Рішення № 73738989, 23.04.2018, Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 214/6307/17

2/214/1183/18

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

(заочне)

23 квітня 2018 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, у складі:

головуючого - судді Гринь Н.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Печарник З.І.,

позивача - ОСОБА_1, представника позивача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, у місті Кривому Розі, при заочному розгляді справи, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа: орган опіки та піклування Саксаганської районної у місті ради про усунення перешкод у здійснення власністю, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просить суд усунути перешкоди у здійсненні користування квартирою АДРЕСА_1 шляхом визнання відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5, яка також діє в інтересах малолітнього ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 такими, що втратили право користування вказаною квартирою.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на підставі свідоцтва про права власності на житло НОМЕР_1 від 07.07.1994 року виданого органом приватизації управління житлово-комунального господарства Криворізької міської ради, він та його мати ОСОБА_7 набули право спільної власності на квартиру АДРЕСА_1. У зв'язку зі смертю матері до нього, в порядку спадкування, перейшла її частка у праві спільної сумісної власності на вищевказану квартиру. 20.11.1993 року позивач уклав шлюб з ОСОБА_8. У зв'язку зі спільним проживанням з дружиною у квартирі АДРЕСА_1 було зареєстровано її місце проживання у вказаній квартирі. 26.11.2015 року рішенням Саксаганського районного суду шлюб між ними розірвано. Також у вказаній квартирі була зареєстрована його донька ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка одружившись змінила прізвище на «ОСОБА_5. ІНФОРМАЦІЯ_1, вже після виїзду з вищевказаної квартири ОСОБА_5 народила сина ОСОБА_6.

Вказує, що відповідачі з березня 2016 року не мешкають у квартирі за місцем реєстрації. Самостійно зніматись з реєстраційного обліку не бажають, чим перешкоджають йому реалізувати своє право власності, також реєстрація місця проживання відповідачів впливає на вартість нарахувань на деякі види житлово-комунальних послуг. У зв'язку з чим позивач звернувся до суду.

Представник позивача та позивач позовні вимоги підтримали. У судове засідання, призначене на 23.04.2018 не з'явились, позивач надав до суду письмову заяву, в якій позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив розглянути справу за його відсутності, не заперечував проти ухвалення заочного рішення.

Відповідачі в судове засідання не з'явились, з невідомих суду причин, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Із заявою про розгляд справи у відсутність відповідача, до суду не звертались.

Представник третьої особи до судового засідання не з'явився, заяв та клопотань від сторін не надходило.

Свідок ОСОБА_10 суду пояснила, що вона сусідка позивача, близько 20 років знає позивача та відповідачів. Наразі позивач проживає сам, його дочка ОСОБА_5 вийшла заміж, приблизно три роки вона не мешкає у квартирі батька. Восени 2017 року заходила до квартири позивача, відповідачів та дитячих речей в квартирі не бачила. Акт про не проживання відповідачів у спірній квартирі підписувала.

Свідок ОСОБА_11 суду пояснив, що позивача знає близько чотирьох роки, разом працювали, перебуває із ним дружніх відносинах. Позивач мешкає у кв.АДРЕСА_1, разом з ним мешкає цивільна дружина. Колишня дружина та дочка виїхали з даної квартири.

Враховуючи вимоги ст. 280 ЦПК України, а також думку позивач, який не заперечує проти заочного вирішення справи, суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.

Згідно із ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, заслухавши доводи позивача та його представника, пояснення свідків, дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши докази в їх сукупності, вважає, що позов підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Судом встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності на житло НОМЕР_1 від 07.07.1994 року виданого органом приватизації управління житлово-комунального господарства Криворізької міської ради, позивач та його мати ОСОБА_7 набули право спільної власності на квартиру АДРЕСА_1 (а.с.6).

У зв'язку зі смертю ОСОБА_7 до позивача, в порядку спадкування, перейшла її частка у праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1, згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 11.12.2002 року, реєстраційний № 4139 (а.с.7)

Відповідач ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, зазначена як дружина власника, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, зазначена як дочка власника, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, зазначений як онук власника зареєстровані в квартирі АДРЕСА_1 по теперішній час, що підтверджується довідкою Нова-Ком №38 від 01.04.2016 року (а.с.10).

Як вбачається з довідки виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований в квартирі АДРЕСА_1 з 15.08.2016 року по теперішній час (а.с.38).

Згідно із рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 26.11.2015 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було розірвано (а.с.9).

Згідно акту, складеного громадянами ОСОБА_12, ОСОБА_10 встановлено, що ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не проживають у квартирі АДРЕСА_1 з березня 2016 року по 02.11.2017 року (а.с.7).

Конституцією України у ст. 47 проголошено, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.

У ч. 3 ст. 13 Конституції України вказано, що власність зобов'язує, вона не повинна використовуватись на шкоду людині, суспільству. Тому, право власності на житло охороняється правом лише настільки, наскільки його реалізація відповідає імперативним нормам закону.

Згідно із ч. 4 ст. 156 ЖК України до членів сім'ї власника будинку (квартири) належать дружина (чоловік), діти і батьки кожного з подружжя. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.

Як встановлено судом відповідач ОСОБА_5 є донькою позивача, а ОСОБА_6 є його онуком. Відповідач ОСОБА_4 - колишня дружина позивача.

Виходячи із положень ст. 405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Таким чином, при вирішенні питання про втрату членом сім'ї власника житла права на користування жилим приміщенням з'ясуванню підлягає як строк його відсутності, так і поважність причини такої відсутності.

У пункті 39 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» зазначено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону (особистий сервітут, ч. 1 ст. 405 ЦК). Таким законом не може бути ЖК УРСР, а застосуванню підлягають норми, передбачені главою 32 ЦК України. Тому стосовно права членів сім'ї власника житлового приміщення на користування ним застосовуються положення статті 405 ЦК України. Відсутність члена сім'ї понад один рік без поважних причин є юридичним фактом, що є підставою для втрати членом сім'ї права користування житлом, і у цьому випадку положення статей 71, 72 ЖК УРСР застосуванню не підлягають.

Згідно з положеннями ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

У разі виникнення спору між власником і членами його сім'ї право члена сім'ї власника на користування житлом є сервітутним правом, у зв'язку з чим припинення цього права повинно відбуватися відповідно до вимог статей 405, 406 ЦК. Зокрема, сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення або через відсутність без поважних причин члена сім'ї понад один рік у спірному житловому приміщенні, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Тобто, право користування житлом власника у членів (колишніх членів) його сім'ї виникає лише за умови, що іншого житла, придатного для проживання, у них немає. Тому в разі появи в останніх такого житла вони втрачають право на користування житлом, яке їм було надано як членам сім'ї власника цього житла.

У судовому засіданні встановлено, що відповідач ОСОБА_4 - колишня дружина позивача не мешкає в спірній квартирі з березня 2016 року.

Враховуючи викладене, а також те, що в судовому засіданні достовірно встановлено, що відповідач ОСОБА_4 понад один рік без поважних причин не мешкає за адресою АДРЕСА_1, суд вважає, що вона втратила право користування жилим приміщенням за вказаною адресою на підставі ст. 405 ЦК України.

Що стосується позовної вимоги про визнання ОСОБА_5 та її малолітнього сина ОСОБА_6, такими, що втратили право користування жилим приміщення, то суд вважає таку вимогу безпідставною та такою, що до задоволення не підлягає з наступних підстав.

Так судом встановлено, що ОСОБА_5 та її малолітній син ОСОБА_6 зареєстровані за адресою АДРЕСА_1 по теперішній час, але фактично там не проживають.

Вимогами ст. 18 Закону України « Про охорону дитинства» передбачено, що держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Статтею 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей 21.01.1996 року, ратифікованої Законом № 69Y від 03.08.2006 року передбачено, що під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган визначає, чи має достатньої інформації для прийняття рішення в найвищих інтересах дитини, і в разі необхідності одержує додаткову інформацію, зокрема від суб'єктів батьківської відповідальності.

Відповідно до ч.ч. 7, 8 ст. 7 Сімейного Кодексу України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Конвенцією «Про права дитини» (ратифікованою Постановою Верховної Ради №789-ХІІ від 27.02.1991) визначено, що дитина має бути зареєстрована зразу ж після народження (ст. 7); жодна дитина не може бути об'єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність (ст. 16).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків.

Аналогічна вимога закріплена і у ч. 4 ст. 29 ЦК України, згідно якої місцем проживання фізичної особи яка не досягла 10 років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому він проживає.

На вселення до батьків їхніх неповнолітніх дітей згода власника не потрібна (частина друга статті 156, частина перша статті 161 ЖК України). Таким чином, при вирішенні даного спору, суд бере до уваги поважність причин відсутності малолітніх дітей за місцем своєї реєстрації з огляду на їхній вік, та той факт, що їхнє місце проживання визначають батьки і вони змушені проживати з матір'ю за іншою адресою та не користуються спірною квартирою не за власним бажанням.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що ОСОБА_6, якому на момент розгляду справи виповнилось 2 роки та є рідним онуком позивача в силу свого малолітства не може самостійно визначати місце свого проживання, яке визначили його батьки, тому змушений проживати з матір'ю за іншою адресою, не користується спірною квартирою, тобто тимчасова відсутність в спірному житловому приміщенні його є вимушеною, а тому відсутні правові підстави для визнання малолітнього ОСОБА_6 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1.

Тобто в судовому засіданні не знайшли свого підтвердження доводи позивача про те, що відповідач ОСОБА_5 та малолітній ОСОБА_6 не проживають у спірній квартирі без поважних причин понад один рік та мають інше житло, що придатне для проживання.

Суд вважає, що позбавлення права користуватися квартирою порушить права відповідача ОСОБА_5 та її малолітнього сина ОСОБА_6

Відповідно до вимог ч.ч.1, 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Таким чином, суд приходить до висновку, що право користування жилим приміщенням відповідача ОСОБА_5, яка дії в інтересах малолітнього ОСОБА_6, в спірній квартирі ґрунтується на законі (ст. 405 ЦК України, ст. 156 ЖК України, ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства»).

За вказаних обставин суд відмовляє в задоволенні позову в частині визнання ОСОБА_5 та малолітнього ОСОБА_6 такими, що втратили право користування квартирою.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 141 ЦПК України судові витрати слід присудити пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме із відповідача ОСОБА_4 на користь позивача слід стягнути витрати в розмірі 320 гривень.

Керуючись ст. 391, 405 ЦК України, ст. ст. 4, 19, 81, 141, 263-265, 268, 273, 279, 280, 352-355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ :

Позов ОСОБА_1, який проживає та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 до ОСОБА_4 яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, ОСОБА_5яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього сина ОСОБА_6 та зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 про усунення перешкод у здійснення користування власністю, третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Саксаганської районної у місті ради (адреса місцезнаходження: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Володимира Великого, 32)- задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_4, такою, що втратила право користування житловим приміщення за адресою: АДРЕСА_1.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 320 (триста двадцять) грн. 00 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте Саксаганським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області за письмовою заявою відповідача, оформленою згідно ст.285 ЦПК України та поданою протягом 30 днів з дня його проголошення. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржено в загальному порядку до Апеляційного суду Дніпропетровської області шляхом подання апеляційної скарги через Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом 30 днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом 30 днів з дня його ухвалення не подано заяву про перегляд заочного рішення або апеляційну скаргу.

Повний текст рішення суду складено та підписано 23.04.2018 року.

Суддя Н.Г. Гринь