити.

Визнати договір фінансового лізингу №01140, укладений 22.01.2018р. між ТОВ «Сігма Автолізинг» та ОСОБА_1 недійсним.

Стягнути з ТОВ «Сігма Автолізинг» ( код ЄДПОУ 41298109, яке знаходиться за адресою Харківське шосе, буд. 182, м.Київ, 02121 ) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) грошові кошти в розмірі 30 000 (тридцять тисяч) гривень.

Стягнути з ТОВ «Сігма Автолізинг» ( код ЄДПОУ 41298109, яке знаходиться за адресою Харківське шосе, буд. 182, м.Київ, 02121 ) на користь держави судовий збір в сумі 704 грн. 80 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідно до п.15 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть ознайомитись з судовим рішенням на офіційному веб-порталі Єдиного державного реєстру судових рішень. Веб-адреса сторінки: http://reyestr.court.gov.ua.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 03 травня 2018 року.

Суддя: П.В. Жовтан