Постанова № 73739243, 03.05.2018, Донецький апеляційний адміністративний суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 травня 2018 року справа №805/3360/17-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенко Л.А., суддів: Гайдара А.В., Шишова О.О.,

при секретареві судового засідання Святодух О.Б.,

з участю представника відповідача ОСОБА_1

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 4 грудня 2017 року у справі № 805/3360/17-а (головуючий І інстанції Кониченко О.М., м. Слов’янськ, повний текст рішення складений 11 грудня 2017 року) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Димитровський експериментально-механічний завод» до Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення- рішення,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Димитровський експериментально-механічний завод» (далі – ТОВ «ДЕМЗ») звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Донецькій області (далі – ГУ ДФС у Донецькій області), в якому просив визнати неправомірним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0003411414 від 31.08.2017 на суму 502066 грн. (т.1 а.с. 4-26).

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 4 грудня 2017 року зазначений позов ТОВ «ДЕМЗ» задоволений, а саме: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Донецькій області від 31 серпня 2017 року №0003411414 про збільшення суми грошового зобов’язання ТОВ «ДЕМЗ» за податком на додану вартість на суму 502066 грн., у тому числі за основним платежем 401653 грн. та штрафними санкціями 100413 грн. (т.2 а.с. 166-171).

Відповідач не погодився з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позову повністю через порушення норм матеріального та процесуального. Зокрема, в обґрунтуванні доводів апеляційної скарги зазначав, що податкове повідомлення-рішення, яке є предметом спору, є правомірним та законним, оскільки в ході документальної позапланової виїзної перевірки позивачем не підтверджено здійснення ним господарських операцій з контрагентами: ТОВ «БОФ ОСОБА_2», ТОВ «Неон Еволюшн», ТОВ «Танос Груп» (т.2 а. с. 216-220).

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції 17.04.2018 року, заперечував проти доводів апеляційної скарги.

Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, вивчила доводи апеляційної скарги, перевірила їх за матеріалами справи і дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач - ТОВ «ДЕМЗ» (код ЄДРПОУ 30952735) зареєстрований в якості юридичної особи, є платником податку на додану вартість (т.1 а.с. 28, 29).

ГУ ДФС у Донецькій області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «ДЕМЗ» з питань достовірності формування та віднесення сум ПДВ до податкового кредиту по деклараціях з податку на додану вартість по взаємовідносинах з контрагентами – постачальниками: ТОВ «БОФ ОСОБА_2» за листопад, з урахуванням віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту в грудні 2016 року, ТОВ «Танос Груп» за грудень 2016 року, ТОВ «Неон Еволюшин» за січень 2017 року, за результатами якої складено акт від 7 серпня 2017 року № 416/05-99-14-14/30952735 (т.1 а. с. 54-83).

Відповідно до висновків акту перевірки позивачем порушено: пп.14.1.36, пп.14.1 ст.14, п.п.14.1.191 п.14.1 ст. 14, п.п.14.1.202, пп.14.1.203, п.14.1 ст. 14, п.44.1 ст.44, п.198.1, п. 198.2, п. 198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету всього у сумі 401653 грн., в тому числі: листопад 2016 - 129604 грн., грудень 2016 року – 243483 грн., січень 2017 року – 28566 грн. (т.1 а.с. 82).

Зі змісту акту перевірки встановлено що позивачем в ході перевірки не надано: сертифікати відповідності; документацію, яка містить технічні характеристики придбаної продукції; гарантійні зобов'язання, назву виробника; замовлення ТОВ «ДЕМЗ» на поставку товару; товарно-транспортні накладні на поставку товару; журнал обліку вантажів, що надійшли; інформацію по залишкам на складі станом на дату проведення перевірки. До перевірки не надало документацію, яка містить технічні характеристики придбаної продукції. Цей факт не дає змоги прослідити терміни використання придбаних запасних частин, ідентифікувати їх в розрізі дати надходження та списання у виробництво, оприбутковування відходів та їх подальшого використання (т.1 а.с. 56 зворотній бік).

Згідно отриманої податкової інформації від ГУ ДФС у м. Києві по контрагенту постачальнику ТОВ «БОФ ГРУП» від 09.03.2017 №46/26-15-14-04-03 за звітний період декларування ПДВ травень - грудень 2016 року, з питань проведення фінансово-господарських операцій з покупцями та постачальниками за звітний період декларування ПДВ травень - грудень 2016 року, встановлено нереальність оформлення господарських операцій за травень - грудень 2016 року (т.1 а.с. 62, 162-183).

Крім того, податковою інформацією від Кіровоградської ОДПІ ГУ

Кіровоградській області по контрагенту - постачальнику ТОВ «ТАНОС ГРУП» від 30.01.2017 №26/11-28-14-04/40710090 за звітний період декларування ПДВ грудень 2016 року - січень 2017 p., встановлено нереальність оформлення господарських операцій за грудень 2016 року - січень 2017 p. (т.1 а.с. 68 зворотній бік, 184-204).

Податковою інформацією від Кіровоградської ОДПІ ГУ Кіровоградській області по контрагенту – постачальнику ТОВ «Неон Еволюшн» від лютого 2014 року №18/11-23-12-02/40933017 за звітний період декларування ПДВ січень – лютий 2017, встановлено нереальність оформлення господарських операцій (т.1 а.с. 73, 118-160).

Таким чином, враховуючи не дотримання вимог Цивільного кодексу України на етапі укладання договору; відсутність нормативно-технічної документації та відповідних сертифікатів, що підтверджують якість та відповідність товару «отриманого саме від ТОВ «БОФ ГРУП»; відсутність «товарно-транспортних накладних» на «поставку товару саме від ТОВ «БОФ ГРУП», ТОВ «ТАНОС ГРУП» та ТОВ «ОСОБА_3; оформлення «видаткових накладних» з порушенням встановленого порядку; невідповідність первинних документів вимогам встановленого порядку; відсутність переходу права власності між ТОВ «ДЕМЗ» та ТОВ «БОФ ГРУП», між ТОВ «ДЕМЗ» та ТОВ «ТАНОС ГРУП» та ТОВ «ДЕМЗ» та ТОВ «НЕОН ЕВОЛЮШН», та як наслідок купівля - продаж товару; непідтвердження реальності здійснення господарських операцій з боку постачальників ТОВ «БОФ ГРУП», ТОВ «ТАНОС ГРУП» та ТОВ «НЕОН ЕВОЛЮШН» згідно податкових інформацій, якими встановлено нереальність оформлення господарських операцій за спірний період, відповідач дійшов висновку про неможливість підтвердження реальності здійснення операцій з постачання ТМЦ від ТОВ «БОФ ГРУП», ТОВ ОСОБА_2» та ТОВ «НЕОН ЕВОЛЮШН», тому дані операції не спричиняють реального настання правових наслідків.

Виходячи з вищенаведеного, відповідач вказує не те, що ТОВ «ДЕМЗ» безпідставно сформовано податковий кредит з ПДВ у листопаді 2016 року у сумі 129603,64 грн. та у грудні 2016 у сумі 61456,40 грн. по податковим накладним, отриманим від ТОВ «БОФ ГРУП», податковий кредит у травні 2016 року у сумі 182026,67 грн. по податковим накладним від ТОВ «ТАНОС» та податковий кредит з ПДВ за січень 2017 року в сумі 28566,40 грн. по податковим накладним, отриманим від ТОВ «НЕОН ЕВОЛЮШН» які не можуть розглядатись в якості належного підтвердження податкового кредиту, оскільки ці податкові накладні не мають статусу юридична значимих, чим порушено вимоги пп. 14.1.36 п. 14.1 ст.14, пп.14.1.191 п. 14.1 ст.14. п. 44.1 ст. 44. п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198, Податкового кодексу України (чинній у редакції вчинення порушення).

Зазначається, що операції ТОВ «БОФ ГРУП», ТОВ ОСОБА_2» та ТОВ «НЕОН ЕВОЛЮШН» та його контрагентів не містять у суті своїй розумних економічних або інших причин (ділової мети). ОСОБА_2 причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності. Наслідком діяльності ТОВ «НЕОН ЕВОЛЮШН» є здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам, а саме, формування податкових зобов'язань на адресу контрагентів, у тому числі ТОВ «Димитрівський експериментально-механічний завод».

Відповідачем зроблено висновок, що операції не мали реального товарного характеру та оформлені первинними документами, що суперечать законодавчим та нормативним актам та є такими, що не мають юридичної сили і доказовості.

Позивачем до ГУ ДФС у Донецькій області подані заперечення на акт перевірки, які залишені без задоволення листом ГУ ДФС у Донецькій області №19730/10/05-99-14-14 від 28.08.2017 (т. 1 а.с. 48-53).

На підставі висновків акту перевірки 31.08.2017 ГУ ДФС у Донецькій області прийнято податкове повідомлення – рішення №0003411414, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 401653 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 100413 грн. (т.1 а. с. 40).

Встановлені обставини підтверджені матеріалами справи та не є спірними.

Спірним у справі є протиправність (правомірність) прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення від 31.08.2017 №0003411414, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 401653 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 100413 грн.

Податковий кодекс України та інші нормативно-правові акти податкового законодавства України регламентують порядок отримання посадовими особами ДПІ інформації на предмет документального підтвердження реальності здійснення господарських відносин між суб'єктами господарювання.

Відповідачем не надано суду доказів проведення зустрічних звірок, визначених Податковим кодексом України та Методичними рекомендаціями щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, та як наслідок -складання довідок.

При цьому, використання податковим органом при складанні акту перевірки податкової інформації не може вважатися достатнім доказом відсутності реальних операцій між позивачем та його контрагентами, оскільки вищезазначені податкові інформації не стосуються обставин здійснення фінансово-господарської діяльності ТОВ «БОФ ГРУП», ТОВ «ТАНОС ГРУП», ТОВ «НЕОН ЕВОЛЮШН» і позивача, оскільки жодних обставин щодо їх договірних відносин в такій податковій інформації не встановлено.

Відповідач посилався на те, що позивачем до перевірки не було надано всіх документів що пов’язані з предметом перевірки.

Відповідно до п. 44.6 статті 44 Податкового кодексу України (далі – ПК України) у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Разом з тим, наведена норма Кодексу лише визначає статус показників податкової звітності, які не підтверджені необхідними документами під час перевірки, однак не обмежує право платника довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавались ним під час проведення податкової перевірки.

Відповідно до ч.1 ст.3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється господарська діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду (пп. 14.1.191 п.14.1 ст.14 ПК України).

Продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари (пп. 14.1.202 п.14.1 ст.14 ПК України).

Продаж результатів робіт (послуг) - будь-які операції господарського, цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпоряджання товарами, у тому числі нематеріальними активами та іншими об'єктами власності, що не є товарами, за умови компенсації їх вартості, а також операції з безоплатного надання результатів робіт (послуг). Продаж результатів робіт (послуг) включає, зокрема, надання права на користування товарами за договорами оперативного лізингу (оренди), продажу, передачі права відповідно до авторських або ліцензійних договорів, а також інші способи передачі об'єктів авторського права, патентів, знаків для товарів і послуг, інших об'єктів права інтелектуальної, у тому числі промислової власності (пп. 14.1.203 п.14.1 ст.14 ПК України).

За приписами пп. 14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Згідно витягу з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань діяльність позивача пов’язана з виробництвом машин і устаткування для добувної промисловості та будівництва (28.92 КВЕД) (т.1 а.с. 31).

2 грудня 2016 року між ТОВ «ТАНОС ГРУП» (продавцем) та ТОВ «ДЕМЗ» (покупцем) укладено договір №6, за умовами якого продавець передає у власність, а покупець приймає та сплачує товар на умовах, визначених договором в кількості в асортименті згідно накладних, які є невід’ємною частиною цього договору (т.1 а.с. 228-229).

На підтвердження виконання вказаного договору позивачем було надані видаткові накладні: №61 від 14.12.2016, №33 від 08.12.2016, №34 від 09.12.2016, №32 від 06.12.2016, №31 від 02.12.2016, №60 від 12.12.2016, №54 від 16.12.2016; прибуткові ордери: №61 від 14.12.2016, №33 від 08.12.2016, №34 від 09.12.2016, №32 від 06.12.2016, №31 від 02.12.2016, №60 від 12.12.2016, №54 від 16.12.2016; платіжні доручення: №32 від 19.01.2017, №1421 від 23.12.2016 2017 (т.1 а.с. 230-243, т.3 а.с. 5-6).

На вартість наданих послуг позивачем від ТОВ «ТАНОС ГРУП» отримано податкові накладні, які зареєстровані в Реєстрі податкових накладних та розрахунки коригувань кількісних і вартісних показників до податкових накладних з номенклатурою (т.1 а.с. 152-158).

5 січня 2017 року ТОВ «НЕОН ЕВОЛЮШН» (продавцем) та ТОВ «ДЕМЗ» (покупцем) укладено договір №3 за умовами якого продавець передає у власність, а покупець приймає та сплачує товар на умовах, визначених договором в кількості в асортименті згідно накладних, які є невід’ємною частиною цього договору (т.2 а.с. 18-19).

На підтвердження виконання вказаного договору позивачем було надані видаткові накладні: №НЕ-00000108 від 17.01.2017, №НЕ-00000110 від 17.01.2017; прибуткові ордера: №59 від 17.01.2017, №60 від 17.01.2017; платіжне доручення №127 від 15.02.2017 (т.2 а.с. 36-39, т.3 а.с. 7).

На вартість наданих послуг позивачем від ТОВ «НЕОН ЕВОЛЮШН» отримано податкові накладні, які зареєстровані в Реєстрі податкових накладних та розрахунки коригувань кількісних і вартісних показників до податкових накладних з номенклатурою (т.2 а.с. 149-151).

21 жовтня 2016 року між ТОВ «ДЕМЗ» (замовник) та ТОВ «БОФ ГРУП» (виконавець) укладено договір №21/10, за умовами якого виконавець зобов’язується виконати роботу за завданням замовника; за виконану роботу замовник сплачує виконавцю її ціну в сумі 182006,40 грн. (т.2 а.с. 47).

24 жовтня 2016 року між ТОВ «ДЕМЗ» (покупцем) та ТОВ «БОФ ГРУП» (продацем) укладено договір №24/10, за умовами якого продавець зобов’язується передати у власність покупця, а покупець в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов’язується прийняти та оплатити за товар, згідно видаткових накладних (т.2 а.с. 45-46).

Виконання зазначених договорів підтверджується наступними документами: видаткові накладні: від №138 від 03.11.2016, №140 від 08.11.2016, №139 від 07.11.2016, №141 від 14.11.2016, №352 від 15.11.2016; прибуткові ордери: №21/18-03 від 03.11.2016, №2136-03 від 08.11.2016, №2129-03 від 07.11.2016, №2140-03 від 14.11.2016, №2141-03 від 15.11.2016; акти приймання виконаних будівельних робіт; довідка про вартість виконаних робіт і витрати; платіжні доручення: №1339 від 30.11.2016, №1272 від 17.11.2017, №1340 від 30.11.2016 (т.2 а.с. 48-57, 63-65, т.3 а.с. 2-4).

На вартість наданих послуг позивачем від ТОВ «БОФ ГРУП» отримано податкові накладні (копії яких знаходяться в матеріалах справи) які зареєстровані в Реєстрі податкових накладних та розрахунки коригувань кількісних і вартісних показників до податкових накладних з номенклатурою (т.2 а.с 159-164).

Суми податку на додану вартість згідно податкових накладних, отриманих від ТОВ «БОФ ГРУП», ТОВ «ТАНОС ГРУП», ТОВ «НЕОН ЕВОЛЮШН» включено позивачем до податкового кредиту, відображено у додатку №5 до податкових декларацій з податку на додану вартість за спірний період (т.1 а.с. 208-222).

Вимога податкового органу підтвердити отримання товару актами фактичної якості та комплектності продукції є протиправною, з огляду на наступне.

Складання вказаних актів визначено Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю» №П-7 від 25.04.1966 року, затвердженою постановою Держарбітражу СРСР від 25.04.1966 року, її застосування на даний час передбачено постановою Верховної Ради України від 12.09.1991 року. Разом з тим, вказаний акт використовуються з метою документування відповідності отриманої продукції тій кількості та тій якості, що обумовлені договірним правовідносинами, а не для підтвердження факту здійснення господарських операцій купівлі-продажу та для віднесення певних видатків до складу валових витрат.

Отже, наданні позивачем під час розгляду справи первинні документи, підтверджують товарність господарської операції з придбання позивачем товару, а також виникнення права на віднесення сум сплаченого ПДВ до складу податкового кредиту та підтверджують реальність господарських операцій позивача з визначеними в акті перевірки контрагентами, та обґрунтованість віднесення спірної суми ПДВ до податкового кредиту.

Суд апеляційної інстанції вважає неприйнятними посилання відповідача на необхідність підтвердження отримання товару шляхом надання товарно-транспортних накладних, оскільки правилами ведення податкового обліку не передбачено обов'язковості ведення і зберігання товарно-транспортних накладних на перевезення вантажів автомобільним транспортом для підтвердження обставин щодо правомірності віднесення до складу валових витрат вартості придбаних позивачем ТМЦ.

Згідно з Законом України «Про автомобільний транспорт» та наказу Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року №363 «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні» обов'язок щодо наявності товарно-транспортної накладної покладено на перевізника та його водія.

Крім того, ПК України не містить норм, відповідно до яких відсутність у платника податку документів, що підтверджують транспортування товару (ТТН, подорожних листів, тощо) або наявність таких документів, але складених з порушенням, позбавляє права на нарахування податкового кредиту у складі вартості такого товару.

Навпаки, норми Податкового кодексу містять чіткі, прямі правові норми відповідно до яких підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна (п. 201.10 ст.201 ПК України), яка засвідчує факт придбання платником податку товарів (п. 198.3 ст.198 ПК України).

Отже, ПК України не містить норм, які б встановлювали додаткову необхідність підтвердження сум, включених до складу податкового кредиту будь-якими іншими документами, крім податкової накладної, яка повинна містити обов’язкові реквізити, визначені п.201.1 ст.201 ПК України.

Крім того, судом також не приймається посилання відповідача як на підставу визнання правочину безтоварним та фактично нездійсненним - не надання позивачем до перевірки документів що свідчать про якість продукції (сертифікати відповідності), у зв’язку з тим, що документи, які засвідчують якість і комплектність продукції, що поставляється (технічний паспорт, сертифікат, посвідчення якості, рахунок-фактура, специфікація тощо) - документи, які за своїм змістом не можуть доводити або спростовувати факт поставки товарів платнику податку, оскільки містять виключно інформацію стосовно відповідності товарів стандартам та технічним умовам.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV (далі – Закон №996) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Частиною 1 статті 9 Закону №996 встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Згідно п.198.1 ст.198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

За приписами п.198.2 ст.198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Датою збільшення податкового кредиту орендаря (лізингоотримувача) для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об'єкта фінансового лізингу таким орендарем.

Датою віднесення сум до податкового кредиту замовника з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

За приписами п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Тобто, необхідною умовою для віднесення коштів сплачених на придбання продукції до складу витрат та віднесення сплачених у ціні товарів (робіт, послуг) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту з податку на додану вартість, є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також сплачені у ціні товарів (робіт, послуг) суми податку на додану вартість для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

За правовою позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною у постанові від 11.02.2015 у справі №К/800/1217/13, оцінка господарських операцій повинна даватись на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов укладення конкретного правочину з обов'язковим врахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. При цьому, формальні помилки в первинних документах не мають бути вирішальною ознакою безтоварності здійснених господарських операцій.

Досліджуючи фактичність проведених господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, формування витрат для цілей визначення податку на прибуток підприємств та податкового кредиту з податку на додану вартість, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступне.

Позивачем до показників податкової звітності включено господарські операції з ТОВ «БОФ ОСОБА_2», ТОВ «Танос Груп», ТОВ «Неон Еволюшн».

Наявні в матеріалах справи первинні документи, бухгалтерські та інші супутні документи, за змістом відповідають вимогам законодавства, що пред’являються до первинних документів, доказів недостовірності даних в цих документах відповідачем не надані та під час розгляду справи судом не встановлено.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Відповідно до висновків Верховного cуду України, викладених в постанові від 27 березня 2012 року у справі №21-737во10, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

За умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини.

Також, документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, зміст послуг, що надають тощо. При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податку у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Проте, відповідач не обґрунтував мотиви неврахування первинних документів. При цьому, в ході перевірки не було встановлено, що відомості у документах є недостовірними або суперечливими, що в свою чергу могло б свідчити про нікчемність правочинів.

В той же час, податковим органом під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісним платником податків (постачальником) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності спірного податкового повідомлення-рішення.

Для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарської операції та містять дані, що, зокрема, дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні такої операції.

Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про протиправність висновків відповідача про непідтвердження здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами: ТОВ «БОФ ОСОБА_2», ТОВ «Танос Груп», ТОВ «Неон Еволюшн» та відповідно заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, оскільки як вже зазначалось раніше, звірок, визначених Податковим кодексом України та Методичними рекомендаціями щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, податковий орган не проводив та довідки не складав.

Згідно з нормами пп. 14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу;

За приписами п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/ розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За приписами п.201.1 ст.201 ПК України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю (пп. «а» п.185.1 ст.185 ПК України).

Таким чином, податкова накладна є документом, який є підставою для нарахування податкового кредиту.

Між тим, наявність податкових накладних дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту та витрат, але не вичерпною, оскільки підставою для виникнення права на податковий кредит та витрати є, зокрема, реальність господарських операцій, на підставі яких сформовано такі показники податкової звітності.

Про здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами: ТОВ «БОФ ОСОБА_2», ТОВ «Танос Груп», ТОВ «Неон Еволюшн» свідчить той факт, що отримані ТМЦ використані позивачем у власній господарській діяльності, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами первинного бухгалтерського обліку.

Під час перевірки позивача відповідачем не перевірявся рух активів у процесі здійснення господарських операцій між ним та вищезазначеними контрагентами позивача.

Крім того, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право на податковий кредит та віднесення сум понесених витрат до складу валових витрат позивача не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

В розумінні ст.16 ПК України, навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту та витрат.

Таким чином, недотримання контрагентами позивача податкової дисципліни (що відповідачем суду не доведено) має правові наслідки саме для цього контрагента, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

Суд також враховує висновки рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов’язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Крім того, ПК України не містить в собі таких підстав для збільшення платнику податків грошового зобов'язання з ПДВ як наявність розбіжностей між податковим кредитом покупця та податковими зобов'язаннями відповідача, та/або наявністю висновку посадової особи податкового органу щодо ознак «фіктивності» контрагента, а фактичність господарських операцій позивача з контрагентами підтверджується наявними в матеріалах справи копіями первинних документів.

Отже, оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов'язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. При цьому, формальні помилки в первинних документах не повинні бути вирішальною ознакою безтоварності здійснених господарських операцій. Обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язки між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

За умови невстановлення контролюючим органом наявності схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника чи третіх осіб для одержання платником податків незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших контрагентів, що перебувають поза межами його впливу.

Акт перевірки податкового органу не може свідчити безпосередньо про порушення законодавства без підтвердження жодними доказами, а лише на підстав припущень.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Вищенаведені обставини та докази спростовують посилання відповідача на відсутність реального характеру у спірних господарських операціях.

На підставі встановлених обставин справи та наведених вище норм матеріального закону, якими регулюються спірні відносини, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення №0003411414 від 31.08.2017 на суму 502066 грн.

Отже, суд першої інстанції правильно вирішив спір, проте частково застосував норми ПК України в редакції, яка не була чинною на момент виникнення спірних правовідносин. Так, зокрема, суд застосував в постанові: пп 14.1.27 п.14.1 ст.14, пп139.1.9, абз.1 п.201.4 ст.201 ПК України, які були виключені на дату виникнення спірних відносин; п.138.2 ст.138, п.198.3 ст.198, п.201.1 ст.201 ПК України застосований в редакції, яка не була чинною на момент виникнення спірних відносин.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції, вірно вирішив справу за суттю вимог, проте частково застосував норми матеріального закону, якими регулюються спірні відносини, в редакції, яка не була чинною на час їх виникнення, внаслідок чого постанова суду першої інстанції підлягає зміні в частині застосування положень закону, якими керувався суд, мотивуючи прийняття рішення за суттю спору.

В повному обсязі постанова складена 3 травня 2018 року.

Керуючись ч.5 ст.250, ст.310, п.2 ч.1 ст.315, п.4 ч.1, ч.2 ст.317, ст.ст. 321, ст.322, ч.1 ст.325, ст. 328, ст.329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Донецькій області задовольнити частково.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 4 грудня 2017 року у справі № 805/3360/17-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Димитровський експериментально-механічний завод» до Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення- рішення змінити в частині застосування положень закону, якими керувався суд при прийнятті постанови.

В іншій частині постанову суду залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати прийняття та відповідно до ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Л.А. Василенко

Судді: А.В. Гайдар

ОСОБА_4