Рішення № 73734072, 24.04.2018, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2018 року Чернігів Справа № 825/2789/15-а

Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Скалозуба Ю.О., за участю секретаря Терехової Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу

за позовомОСОБА_1до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській областіпро за участю сторін від позивача від відповідача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсацію за невикористану відпустку, стягнення моральної шкоди ОСОБА_1 ОСОБА_2, довіреність від 25.09.2017 № 31-25-0.661-13423/2-17, ОСОБА_3, довіреність від 25.09.2017 № 31-25-0.661-13422/2-17У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому, з урахуванням остаточних змін до позовної заяви, які подані до судового засідання, згідно Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції чинній на час поновлення провадження у справі, просить:

- стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.07.2014 по 25.06.2015 у сумі 95641,36 грн та компенсацію за невикористану відпустку у сумі 14589,36 грн;

- стягнути моральну шкоду, заподіяну несвоєчасною виплатою заробітної плати під час проведення розрахунку при звільненні з роботи 16.07.2014 року в розмірі 50000 грн;

- допустити негайне виконання судового рішення в частині стягнення заробітної плати в сумі 95641,36 грн та 14589,36 грн компенсації за невикористану відпустку;

- прийняти окрему ухвалу про системні порушення чинного законодавства з боку посадових осіб відділу Держземагенства у Козелецькому районі Чернігівської області, Держгеокадастру України для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем не виконувались вимоги трудового законодавства, що призвело до порушення прав позивача в частині затримки розрахунку при звільненні та компенсації за невикористану відпустку.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.11.2016 провадження у справі було зупинено до набрання законної сили рішенням суду у справі № 825/840/15-а.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 27.03.2018 провадження у справі було поновлено та справа призначена до судового розгляду.

Позивач в судовому засіданні свої вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві та змінах до неї.

Представники відповідача проти позову заперечували, в його задоволенні просили відмовити в повному обсязі, посилаючись на обставини викладені у відзиві на позов.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.10.2016 у цій справі касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, скасовано судові рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13.10.2015, Київського апеляційного адміністративного суду від 11.112015 в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та компенсації за невикористану відпустку з направленням справи в цій частині для продовження розгляду до суду першої інстанції. В частині оскарження наказу про звільнення ОСОБА_1 та дій посадових осіб - рішення судів першої та апеляційної інстанції залишено без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Відповідно до наказу Держземагенства України від 16.07.2014 №321-кт/а «Про звільнення ОСОБА_1С.», останній був звільнений з посади начальника відділу Держземагенства у Козелецькому районі Чернігівської області у зв’язку із виходом на пенсію (а.с.67 т.1). Таким чином 16.07.2014 є останнім робочим днем позивача. За період роботи з 01.07.2014 по 16.07.2014 згідно табелю обліку робочого часу (за фактично відпрацьований час) позивачу було нараховано та виплачено заробітну плату за липень в сумі 754,26 грн. Згідно платіжного доручення № 110 від 18.07.2014 (а.с.171 т.1) платіж у сумі 754,26 грн проведено банком 22.07.2014. Головним управлінням було дотримано вимоги ст.116 КЗпП України та виплачено неоспорювану суму 754,26 грн.

Позивач не погодившись з розміром виплаченої йому заробітної плати за липень 2014 року звернувся до суду з позовом про визнання дій посадових осіб відділу Держземагенства у Козелецькому районі Чернігівської області протиправними та стягнення недоплаченої заробітної плати у сумі 116,14 грн (справа №825/840/15-а).

Положеннями ч.2 ст.117 КЗпП України визначено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Так, згідно рішення Київського апеляційного адміністративного суду від 04.06.2015 у справі №825/840/15-а стягнуто з відділу Держземагенства у Козелецькому районі Чернігівської області на користь позивача заробітну плату за відпрацьований час у розмірі 116,14 грн. Платіжним дорученням від 23.06.2015 року №120 кошти в сумі 116,14 грн були перераховані позивачу 25.06.2015 (а.с.171 т.1).

Відділом Держземагенства у Козелецькому районі Чернігівської області було подано касаційну скаргу та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.11.2016 постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 01.04.2015 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 04.06.2015, а також окрему ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.06.2015 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 19.09.2017 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення заробітної плати в сумі 116,14 грн – відмовлено. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2017 постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 19.09.2017 залишено без змін. Тобто рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19.09.2017 про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення заробітної плати у сумі 116,14 грн набрало законної сили.

Оскільки судовими рішеннями у справах №825/840/15-а та 825/2789/15-а (що набрали законної сили) не встановлено вини Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області у невиплаті позивачу 116,14 грн, а у стягненні заробітної плати в сумі 116,14 грн ОСОБА_1 відмовлено, отже немає правових підстав для застосування положень ч.2 ст.117 КЗпП України та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Слід також зазначити, що факт виплати Позивачу суми 116,14 грн не є доказом протиправних дій Головного управління, оскільки відповідно до положень частини 1 стаття 266 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАСУ, в редакції до 15.12.2017) поворот виконання постанови про присудження виплати заробітної плати чи іншого грошового утримання у відносинах публічної служби допускається, якщо скасована постанова була обґрунтована на повідомлених позивачем завідомо неправдивих відомостях або поданих ним підроблених документах.

Позивач, заявляючи вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні посилається на Закон України «Про індексацію грошових доходів населення», Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати», Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1427 від 20.12.1997.

В свою чергу, порядок обчислення середньої заробітної плати здійснюється на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» і не передбачає індексації середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Доводи Позивача про наявність у нього права на отримання компенсації за невикористану відпустку за період з 17.07.2014 по 25.06.2015 у сумі 14589,36 грн також не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, оскільки відповідно до наказу Держземагенства України від 16.07.2014 №321-кт/а «Про звільнення ОСОБА_1С.», останній був звільнений з посади начальника відділу Держземагенства у Козелецькому районі Чернігівської області у зв’язку із виходом на пенсію, тобто 16.07.2014 є днем звільнення позивача.

Звільнення в трудовому праві – припинення трудових відносин між працівником і роботодавцем. Тобто день звільнення — це останній день, коли працівник перебуває у трудових відносинах з роботодавцем.

Відповідно до положень ч.1 ст.2 Закону України «Про відпустки» право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).

Оскільки позивач у період з 17.07.2014 по 25.06.2015 не перебував у трудових відносинах з відділом Держземагенства у Козелецькому районі Чернігівської області, а отже у нього не виникло право на відпустку за цей період.

Відповідно до положень ст.24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 28.08.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.10.2014 з відділу Держземагенства у Козелецькому районі Чернігівської області стягнуто на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку за період з 13.11.2007 по 16.07.2014 у розмірі 40819,20 грн. (а.с. 86-89, 90-91 т.1).

Таким чином на користь позивача на підставі рішень судів, що набрали законної сили, стягнуто компенсацію за невикористану відпустку включно по день звільнення, а тому вимога про стягнення компенсації за період коли позивач не перебував у трудових відносинах з відділом Держземагенства у Козелецькому районі Чернігівської області не може бути задоволена судом.

Щодо вимоги про стягнення з Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області моральної шкоди у розмірі 50 000 грн, заподіяної несвоєчасною виплатою заробітної плати під час проведення розрахунку при звільненні з роботи, то вказана вимога не підлягає задоволенню, оскільки є похідною вимогою від попередніх.

Окрім цього слід зазначити, що відповідно до частини 1 статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.

Постановою Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995р. №4 (пункт 3) визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрату немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явиш, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами 4, 5 зазначеної Постанови встановлено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Проте, позивачем не надано доказів на підтвердження факту заподіяння моральної шкоди, моральних або фізичних страждань внаслідок протиправної поведінки саме Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, не зазначено, з яких міркувань виходив позивач визначаючи розмір шкоди та якими доказами цей розмір підтверджується.

Згідно ч. 1 ст. 249 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що винесення окремої ухвали є правом, а не обов’язком суду, а також умовою для прийняття такої ухвали є встановлення під час розгляду справи порушення закону.

Згідно з частиною першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що адміністративний позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 241-243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, передбачені статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення складено у повному обсязі 02.05.2018.

Суддя Ю. О. Скалозуб