Постанова № 73739590, 25.04.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді – Осіпова Ю.В.,

суддів – Бойка А.В., Скрипченка В.О.,

при секретарі Іщенка В.О.,

за участю представника позивача-адвоката ОСОБА_1 та представника відповідача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Прокуратури Миколаївської області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2017 року (м. Одеса, дата складання повного тексту рішення – 08.12.2017 року) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Прокуратури Миколаївської області про визнання неправомірними дій та стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

14.08.2017 року ОСОБА_3 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Прокуратури Миколаївської області, в якому просила суд:

- визнати незаконними дії відповідача щодо витребування відомостей про належну їй на праві власності земельну ділянку за кадастровим номером 4820982200:12:055:0195 з:

- відділу Держгеокадастру у Березанському районі за запитом від 18.05.2016 року №05/1-526 вих-16;

- Управління містобудування та архітектури Миколаївської ОДА за запитом від 18.05.2016 року №05/1-567 вих-16;

- ДП «Очаківське лісомисливське господарство» за запитом від 06.06.2016 року №05-100 вих-16;

- Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства за запитом від 06.06.2016 року №05-98 вих-16;

- ВО «Укрдержліспроект» за запитом від 06.06.2016 року №05-99вих-16;

- стягнути з Прокуратури Миколаївської області 100000 грн. в якості відшкодування завданої неправомірними діями моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка є власником земельної ділянки площею 2 га, кадастровий номер 4820982200:12:055:0195, розташованої за адресою: Миколаївська область, Березанський район, село Коблеве, яку вона придбала на підставі укладеного з гр.ОСОБА_4 договору купівлі-продажу №466 від 27.03.2015 року. Разом з тим, відповідачем - прокуратурою Миколаївської області, було протиправно та без законних на те підстав, із посиланням на положення ст.23 Закону України «Про прокуратуру», витребувано з органів влади та місцевого самоврядування інформацію, яка стосується належної позивачці на праві власності земельної ділянки за кадастровим номером 4820982200:12:055:0195, тобто фактично здійснено наглядову перевірку законності отримання нею у власність цього майна.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2017 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 – відмовлено у повному обсязі.

Не погоджуючись з висновками мотивувальної частини вищезазначеної постанови суду 1-ї інстанції, 1-й заступник прокурора Миколаївської області 28.12.2017 року подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми матеріального і процесуального права та просив змінити мотивувальну частину постанови Одеського окружного адміністративного суду від 08.12.2017 року шляхом виключення висновків щодо неправомірності дій прокуратури щодо направлення запитів до суб’єктів владних повноважень щодо спірної земельної ділянки.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник прокуратури апеляційну скаргу підтримав та наполягав на її задоволенні.

Представник позивача в судовому засіданні суду 2-ї інстанції апеляційну скаргу не визнав та мотивовано наполягав на залишенні її без задоволення, а постанови окружного суду – без змін.

Заслухавши суддю - доповідача, виступи сторін та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивачка – ОСОБА_3, на підставі укладеного з гр.ОСОБА_4 договору купівлі-продажу від 27.03.2015 року, є власником земельної ділянки площею 2 га, кадастровий номер 4820982200:12:055:0195, яка розташована за адресою: Миколаївська область, Березанський район, с. Коблево.

Крім того, як зазначено у вказаному вище договорі купівлі-продажу, спірна земельна ділянка зареєстрована відділом Держкомзему у Березанському районі Миколаївської області ще 29.12.2012р. та належала на праві приватної власності ОСОБА_4 на підставі державного акту серії ЯК №788950, виданого на підставі рішення 23 сесії 6 скликання Коблевської сільської ради Березанського району Миколаївської області №11 від 26.12.2012р. та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі 29.12.2012р. за №482090001001854. ОСОБА_5 з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 19.03.2015р. відомості про обмеження у використанні земельною ділянкою не зареєстровані.

Враховуючи, що вартість земельної ділянки на момент її продажу складала 573 920 грн., та була значною сумою для позивачки, остання, перед її придбанням вивчила підстави набуття права власності на цю земельну ділянку продавцем ОСОБА_4, зокрема, всі наявні рішення Коблевської сільської ради щодо відведення вказаної земельної ділянки, проектну документацію, відповідність цільового призначення земельної ділянки містобудівній документації села Коблеве та інше. Після вивчення усієї документації у неї не виникло жодного сумніву щодо законності рішень Коблівської сільської ради про її відведення попередньому власнику, прийнятих ще у 2012 році (т.б. за 3 роки до придбання нею земельної ділянки), оскільки будь-яких даних у відкритих реєстрах щодо наявності спірних питань по цій ділянці, претензій контролюючих органів або заборон не було.

Більше того, з’ясувалося пізніше, законність рішень Коблівської сільської ради від 14.12.2012р. та 26.12.2012р., які стосувалися придбаної у ОСОБА_4 земельної ділянки, вже були предметом перевірки органів прокуратури, про що свідчать запит-вимогу прокуратури Березанського району Миколаївської області від 12.02.2012р. та лист голови сільради від 21.01.2013р. №73 про направлення на адресу прокуратури вказаних рішень сільради.

В подальшому, маючи намір на цій земельній ділянці побудувати об’єкт рекреації позивач ОСОБА_3, з метою залучення коштів інвестора, 27.04.2016 року уклала договір про наміри щодо співпраці з громадянкою ОСОБА_6 Молдова ОСОБА_7.

Проте, у травні 2017 року позивачці стало відомо, що прокуратура Миколаївської області, помилково посилаючись на положення ст.23 Закону України «Про прокуратуру», витребувала з органів влади та місцевого самоврядування інформацію, яка стосується належної їй на праві власності земельної ділянки, тобто фактично здійснила наглядову перевірку законності отримання нею у власність цього майна.

Позивач вважає, що витребування відповідачем інформації з відділу Держгеокадастру у Березанському районі, Управління містобудування та архітектури Миколаївської ОДА, ДП «Очаківське лісомисливське господарство», Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства, ВО «Укрдержліспроект» стосовно належного їй майна - є втручанням прокуратури Миколаївської області, як представника держави, в мирне володіння нею земельною ділянкою, що є порушенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (ратифік. Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997р.).

Не погоджуюсь з такими діями відповідача, позивачка звернулася до окружного суду із даним позовом. При цьому, позивач звертає увагу на й те, що такі протиправні дії прокуратури потягли за собою відмову потенційного інвестора від виконання умов договору від 27.04.2016 року про наміри щодо використання земельної ділянки.

Вирішуючи справу по суті та повністю відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості позовних вимог, неправомірності дій відповідача та одночасно, відсутності порушених прав позивачки.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обгрунтованими, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України та ст.24 Закону України «Про місцеве самоврядування» встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до змісту ст.ст.1,78 Земельного кодексу України, земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній і державній власності та є, в свою чергу, основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною Держави.

ОСОБА_5 із приписами ст.ст.3,4 ЗК України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, Законами України «Про землеустрій» і «Про оренду землі», а також прийнятими відповідно до них іншими нормативно-правовими актами.

Як слідує зі змісту положень п.14 ч.1 ст.92, п.3. ч.1 ст.131-1 Конституції України, організація та діяльність прокуратури визначається виключно законами України, а представництво у визначеному законом порядку у виключних випадках.

Так, спірні правовідносини виникли між сторонами з приводу оспорювання позивачем наявності у відповідача - Прокуратури Миколаївської області достатніх повноважень на направлення запитів до відділу Держгеокадастру у Березанському районі, Управління містобудування та архітектури Миколаївської ОДА, ДП «Очаківське лісомисливське господарство», Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства, ВО «Укрдержліспроект» стосовно належній позивачу на праві власності земельної ділянки площею 2 га (кадастровий №4820982200:12:055:0195), розташованої за адресою: Миколаївська область, Березанський район, село Коблеве, з метою здійснення прокурором представництва інтересів держави у суді.

Статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Статтею 2 вказаного вище Закону встановлені функції прокуратури, зокрема, функція представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом.

Таким чином, вказану функцію представництва інтересів громадянина або держави в суді прокуратура здійснює виключно у випадках, визначених Законом України «Про прокуратуру».

Разом з тим, Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року №1697-УІІ фактично обмежив «тотальний» нагляд прокурора та, в свою чергу, встановив певні рамки діяльності прокуратури.

Так, статтею 23 вказаного Закону №1697-УІІ чітко визначено повноваження прокурора щодо отримання документів та інформації для здійснення представницької діяльності, у т.ч. підготовки позову.

ОСОБА_5 з ч.1 ст.23 цього ж Закону, представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Частиною 2 вказаної ст.23 встановлені випадки здійснення прокурором представництва в суді інтересів громадянина. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Що ж стосується представництва інтересів держави, то ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Таким чином, із аналізу ч.ч.1-3 ст.23 вказаного Закону слідує, що для здійснення прокурором представництва в суді законних інтересів держави є наступні випадки - порушення або загроза порушення інтересів держави.

Проте, представництво в суді законних інтересів держави у цих випадках здійснюється за наявністю однієї з умов: - якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; - у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті.

Так, як вбачається з приписів ч.4 ст.23 даного Закону, виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб’єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб’єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Тобто, лише тільки у разі відсутності суб’єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави (тобто, коли прокурор виступає самостійним позивачем) з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурор має право витребовувати за письмовим запитом та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів у інших суб’єктів.

ОСОБА_5 з положеннями ст.ст.11,12,13,17 Земельного кодексу України, право розпоряджатися землями комунальної власності належить органам місцевого самоврядування, а землями державної власності - органам виконавчої влади в особі Кабінету Міністрів України, обласних та державних адміністрацій.

Отже, з урахуванням положень ст.ст.11,12,13,17 ЗК України, прокурор вправі був направити запити для встановлення наявності підстав для вжиття представницьких заходів, які стосуються належної позивачці земельної ділянки, лише у передбачені вказаними статтями ЗКУ органи.

Так, як видно з матеріалів справи, органи, на адресу яких прокуратурою області було направлено спірні запити щодо її належної позивачці земельної ділянки, насправді не наділені правом розпоряджатися земельними ділянками комунальної та державної власності, а тому, відповідно, не можуть бути позивачами у справах, які стосуються відведення і витребування земельних ділянок, а тому, прокурор направляючи такі запити фактично вийшов за межі своїх повноважень, нехтуючи вимогами Закону №1697-УІІ.

Таким чином, з урахуванням вищевказаного, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, вважає обґрунтованими доводи позивача, що наявні конкретні державні органи, до повноважень яких відноситься здійснення захисту інтересів держави у земельних відносинах щодо їх розпорядження.

Як вбачається зі змісту позову та пояснень представників позивача, позивачка вважає, що прокуратурою, в даному випадку, було вчинено протиправні дії, направлені на створення уяви дотримання вимог ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру», якою визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб’єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Так, Прокуратурі Миколаївської області на час підготовки запитів, які мали на меті визначення наявності підстав для представництва, було достеменно відомо, що строк позовної давності для оскарження рішень Коблівської сільської ради, на підставі яких було приватизовано земельну ділянку ОСОБА_4 (т.б. 1-м власником) та змінено її цільове призначення, вже давно сплинув, оскільки їх було прийнято ще 14.12.2012р. та 26.12.2012р. і підстав для його поновлення не має, оскільки органами прокуратури вже проводилися перевірки законності цих рішень.

Крім того, необхідно звернути увагу й на те, що, на виконання статті 19 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ, який діяв на час прийняття сільрадою рішень від 14.12.2012р. і 26.12.2012р., Генеральною Прокуратурою України 31.01.2011р. було видано «письмову вказівку» (т.б. лист-орієнтування) №13, якою, в свою чергу, прокурорів зобов’язано проводити перевірки по всіх без виключення органах місцевого самоврядування та органах влади з питань законності прийнятих ними рішень у сфері земельних відношень. Також, згідно наказу Генерального прокурора України від 07.11.2012р. №3гн прокурори на місцях були зобов’язанні забезпечити постійний нагляд за законністю рішень органів місцевого самоврядування, а результати таких перевірок (після кожної сесії) оформляти відповідними довідками, які зберігалися в окремій номенклатурній справі.

Підтвердженням того, що органами прокуратури на виконання вказаних вказівок та наказу проводились перевірки з цих питань, є те, що всі рішення сесії Коблівської сільради від 14.12.2012р. та 26.12.2012р. направлялися на запит прокуратури Березанського району Миколаївської області (лист сільської ради від 21.01.2013р. №73) для відповідної перевірки.

Крім того, розпорядженням Березанської РДА №174 від 29.03.2011 року була затверджена «Схема планування території Коблівської сільради», на якій видно, що «землі державної власності лісового призначення» на території с. Коблево відсутні.

Окрім того, як видно з позову, позивачка також просила суд стягнути з відповідача і моральну шкоду у розмірі 100 000 грн., яка була завдана їй незаконними діями прокуратури Миколаївської області, та полягає у приниженні ділової репутації, престижу, моральних переживаннях, у зв'язку з порушенням права вільно розпоряджатися своєю власністю та у порушенні стосунків з членами її родини та знайомими. Після придбання земельної ділянки вона мала намір на земельній ділянці будувати об’єкт рекреації. З метою залучення коштів інвестора та укладення договору про спільну діяльність, 27.04.2016 року уклала договір про наміри щодо співпраці з громадянкою ОСОБА_6 Молдова ОСОБА_7. Однак, після того, як прокуратура Миколаївської області розпочала перевірку за фактом відчуження цього майна, ініціювала накладення арешту на земельну ділянку та заборону проводити будь-які будівельні роботи на ній, потенційний інвестор відмовився від будь-якого подальшого співробітництва з нею.

Далі, опрацюванням зібраних матеріалів судами обох інстанцій встановлено, що належним позивачем у справі фактично є Березанська районна державна адміністрація, оскільки відповідно до ч.2 ст.117 Земельного кодексу України, спірна ділянка відноситься до земель державної власності, а її власником (розпорядником), враховуючи положення ст.ст.122,149 ЗК України, є Березанська РДА. Отже, саме районна державна адміністрація, в даному конкретному випадку, і є уповноваженим державою органом, який розпоряджається землями зазначеної категорії.

Як встановлено з матеріалів справи, з урахуванням отриманих на спірні запити даних, прокуратурою області 18.07.2016 року до Березанського районного суду Миколаївської області було пред’явлено позов в інтересах держави в особі Березанської РДА до Коблівської сільської ради, ОСОБА_4, ОСОБА_3, 3-ї особи - ДП «Очаківське ЛМГ» про визнання незаконним та скасування рішення сільради, визнання недійсним державного акту та витребування земельної ділянки. Але, до цього часу остаточне рішення у цій справі №469/742/16 ще не прийнято.

Тобто, усі витребувані прокурором документи долучені до матеріалів цивільної справи за позовом прокурора в якості доказів неправомірності рішення Коблівської сільської ради від 14.12.2012 року №9 та від 26.12.2012 року №11 в частині надання у приватну власність ОСОБА_4 спірної земельної ділянки та зміни її цільового призначення, оскільки зазначене рішення суперечить законодавству, порушує цивільні права та інтереси держави, що згідно ст.ст. 16, 21 ЦК України, ст.152 ЗК України та ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» є підставою для визнання його незаконним у судовому порядку.

З урахуванням того, що відповідачем фактично не заперечується твердження позивача, що наявні державні органи, які розпоряджаються землями, та відповідно до їх компетенції відноситься захист інтересів держави щодо вказаних земельних відносин, прокуратура Миколаївської області, відповідно до вимог ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру», з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді мала право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цим суб'єктам, тобто до компетенції яких відноситься захист інтересів держави щодо вказаних земельних відносин, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Таким чином, є обґрунтованими та доведеними доводи позивача щодо неправомірності направлення прокуратурою запитів іншим органам державної влади, оскільки таке право у прокурора виникає лише у випадку відсутності суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави. Проте, такий суб'єкта владних повноважень був наявний.

Одночасно, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, не приймає до уваги доводи відповідача про те, що ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» не містить заборони органам прокуратури отримувати інформацію від інших органів виконавчої влади чи місцевого самоврядування з метою встановлення фактів порушень інтересів держави та повноти її захисту уповноваженими органами, оскільки право на отримання такої інформації є засобом реалізації процесуальних прав прокурора.

Вказані твердження відповідача не відповідають вимогам Конституції України та діючому законодавству щодо обов’язку суб’єкта владних повноважень діяти на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вже зазначалося вище, частиною 4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» чітко визначені повноваження прокурора щодо суб’єктів, яким він може направити запити (отримати інформацію) з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді.

Таким чином, витребуючи відомості, у тому числі про належну позивачу на праві власності земельну ділянку за кадастровим номером 4820982200:12:055:0195, з: - відділу Держгеокадастру у Березанському районі за запитом від 18.05.2016 за №05/1-526 вих-16; - управління містобудування та архітектури Миколаївської обласної державної адміністрації за запитом від 18.05.2016р. №05/1-567 вих-16; - ДП «Очаківське лісомисливське господарство» за запитом від 06.06.2016р. №05-100 вих-16; - Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства за запитом від 06.06.2016р. №05-98вих-16; - ВО «Укрдержліспроект» за запитом від 06.06.2016р. №05-99вих-16, Прокуратура Миколаївської області (відповідач), у даному випадку, діяла не у межах наданих їй Законом України «Про прокуратуру» повноважень, тобто більше ніж через рік після договору купівлі-продажу фактично неправомірно здійснила повторну наглядову перевірку обставин придбання позивачкою спірної земельної ділянки.

Посилання ж прокуратури на те, що вони мали право на отримання такої інформації, яка є засобом реалізації процесуальних прав прокурора, суд до уваги не приймає, оскільки процесуальні права у прокурора, як представника інтересів держави в суді, з'являються виключно лише після підтвердження судом підстав для представництва. Інші дії (не процесуальні) прокурор здійснює в межах наданих йому законом повноважень.

Таким чином, за вказаних обставин, судова колегія вважає, що суд 1-ї інстанції дійшов обґрунтованого висновку про неправомірність витребування відповідачем інформації стосовно земельної ділянки позивача шляхом направлення запитів в органи, зазначені у позовних вимогах.

Разом з тим, як правильно зазначив суд 1-ї інстанції, згідно з ч.1 ст.2 КАС України (в редакції на час ухвалення оскаржуваного судового рішення), завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Так, відповідно до приписів ст.17 КАС України (в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин), в порядку адміністративного судочинства розглядаються спори фізичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно – правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Тобто, обов’язковою ознакою нормативно-правового акту чи акту індивідуальної дії, а також відповідних дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень, є створення ними юридичних наслідків у формі прав, обов’язків, їх зміни чи припинення.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші обмеження прав чи свобод (ст.2, пп.1 п.2 ст.17 КАС України).

Отже, виходячи із загальних засад адміністративного судочинства задоволенню підлягають лише ті вимоги, які фактично відновлюють порушене право особи у взаємовідносинах з суб'єктом владних повноважень.

Враховуючи вказані вище положення КАС України, судова колегія вважає, що окружний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач, в даному випадку, належним чином не довів, що саме факт направлення відповідачем спірних запитів та отримання на них інформації створив для нього які-небудь негативні наслідки, а тому, відповідно позовні вимоги про визнання незаконними дій, пов’язаних із направленням таких запитів, задоволенню не підлягають.

Що ж стосується решти позовних вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди, то останні, як похідні, теж задоволенню не підлягають.

До того ж, ще слід зазначити й про те, що відповідно до приписів ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

А відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.316 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст.308,310,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, –

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Прокуратури Миколаївської області - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2017 року – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 02.05.2018р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: ОСОБА_8

Судді: А.В. Бойко

ОСОБА_9