Постанова № 73736477, 03.05.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №468/1498/17-ц 03.05.2018

Провадження №22-ц/784/726/18

Провадження №22-ц/784/726/18

Категорія 23

П О С Т А Н О В А

Іменем України

03 травня 2018 року м. Миколаїв

колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого: Базовкіної Т.М.,

суддів: Кушнірової Т.Б. та Шаманської Н.О.,

із секретарем судового засідання: Цуркан І.І.,

за участі прокурора Цвікілевич Н.В., відповідача - ОСОБА_1, її представника - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засідання в порядку спрощеного провадження цивільну справу № 468/1498/17 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення, яке постановив Баштанський районний суд Миколаївської області під головуванням судді Муругова Віталія Васильовича о 16 годині 26 хвилині у приміщенні цього суду 22 лютого 2018 року за позовом прокурора Баштанської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області та Баштанської районної державної адміністрації до ОСОБА_1 про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки у розпорядження держави,

в с т а н о в и л а :

В листопаді 2017 р. прокурор Баштанської місцевої прокуратури звернувся з позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області та Баштанської районної державної адміністрації до ОСОБА_1 про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки у розпорядження держави.

Позов мотивовано тим, що відповідно до розпорядження Баштанської райдержадміністрації № 86-р від 23 лютого 2010 р. ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення проекту по передачі в оренду земельної ділянки для сінокосіння та випасання худоби орієнтовною площею 45,0 га, яка знаходиться за межами населеного пункту на території Баштанської міської ради Баштанського району Миколаївської області строком на 10 років. Пунктом 1 розпорядження Баштанської райдержадміністрації № 330-р від 04 серпня 2010 р. затверджено проект із землеустрою та передано відповідачу в оренду земельну ділянку площею 42,6047 га для сінокосіння та випасання худоби.

На підставі вказаного розпорядження 13 липня 2011 р. між Баштанською райдержадміністрацією та відповідачем було укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого відповідач отримала в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 42,6047 га для сінокосіння та випасання худоби, кадастровий номер НОМЕР_1. Станом на 11 вересня 2017 р. середня нормативна грошова оцінка вказаної земельної ділянки становить 1123104 грн. 63 коп. Згідно ст. 34 Земельного кодексу України орендовані земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби можуть використовуватися лише у межах вказаного виду використання, а п. 5.2. спірного договору встановлено обмеження щодо заборони розорення земельної ділянки.

Посилаючись на викладене, а також на те, що під час обстеження 26 липня 2017 р. державним інспектором Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області вказаної земельної ділянки встановлено, що відповідач розорала орендовану земельну ділянку та вирощувала на ній зернову культуру - ячмінь, тим самим використовувала земельну ділянку не за цільовим призначенням та порушила умови укладеного договору оренди, в зв'язку з чим відносно ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення та винесено постанову про накладення адміністративного стягнення, а також винесено припис про усунення порушень земельного законодавства, прокурор просив розірвати достроково вказаний договір оренди землі та повернути спірну земельну ділянку в розпорядження держави, стягнути на користь прокуратури Миколаївської області судовий збір, сплачений за подачу позову.

Прокурор в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник Баштанської райдержадміністрації в судовому засіданні підтримав позовні вимоги прокурора та просив про задоволення позову.

Від Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області до суду надійшла заява про підтримання позову та розгляд справи за відсутності їх представника.

Відповідач та її представник в судовому засіданні позов не визнали.

Заперечення проти позову мотивовані тим, що орендована земельна ділянка використовується відповідачем за її цільовим призначенням як пасовище та не використовується як рілля, відповідач не розорювала земельну ділянку, а весною 2017 р. здійснила її злущування з метою докорінного поліпшення та засіяла земельну ділянку ячменем з підсівом багаторічних трав без мети вирощування сільськогосподарської продукції на пасовищах. Вважають, що такі дії відповідача не становлять істотних перешкод подальшому використанню земельної ділянки для пасовищ та сінокосіння.

Рішенням Баштанського районного суду Миколаївської області від 22 лютого 2018 р. позовні вимоги задоволені.

Розірвано договір оренди землі, укладений 13 липня 2011 р. між Баштанською районною державною адміністрацією та ОСОБА_1, за яким була передана в оренду земельна ділянка загальною площею 42,6047 гектарів пасовищ (кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_1), зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 01 вересня 2014 р. за №6848826.

Зобов'язано ОСОБА_1 повернути земельну ділянку площею 42,6147 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що розташована на території Баштанської міської ради Баштанського району Миколаївської області, у розпорядження держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь прокуратури Миколаївської області 4000 грн. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.

Рішення суд першої інстанції мотивовано тим, що наданими та дослідженими в суді доказами встановлено факт нецільового, в порушення умов укладеного договору оренди землі, використання відповідачем земельної ділянки, що є підставою для припинення права користування земельною ділянкою шляхом розірвання договору оренди землі.

ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та постановити нове, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована наступним.

На думку відповідача, суд помилково дійшов висновку про обґрунтованість позову, оскільки без повного та об'єктивного встановлення обставин справи, внаслідок невірної оцінки наданих сторонами доказів та порушення норм матеріального права прийшов до висновку, що відповідачем порушувались умови договору щодо заборони розорювання земельної ділянки для вирощування зернових культур, тому що нею проводились роботи з докорінного поліпшення переданої в оренду земельної ділянки шляхом злущування та засівання ячменем з підсівом багаторічних трав.

Від виконуючого обов'язки керівника Баштанської місцевої прокуратури Миколаївської області надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому висловлені заперечення щодо доводів апеляційної скарги, зокрема щодо недоведеності факту розорювання спірної земельної ділянки та вирощування на ній ячменю, їх спростування наявними у справі доказами.

Заслухавши доповідь судді, пояснення відповідача, її представника, прокурора, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із таких підстав.

Як встановив суд першої інстанції і таке підтверджується матеріалами справи, розпорядженням Баштанської районної державної адміністрації № 86-р від 23 лютого 2010 р. ОСОБА_3 надано дозвіл на виготовлення проекту по передачі в оренду терміном на 10 років земельної ділянки для сінокосіння та випасання худоби орієнтовною площею 45,0га, яка знаходиться за межами населеного пункту на території Баштанської міської ради Баштанського району Миколаївської області.

Розпорядженням Баштанської районної державної адміністрації № 330-р від 04 серпня 2010 р. затверджено проект землеустрою щодо відведення земель в оренду терміном на 49 років для сінокосіння та випасання худоби та передано земельну ділянку для цього площею 42,6047 га.

13 липня 2011 р. між Баштанською райдержадміністрацією (орендодавець) та відповідачем ОСОБА_1 (орендар) укладено договір оренди землі (далі - Договір), відповідно до умов якого відповідач отримала в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 42,6047 га пасовищ поліпшених, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1. Вказаний договір оренди є строковим та укладеним на 49 років.

Пунктом 2.5 Договору передбачено, що передані в оренду сільськогосподарські угіддя - поліпшені пасовища повинні використовуватися за своїм цільовим призначенням.

Відповідно до п. 5.1 Договору земельна ділянка передається в оренду орендарю для сінокосіння та випасання худоби.

Згідно з п. 5.2 Договору земельна ділянка повинна використовуватися орендарем виключно для сінокосіння, вирощування багаторічних трав, випасання худоби. Не допускається розорювання земельної ділянки для вирощування зернових та просапних сільськогосподарських культур.

Відповідно до п. 11.4 Договору орендар, серед іншого, зобов'язаний виконувати встановлені щодо земельної ділянки обмеження в обсязі, передбаченому законом та цим договором, використовувати земельну ділянку тільки за цільовим призначенням.

Згідно зі ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу положень ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

26 липня 2017 р. державним інспектором Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області ОСОБА_4 проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства, в результаті якої встановлено, що земельна ділянка площею 42,6047 га, яка знаходиться в користуванні відповідача на умовах оренди згідно договору оренди земельної ділянки від 13 липня 2011 р., оброблена сільськогосподарською технікою та засіяна зерновою культурою (ячменем), що свідчить про використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

В зв'язку з виявленими фактами відносно ОСОБА_1 було складено протокол від 26 липня 2017 р. про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 53 КУпАП, п. «г» ч. 1 ст. 211 ЗК України, винесено постанову про накладення адміністративного стягнення за вказане правопорушення у вигляді штрафу в розмірі 85 грн. та винесено припис про усунення порушень земельного законодавства.

Відповідачем зазначений припис та постанова про накладення на неї адміністративного стягнення у зв'язку із порушенням вимог законодавства (використання земельної ділянки не за цільовим призначенням) оскаржена не була, суму призначеного штрафу нею сплачено в повному обсязі.

Відносини найму (оренди) врегульовані главою 58 Цивільного кодексу України, зокрема ч. 2 ст. 759 ЦК України вказує, що законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Частиною 2 ст. 792 ЦК України визначено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Частиною 8 ст. 93 ЗК України передбачено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст. 13 Закону України «Про оренду землі»).

Згідно із положеннями ст. 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної

ділянки.

Відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 96 ЗК України землекористувачі зобов'язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки.

Статтею 35 Закону України «Про охорону земель» передбачено, що власники і землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок при здійсненні господарської діяльності зобов'язані: дотримуватися вимог земельного та природоохоронного законодавства України; забезпечувати використання земельних ділянок за цільовим призначенням та дотримуватися встановлених обмежень (обтяжень) на земельну ділянку.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 37 цього ж закону власники та землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок зобов'язані здійснювати заходи щодо охорони родючості ґрунтів, передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.

Використання земельних ділянок способами, що призводять до погіршення їх якості, забороняється.

На землях сільськогосподарського призначення може бути обмежена діяльність щодо: вирощування певних сільськогосподарських культур, застосування окремих технологій їх вирощування або проведення окремих агротехнічних операцій; розорювання сіножатей, пасовищ.

В силу ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оренду землі» орендодавець має право вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди.

Орендар земельної ділянки має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі (ч. 1 ст. 25 Закону України «Про оренду землі»).

Відповідно до ч. 2 ст. 25 Закону України «Про оренду землі» орендар земельної ділянки зобов'язаний виконувати встановлені щодо об'єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі.

Згідно із ст. 1 Закону України «Про землеустрій» цільове призначення земельної ділянки - це використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення (ст. 19 ЗК України).

Відповідно до п.п. 1.2, 1.4 Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 р. № 548, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01 листопада 2010 р. за № 1011/18306 (далі - Класифікація), код та цільове призначення земель застосовуються для забезпечення обліку земельних ділянок за видами цільового призначення у державному земельному кадастрі. КВЦПЗ визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, видом господарської діяльності, типами забудови, типами особливо цінних об'єктів.

Частиною 5 ст. 20 ЗК України передбачено, що види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33-37 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1-4 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва; б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об'єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства; ґ) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.

Як визначено ст. 34 ЗК України, громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища.

Системний аналіз положень вищевказаних норм дозволяє дійти висновку, що земельні ділянки, віднесені до однієї і тієї ж категорії, можуть використовуватися за різними видами цільового призначення, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, видом господарської діяльності тощо, та визначені у Класифікації.

Судом встановлено, що згідно умов п. 1.1, 2.5, 5.1, 5.2 Договору земельна ділянка передана відповідачу в оренду для сінокосіння та випасання худоби. Відповідно до п. 5.2 Договору земельна ділянка відноситься до категорії земель - землі сільськогосподарського призначення. Натомість умовами договору передбачено, що земельна ділянка використовується виключно як пасовище для сінокосіння, вирощування багаторічних трав, випасання худоби (п. 5.2 Договору). Як вказано вище, умовами договору оренди земельної ділянки орендарю прямо заборонено розорювати земельну ділянку для вирощування зернових та просапних сільськогосподарських культур (п. 5.2 Договору).

Як вбачається з витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, спірна земельна ділянка загальною площею 42,6147 га за категорією земель відноситься до земель сільськогосподарського призначення, вид використання - для сінокосіння і випасання худоби.

Отже, за приписами ч. 5 ст. 20, ст. 34 ЗК України земельна ділянка для сінокосіння і випасання худоби може використовуватися лише у межах вказаного виду використання, тобто відповідач зобов'язаний був використовувати земельну ділянку виключно як пасовище, тобто в межах виду користування, передбаченого умовами договору.

Натомість, як встановлено судом, спірна земельна ділянка використовувалася відповідачем як рілля (факт засіювання земельної ділянки ячменем у вказаному періоді не заперечується учасниками процесу), тобто без зміни категорії цільового призначення земельної ділянки, однак, з порушенням (зміною) виду її цільового використання в межах однієї категорії.

За таких обставин, відповідачем порушено умови п. 5.2 Договору, яким обумовлено використання земельної ділянки орендарем виключно як пасовища для вирощування багаторічних трав, випасання худоби та встановлено пряму заборону на її розорювання для вирощування зернових сільськогосподарських культур, а також умови п. 11.4 Договору, який кореспондується з приписами ст. 25 Закону України «Про оренду землі» та закріплює обов'язок орендаря земельної ділянки виконувати встановлені щодо об'єкта оренди обмеження в обсязі, передбаченому законом та договором.

При цьому факт розорювання земельної ділянки та засівання її зерновою культурою - ячменем підтверджується матеріалами проведеної державним інспектором Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області ОСОБА_4 26 липня 2017 р. перевірки дотримання вимог земельного законодавства та поясненнями ОСОБА_4 як свідка в суді.

Крім того, матеріали перевірки, а саме - акти перевірки, протокол про адміністративне правопорушення, припис про усунення порушень підписані ОСОБА_1 без зауважень та застережень, що свідчить про визнання викладених в документах фактів. Використання орендованої земельної ділянки для вирощування ячменю також не заперечувалось відповідачем в суді і підтверджується поясненнями в суді свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6

Підстави та умови розірвання договору регулюється наступними нормами законодавства.

Відповідно до ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Згідно з п. «ґ» ч.1 ст. 141, ст. 143 Земельного кодексу України підставою припинення права користування земельною ділянкою є використання земельної ділянки не за цільовим призначенням. Примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

Згідно із ч.ч. 3, 4 ст. 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Як передбачено ч. 1 ст. 32 Закону України «Про оренду землі», на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Таким чином, відповідачем порушено умови договору оренди (п. 5.2, 8.3, 11.4 Договору) щодо виду цільового використання земельної ділянки (сінокосіння та випасання худоби), яким передбачено обмеження використання відповідачем спірної земельної ділянки - не допускати розорювання цієї земельної ділянки для вирощування зернових та просапних культур.

Враховуючи положення умов п. 12.3, 12.4 договору оренди землі, в яких сторони узгодили, що підставою припинення договору є, зокрема, допущення відповідачем порушень, вказаних у п. 11.4 Договору, суд обґрунтовано дійшов висновку про наявність підстав для його розірвання.

Заперечуючи проти вимог прокурора, відповідач вказувала, що не здійснювала розорювання земельної ділянки, а проводила її злущування та засівала на вказаній земельній ділянці ячмінь з метою докорінного поліпшення ґрунтів. Ці ж аргументи на спростування висновків суду щодо доведеності позову викладені відповідачем в апеляційній скарзі.

Колегія суддів не погоджується з наведеними твердженнями, але погоджується з викладеними прокурором у відзиві доводами на їх спростування, виходячи з такого.

Як вже було зазначено, положеннями ст. 629 ЦК України передбачена обов'язковість договору для виконання сторонами, а тому сторони мають безумовно дотримуватись умов, визначених укладеним між ними договором до тих пір, доки такі умови відповідним чином не будуть змінені або відмінені сторонами.

Сторонами договору оренди землі визначено не тільки обов'язок орендаря використовувати орендовану земельну ділянку за цільовим призначенням, а й вид такого використання - виключно для сінокосіння, вирощування багаторічних трав, випасання худоби (п. 5.1, 5.2 договору).

Більше того, сторони договору в імперативній формі окреслили види сільськогосподарських робіт, які не можуть здійснюватися, та які культури за будь-яких обставин не можуть вирощуватися на орендованій земельній ділянці, - це роботи по розорюванню ділянки та вирощуванню зернових та просапних сільськогосподарських культур (п. 5.2 договору).

ОСОБА_1 не заперечувала факту вирощування на орендований земельній ділянці зернової культури - ячменю, що само по собі незалежно від мети таких дій свідчить про порушення умов договору щодо виду використання земельної ділянки, оскільки заборона щодо таких дій прямо вказана в договорі, є обов'язковою для сторін та не суперечить вимогам закону, серед іншого і ст. 37 Закону України «Про охорону земель», відповідно до якої на землях сільськогосподарського призначення може бути обмежена діяльність щодо вирощування певних сільськогосподарських культур.

Доводи відповідача про те, що нею здійснювалось злущування земельної ділянки та засівання на вказаній земельній ділянці ячменю для докорінного поліпшення ґрунтів не можуть вплинути на правильність висновків суду.

Так, відповідачем не надано доказів того, що передана в оренду земельна ділянка потребувала докорінного поліпшення ґрунтів, яке мало проводитись саме у такий спосіб, а також доказів погодження таких дій з орендодавцем та проведення саме злущування земельної ділянки суду не було надано. За такого вказані дії не можна вважати такими, що відповідають умовам договору.

Посилання в апеляційній скарзі на недоведеність позивачем виснаження та погіршення ґрунтів на орендований земельній ділянці не заслуговують на увагу, оскільки такі обставини не зазначались як підстава позовних вимог і предметом доказування не були.

Відповідно до ст. 34 Закону України «Про оренду землі» у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором.

За таких обставин, позовні вимоги про розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки в розпорядження держави суд також правильно вважав такими, що підлягають задоволенню.

З урахуванням викладеного колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду, яке ухвалено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 22 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Т.М. Базовкіна

Судді: Т.Б. Кушнірова

Н.О. Шаманська

__________

Повний текст постанови виготовлено 03 травня 2018 року