Постанова № 73740154, 25.04.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 212/4799/17 22-ц/774/600/К/18

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 квітня 2018 року м. Кривий Ріг

справа № 212/4799/17

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – судді: Барильської А.П.,

суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П.,

секретар судового засідання: Гладиш К.І.

сторони

позивач: ОСОБА_1

відповідач: ОСОБА_2 виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 14 листопада 2017 року, яке постановлено суддею Козловим Ю.В. в місті Кривому Розі Дніпропетровської області, -

В С Т А Н О В И В:

В серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області (нині ОСОБА_2 виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області) про відшкодування моральної шкоди, в якому просив стягнути з відповідача 460800 грн. в рахунок відшкодування спричиненої моральної шкоди без урахування утримання податку з доходу фізичних осіб.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що з 02.07.1980 року по 20.09.1985 року та з 03.05.1995 року по 23.10.1997 року він працював на підставі трудового договору за професією обрубника на Ленінському рудоремонтному заводі (з 31.07.1995 року був перейменований у ЗАТ «Лемкар»).

З 30.10.1997 року по 07.06.2001 року виконував роботу відповідно до трудового договору (працював) за спеціальністю обрубник у ВАТ «Криворізький Центральний рудоремонтний завод» (далі – ВАТ «КЦРЗ»).

Тобто, тривалий час працював у шкідливих умовах внаслідок чого погіршився стан його здоров'я. Під час обстеження в клініці ДП "Український НДІ промислової медицини" (м. Кривий Ріг) згідно виписки із історії хвороби № 1473/374 від 05.05.2008 року, Рішенням клініки державного підприємства "Український НДІ промислової медицини" (м.Кривий Ріг) від 29.03.2001 року ОСОБА_1 було встановлене професійне захворювання та визнано не придатним до роботи за своєю спеціальністю за станом здоров'я у зв’язку з цим позивач був вимушений перевестися працювати за іншою спеціальністю. Проходженням в подальшому медичного обстеження ОСОБА_1 було встановлено діагноз: Вібраційна хвороба другого ступеня: синдром периферичної ангіодистонії з частими акроангіоспазмами рук, вегетативно-сенсорної поліневропатії з нейродистрофією у вигляді правобічного плечолопаткового періартрозу (ПФС першого-другого ступеня), остеоартроза ліктьових у поєднані з періартрозом (ПФ першого ступеня), остеоартроза променево-зап'ясткових і дрібних суглобів кистей. Під час чергового огляду МСЕК ОСОБА_1 було встановлено з 15.06.2009 року третю групу інвалідності безстроково з професійним захворюванням – вібраційній хворобі.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 14 листопада 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 82 200 грн. без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб.

Стягнуто з ОСОБА_2 виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь держави судовий збір в розмірі 640 грн.

В апеляційній скарзі представник Фонду, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги представник Фонду посилався на те, що Законом України № 717-V від 23.02.2007 року виключено всі норми, якими передбачалась виплата моральної шкоди, із Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві…». При цьому вважає, що Конституційний суд України, визнаючи конституційними норми Закону України від 23.02.2007 року, зазначив, що право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду скасовано для всіх застрахованих громадян, незалежно від дати встановлення втрати працездатності. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці», який набрав чинності з 01.01.2015 року, визначено, що відшкодування моральної шкоди потерпілим на виробництві не є страховою виплатою, у зв’язку з чим вважає, що Фонд є неналежним відповідачем. Також представник Фонду вважає, що оскаржуване рішення ґрунтується на припущеннях, що є недопустимим, зокрема вважає, що позивачем не доведено в повній мірі факту існування у нього моральних страждань, тоді як, згідно ОСОБА_3 медико-соціальної експертизи Міністерства охорони здоров’я від 05.03.2012 р., факт завдання моральної шкоди потерпілому до 20.03.2007 р. встановлювався МСЕК на підставі медичних документів, які підтверджували наслідки перенесеного стресу. Крім того, на думку представника Фонду, позивачем не вказано перелік змін в її житті та доказів на їх існування. Також в апеляційній скарзі представник Фонду посилався на пропуск позивачем тримісячного строку позовної давності для звернення із вказаним позовом до суду. Також, представник Фонду посилався на те, що вказану справу слід розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки Фонд та його робочі органи на місцях є суб’єктом владних повноважень, тобто органом державної влади, оскільки здійснює владні управлінські функції. Крім того, на думку представника Фонду, позовна заява не відповідає вимогам 119 ЦПК України, оскільки позивачем не зазначено в чому саме полягає моральна шкода та якими доказами це підтверджується. Поміж тим, представник відповідача вважає, що розмір стягнутої моральної шкоди завищений і такий, що не відповідає вимогам розумності та справедливості.

Крім того, представник відповідача зауважує на тому, що позивач звернувся з позовом 10 серпня 2017 року, після набрання чинності Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування», який набрав чинності 01 січня 2015 року, тобто права на відшкодування моральної шкоди за рахунок коштів відповідача, не має.

Відзив на апеляційну скаргу не подавався.

Указом Президента України «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» №452 від 29 грудня 2017 року ліквідовано Апеляційний суд Дніпропетровської області та утворено Дніпровський Апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та ОСОБА_4.

ОСОБА_5 пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

ОСОБА_6 до пункту 8 Розділу ХІІІ Цивільного процесуального кодексу України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Таким чином, Апеляційний суд Дніпропетровської області продовжує здійснювати свої повноваження до початку роботи Дніпровського Апеляційного суду в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та ОСОБА_4.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача ОСОБА_2 виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області - ОСОБА_7, яка підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити, представника позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_8, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач з 02.07.1980 року по 20.09.1985 року та з 03.05.1995 року по 23.10.1997 року працював за спеціальністю обрубник, всього 7 років 8 місяців, на Ленінському рудоремонтному заводі, який 31.07.1995 був перейменований у ЗАТ “ЛЕМКАР”; - з 30.10.1997 року по 07.06.2001 року працював за спеціальністю обрубник, всього 3 роки 7 місяців, у ВАТ «КЦРЗ».

Загальний стаж роботи ОСОБА_1 за спеціальністю обрубник становить 11 років 3 місяці роботи у шкідливих умовах праці (3 клас) відповідно до Гігієнічної класифікації праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України «Про затвердження Гігієнічної класифікації праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу»від 27 грудня 2001р. N528 (далі – Гігієнічна класифікація праці). Внаслідок погіршення стану здоров'я ОСОБА_1 було направлено на обстеження до клініки державного підприємства "Український НДІ промислової медицини" м. Кривий Ріг, та Рішенням клініки державного підприємства "Український НДІ промислової медицини" м. Кривий Ріг від 29.03.2001 року позивачу було встановлене професійне захворювання та позивач був визнаний не придатним до роботи за своєю спеціальністю внаслідок стану здоров'я, який перешкоджав продовженню даної роботи.

ОСОБА_6 розслідування професійного захворювання (отруєння) № 3 від 12.04.2001 р., позивач ОСОБА_1 10 років працював у шкідливих умовах праці. ОСОБА_5 розслідування від 12.04.2001 року, причиною виникнення професійного захворювання у ОСОБА_1 було перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу.

Як вбачається з висновку МСЕК від 18.06.2001 року позивачу ОСОБА_1 була первинно встановлена втрата професійної працездатності в розмірі 30% та 3 група інвалідності з переоглядом – 01.06.2002 р.

ОСОБА_6 до довідки МСЕК від 25.05.2002 р., при повторному огляді ОСОБА_1 була встановлена втрата професійної працездатності в розмірі 30% та 3 група інвалідності з з переоглядом – 01.06.2004 р.

Висновком МСЕК від 15.06.2009 р., при черговому повторному огляді ОСОБА_1 була встановлена втрата професійної працездатності в розмірі 35% та 3 група інвалідності безстроково, потреба у медикаментозному лікування і ВМП, санаторно-курортне лікування.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції обґрунтовано керувався ст. ст. 21, 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві і профзахворювань, що призвели до втрати працездатності», в редакції, що діяла на час встановлення ОСОБА_1 втрати професійної працездатності, яка передбачає відшкодування Фондом моральної шкоди за наявності факту її спричинення.

Колегія суддів погоджується з таким висноком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Факт спричинення моральної шкоди ОСОБА_1 у зв'язку з втратою професійної працездатності встановлений в судовому засіданні та підтверджений наданими позивачем доказами.

Висновок суду про відшкодування позивачу з боку відповідача моральної шкоди відповідає Рішенню Конституційного Суду України від 27.01.2004 року № 1-рп2004р. відповідно до якого, громадяни, котрим встановлена стійка втрата професійної працездатності, мають право на стягнення на їх користь моральної шкоди.

Доводи відповідача в апеляційній скарзі про відсутність доказів на підтвердження факту заподіяння моральної шкоди та неврахування судом обов’язку встановлення цього факту МСЕК є безпідставними та такими, що суперечать Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким нанесене ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 22.11.1995 р. № 212, оскільки МСЕК встановлює даний факт щодо потерпілих на виробництві, яким не було встановлено стійку втрату професійної працездатності, в той час як позивачу з травня 2001 року встановлено стійку втрату професійної працездатності.

До того ж ушкодження здоров'я, заподіяне потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності вже спричиняють йому моральні і фізичні страждання (п. 4.1 рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року № 1-9/2004 р.).

Доводи Фонду про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог безпідставні, оскільки Законом України № 717-V від 23.02.2007р. внесено зміни до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві...» відповідно до яких, всі норми даного закону, якими передбачається виплата моральної шкоди - виключено і Конституційний Суд України в своєму рішенні від 08.10.2008 року визнав ці зміни конституційними, а тому Фонд є неналежним відповідачем, колегія суддів не може взяти до уваги, оскільки на час спричинення ушкодження здоров’я ОСОБА_1, норми вищевказаного Закону, в частині відшкодування моральної шкоди були чинними.

Не може погодитись колегія суддів і з доводами апеляційної скарги про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1, у зв’язку тим, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці», який набрав чинності з 01.01.2015 року, не передбачено відшкодування моральної шкоди потерпілим за рахунок Фонду, з огляду на наступне.

Так, згідно із ч. 8 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці; ст. 36 цього Закону відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України та Кодексу законів про працю України.

ОСОБА_6 до ч. 3 ст. 10 ЦПК України (в редакції 2004 року, чинній на момент ухвлення рішення судом першої інстанції) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

ОСОБА_6 до ст. 11 ЦПК України (в редакції 2004 року, чинній на момент ухвлення рішення судом першої інстанції) суд розглядає цивільні справи не інакше як на підставі доказів сторін.

ОСОБА_6 до ст. ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

ОСОБА_6 до роз’яснень, які містяться в п. 2 п. 11.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (зі змінами), відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку.

Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» а також законодавчих та інших нормативно-правових актів.

Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18 квітня 2012 року у справі № 6-26цс12.

Крім того, за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, що закріплено у частині 1 статті 58 Конституції України.

До події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.

Водночас Конституція України передбачає зворотну дію законів та інших нормативно-правових актів у часі лише у випадках, коли вони пом’якшують або скасовують юридичну відповідальність особи.

ОСОБА_5 ж висновків Конституційного Суду України, викладених в пункті 2 мотивувальної частини Рішення від 9 лютого 1999 року N 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів), положення частини першої статті 58 Конституції України про дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що "вона починається з моменту набрання актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце".

Оскільки, право на відшкодування моральної шкоди виникло у позивача в 2001 році, відшкодування шкоди має бути здійснено на підставі чинного на той час законодавства, а саме на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві і профзахворювань, що призвели до втрати працездатності», в редакції станом на грудень 2004 року, за умовами якого обов’язок по відшкодуванню заподіяної працівникові моральної шкоди, отриманої внаслідок ушкодження його здоров'я за наявності факту заподіяння цієї шкоди, покладено на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Доводи представника відповідача про те, що позивачем пропущено тримісячний строк для звернення до суду з позовною заявою, не відповідають положенням п.3 ч.1 ст.268 ЦК України, який встановлює, що позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Також, колегія суддів не може погодитись з доводами апеляційної скарги про те, що судом також не враховано, що відповідно до ст. 233 КЗпП України та роз’яснень, викладених у п. 16 Постанови Пленуму ВСУ від 31.03.1995 року № 4, термін позовної давності у разі заподіяння працівникові моральної шкоди внаслідок небезпечних чи шкідливих умов праці, становить три місяці, оскільки вони суперечать положенням п. 3 ч. 1 ст. 268 ЦК України, які встановлюють, що позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Безпідставними є й доводи відповідача щодо розгляду даної справи в порядку адміністративного судочинства, оскільки Кодексом адміністративного судочинства України не передбачено розгляд справ з відшкодування моральної шкоди в порядку адміністративного судочинства.

Враховуючи положення статті 1 ЦПК України (в редакції 2004 року, чинній на момент ухвлення рішення судом першої інстанції) та статті 2 КАС України, не є публічно-правовим і розглядається у порядку цивільного судочинства спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб'єктом владних повноважень) як суб'єктом публічного права та суб'єктом приватного права - фізичною особою, в якому управлінські дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної особи (права на відшкодування моральної шкоди). У такому випадку це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб'єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права. (п. 21 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від № 3 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ»)

Однак, колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги відповідача щодо розміру моральної шкоди, стягнутої судом першої інстанції на користь позивача, та вважає, що розмір моральної шкоди судом першої інстанції визначений без урахування роз’яснень п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р., з подальшими змінами, «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров’я потерпілого, характер отриманого позивачем професійного захворювання, істотність вимушених змін у її життєвих і виробничих стосунках, конкретних обставин по справі і наслідків, що наступили.

Тому колегія суддів приймає до уваги доводи апеляційної скарги представника відповідача щодо його незгоди з визначеним судом першої інстанції розміром моральної шкоди.

Виходячи з цих обставин, колегія суддів, беручи до уваги характер і тривалість фізичних і моральних страждань позивача, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, внаслідок отриманої травми, стабілізації стану здоров’я, яка не призводить до зменшення ступеня втрати професійної працездатності, вважає за необхідне змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди і зменшити її з 82 200 грн. до 20 000 грн., що буде відповідати засадам розумності, виваженості та справедливості.

Керуючись ст.ст. 374,375,381,382 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області - задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 14 листопада 2017 року змінити в частині розміру моральної шкоди, стягнутої з ОСОБА_2 виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1, зменшивши цей розмір з 82 200 гривень до 20000 (двадцять тисяч) гривень.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 02 травня 2018 року.

Головуючий:

Судді: