Постанова № 73738208, 25.04.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2018 рокуЛьвів№ 876/11354/17

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,

суддів Гуляка В.В., Коваля Р.Й.

за участі секретаря судового засідання Копанишин Х.В.

представник позивача : не з’явився

представник відповідача : ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 жовтня 2017 року (суддя Пушкарчук В.П., м. Луцьк) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

04 вересня 2017 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача ОСОБА_3 управління Пенсійного фонду України у Волинській області та просив визнати дії відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті пенсії за період з 07 жовтня 2009 року по 15 грудня 2015 року неправомірними; зобов’язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області нарахувати та виплатити ОСОБА_2 пенсію за вислугу років за період з 07 жовтня 2009 року по 15 грудня 2015 року в розмірах відповідно до чинного законодавства України.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідно до Положення про пенсійне забезпечення осіб офіцерського складу, прапорщиків, мічманів, військовослужбовців надстрокової служби та їх сімей, йому було призначено пенсію за вислугу років з 06.06.1986 року. З 01.08.2001 року виплата пенсії припинена в зв’язку з виїздом на постійне місце проживання в Ізраїль. З 16.12.2015 року пенсію відновлено в зв’язку з поверненням на проживання до України. У зв’язку з ухваленням Конституційним Судом України рішення №25-рп/2009 від 07.10.2009 року, яким визнано неконституційним положення п.2 ч.1 ст. 49 та положення другого речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», внаслідок чого відпала така умова припинення виплати пенсії, як проживання за кордоном - органом пенсійного фонду України мало б бути здійснено відновлення пенсії позивачу. Однак, після повернення позивачем на проживання до України, пенсію йому відновлено лише з 16.12.2015 року. Нарахування та виплата пенсії за період з 07.10.2009 року до 15.12.2015 року відповідачем здійснена не була. 11.08.2017 року позивач звернувся до ОСОБА_3 управління Пенсійного фонду України у Волинській області із заявою про нарахування та виплату йому пенсії за вислугу років за вищевказаний період, а також компенсації втрати частини пенсії в зв’язку з порушенням строків її виплати. 22.08.2017 року листом №498/-Л-01 Головне УПФУ у Волинській області повідомило його про відсутність законодавчих підстав для нарахування та виплати пенсії за період з 07.10.2009 року по 15.12.2015 року.

Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 жовтня 2017 року у задоволенні адміністративного позову було відмовлено.

Постанову в апеляційному порядку оскаржив позивач – ОСОБА_2, вважає дану постанову винесеною з неповним з’ясуванням обставин справи та з порушенням норм матеріального права. Просить скасувати постанову та прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що з 07 жовтня 2009 року порядок виплати пенсій громадян, які виїхали на постійне місце проживання за кордон регулюється з урахуванням Рішення Конституційного суду України №25-рп/2009, тобто виплата пенсії повинна проводитись в будь-якому разі незалежно від місця проживання пенсіонера. Апелянт також зазначає, що прийнявши справу від Волинського обласного військового комісаріату Міністерства оборони України, Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області було зобов’язане з’ясувати всі обставини та умови, що є необхідними для відновлення виплати пенсії та відновити її виплату, починаючи з 07 жовтня 2009 року – дня, коли у ОСОБА_2 виникло право на відновлення виплати пенсії у зв’язку з набранням чинності Рішенням Конституційного суду України №25-рп/2009. Щодо пропущення строку звернення до суду з позовом у строк передбачений ст.99 КАС України, апелянт зазначає, що аналогічні обставини були предметом розгляду Верховним Судом України, де було зазначено, що з дня набрання чинності Рішення Конституційного суду України №25-рп/2009 виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного закону. З цього часу управління ПФУ має відновити виплату пенсії громадян України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Заслухавши суддю - доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 перебував на обліку у ОСОБА_3 управлінні Пенсійного фонду у Волинській області як одержувач пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Згідно листа Волинського обласного військового комісаріату Міністерства оборони України позивачу було припинено виплату пенсію з 01.08.2001року, у зв’язку з виїздом на постійне місце проживання в іншу країну.

З 16 грудня 2015 року виплату пенсії відновлено в зв’язку з поверненням на проживання до України. 11.08.2017 року ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_3 управління Пенсійного фонду України у Волинській області із заявою про нарахування та виплату йому пенсії за вислугу років за період з 07.10.2009 року до 15.12.2015 року. Листом № 498/Д-01 від 22.08.2017 року відповідачем відмовлено у нарахуванні та виплаті позивачу пенсії за вислугу років за період з 07.10.2009 року до 15.12.2015 року (а.с.13).

Не погоджуючись із такою відмовою ОСОБА_3 управління Пенсійного фонду України у Волинській області позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що у зв’язку з відсутністю механізму виплати пенсії громадянам, які проживають у країнах, з якими не укладено міждержавних договорів в галузі пенсійного забезпечення, поновлення виплати раніше призначеної пенсії ОСОБА_2 починаючи за період з 07.10.2009 року по 15.12.2015 року, відповідно до п.2 ст.46 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» є безпідставним.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09 липня 2003 року виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною ОСОБА_4 України.

Згідно зі статтею 51 цього Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від’їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною ОСОБА_4 України.

Рішенням Конституційного суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058-ІVщодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною ОСОБА_4 України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України(є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009 оспорюваними нормами Закону №1058-ІVдержава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов’язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов’язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

Колегія суддів вважає, що безумовно позивач як громадянин України має право на виплату призначеної йому пенсії, проте не погоджується з визначенням дати її відновлення.

Колегія суддів звертає увагу, що з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009, тобто з 07.10.2009 року виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону № 1058-ІV. З цього часу відповідач був зобов’язаний відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Проте наявність обов’язку у відповідача відновити виплату пенсії не позбавляє позивача необхідності щодо захисту свого права. Поновлення права на виплату пенсії здійснюється не автоматично, а передбачає виконання ряду процедурних дій, пов’язаних з поновленням виплати, серед яких подання заяви про поновлення виплати з дотриманням строків звернення, наявність документі, які підтверджують факт призначення пенсії, припинення її виплати чи право на поновлення її виплати.

Отже, після прийняття та опублікування Рішення № 25-рп/2009 та не відновлення виплати пенсії позивачу, позивач повинен був дізнатися про порушення свого права, а відтак і розпочався відлік строку звернення до суду.

Згідно з ч.2 ст. 99 КАС України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Статтею 100 КАС України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Частина 2 цієї статті передбачає, що позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

Колегія суддів вказує, що до вказаних правовідносин слід застосувати положення ст. 99, 100 КАС України. Вказана позиція викладена в постановах Верховного ОСОБА_1 України від 08 грудня 2015 року (справи №№ 21-5440а15, 21-5653а15) та від 08.06.2016 року (справа № 505/2135/14-а).

Як видно з матеріалів справи, позивач подав 07 липня 2016 року до ОСОБА_3 Управління Пенсійного фонду України у Волинській області заяву про поновлення виплати його пенсії. Розпорядженням (протоколом) від 09.08.2016 року позивачу було поновлено виплату пенсії з 16.12.2015 року на підставі статті 51 Закону №2262 з дня виникнення права на такий перерахунок.

Проте, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом за захистом своїх прав та інтересів 04 вересня 2017 року, тобто з пропуском строку звернення до суду. Отже, позовні вимоги за період з 07 жовтня 2009 року по 15 грудня 2015 року слід залишити без розгляду.

Відповідно до ч.1 ст. 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Згідно п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

В свою чергу, частиною 3 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Оскільки позивач не надав суду жодних доказів того, що строки звернення до суду пропущено з поважних причин, колегія суддів приходить до висновку, що адміністративний позов слід залишити без розгляду.

Керуючись, ч. 3 ст.243, п. 1 ч. 3 ст. 315, 319, ч. 1 ст. 321, ст. ст. 322, 325, 329 КАС України , суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 жовтня 2017 року у справі № 161/13464/17- скасувати.

Адміністративний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити дії - залишити без розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя ОСОБА_5 судді ОСОБА_6 ОСОБА_4 Повне судове рішення складено 02.05.2018 року.