Ухвала суду № 73738560, 23.04.2018, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 191/1108/18

№ 1-кп/183/767/18

У Х В А Л А

23 квітня 2018 року м. Новомосковськ

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі колегії суддів:

головуючого судді Мельника О.М.,

суддів Городецького Д.І., Крохмалюк І.П.,

секретаря судового засідання Тен І.О.,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12018040390000144 відносно ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 15 п.1 ч.2 ст. 115, ч.1 ст.186 КК України, -

за участю: прокурора Панкеєва А.О.,

захисника Третяк І.П.,

обвинуваченого ОСОБА_1,

в с т а н о в и в :

До Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області 13.04.2018 року від прокурора Синельниківської місцевої прокуратури Дніпропетровської області надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12018040390000144 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 15 п.1 ч.2 ст.115, ч. 1 ст. 186 КК України.

Прокурор Панкеєв А.О. в судовому засіданні просив призначити кримінальне провадження до судового розгляду у відкритому судовому засіданні, вважаючи, що підстав для закриття провадження чи повернення обвинувального акта немає, обвинувальний акт відповідає вимогам КПК України, справа підсудна Новомосковському міськрайонному суду Дніпропетровської області. Також прокурор заявив клопотання про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою на 60 днів, оскільки на теперішній час не змінились ризики, які враховувались судом під час обрання вказаного запобіжного заходу. Так, ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні одного злочину середньої тяжкості та одного особливо тяжкого злочину, перебуваючи на волі може продовжити вчиняти нові злочини, переховуватися від суду та незаконно впливати на свідків і потерпілих з огляду на тяжкість покарання, що йому загрожує.

Обвинувачений ОСОБА_1 не заперечував проти призначення кримінального провадження до судового розгляду, з приводу клопотання прокурора про продовження йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою заперечував. В свою чергу заявив клопотання про зміну запобіжного заходу на домашній арешт. Пояснив, що раніше не судимий, до затримання працював охоронцем у фірмі «Явір-2000», має постійне місце проживання, де проживає разом із матір'ю. Не збирається ухилятися від явки до суду та впливати на свідків і потерпілих, запевнив суд, що буде своєчасно з'являтися до суду за викликами.

Захисник Третяк І.П. висловилася про призначення кримінального провадження до судового розгляду, запобіжний захід обвинуваченому просила змінити на домашній арешт з тих підстав, що останній має постійне місце проживання, раніше не судимий, а сама по собі тяжкість обвинувачення і покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим, не може бути самостійною і достатньою підставою для подальшого продовження застосування до обвинуваченого найсуворішого запобіжного заходу.

Заслухавши прокурора, захисника та обвинуваченого, вивчивши обвинувальний акт, суд приходить до висновку, що кримінальне провадження підлягає призначенню до судового розгляду колегією суддів у відкритому судовому засіданні за участю прокурора, потерпілих, обвинуваченого, захисника та свідків, зазначених в реєстрі матеріалів досудового розслідування, оскільки воно підсудне Новомосковському міськрайонному суду Дніпропетровської області, підстав для його закриття чи зупинення суд не вбачає, обвинувальний акт відповідає вимогам КПК України.

Вирішуючи заявлені прокурором та обвинуваченим клопотання щодо запобіжного заходу обвинуваченому суд враховує наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу. Тримання під вартою є найбільш суворим запобіжним заходом, пов'язаним із позбавленням особи свободи, який полягає в примусовій ізоляції підозрюваного, обвинуваченого шляхом поміщення його в установу тримання під вартою на певний строк із підпорядкуванням режиму цієї установи.

Згідно з ч. 1,4 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:

1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;

3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов'язки, передбачені частиною п'ятою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.

З огляду на те, що відносно ОСОБА_1 складено обвинувальний акт, який розглядається судом, це свідчить про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення. Суд також вважає, що ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме переховування від суду, продовжує бути актуальним з огляду на тяжкість покарання, яке може бути призначене обвинуваченому. Тобто існують обставини, визначені п. 1,2 ч. 1 ст. 194 КПК України.

В той же час, суд вважає, що прокурором не доведено недостатність застосування до обвинуваченого ОСОБА_1 інших більш м'яких запобіжних заходів для запобігання вказаному вище ризику, як і не доведено наявність ризиків, передбачених п.п. 3,5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Так, у своєму клопотанні прокурор лише перелічив ризики, які, на його думку, є актуальними, однак достатніх і переконливих доводів, доказів щодо необхідності продовження застосування до обвинуваченого саме найсуворішого запобіжного заходу і неможливості обрання іншого більш м'якого запобіжного заходу, не навів. Отже, прокурор своє клопотання про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою фактично обґрунтував лише тяжкістю обвинувачення та значною мірою покарання.

Суд, крім того, керується положеннями ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (надалі - Конвенція), а також практикою і правовими позиціями Європейського суду з прав людини, викладеними в п.п. 75-85,98 рішення у справі «Харченко проти України» від 10.02.2011 року, п. 60 рішення у справі «Єлоєв проти України» від 06.11.2008 року, рішенні у справі «Гавула проти України» від 16.05.2013 року, рішенні у справі «Коберник проти України» від 25.07.2013 року, рішенні у справі «Таран проти України» від 17.10.2013 року, рішенні у справі «Тодоров проти України» від 12.01.2012 року, рішенні у справі «Адам'як проти Польщі», п. 66 рішення від 9 січня 2003 року у справі «Шишков проти Болгарії», п. 40 рішення від 10 червня 2008 року у справі «Тасе проти Румунії», п. 36 рішення від 15 грудня 2016 року у справі «Ігнатов проти України», п. 30 рішення від 3 жовтня 2006 року у справі «МакКей проти Сполученого Королівства», в яких Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на неприпустимості порушення прав людини, гарантованих ст.ст. 5,6 Конвенції, а саме щодо необґрунтованого і тривалого тримання обвинуваченого під вартою, необхідності розгляду судом питання про можливість застосування альтернативних запобіжних заходів до обвинуваченого, особливо який вже тривалий час утримується під вартою, про обов'язковий періодичний судовий контроль щодо доцільності продовження перебування особи під вартою, а також щодо того, що тяжкість обвинувачення та перспективи ухвалення вироку про значну міру покарання, самі по собі, не можуть бути виправданням тривалого попереднього ув'язнення.

Так, згідно з практикою застосування Європейським судом з прав людини пункту 3 статті 5 Конвенції після спливу певного проміжку часу існування лише обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи, і судові органи мають навести інші підстави для продовження тримання особи під вартою; до того ж такі підстави мають бути чітко наведені національними судами (пункт 60 рішення від 6 листопада 2008 року у справі «Єлоєв проти України»). Отже, обґрунтованість застосування запобіжних заходів, пов'язаних з обмеженням права особи на свободу та особисту недоторканність, зокрема тримання під вартою, має піддаватися судовому контролю через певні проміжки часу, періодично об'єктивним та неупередженим судом на предмет перевірки наявності чи відсутності ризиків, за яких вказані запобіжні заходи застосовуються.

Частина друга статті 29 Конституції України передбачає, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. Отже, основною метою ст. 29 Конституції України є недопущення свавільного обмеження (позбавлення) свободи чи особистої недоторканності особи.

Про фундаментальність права на свободу та особисту недоторканність свідчить також факт його закріплення у більшості міжнародних правових актів. Зокрема, у Загальній декларації прав людини 1948 року встановлено, що ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання (стаття 9), у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року вказано, що ніхто не повинен бути позбавлений волі інакше, як на підставах і відповідно до такої процедури, які встановлені законом (пункт 1 статті 9).

Право на свободу та особисту недоторканність, як і будь-яке інше право, потребує захисту від свавільного обмеження, для чого вимагається періодичний судовий контроль за обмеженням чи позбавленням свободи та особистої недоторканності, що має здійснюватися у визначені законом часові інтервали.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 181 КПК України домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.

Так, судом враховуються обставини, визначені ст. 178 КПК України. Зокрема, ОСОБА_1 раніше не судимий, має постійне місце проживання і там зареєстрований. В той же час, ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні одного злочину середньої тяжкості та одного особливо тяжкого злочину. Однак сама по собі тяжкість обвинувачення і покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим, на переконання суду, не може бути самостійною і достатньою підставою для подальшого продовження застосування до обвинуваченого найсуворішого запобіжного заходу.

Таким чином, з огляду на всі вищезазначені обставини, суд приходить до переконання про відсутність достатніх і вагомих підстав для подальшого тримання обвинуваченого під вартою та можливість і доцільність зміни останньому запобіжного заходу на домашній арешт за зареєстрованим місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1, із забороною залишати житло цілодобово, з покладенням обов'язків, визначених ч. 5 ст. 194 КПК України. Застосування такого запобіжного заходу, на думку суду, зможе забезпечити належне виконання обвинуваченим своїх процесуальних обов'язків та запобігти ризикам, передбаченим п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 202 КПК України уразі застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту підозрюваний, обвинувачений, який був затриманий негайно доставляється до місця проживання і звільняється з-під варти, якщо згідно з умовами обраного запобіжного заходу йому заборонено залишати житло цілодобово.

За таких обставин в задоволенні клопотання прокурора Панкеєва А.О. про продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_1 під вартою слід відмовити, а клопотання обвинуваченого задовольнити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 177, 178, 181, 183, 194, 202, 314-316 КПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Кримінальне провадження № 12018040390000144 відносно ОСОБА_1, обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 15 п. 1 ч.2 ст. 115, ч. 1 ст. 186 КК України, призначити до судового розгляду на 27 квітня 2018 року о 13 годині 00 хвилин.

Кримінальне провадження розглядати колегією суддів у відкритому судовому засіданні за участю прокурора, потерпілих, захисника, обвинуваченого та свідків згідно реєстру матеріалів досудового розслідування.

У задоволенні клопотання прокурора Панкеєва А.О. про продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_1 під вартою - відмовити.

Клопотання обвинуваченого ОСОБА_1 про зміну запобіжного заходу, - задовольнити.

Обвинуваченому ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, змінити запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт на строк 60 (шістдесят) днів - по 21 червня 2018 року включно.

Заборонити ОСОБА_1залишати цілодобово своє місце проживання за адресою: АДРЕСА_1, без дозволу суду.

Зобов'язати ОСОБА_1по 21 червня 2018 року включно:

1)з'являтися своєчасно до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області за першою вимогою;

2)утримуватися від спілкування з потерпілими та свідками у даному кримінальному провадженні.

Відповідно до вимог ст. 202 КПК України обвинувачений ОСОБА_1підлягає негайному доставленню органами поліції до місця свого проживання за адресою: АДРЕСА_1, та звільненню з-під варти.

Ухвалу направити для виконання до Синельниківського ВП ГУНП в Дніпропетровській області.

Ухвала окремому оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О.М. Мельник

Судді Д.І. Городецький

І.П. Крохмалюк