Рішення № 73732474, 16.04.2018, Тростянецький районний суд Вінницької області

Справа № 147/1228/17

Провадження № 2/147/82/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.04.2018 року Тростянецький районний суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Волошина І.А.,

за участі секретаря Чудак Г.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт Тростянець цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Вінницькій області, ОСОБА_3 районної державної адміністрації, про визнання права на земельну частку(пай),

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_4 звернулась до суду, в редакції позовних вимог від 23.02.2018 року, з позовом до ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Вінницькій області, ОСОБА_3 районної державної адміністрації, про визнання права на земельну частку(пай).

Свої позовні вимоги мотивує тим, що 10.12.1996 року померла ОСОБА_5. На день смерті якої залишилось спадкове майно, яке складається з права на земельну ділянку розміром 2.08 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості), яка розташована на території Цибулівської сільської ради Тростянецького району Вінницької області, що підтверджується Сертифікатом на право на земельну ділянку серії ВН №0449525, виданим ОСОБА_3 РДА Вінницької області 29 лютого 2000 року та зареєстрованим 09 березня 2000 року у книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку(пай) за №525.

Спадкоємцем до майна померлої на підставі ст.1223 ЦК України за заповітом є позивач - її дочка ОСОБА_1. Інших спадкоємців немає.

Позивачка своєчасно прийняла спадщину після смерті спадкодавця ОСОБА_5 і 04.08.2017 року в ОСОБА_3 державній нотаріальній конторі отримала свідоцтво про право на спадщину по заповіту на спадкове майно - право на земельну частку (свідоцтво серії НМО №084559), спадкова справа №286 за 2017 рік, свідоцтво зареєстроване в реєстрі за №1321.

21.09.2017 року вона звернулась до ФОП ОСОБА_6 із заявою про виготовлення технічної документації із землеустрою та визначення меж цієї земельної ділянки в натурі (на місцевості).

05.10.2017 року отримала відповідь, із якої стало відомо про те, що згідно акту розподілу земельних ділянок колишньої агрофірми «Промінь» села Цибулівка від 15 грудня 2005 року громадянка ОСОБА_5 - спадкодавець, була включена в списки під порядковим номером 507, одночасно вона була і в списках померлих (список підписаний сільським головою) під порядковим номером 144.

Разом з тим як в основному списку (додаток №1), так і в списку померлих (список №2) до розпорядження голови ОСОБА_3 РДА від 15.03.2006 року №78 прізвище ОСОБА_5 відсутнє, а це означає, що земельну ділянку для отримання нею державного акту на право власності на землю в проекті організації території земельних ділянок (паїв) агрофірми «Промінь» с.Цибулівка не було запроектовано.

Враховуючи вищевикладене, позивачу було відмовлено у виготовленні технічної документації із землеустрою.

27.07.2017 року вона звернулась до Цибулівської сільської Ради Тростянецького району Вінницької області з заявою про виділення земельної ділянки (паю) в натурі (на місцевості) із земель запасу, поскільки позивач отримала по спадщині право на земельну частку(пай) після смерті ОСОБА_5.

Однак, 18.08.2017 року позивач отримала відповідь із Цибулівської сільської ради про те, що дійсно, померлій ОСОБА_5 було видано 29.02.2000 року сертифікат ВН №0449525, який зареєстрований в Книзі реєстрації сертифікатів за №525, але номер земельної ділянки відсутній, ділянка не наділена. На території Цибулівської сільської ради в межах населеного пункту вільних земельних ділянок немає. За межами населеного пункту розпорядником земель є Головне управління держгеокадастру у Вінницькій області.

27.09.2017 року позивач звернулась до ОСОБА_3 районної державної адміністрації з заявою про те, щоб було прийняте рішення про виправлення помилки і просила виділити земельну ділянку в натурі (на місцевості), із земель запасу чи резерву, як власнику сертифікату.

31.10.2017 року вона отримала відповідь про те, що в схемі розподілу земельних ділянок відповідно до акту розподілу земельних часток(паїв) між власниками сертифікатів, відсутній (не зареєстрований) номер земельної ділянки ОСОБА_5, тобто згідно схеми розподілу земельна ділянка ОСОБА_5 не резервувалась.

27 вересня 2017 року позивач звернулась до ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Вінницькій області із заявою про те, щоб їй своїм розпорядженням виділили в натурі (на місцевості) земельну ділянку та дали згоду на виготовлення технічної документації із землеустрою.

02.11.2017 року отримала відповідь із ОСОБА_2 управління Держгеокадастру про те, що порушене питання не відноситься до повноважень ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Вінницькій області, поскільки ч.І ст.5 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» встановлено, що сільські, селищні, міські Ради та районні державні адміністрації в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) в натурі (на місцевості) розглядають заяви власників земельних ділянок і видачі документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку.

Вважає, що відповідачі не використали свої повноваження щодо виділення позивачу земельної ділянки в натурі (на місцевості), а тому вона змушена звернутись до суду для захисту своїх порушених прав.

Відповідно до довідки №68 від 18.08.2017 року Цибулівської сільської ради на території громади є в наявності землі запасу, які знаходяться в оренді СТОВ «Агрофірма Кряж агро-1» .

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з’явилась, однак надала суду заяву, в якій просила розглянути справу в її відсутності, позовні вимоги підтримує та просить задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Вінницькій області в судове засідання не з’явились, хоча належним чином були повідомлені, причина неявки суду невідома, клопотань про відкладення розгляду справи не надходило.

Представник відповідача ОСОБА_3 РДА в судове засідання не з’явився, однак надали суду заяву, в якій позовні вимоги підтримують, заперечень не мають, просили розглянути справу в їх відсутності.

Беручи до уваги те, що особи, які беруть участь у справі, використали надане їм ч.3 ст.211 ЦПК України, право заявляти клопотання про розгляд справи за їх відсутності, відтак суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи, тому проводить його в даному судовому засіданні за відсутності таких осіб, не здійснюючи фіксування процесу технічними засобами, що узгоджується з приписами ст.247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення.

Відповідно до ч.І ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно із ч. 3 ст. 12 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 81-83 ЦПК.

Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом

Судом встановлено, що 10.12.1996 року померла ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії І-АМ №368766 від 20.01.2017 року(а.с.8).

Після її смерті відкрилась спадщина на належне їй майно, зокрема також право на земельну частку(пай), посвідчену сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії ВН №0449525 від 29.02.2000 року площею 2,08 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі(на місцевості).

Спадкоємцем до її майна являється позивач ОСОБА_1, яка вчасно прийняла спадщину та оформила її на себе, отримавши у державного нотаріуса Свідоцтво про право на спадищну за заповітом на вказану земельну частку(пай)(а.с.7).

Статтею 1218 ЦК України встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, які належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до норм ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини та згідно із ч. 3 ст. 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Статтею 1297 ЦК України встановлено обов'язок спадкоємця звернутися за свідоцтвом про право на спадщину на нерухоме майно. Проте нормами цієї статті, так само як й іншими нормами цивільного права, не визначено правових наслідків недотримання такого обов'язку у виді втрати права на спадщину.

Відповідно до статті 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом.

Отримавши свідоцтво про право на спадищну після смерті ОСОБА_5, в подальшому звернувшись до ФОП ОСОБА_6 з заявою про виготовлення технічної документації із землеустрою на земельну ділянку та визначення меж в натурі(на місцевості) 05.10.2017 року за №5 ОСОБА_1 отримала відповідь, з якої вбачається, що згідно акту розподілу земельних ділянок колишньої агрофірми «Промінь» с.Цибулівка від 15.12.2005 року гр.ОСОБА_5 була включена до списків під порядковим №507, одночасно вона була і в списках померлих під порядковим №144. Разом з тим як в основному списку(додаток 1), так і в списку померлих (додаток 2) до Розпорядження голови РДА від 15.03.2006 року №78 прізвище ОСОБА_5 відсутнє, а тому земельна ділянка не запроектована, а отже виготовити технічну документацію неможливо.(а.с.10).

Судом встановлено, що дійсно в Акті розподілу земельних часток(паїв) між власниками земельних сертифікатів по Цибулівській сільській раді Тростянецького району Вінницької області від 15.12.2005 року під порядковим №507 наявний запис власника земельної частки(паю) ОСОБА_5(а.с.11,12), також наявний запис під №525 і в списках пенсіонерів АФ «Промінь» (а.с.13).

Однак в списку померлих громадян власників земельних часток (паїв) по СТОВ «АФ Кряж-Агро-1» с.Цибулівка до розпорядження голови ОСОБА_3 РДА від 15.03.2006 року №78 прізвище ОСОБА_5 відсутнє(а.с.14).

Відповіддю Відділу у ОСОБА_3 районі ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Вінницькій області №29-418/0-0,36-451/147-17 від 02.10.2017 року також підтверджено, що ОСОБА_5 була включена до списку, який додавався до Державного акта на право колективної власності на землю колишнього КСП «Промінь» с.Цибулівка, отримала право на земельну частку(пай) на підставі сертифіката ВН №0449525, зареєстрованого 09.03.2000 року №525. Однак відповідно до додатку 2 до Розпорядження Голови ОСОБА_3 РДА від 15.03.2006 року №78 гр.ОСОБА_5 відсутня в загальному списку-додатку, тому земельна ділянка не резервувалась.(а.с.15).

Згідно з ч. 3ст. 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до вимог п.1 ч.2 ст.16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Згідно із вимогами ч.1 ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

За положеннями ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання права власності, якщо це право не визнається іншою особою, а також втрати ним документа, який посвідчує право власності.

Згідно ст.1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» від 05 червня 2003 року №899-IV, право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено в судовому порядку. Відповідно до ст.2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» від 05 червня 2003 року №899-IV, документом, що посвідчує право на земельну частку (пай) також є рішення суду про визнання права на земельну частку (пай). Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», невнесення до списку осіб, які мають право на земельну частку - пай особи, яка є членом КСП не може позбавити її права на земельну частку (пай). При неможливості надати такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання відповідно до п. 7 Указу Президента України від 08 серпня 1995 р. «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» має бути надана із земель запасу.

Відповідно до п. 3 Порядку організації робіт та методики розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2004 року № 122, у разі виявлення після розробки проекту факту невключення одного чи кількох громадян, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку, спадкоємців права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом, інших громадян та юридичних осіб України, які відповідно до законодавства набули право на земельну частку (пай), до списку власників земельних часток (паїв), на підставі якого був складений проект, сільська, селищна, міська рада чи райдержадміністрація може прийняти рішення (розпорядження) про: коригування проекту землевпорядною організацією з метою забезпечення громадян необхідною кількістю земельних ділянок (на підставі відповідного договору); надання зазначеним громадянам земельних ділянок із земель запасу чи резервного фонду у розмірі відповідної земельної частки (паю). У разі неприйняття сільською, селищною, міською радою чи райдержадміністрацією рішення (розпорядження) щодо коригування проекту або надання таких ділянок із земель запасу чи резервного фонду питання вирішується у судовому порядку.

Згідно п. 17 Розділу Х Перехідних положень ЗК України сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Закон України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» визначає організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками.

Статтею 3 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» передбачено, що підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації. Особи, власники сертифікатів на право на земельну частку (пай), які виявили бажання одержати належну їм земельну частку (пай) в натурі (на місцевості), подають до відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації заяву про виділення їм земельної частки (паю) в натурі (на місцевості). Земельна частка (пай) виділяється її власнику в натурі (на місцевості), як правило, однією земельною ділянкою. За бажанням власника земельної частки (паю) йому можуть бути виділені в натурі (на місцевості) дві земельні ділянки з різним складом сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сінокоси або пасовища).

Відповідно до ч. 4 ст. 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно п. 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року N 15, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Відповідно до п. 13 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 29 вересня 2016 року N 333, головне управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України.

Таким чином органом, що вирішує питання передачі у власність або у користування земельних ділянок сільськогосподарського призначення є Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Повноваження з передачі у власність або у користування земельних ділянок сільськогосподарського призначення центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин реалізовує, починаючи з 1 січня 2013 року.

За змістом ст. 5 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості): розглядають заяви власників земельних часток (паїв) щодо виділення їм в натурі (на місцевості) земельних ділянок і видачі документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку; приймають рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості). Сільські, селищні, міські ради приймають рішення щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) у межах населених пунктів, а районні державні адміністрації - за межами населених пунктів.

Отже, оскільки районні державні адміністрації з 1 січня 2013 року не мають повноважень приймати рішення щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) - за межами населених пунктів, враховуючи, що такі повноваження передано до ОСОБА_2 управлінь Держгеокадастру в областях, відповідно саме ці органи повинні вчиняти відповідні дії згідно Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», зокрема, що стосуються виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) за межами населених пунктів.

У п. 3 Порядку організації робіт та методики розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 лютого 2004 року N 122, передбачено, що у разі виявлення після розробки проекту факту невключення одного чи кількох громадян, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку, спадкоємців права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом, інших громадян та юридичних осіб України, які відповідно до законодавства набули право на земельну частку (пай), до списку власників земельних часток (паїв), на підставі якого був складений проект, сільська, селищна, міська рада чи райдержадміністрація може прийняти рішення (розпорядження) про, зокрема, надання зазначеним громадянам земельних ділянок із земель запасу чи резервного фонду у розмірі відповідної земельної частки (паю).

Разом з тим громадянам земельні ділянки в натурі (на місцевості) можуть виділятися із земель запасу чи резервного фонду в розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, але за рахунок земель резервного фонду саме колишнього колективного сільськогосподарського підприємства.

Позивач зверталась з відповідним лисом про виділення їй земельної ділянки до ОСОБА_3 РДА, (а.с.16) на що отримала беззмістовну відповідь, що ОСОБА_5 не ключена до списку №2 до розпорядження від 15.03.2006 року №78(а.с.17), також зверталась з відповідним лисом до ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Вінницькій області(а.с.20), однак отримала відповідь, що дане питання не відноситься до повноважень ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Вінницькій області(а.с.21).

Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року N 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» передбачено, що при неможливості надати такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання відповідно до пункту 7 Указу Президента України від 8 серпня 1995 року N 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність. Позови громадян, пов'язані з паюванням земель (зокрема, про визнання права на земельну частку (пай), її розмір, незаконність відмови у видачі сертифіката, виділення паю в натурі), можуть бути предметом розгляду судів. Відповідачами в таких справах є, зокрема орган, що має вирішувати питання про виділення земельної частки (паю) в натурі.

Довідкою №68 від 18.08.2017 року, виданою виконкомом Цибулівської сільської ради Тростянецького району Вінницької області встановлено, що на території Цибулівської сільської ради є в наявності землі запасу, однак вони перебувають в оренді СТОВ «АФ Кряж-Агро-1» с.Цибулівка(а.с.24).

Отже, оскільки на території Цибулівської сільської ради Тростянецького району Вінницької області можливо надання ОСОБА_1, як спадкоємцю після смерті ОСОБА_5, земельної ділянки у власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок земель запасу за межами населеного пункту, цими землями розпоряджається Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, відповідно саме цей орган має вирішувати питання, зокрема про виділення паю в натурі, а отже вибраний позивачем спосіб захисту порушеного права, а саме у виді надання права на земельну часту(пай)є обґрунтованим та таким, що підлягає до задоволення.

За змістом ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Слід також зазначити, що рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Кривенький проти України" (заява N 43768/07), яке 16 травня 2017 року набуло статусу остаточного визнано порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у зв'язку з позбавленням заявника права на земельну ділянку без надання будь-якої компенсації або іншого відповідного відшкодування.

З огляду на вищезазначене, позов ОСОБА_1 є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 16 ЦК України, ст. 122, 152, пунктами 16, 17 Розділу Х Перехідних положень ЗК України, ст. ст. 3, 5 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», Порядком організації робіт та методики розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 лютого 2004 року N 122, ст. ст. 12, 13, 81,247, 259, 263-265, 268, суд,

ВИРІШИВ:

Задовольнити позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Вінницькій області, ОСОБА_3 районної державної адміністрації, про визнання права на земельну частку(пай).

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, як спадкоємцем по заповіту після смерті ОСОБА_5, померлої 10.12.1996 року, право на земельну частку(пай) із визначенням меж земельної ділянки в натурі(на місцевості) з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель резервного фонду або із земель запасу на території Цибулівської сільської ради Тростянецького району Вінницької області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до апеляційного суду Вінницької області. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складений 17.04.2018 року.

Суддя