Рішення № 73731119, 03.05.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 травня 2018 р. Справа№805/1825/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Стойка В.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

14 березня 2018 року адвокат Культе Данило Вікторович, діючий в інтересах ОСОБА_1, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України Донецької області, у якій просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України Донецької області, яка полягає у невиплаті, починаючи з серпня 2016 року пенсії та інших виплат що належать до компетенції Пенсійного Фонду України, - інваліду ІІ групи, прирівняному за статусом до особи з інвалідністю внаслідок війни, віднесеному до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1);

- зобов'язати відповідача поновити виплату пенсії та всіх інших невиплачених платежів, здійснення яких належить до компетенції Пенсійного фонду України, - інваліду ІІ групи, прирівняному за статусом до особи з інвалідністю внаслідок війни, віднесеному до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи з моменту невиплати останньої невиплаченої суми, яка повинна була виплачуватися ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1) та виплатити негайно після проголошення судового рішення у повному обсязі заборгованість, що склалася, із урахуванням компенсації за несвоєчасну виплату;

- встановити судовий контроль за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання відповідача подати у двотижневий строк з моменту набрання рішенням законної сили звіт про виконання рішення суду.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що позивач полковник МВС у відставці, є непрацездатною особою, якій безстроково встановлено ІІ групу інвалідності, пов'язану із участю в ліквідації на ЧАЕС, віднесений до першої категорії осіб постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, прирівняної за статусом до особи з інвалідністю внаслідок війни, пенсію якому призначено, нараховувалося та виплачувалося за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб». Взятий на облік, як внутрішньо переміщена особа.

Позивач вказує, що з серпня 2016 року відповідач припинив виплату належної пенсії із посиланням на скасування Комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування від 28.11.2016 №01-05/192 дію довідки внутрішньо переміщеної особи.

Позивач вважає, що посилання на рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 «Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» не є посиланням на норми закону, оскільки постанова Кабінету Міністрів України є підзаконним нормативно-правовим актом, у зв'язку з чим при вирішенні спірних правовідносин слід керуватися правовим актом, який має вищу юридичну силу.

Позивач зауважив, що Держава, відповідно до конституційних принципів, зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії незалежно від місця проживання такої особи, зміна пенсіонером місця проживання не може бути підставною для позбавлення його конституційного права на отримання соціального захисту, а саме, отримання пенсії.

Вважає, що внаслідок незаконних дій Відповідача йому незаконно було припинено виплату пенсії з серпня 2016 року, за захистом своїх прав звернувся з даним позовом до суду.

Відповідач позовні вимоги не визнав.

Надав письмовий відзив на адміністративний позов, в якому відповідач просив відмовити у задоволені позовних вимог. В обґрунтування незгоди з позовними вимогами зазначив, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк. Позивач вважає, що його право порушено з 1 січня 2016 року, однак з позовом до суду звернувся лише 26 лютого 2018 року.

Відповідач зазначив, що ОСОБА_1, має статус тимчасово переміщеної особи, виплата пенсії яким здійснюється в порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України (п. 2 ст. 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»). Необхідними умовами для поновлення виплати пенсії є фактичне перебування на території підконтрольній Україні та виконання вимог передбачених Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».

Крім того зазначив, що довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії повинні бути отримані з дотриманням Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Ці довідки повинні бути чинними. Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», передбачено чіткий порядок перерахунку та виплати пенсії відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 №988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції». Виплата перерахованих пенсій особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ проводиться з 1 січня 2018 року.

6 квітня 2018 року представник позивача надав відповідь на відзив відповідача в якому стосовно строку звернення до суду зазначив, що Кодекс адміністративного судочинства України є загальним законом, яким врегульовані строки звернення до адміністративного суду за захистом прав. Натомість спеціальним законом, яким врегульовано правовідносини щодо пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та строки перерахунку пенсій є Закон № 2262-ХІІ. Згідно з частиною третьою статті 51 Закону України № 2262-ХІІ (у редакції Закону України від 15 липня 2015 року № 614, який набрав чинності 1 січня 2016 року) перерахунок пенсій у зв'язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв'язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів Пенсійного фонду України та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 19 березня 2018 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 29 березня 2018 року. Разом з тим, ухвалою витребувано у відповідача: матеріали пенсійної справи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) в тому числі роздруківки з електронної справи; розрахунок сум невиплаченої пенсії та всіх інших невиплачених платежів, здійснення яких віднесено до компетенції Пенсійного фонду України, починаючи з моменту невиплати останньої невиплаченої суми, що належать до виплати інваліду ІІ групи, прирівняному за статусом до особи з інвалідністю внаслідок війни, віднесеному до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи ОСОБА_1 з нарахуванням компенсації втрати частини доходів внаслідок несвоєчасної виплати.

Ухвалою суду від 29 березня 2018 року відкладено судове засідання на 25 квітня 2018 року за клопотанням представника відповідача.

25 квітня 2018 року позивач та його представник до суду з'явилися, через відділ документообігу та архівної роботи суду надали клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідач, явку свого представника не забезпечив, про дату, час та місце засідання повідомлений належним чином.

Відповідно до частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно частини 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Приписами частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи без участі сторін в порядку письмового провадження.

Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив на нього, суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є інвалідом 2 групи, віднесений до першої категорії осіб постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області, що сторонами не оспорюється.

Відповідно до довідки від 9 вересня 2016 року № НОМЕР_2 позивача взято на облік як особу, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції. Фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_1.

З листа відповідача від 1 березня 2018 року встановлено, що позивачеві відмовлено в призначенні (відновлені) виплати пенсії з підстав скасування довідки Комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування від 2.11.2016 №01-05/192 (а.с. 19).

Разом з тим, доказів на підтвердження скасування довідки внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 суду не надано.

Крім того, у зв'язку зі зміною місця перебування ОСОБА_1 24.04.2018 отримав нову довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи НОМЕР_3. Фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2.

Представник позивача 20 лютого 2018 року звертався до відповідача із заявою про надання виписки з пенсійної справи, детального розрахунку суми невиплаченої пенсії та підстав припинення таких виплат (а.с. 18).

Крім того, ухвалою суду від 19 березня 2018 року витребувано у відповідача: матеріали пенсійної справи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) в тому числі роздруківки з електронної справи; розрахунок сум невиплаченої пенсії та всіх інших невиплачених платежів, здійснення яких віднесено до компетенції Пенсійного фонду України, починаючи з моменту невиплати останньої невиплаченої суми, що належать до виплати інваліду ІІ групи, прирівняному за статусом до особи з інвалідністю внаслідок війни, віднесеному до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи ОСОБА_1 з нарахуванням компенсації втрати частини доходів внаслідок несвоєчасної виплати.

Зазначені документи суду не надані.

З огляду на зазначене, суд вирішує спір за наявними матеріалами справи.

Спірним питанням цієї справи є правомірність дій відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачу з серпня 2016 року.

Вирішуючи спірні правовідносини суд виходив з наступного.

Право на соціальний захист, а саме на отримання пенсії гарантовано Конституцією України та чинними нормативно-правовими актами України.

Положеннями статті 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом.

Частиною першою статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено підстави припинення виплати пенсії та визначено, що виплата пенсії припиняється або за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду, або за рішенням суду.

Згідно статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями статті 64 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Суд звертає увагу, що воєнний та надзвичайний стан в Україні не запроваджено.

Відповідно до части другої статті 14 Закону України від 20.03.2003 «Про боротьбу з тероризмом» у районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасово обмеження прав і свобод громадян.

Статтею 1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» встановлено, що територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014 р. № 405/2014.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 № 1275-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, до якого включено м. Макіївка.

Статтею 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки.

Слід зазначити, що Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» та будь-яким іншим Законом України не встановлено обмежень права на отримання пенсійних виплат осіб, які проживають на території, яка не контролюється органами державної влади.

Положеннями статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» передбачено, що для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Преамбулою та положеннями частини першої статті 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 за № 1058-IV передбачено, що призначення, перерахунок і виплата пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, регулюються зазначеним Законом. За рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.

Згідно частини першої статті 47 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 за № 1058-IV, пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі, за зазначеним в заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Підстави припинення та поновлення виплати пенсії передбачені у статті 49 цього Закону. Зокрема, частиною першою цієї статті визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Частиною другою статті 49 цього Закону передбачено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Системний аналіз наведених нормативно-правових актів дає підстави зробити висновок про те, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав визначених Законом № 1058.

З огляду на наведене, суд вказує на те, що відповідачем рішення про припинення виплати пенсії позивачу з серпня 2016 року не приймалось. За таких обставин у позивача відсутні підстави звертатися до управління з заявою про поновлення виплати пенсії.

Суд вважає за необхідне відмітити, що припинення виплати пенсії на підставі положень постанов Кабінету Міністрів України, без вирішення цього питання шляхом прийняття відповідного рішення, не входить до вказаного вище переліку випадків, відповідно до яких, припиняється виплата пенсії, а тому не може бути підставою для її припинення, оскільки право соціального захисту, у тому числі пенсійне забезпечення, гарантовано кожному громадянину України.

Аналізуючи фактичні обставини справи суд зазначає, що виплата пенсії позивачу була зупинена в серпні 2016 року, разом з тим, як вбачається з листа відповідача, Рішення про скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи прийняте лише 16 листопада 2016 року, тобто після зупинення виплат пенсії (а.с. 19).

Суд звертає увагу, що рішення про припинення виплати пенсії позивачу не приймалось. За таких обставин у позивача відсутні підстави звертатися до управління з заявою про поновлення виплати пенсії.

Суд вважає, що Рішення комісії про скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи не є нормативно - правовим актом вищої юридичної сили, яким встановлено обов'язок органів Пенсійного фонду України припинити виплату пенсій через те, що позивач відсутній понад 60 днів за місцем проживання, тобто за зазначеною у довідці внутрішньо переміщеної особи адресою позивач не проживає, а отже не є належною підставою для припинення пенсійних виплат в розумінні статті 49 Закону № 1058.

Суд звертає увагу, що постанова КМУ № 509 від 01.10.2014 року "Про облік внутрішньо переміщених осіб", постанова КМУ № 595 від 07.11.2014 року "Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам, організаціям Донецької та Луганської областей", постанова КМУ № 509 від 01.10.2014 року "Про тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ", постанова КМУ № 365 від 08.06.2016 року "Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", постанова КМУ від 18.02.2016 року № 136 "Порядок здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації…" не є законами, а тому зазначені підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Право приймати закони, вносити до них зміни належить виключно Верховній Раді України і не може передаватися іншим органам чи посадовим особам. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі: Конституції України і повинні відповідати їй.

Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних, а тому не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Право на обмеження конституційних прав громадян Кабінету Міністрів України Верховною Радою України не надано.

Припинення виплати пенсії на підставі положень постанов Кабінету Міністрів України без вирішення цього питання шляхом прийняття відповідного рішення не входить до вказаного вище переліку випадків, відповідно до яких припиняється виплата пенсії, а тому не може бути підставою для її припинення, оскільки право соціального захисту, у тому числі пенсійне забезпечення, гарантовано кожному громадянину Конституцією України.

Суд не приймає, посилання відповідача на необхідність дотримання Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», оскільки спірним питанням цієї справи є правомірність дій відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачу з серпня 2016 року, як тимчасово переміщеній особі.

Оцінюючи спірні правовідносини, суд звертається до положень Конституції України, за якими, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи, створює для нього, на відміну від інших громадян України, певні перешкоди в отриманні його пенсії, яка призначена у зв'язку з інвалідністю, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених Законами щодо пенсійного забезпечення.

За приписами положень статті 1 Конвенції, Статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Суд застосовує при розгляді справи практику Європейського Суду з прав людини як джерело права відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року № 3477-IV.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Суд враховує, що суми невиплаченої пенсії є власністю позивача, на які не розповсюджуються строки звернення до суду. Виплата пенсії припинена в зв'язку з проведенням антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей. Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України прийнято низку законів та нормативно-правових актів, які спрямовані на відновлення виплат пенсій громадянам з моменту їх припинення без обмеження строком, виплата яких була зупинена в зв'язку з неможливістю проведення виплат на тимчасово неконтрольованій території.

З урахуванням викладеного, суд вважає позов в частині визнання дій протиправними та зобов'язання поновити виплату пенсії з серпня 2016 року є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Що стосується позовних вимог позивача про визнання дій протиправними та зобов'язання виплатити інші виплати, що належать до компетенції Пенсійного Фонду України суд зазначає, що оскільки позивач необгрунтував позовну вимогу в цій частині, не надав жодного доказу, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Стосовно вимоги про виконання судового рішення негайно після проголошення судового рішення, то необхідно зазначити наступне.

Частиною другою статті 372 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Приписами частини 1 стаття 371 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов'язковості і підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні.

Отже аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов'язок відповідача добровільно і негайно виконати рішення суду про присудження виплатити пенсію і цей обов'язок полягає у тому, що у відповідача обов'язок виплатити пенсію у межах стягнення за один місяць виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку що вимога про негайне виконання судового рішення підлягає частковому задоволенню, а саме: у межах стягнення за один місяць.

Стосовно позовних вимог у частині зобов'язання виплатити компенсацію за несвоєчасну виплату, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 46. Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне зобов'язання», нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії.

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати передбачено, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001р. № 159 (далі - Порядок), для реалізації згаданого Закону.

Згідно ст. 1 Закону № 2050-ІІІ, підприємства, установи та організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до статті 2 вказаного Закону, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Пунктом 3 Порядку передбачено, що компенсації підлягають грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткові пенсії, цільові грошові допомоги на прожиття, щомісячної державної допомоги та компенсаційних виплат.

Згідно абз. 1 п. 4 Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Таким чином, за змістом наведеної норми вбачається, що компенсація повинна бути обчислена. Враховуючи, що сторонами не надано підтверджень про розмір отриманих (не отриманих) пенсійних виплат, вимогу щодо зобов'язання виплатити заборгованість, що склалася із врахуванням компенсації за несвоєчасну виплату, суд вважає такою, що не підлягає задоволенню.

Стосовно вимоги про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, то необхідно зазначити наступне.

Відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Частиною другою статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

З аналізу викладених норм вбачається, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов'язком.

З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги обставини даної справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю щодо виконання рішення в даній справі, оскільки позивачем не наведено доводів та не надано доказів, які свідчать про те, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення суду.

З урахуванням наведених обставин та правових норм, суд приходить висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Оскільки відповідно до положень Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, тому в силу вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати не підлягають стягненню.

Керуючись ст.ст. 2, 242, 243, 244, 245, 246, 293, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 починаючи з серпня 2016 року.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, місце реєстрації: АДРЕСА_3; ідентифікаційний код НОМЕР_1) з серпня 2016 року.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати пенсії ОСОБА_1 у межах суми стягнення за один місяць.

В інший частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі, коли справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Рішення складено та підписано 3 травня 2018 року.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя Стойка В.В.