Постанова № 73740082, 25.04.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 216/3163/15-ц 22-ц/774/646/К/18

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 квітня 2018 року м. Кривий Ріг

справа № 216/3163/15-ц

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді: Барильської А.П.,

суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П.,

секретар судового засідання: Гладиш К.І.

сторони

позивач: ОСОБА_1

відповідач: ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 24 листопада 2017 року, яке постановлено суддею Онопченко Ю.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повний текст рішення складено 24 листопада 2017 року, -

В С Т А Н О В И В:

В травні 2015 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 про припинення права на частку в спільному майні та визнання права власності, посилаючись на те, що їй на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 02 грудня 2011 року на праві приватної спільної часткової власності належить 3/4 частки житлового будинку з господарчими спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1

Починаючи з 2011 року й по сьогоднішній день вона проживає та зареєстрована за вказаною адресою. З моменту виникнення в неї права власності на цей будинок постійного зв'язку із власником іншої 1/4 частки даного будинку - відповідачем у справі в неї не має, їй лише відомо, що він проживає та працює на території Російської Федерації. Вони з відповідачем не є близькими членами однієї сім'ї, не проживають спільно та не ведуть спільного господарства. Відповідач жодним чином не приймає участі в управлінні, ремонті будинку та надвірних споруд, в облаштуванні прибудинкової території, в оплаті комунальних та інших платежів за користування будинком, тощо. Оплату всіх комунальних та будь-яких інших платежів за користування цілим будинком здійснює вона, що підтверджується відповідними договорами про отримання комунальних послуг і квитанціями про оплату таких послуг.

Позивач вважає, що є обґрунтовані підстави для припинення права відповідача на частку в житловому будинку, який належить їм на праві спільної часткової власності, та визнання за нею права власності на цю частку будинку згідно з положеннями ст. 365 ЦК України, у зв'язку з чим просила задовольнити позовні вимоги.

Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 24 листопада 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи.

Позивач посилається на те, що її позовні вимоги мають бути задоволені на підставі ст. 365 ЦК України, оскільки вона володіє часткою в спільному з іншим співвласником житловому будинку, яка складає 75 відсотків від вартості всього майна, тобто частка якого становить 3/4 від всієї вартості житлового будинку. За таких обставин частка іншого співвласника в праві приватної спільної часткової власності на житловий будинок є незначною, оскільки на нього припадає не більше ніж 25 відсотків від вартості житлового будинку, а вона натомість має ідеальну частку, яка становить 75 відсотків від вартості всього житлового будинку.

Житловий будинок, як річ, зазвичай є подільною річчю, однак враховуючи те, що в даному випадку частка іншого співвласника будинку є незначною, тобто становить менший розмір, ніж площа будь-якого із приміщень будинку, розподіл домоволодіння в натурі відповідно до ідеальних часток співвласників у розмірі 3/4 та 1/4 з технічної точки зору - неможливий, тому будинок як річ за наявності такого розміру часток співвласників є річчю неподільною.

Співвласники спірного домоволодіння не є близькими членами однієї сім'ї, не проживають спільно та не ведуть спільного господарства. Більш того, з моменту виникнення у неї права власності на 3/4 частки будинку вона за власні кошти провела ремонт будинку та надвірних споруд, а також облаштувала прибудинкову територію, збудувала новий паркан. Враховуючи відсутність постійного зв'язку із власником 1/4 частки будинку, задля відсутності заборгованості за оплату комунальних послуг та інших платежів за користування будинком, вона з моменту виникнення у неї права власності на 3/4 частки будинку сплачує такі платежі в повному обсязі, у тому числі й за нарахування, які відбуваються на частку іншого співвласника будинку, що підтверджується копіями відповідних квитанцій.

Відзив на апеляційну скаргу не подавався.

Указом Президента України «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» №452 від 29 грудня 2017 року ліквідовано Апеляційний суд Дніпропетровської області та утворено Дніпровський Апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та ОСОБА_3.

Згідно пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до пункту 8 Розділу ХІІІ Цивільного процесуального кодексу України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Таким чином, Апеляційний суд Дніпропетровської області продовжує здійснювати свої повноваження до початку роботи Дніпровського Апеляційного суду в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та ОСОБА_3.

Заслухавши суддю-доповідача, позивача ОСОБА_1 та її представника - ОСОБА_4, які, кожна окремо, підтримали доводи апеляційної скарги, та просили її задовольнити, представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_5, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення,виходячи з наступного.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що позивачу ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 02 грудня 2011 року, виданого державним нотаріусом Першої Криворізької державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Шабліян Є.М. і зареєстрованого в КП ДОР «Криворізьке БТІ» 22.12.2011 року, на праві приватної спільної часткової власності належить 3/4 частки житлового будинку з господарчими та побутовими будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 10).

Відповідачу ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 02 грудня 2011 року, виданого державним нотаріусом Першої Криворізької державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Шабліян Є.М. і зареєстрованого в КП ДОР «Криворізьке БТІ» 22.12.2011 року, на праві приватної спільної часткової власності належить 1/4 частка житлового будинку з господарчими та побутовими будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 11).

Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 червня 2014 року ОСОБА_2 було усунуто перешкоди в користуванні спірним домоволодінням, які чинить ОСОБА_1, шляхом вселення ОСОБА_2 у будинок АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 40-41).

Згідно акту державного виконавця Центрально-Міського ВДВС Криворізького МУЮ та постанови про закінчення виконавчого провадження від 10 липня 2015 року відбулося вселення ОСОБА_2 у спірне домоволодіння.

В акті від 30.10.2015 року, підписаному мешканцями АДРЕСА_1 а саме: ОСОБА_7 (НОМЕР_1), ОСОБА_8 (НОМЕР_2), ОСОБА_9 (НОМЕР_3), і завіреному головою квартального комітету № 45 ОСОБА_10, останні підтверджують, що ОСОБА_2 не проживав і на даний момент не проживає за адресою: АДРЕСА_1 За цією адресою проживала та проживає ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 118).

Звертаючись до суду з позовом, позивач просила припинити право власності відповідача ОСОБА_2 на 1/4 частку в спільному майні, а саме будинку АДРЕСА_1 та визнати за нею права власності на вказану частину відповідача, посилаючись на те, що нею обґрунтовані підстави для припинення права відповідача на частку в житловому будинку, який належить їм на праві спільної часткової власності, та визнання за нею права власності на цю частку будинку згідно з положеннями ст. 365 ЦК України.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивача, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Частиною 1 ст. 365 ЦК України визначено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною;спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Статтею 365 ЦК України передбачено, що для припинення права особи у спільному майні є три самостійні умови: частка є незначною і не може бути виділена в натурі, річ є неподільною, спільне володіння і користування майном є неможливим. Разом з цим при окремому виконанні кожної з цих умов повинно дотримуватись правило, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та члена його сім'ї. Саме ця обставина є визначальною для суду при вирішенні спорів про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 23 листопада 2016 року № 6-1943цс16).

Таким чином, із норми ст. 365 ЦК України слідує, що припинення права особи на частку у спільному майні допускається за наявності будь-якої з обставин, передбачених пп. 1-3 ч. 1 ст. 365 ЦК України, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї (ухвала Верховного Суду України від 23 червня 2010 р. у справі № 6-22505св09; постанова від 16 січня 2012 р. у справі № 6-81цс11).

Слід зазанчити, що відповідно до положень ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава не втручається у здійснення власником права власності.

Саттею 317 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Конституцією України (ст. 41) та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд, учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

У П. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» роз'яснено, що відповідно до статті 41 Конституції України та пункту 2 частини першої статті 3, статті 321 ЦК України, ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом. Ураховуючи, що згідно зі статтею 92 Конституції України, правовий режим власності визначається виключно законами України, то інші нормативно-правові акти, які обмежують права власника і не мають ознак закону, не підлягають застосуванню.

Висновком судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи від 03.08.2016 року № 2347/48-16, встановлено, що спірний будинок є неподільним на дві квартири через його недостатню загальну площу для дотримання будівельних норм. У зв'язку з неможливістю розділу будинку виділити 1/4 частку в спірному житловому будинку з господарськими спорудами відповідно до частки співвласника - ОСОБА_2 не можливо.

Крім того, належна відповідачеві 1/4 частка спірного будинку не може бути виділена в натурі, а спільне володіння і користування майном є неможливим, ураховуючи й неприязні відносини між сторонами у справі.

Натомість, як встановлено судом першої інстанції та не спростовано позивачем по справі, іншого нерухомого майна у відповідача не має, тому припинення права відповідача на частку в спільному домоволодінні завдасть істотної шкоди його інтересам.

Також слід зауважити, що визначена експертом вартість належної відповідачеві 1/4 частки спірного будинку в розмірі 47 012 грн. не забезпечить відповідача можливістю придбати належне житло.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що позовні вимоги позивача в повній мірі необґрунтовані та не можуть бути підставою для позбавлення відповідача права на частину належного йому домоволодіння, за умови, що іншого житла в нього немає.

Не можуть бути підставою для скасування рішення суду доводи апеляційної скарги про те, що її позовні вимоги мають бути задоволені на підставі ст. 365 ЦК України, оскільки вона володіє часткою в спільному з іншим співвласником житловому будинку, яка складає 75 відсотків від вартості всього майна, тобто частка якого становить 3/4 від всієї вартості житлового будинку. За таких обставин частка іншого співвласника в праві приватної спільної часткової власності на житловий будинок є незначною, оскільки на нього припадає не більше ніж 25 відсотків від вартості житлового будинку, а вона натомість має ідеальну частку, яка становить 75 відсотків від вартості всього житлового будинку, оскільки, позивачем по справі належним чином не доведено, що належна відповідачеві 1/4 частка спірного будинку є незначною. Крім того слід зауважити, що дійсно, ст. 365 ЦК України передбачає, що для припинення права особи у спільному майні є три самостійні умови: частка є незначною і не може бути виділена в натурі, річ є неподільною, спільне володіння і користування майном є неможливим. Разом з цим при окремому виконанні кожної з цих умов повинно дотримуватись правило, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та члена його сім'ї. Саме ця обставина є визначальною для суду при вирішенні спорів про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників (постанова Верховного Суду України від 23 листопада 2016 року № 6-1943цс16).

На думку колегії суддів, примусове позбавлення права на частку в спільному майні порушує конституційні права відповідача на володіння, користування та розпорядження своєю власністю, оскільки будь-якого іншого нерухомого майна він не має.

Також не можуть бути підставою для скасування рішення суду та задоволення позовних вимог позивача доводи апеляційної скарги про те, що спірний житловий будинок, як річ, є подільною річчю, однак враховуючи те, що в даному випадку частка іншого співвласника будинку є незначною, тобто становить менший розмір, ніж площа будь-якого із приміщень будинку, розподіл домоволодіння в натурі відповідно до ідеальних часток співвласників у розмірі 3/4 та 1/4 з технічної точки зору - неможливий, тому будинок, як річ, за наявності такого розміру часток співвласників є річчю неподільною, оскільки судом першої інстанції встановлено, що спірний будинок є неподільною річчю, однак припинення права власності відповідача на частину вказаного домоволодіння завдасть істотної шкоди його інтересам, оскільки доказів того, що відповідач має у власності або користуванні інше житло, ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції, не надано.

Не приймаються колегією суддів до уваги й доводи апеляційної скарги позивача про те, що співвласники спірного домоволодіння не є близькими членами однієї сім'ї, не проживають спільно та не ведуть спільного господарства. Більш того, з моменту виникнення у неї права власності на 3/4 частки будинку вона за власні кошти провела ремонт будинку та надвірних споруд, а також облаштувала прибудинкову територію, збудувала новий паркан проте відповідач завжди відсутній та не несе витрати на утримання будинку, оскільки вказані обставини не можуть бути безумовною підставою для припинення права власності відповідача в спільному майні з вищевказаних підстав.

Отже, вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується апеляційний суд, встановив у повному обсязі фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення, надав належну оцінку наданим сторонами доказам у їх сукупності та дійшов до правильного та обгрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог позивача.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

На підставі наведеного колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування колегія суддів не вбачає, тому апеляційна скарга має бути залишена без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишено без змін.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 24 листопада 2017 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 02 травня 2018 року.

Головуючий:

Судді: