Рішення № 73733468, 03.05.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/699/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2018 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Потоцької Н.В.

за участю секретаря Сердюк І.С.

сторін:

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача Небесняк В.Л.

третя особа ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадженні (у відкритому судовому засіданні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5 про зобов'язання Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради зняти з реєстрації місця проживання ОСОБА_6 та зобов'язання Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради протягом 10 календарних днів після дати зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_6 надати інформацію,-

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за позовом ОСОБА_1 до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5 в якому позивач просить:

- зобов'язати Департамент надання адміністративних послуг Одеської міської ради зняти з реєстрації місця проживання ОСОБА_6, (ІНФОРМАЦІЯ_1), громадянина республіки Таджикистан за адресою: АДРЕСА_1;

- зобов'язати Департамент надання адміністративних послуг Одеської міської ради протягом 10 календарних днів після дати зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_6 (ІНФОРМАЦІЯ_1) письмово повідомити дільницю № 3 КП ЖКС "Черьомушки" про зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_6 (ІНФОРМАЦІЯ_1), громадянина республіки Таджикистан за адресою: АДРЕСА_1).

Позовні вимоги обґрунтовані наступним:

Відповідно до довідки Форма - 1 (виписка з домової книги про склад сім'ї та реєстрацію) № 2489 від 06.11.2017 року, наданої дільницею № 3 КП ЖКС «Черьомушки», ОСОБА_1, є основним квартиронаймачем квартири АДРЕСА_2.

На підставі договору купівлі-продажу від 19.04.2010 року ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2.

З 13.07.2011, що підтверджується наданою довідкою Форма - 1, за вказаною адресою також зареєстрований - ОСОБА_6 (брат) ІНФОРМАЦІЯ_1 громадянин республіки Таджикистан. На момент проведення реєстрації місця проживання брата за адресою: АДРЕСА_3 він знаходився на території України на підставі посвідки на постійне проживання.

У зв'язку з тим, що на сьогодні ОСОБА_6, громадянин Таджикистану, протягом тривалого часу не проживає в квартирі № 57 за адресою: м. Одеса, вул. Генерала Петрова, будинок 70 та не сплачує комунальні платежі, позивач вважає за потрібне зняти його з реєстрації місця проживання за вказаною адресою.

Також вказує, що на сьогоднішній день, ОСОБА_6 знаходиться на території республіки Таджикистан та не має наміру повертатися в України, а відповідно і проживати за вказаною адресою.

Єдиним шляхом для врегулювання даної ситуації є звернення до суду з проханням зобов'язати відповідний орган - Департамент надання адміністративних послуг Одеської міської ради вчинити певну дію - зняти з реєстрації ОСОБА_6, який тривалий час не проживає на території України.

На думку позивача, наявні всі підстави для звернення до суду з проханням про врегулювання означених правовідносин, що виникли у зв'язку з тим, що брат- Балажонова П.А. не проживає на території України, однак після від'їзду залишився зареєстрованим в квартирі позивача.

Представник позивача в судовому засідання підтримав заявлені позовні вимоги з підстав, викладених в адміністративному позові та наданих в судовому засіданні поясненнях.

Відповідач проти позову заперечував. В обґрунтування заявленої правової позиції надав відзив за вхід. № 9481/18 від 04.04.2018 р., які обґрунтовані наступним.

Позивач звертався до Департаменту лише з заявою від 01.08.2017 року, зареєстрованою Департаментом за вхідним номером 167/01-02-15, яка у відповідності до Закону України «Про звернення громадян» була розглянута, та 31.10.2017 року ОСОБА_1 надано відповідь.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної

влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Повідомляємо, що адміністративна послуга зі зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється відповідно до Закону України «Про свободу пересування і вільний вибір місця проживання в Україні» та Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 р. № 207.

Норми Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця

проживання в Україні» є обов'язковими для всіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання особи на території України.

Згідно з п. 11 Правил орган реєстрації відмовляє в реєстрації/знятті з реєстрації місця проживання, якщо: особа не подала необхідних документів або інформації; у поданих документах містяться недостовірні відомості або подані документи є недійсними; звернулася особа, яка не досягла 14 років. Рішення про відмову в реєстрації/знятті з реєстрації місця проживання приймається в день звернення особи або її представника шляхом зазначення у заяві про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання підстав відмови. Зазначена заява повертається особі або її представнику.

Так, відповідно до ст. 7 Закону та п. 26 Правил, зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється, зокрема, на підставі:

- заяви особи або її представника за формою згідно з додатком 11 до Правил;

- рішення суду, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про зняття з реєстрації місця проживання особи, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою;

- квитанції про сплату адміністративного збору.

Таким чином, предметом оскарження не може бути рішення, дія чи бездіяльність щодо зняття з реєстрації місця проживання у зв'язку з відсутністю рішення Департаменту про відмову, та відсутністю спірних правовідносин між позивачем та відповідачем.

Що стосується обраного позивачем способу захисту своїх прав, необхідно зазначити наступне.

У позовній заяві ОСОБА_1, зазначає, що єдиним шляхом для врегулювання даної ситуації є звернення до суду з вимогою зобов'язати Департамент зняти з реєстрації місця проживання ОСОБА_6, з чим не можливо погодитись, у зв'язку з наступним.

Із копії договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 від 19.04.2010 р., зареєстрованому в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 09.04.2010 р. за № 768, доданої до адміністративно позову, вбачається, що ОСОБА_1 є власником зазначеного житлового приміщення, у зв'язку з чим зазначене житло належить до приватного житлового фонду.

Зі змісту адміністративного позову ОСОБА_1 також відомо, що його брат - громадянин Таджикистану ОСОБА_6, тривалий час не проживає у належній позивачу квартирі та взагалі на території України, чим перешкоджає позивачу в користуванні житлом, що знаходиться в його приватній власності, зокрема тим, що позивач вимушений сплачувати комуальні платежі із розрахунку на ще одну зареєстровану особу.

Відповідно до ч. 2 ст. 405 Цивільного кодексу України, член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Однак, зі змісту позовної заяви не виявляється можливим зробити висновок про конкретний строк, на протязі якого брат позивача не проживає за місцем реєстрації.

Разом з цим, ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно зі ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Керуючись ч. 1 ст. 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Крім того, ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Таким чином, фактично існує спір між позивачем та його братом, що виник з житлових правовідносин, а саме з того, що, на думку позивача, його брат втратив право на користування його житлом внаслідок тривалої відсутності.

Так, у ч. 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, зазначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до пункту 26 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ" від 01.03.2013 № 3, право власності на майно, на речове право на чуже майно, захист цих прав регулюються цивільним законодавством, тому такі спори з урахуванням вимог статті 15 ЦПК підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, якщо однією із сторін є фізична особа, незалежно від участі у них органу державної влади та/або органу місцевого самоврядування (суб'єкта владних повноважень).

Тож, вимога до Департаменту про зняття з реєстрації місця проживання може бути висунута після вирішення в порядку цивільного судочинства питання про позбавлення ОСОБА_6 права на користування квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5.

На підтвердження вищенаведеного, висновком Верховного суду України, зазначеним у постанові від 16.01.2012 р. № 6-57цс11, - «...зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою. Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.»

Таким чином, з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, керуючись вищезазначеними законодавчими нормами, позивач може звернутись до суду за захистом своїх прав в порядку цивільного судочинства, після чого звернутись до Департаменту та отримати адміністративну послугу зі зняття свого брата з реєстрації на підставі рішення суду.

Що стосується позовної вимоги щодо повідомлення КП ЖКС «Черьомушки» про зняття з реєстрації, то необхідно зазначити, що порядок дій органу реєстрації чітко передбачено пунктом 27 Правил.

Пунктом 30 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 р. № 207 передбачено, що орган реєстрації для потреб реєстрації місця проживання/перебування формує та веде Реєстр територіальної громади.

На сьогоднішній день Департамент продовжує формування Реєстру територіальної громади.

Для виконання зазначених повноважень, пунктом 2.5 рішення виконавчого комітету Одеської міської ради «Про комплексні заходи із забезпечення реалізації положень Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» в частині здійснення реєстрації фізичних осіб, які проживають або перебувають на території м. Одеси» від 27.10.2016 р. № 324, Департаменту доручено забезпечення приймання та сканування картотек з питань реєстрації фізичних осіб від житлово-експлуатаційних організацій, інших підприємств, установ та організацій, що забезпечували або забезпечують ведення відповідних картотек, а також картотек центрального органу виконавчої влади, що реалізував державну політику у сфері реєстрації фізичних осіб, наявних в його територіальних органах на території міста Одеси.

Разом з цим, на виконання п. 15 Правил реєстрації місця проживання, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 р. № 207, до створення реєстру територіальної громади картотеки з питань реєстрації осіб, які передані відповідному органу реєстрації, Державній міграційній службі України, житлово-експлуатаційними організаціями та іншими підприємствами, установами та організаціями, що забезпечували ведення картотек з питань реєстрації фізичних осіб, підтримуються в актуальному стані за карткою реєстрації особи та адресною карткою особи за відповідними формами згідно з додатками 4 та 5.

Таким чином передача відомостей з метою підтримання поквартирних картотек в актуальному стані до створення в м. Одесі Реєстру територіальної громади є нормативно врегульованою у зв'язку з чим, не має правових підстав для встановлення окремого строку та зобов'язання Департаменту вчиняти дії з передачі такої інформації.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав викладену у письмовому відзиві правову позицію повністю та просив відмовити в задоволенні адміністративного позову.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

На підставі договору купівлі-продажу від 19.04.2010 року, ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2.

Відповідно до довідки Форма - 1 (виписка з домової книги про склад сім'ї та реєстрацію) № 2489 від 06.11.2017 року, наданої дільницею № 3 КП ЖКС «Черьомушки», ОСОБА_1, є основним квартиронаймачем квартири АДРЕСА_2.

З 13.07.2011р. за вказаною адресою зареєстрований - ОСОБА_6 (брат) ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин республіки Таджикистан. На момент проведення реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1, він знаходився на території України на підставі посвідки на постійне проживання.

ВИСНОВКИ СУДУ

Правовою позицією Європейського суду з прав людини, відповідно до п.1 ст.8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, гарантовано кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Це покладає на Україну в особі її державних органів зобовязання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21.02.1990 р.). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24.11.1986 р.), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18.02.1999 р.).

На підставі ст. 150 Житлового кодексу УРСР, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Згідно з ст. 155 Житлового кодексу УРСР, жилі будинки (квартири), що є у приватній власності громадян, не може бути в них вилучено, власника не може бути позбавлено право користування жилим будинком (квартирою), крім випадків, установлених законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Відповідно до правових позицій, викладених у п. 34 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав", вбачається, що оскільки право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном, якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом (стаття 41 Конституції України, статті 316 - 319 ЦК), то власник на підставі статті 391 ЦК не може бути визнаний таким, що втратив право користування своїм майном, зокрема жилим приміщенням або виселений із нього, оскільки це не відповідає характеру спірних правовідносин, й такі вимоги регулюються, зокрема, статтями 71, 72, 109, 110, 116 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР). У зв'язку із цим, під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї.

Усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства, а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.

Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК УРСР, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Згідно з ч. 3 ст. 41, ч. 2 ст. 47 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

На підставі ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Таким чином, як вбачається із вказаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.

Крім того, відповідно до абз.3 п. 26 Постанови Кабітнету Міністрів України від 02.03.2016 року № 207, зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

В правових позиціях, які містяться в п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від.12.04.1985 року з наступними змінами "Про деякі питання,що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України", у справах про визнання наймача або членів його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням, необхідно з'ясувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Таким чином, обов'язковою умовою для визнання особи такою, що втратила право користування житлом, є її відсутність в житловому приміщенні протягом року без поважних причин.

В свою чергу, суд звертає увагу, що вирішення вказаного питання передує прийняттю рішення щодо зняття з реєстрації у встановлений законом спосіб.

Згідно ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (ч. 5, 6).

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Приписами ч.5 ст. 242 КАС України встановлено, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Зокрема, Верховний Суд у постанові від 21.03.2018 р. по справі № 820/6316/15 висловив правову позицію:

«Таким чином, як вбачається із вказаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.

З огляду на те, що Закон № 1382-IV є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, положення статті 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.».

Верховний Суд у постанові від 22.03.2018 р. по справі № 815/2309/17 висловив правову позицію:

«Таким чином, Суд робить висновок, що зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.

З огляду на те, що Закон № 1382 -VI є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, положення статті 7 цього Закону застосовуються до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну з таких вимог: про позбавлення права власності на житлове приміщення; про позбавлення права користування житловим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.».

В пункті 42 рішення "Бендерський проти України" від 15.11.2007 р. Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.

Відповідно до прецедентного права Суду, рішення судів і трибуналів повинні бути належним чином мотивовані. Ступінь цього обов'язку може варіюватися залежно від характеру рішення, що повинно бути визначено у світлі конкретних обставин справи (справа "Гарсія Руїз проти Іспанії" § 26).

Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (рішення "Артіко проти Італії" від 13.05.1980р.). Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом ("Дюлоранс проти Франції", п. 34553/97, п. 33, від 21.03.2000р.; "Донадзе проти Грузії", n 74644/01, пп. 32 від 07.03.2006р.).

З огляду на наведену практику ЄСПЛ, вмотивовувати - наводити аргументи, докази, які пояснюють, виправдовують певні дії, вчинки тощо або доводять їх необхідність. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його прийняття.

Згідно зі ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Керуючись ст. ст. 2,6, 139, 242, 246, 250, 251, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Пунктом 15.5 розділу VII "Перехідні положення" КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_2, виданий Суворовським РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області 16.10.2009 р., адреса: АДРЕСА_1, телефон: НОМЕР_1)

Департамент надання адміністративних послуг Одеської міської ради (65091, м. Одеса, вул. Косовська, 2-д, телефон: 720 70 21, 705 55 55, електронна пошта: admin.center3@omr.odessa.ua)

Суддя Потоцька Н.В.

.