Ухвала суду № 73736603, 02.05.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Справа № 820/2258/18

Україна

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без розгляду

02 травня 2018 р. м. Харків

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Волошина Д.А., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова про зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд зобов'язати Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова провести поновлення та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 07.10.2009 шляхом призначення її знову, відповідно до норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в її пенсійній справі, з проведенням індексації і компенсацію втрати частини доходів.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 18.01.1996 по досягненню пенсійного віку та наявності 39 років страхового стажу, їй була призначена пенсія за віком, яка виплачувалась їй Дзержинським райміськсобезом м. Харкова до виїзду за кордон. Перед виїздом за кордон вона мешкала за адресою: АДРЕСА_1. 18.01.1996 вона виїхала з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль. Починаючи з 1996 року пенсія ОСОБА_1 не виплачувалась. 13.09.2017 представник позивача, діючи на підставі нотаріальної довіреності, подала до Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова особисту заяву позивача про поновлення пенсії, проте листом від 15.09.2017 №263/С-11 позивачу відмовлено у поновленні пенсії позивачу. Не погоджуючись із вказаною відмовою, позивач звернулась до суду із вказаним позовом.

Ухвалою суду від 02.04.2018 відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов, а позивачеві - відповідь на відзив.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена відповідачу, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.

26 квітня 2018 року від відповідача до суду надійшов відзив. У відзиві відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив та вказав, щодо вимоги позивача зобов’язати Управління провести поновлення та виплату пенсії за віком з 07.10.2009 року, поновлення виплати пенсії відбувається з дня звернення особи до пенсійного органу із відповідною заявою, тобто з 13.09.2017р.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 18.01.1996 по досягненню пенсійного віку та наявності 39 років страхового стажу, що підтверджується копією трудової книжки, була призначена пенсія за віком.

18.01.1996 ОСОБА_1 виїхала з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль.

До виїзду за кордон позивач була зареєстрована та мешкала за адресою: АДРЕСА_1.

З 1996 року пенсія ОСОБА_1 не виплачувалась.

Із матеріалів справи вбачається, що 13.09.2017 представник позивача, діючи на підставі нотаріальної довіреності, подав до Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова особисту заяву позивача про поновлення пенсії.

Листом від 26.09.2017 № 263/С-11 Шевченківське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова повідомило позивача про прийняте рішення комісії з розгляду спірних питань при призначенні (перерахунку) пенсії, що оформлене протоколом № 24 від 15.09.2017.

Так, відповідно до вказаного рішення ОСОБА_1 відмовлено в поновленні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у зв'язку із тим, що заява та документи для поновлення виплати пенсії подані з порушенням чинного законодавства України.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом 16.03.2018 року з вимогами щодо захисту її порушених прав, що мали місце з 07.10.2009 року.

Позивач, наполягаючи на задоволенні позовних вимог про поновлення виплати та перерахунок пенсії позивача з 07.10.2009 року, посилався на рішення Конституційного суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09 липня 2003 року виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 51 цього Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058-ІVщодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІVвтратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону №1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Суд звертає увагу, що з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009, тобто з 07.10.2009 року, виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої зупинена на підставі положень зазначеного Закону № 1058-ІV. З цього часу у органів Пенсійного фонду виник обов’язок відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Проте наявність обов'язку у відповідача відновити виплату пенсії не позбавляє позивача необхідності, щодо захисту свого права. Отже, після прийняття та опублікування Рішення № 25-рп/2009 та невідновлення виплати пенсії позивачу, останній повинен був дізнатися про порушення свого права, а відтак, саме з цієї дати розпочався відлік строку звернення до суду.

У відповідності до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, в постанові від 20.02.2018 р. по справі № 757/12134/14-а колегія суддів Верховного Суду зазначила, що до вказаних правовідносин слід застосувати шестимісячний строк звернення до суду.

Вказана позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 08 грудня 2015 року (справи № 21-5653а15) та від 08.06.2016 року (справа № 505/2135/14-а), а також в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 р. по справі № 423/5348/17.

З огляду на викладене, суд вважає за необхідне врахувати висновок Верховного Суду про те, що права позивача підлягають захисту в межах шестимісячного строку звернення до суду, а тому посилання позивача на правову позицію, викладену раніше в рішеннях суду апеляційної інстанції, не можуть бути взяті до уваги.

Суд зазначає, що згідно з ч.1 ст.123 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Тобто, чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа “Стаббігс на інші проти Великобританії”, справа “Девеер проти Бельгії”).

Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Приписами ч. 3 ст. 122 КАС України встановлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Доводи позивача про необхідність застосування до спірних відносин норм ч.2 ст.46 Закону № 1058 суд вважає необґрунтованими, оскільки цими положеннями передбачено виплату пенсіонеру без обмеження строком тих сум пенсії, які йому були нараховані, однак, не були виплачені з вини органу, яким виплачується пенсія. Між тим, в даному випадку позивачу пенсія не лише не виплачувалась, а й не нараховувалась, а тому вказана норма не може бути застосована до спірних відносин.

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом 16.03.2018, заяву про поновлення пенсійних виплат до органу пенсійного фонду подано 13.09.2017 та 26.09.2017 року йому відмовлено у поновленні пенсії, отже суд доходить висновку, що права позивача підлягають захисту в межах шестимісячного строку звернення до суду – з 13.09.2017 року, тобто з дати звернення представника позивача із заявою.

За приписами ч.3 ст.123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

У свою чергу, пунктом 8 частини1 статті 238 КАС України встановлено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що адміністративний позов позивача в частині позовних вимог про зобов'язання Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова провести поновлення та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 за період 07.10.2009 по 12.09.2017 підлягає залишенню без розгляду.

Керуючись статтями 122, 123, 240, 241, 248, 255, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (просп. Соборний, буд. 160, оф.10.23, м. Запоріжжя, Запорізька область, 69005, код НОМЕР_1) до Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 4 під., 6 пов., м. Харків, 61022, код 41248278) про зобов'язання вчинити певні дії, в частині позовних вимог про зобов'язання Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова провести поновлення та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 07.10.2009 по 12.09.2017 - залишити без розгляду.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено Кодексом адміністративного судочинства України.

Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково у випадках, визначених статтею 294 цього Кодексу. Оскарження ухвали суду, яка не передбачена статтею 294 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Д.А. Волошин