Рішення № 73729752, 23.04.2018, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" квітня 2018 р.м. Одеса Справа № 916/23/18

Господарський суд Одеської області

У складі судді Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань ОСОБА_1

За участю представників сторін:

Від позивача: ОСОБА_2 за довіреністю №191017 від 20.10.2017р.; ОСОБА_3 за довіреністю №б/н від 18.04.2018р.;

Від відповідачів:

- товариства з обмеженою відповідальністю „Нова-хвиля”: не з’явився;

- товариства з обмеженою відповідальністю „Шевченківський девелопмент”: ОСОБА_4 за довіреністю №2/1 від 22.01.2018р.

Від третіх осіб:

- ОСОБА_5 Банку України: ОСОБА_6 за довіреністю №18-0014/19783 від 05.09.2017р. /брав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції/;

- Фонду гарантування вкладів фізичних осіб: ОСОБА_7 за довіреністю №27-26499/17 від 27.12.2017р. /брав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції/;

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства „Імексбанк” в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ „Імексбанк” ОСОБА_8 до товариства з обмеженою відповідальністю „Нова-хвиля”, товариства з обмеженою відповідальністю „Шевченківський девелопмент”, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: ОСОБА_5 Банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання недійсним договору та застосування наслідків недійсності правочинів, –

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство „Імексбанк” в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ „Імексбанк” ОСОБА_8 (далі по тексту – ПАТ „Імексбанк”) звернулось до господарського суду Одеської області із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю „Нова-хвиля” (далі по тексту – ТОВ „Нова-хвиля”), товариства з обмеженою відповідальністю „Шевченківський девелопмент” (далі по тексту – ТОВ „Шевченківський девелопмент”) про визнання недійсним договору оренди, укладеного 31.12.2014р. між відповідачами, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_9 та зареєстрованого в реєстрі за №1890; про застосування наслідків недійсності договору оренди, укладеного 31.12.2014р. між відповідачами, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_9 та зареєстрованого в реєстрі за №1890 – шляхом повернення ПАТ „Імексбанк” нерухомого майна: адмінбудівлі – літ. „А”, „Б”, щитової – літ. „В”, складу – літ. „Г”, „Д”, „Е”, „Ж”, „З”, загальною площею 2 334,6 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Одеса, проспект Шевченко, буд. 8-а; про застосування наслідків недійсності договору оренди, укладеного 31.12.2014р. між відповідачами, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_9 та зареєстрованого в реєстрі за №1890 – шляхом виселення товариства з обмеженою відповідальністю „Шевченківський девелопмент” з адмінбудівлі – літ. „А”, „Б”, щитової – літ. „В”, складу – літ. „Г”, „Д”, „Е”, „Ж”, „З”, загальною площею 2 334,6 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Одеса, проспект Шевченко, буд. 8-а. Дана редакція позовних вимог з урахуванням заяви про виправлення описок у позовній заяві є остаточною та була прийнята судом до розгляду.

Ухвалою від 09.01.2018р. судом у порядку ст. 50 ГПК України було залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: ОСОБА_5 України та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

Ухвалою від 21.03.2018р. судом, у порядку ст. ст. 75, 227 ГПК України, було відмовлено товариству з обмеженою відповідальністю „Нова-хвиля” у задоволенні клопотання про зупинення провадження по справі до набрання законної сили рішенням у справі №916/3256/17.

Ухвалою від 05.03.2018р. судом, у порядку ч. 11 ст. 176 ГПК України, було залишено без руху позов в частині вимог ПАТ „Імексбанк” про застосування наслідків недійсності договору оренди, укладеного 31.12.2014р. між відповідачами, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_9 та зареєстрованого в реєстрі за №1890 – шляхом повернення ПАТ „Імексбанк” нерухомого майна, що знаходиться за адресою: місто Одеса, проспект Шевченко, буд. 8-А; встановлено позивачу 5-ти денний строк для усунення недоліків позовної заяви в частині сплати судового збору у розмірі 558 400,00 грн.

Ухвалою від 11.04.2018р. судом, у порядку ч. 13 ст. 176 ГПК України, позов в частині вимог ПАТ „Імексбанк” в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ „Імексбанк” ОСОБА_8 про застосування наслідків недійсності договору оренди, укладеного 31.12.2014р. між відповідачами, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_9 та зареєстрованого в реєстрі за №1890 – шляхом повернення ПАТ „Імексбанк” нерухомого майна, що знаходиться за адресою: місто Одеса, проспект Шевченко, буд. 8-А, було залишено без розгляду.

Враховуючи залишення без розгляду позовної вимоги ПАТ „Імексбанк” про застосування наслідків недійсності договору оренди шляхом повернення нерухомого майна, судом були розглянуті по суті позовні вимоги про визнання недійсним договору оренди, укладеного 31.12.2014р. між відповідачами, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_9 та зареєстрованого в реєстрі за №1890; про застосування наслідків недійсності договору оренди, укладеного 31.12.2014р. між відповідачами, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_9 та зареєстрованого в реєстрі за №1890 – шляхом виселення товариства з обмеженою відповідальністю „Шевченківський девелопмент” з адмінбудівлі – літ. „А”, „Б”, щитової – літ. „В”, складу – літ. „Г”, „Д”, „Е”, „Ж”, „З”, загальною площею 2 334,6 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Одеса, проспект Шевченко, буд. 8-а.

ОСОБА_5 України та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб під час розгляду справи судом було підтримано заявлені ПАТ „Імексбанк” позовні вимоги з підстав їх законності та обґрунтованості, у зв’язку з чим, треті особи просили суд задовольнити позов у повному обсязі.

ТОВ „Нова-хвиля” заперечувало проти задоволення заявлених ПАТ „Імексбанк” позовних вимог з підстав їх незаконності та необґрунтованості. Зокрема, відповідачем було наголошено, що спірний договір оренди не може вважатись нікчемним в силу прямої вказівки ч. 3 ст. 12 Закону України „Про іпотеку”, оскільки закон чітко пов’язує недійсність правочину щодо передачі предмета іпотеки в оренду із діями іпотекодавця, натомість ТОВ „Нова-хвиля” діяло відповідно до наданих йому повноважень та на підставі договору управління майном. Окрім того, відповідач наголошував, що ПАТ „Імексбанк” не було доведено в установленому законом порядку порушення його прав фактом укладання спірного правочину, у зв’язку з чим, підстави для задоволення позовних вимог відсутні. ТОВ „Шевченківський девелопмент” не було надано суду відзиву на позовні вимоги ПАТ „Імексбанк”, проте під час розгляду справи відповідач заперечував проти задоволення заявлених до нього позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

06.11.2008р. між ОСОБА_5 Банком України (Кредитор) ПАТ „Імексбанк” (Позичальник) було укладено кредитний договір №73, відповідно до умов якого Кредитором було надано Позичальнику кредит на суму 100 000 000,00 грн. на строк з 06.11.2008р. по 26.08.2009р. з оплатою 16 відсотків річних. Відповідно до умов п.4.2. договору останній набирає чинності з моменту підписання та діє до повного виконання сторонами своїх зобов’язань.

З метою забезпечення зобов’язань ПАТ „Імексбанк” за кредитним договором, 07.10.2009р. між ОСОБА_5 Банком України (Іпотекодержатель) та позивачем (Іпотекодавцем) було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_10 та зареєстрований в реєстрі за №3540, відповідно до умов п. п. 1.1, 1.3, 1.7 якого цей договір забезпечує вимоги Іпотекодержателя за кредитним договором №73 від 06.11.2008р. з додатковими угодами щодо повернення отриманої суми кредиту, несплачених відсотків, комісій, неустойок і штрафів у повному обсязі. Предметом іпотеки є нерухоме майно: комплекс будівель, що складається з адмінбудівлі – літ. „А”, „Б”, щитової – літ. „В”, складу – літ. „Г”, „Д”, „Е”, „Ж”, прохідної – тіл. „З”, огородження, мостіння, що знаходяться за адресою: м. Одеса, проспект Шевченко, буд. 8-а на земельній ділянці площею 4423 кв. м., яке знаходиться у фактичному користуванні Іпотекодавця. На строк дії цього договору предмет іпотеки залишається у володінні (користуванні) Іпотекодавця.

Відповідно до п. 4.1.5 іпотечного договору від 07.10.2009р. Іпотекодавець зобов’язаний не відчужувати предмет іпотеки у будь-який спосіб та не обтяжувати його зобов’язаннями з боку третіх осіб, зокрема, не передавати його в оренду, найм, не передавати його в наступну заставу тощо, не видавати довіреностей на користування та/або розпорядження предметом іпотеки, а, також не виступати поручителем за третіх осіб без отримання попередньої письмової згоди на це відчуження від Іпотекодержателя.

Положеннями п. 4.1.5 іпотечного договору від 07.10.2009р. сторонами було передбачено, що Іпотекодавець зобов’язаний не відчужувати предмет іпотеки у будь-який спосіб та не обтяжувати його зобов’язаннями з боку третіх осіб, зокрема не передавати його в оренду, наступну заставу, не видавати довіреності на використання та/або розпорядження предметом іпотеки, а також не виступати поручителем третіх осіб без отримання попередньої письмової згоди на це від Іпотекодержателя.

Згідно з п. 7.2 іпотечного договору від 07.10.2009р. право іпотеки та відповідно і цей договір припиняє чинність у разі: припинення основного зобов’язання, забезпеченого цією іпотекою; знищення (втрати) предмета іпотеки, якщо Іпотекодавець не замінив або не відновив предмет іпотеки; реалізації предмета іпотеки; набуття Іпотекодержателем на підставах, передбачених чинним законодавством України та цим договором, права власності на предмет іпотеки; і інших випадках, передбачених чинним законодавством.

26.11.2009р. між ОСОБА_5 Банком України (Кредитор) ПАТ „Імексбанк” (Позичальник) було укладено кредитний договір про рефінансування №29, відповідно до умов якого сторони дійшли згоди про припинення своїх зобов’язань, зокрема за кредитним договором №73 від 06.11.2008р. з додатковими угодами до нього. При цьому, сторонами було погоджено, що додаткові зобов’язання щодо забезпечення вимог, пов’язаних з первісними кредитними договорами, які зазначені, зокрема в іпотечному договорі від 07.10.2009р., є чинними, продовжують свою дію та є забезпеченням вимог Кредитора за даним договором рефінансування.

26.04.2014р. між ОСОБА_5 Банком України (Кредитор) ПАТ „Імексбанк” (Позичальник) було укладено договір №4 про внесення змін до іпотечного договору від 07.10.2009р., відповідно до умов якого п. 1.1 іпотечного договору було викладено у новій редакції, а саме визначено, що цей договір забезпечує вимоги Іпотекодержателя за кредитним договором про рефінансування №29 від 26.11.2009р.

31.12.2014р. між ПАТ „Імексбанк” (Установник управління) та ТОВ „Нова-хвиля” (Управитель) було укладено договір управління нерухомим майном, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_11 та зареєстрований в реєстрі за №1889, відповідно до п. п. 1.1, 1.2 якого у порядку та на умовах, визначених цим договором, Установник управління передає в управління об’єкт: комплекс будівель, що складається з адмінбудівлі – літ. „А”, „Б”, щитової – літ. „В”, складу – літ. „Г”, „Д”, „Е”, „Ж”, прохідної – тіл. „З”, огородження, мостіння, загальною площею 2334,6 кв. м., що знаходяться за адресою: м. Одеса, проспект Шевченко, буд. 8-а, а Управитель приймає об’єкт та зобов’язується за плату здійснювати від свого імені управління об’єктом виключно в інтересах Установника управління. Право управління майном було зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується витягом про реєстрацію речового права №31974482 від 31.12.2014р.

Положеннями п. п. 3.1, 3.2 договору управління нерухомим майном від 31.12.2014р. передбачено, що цей договір набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення у відповідності до законодавства України. Строк дії цього договору починає свій перебіг у момент зазначений у п. 3.1 договору та діє 10 років. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення, яке мало місце під час дії цього договору.

Відповідно до п. 5 договору управління нерухомим майном від 31.12.2014р. на день підписання договору, об’єкт який є предметом цього договору, перебуває в іпотеці та під забороною відчуження у ОСОБА_5 Банку України.

Згідно з п. 6.3.1 договору управління нерухомим майном від 31.12.2014р. Управитель має право володіти та користуватись об’єктом у встановлених чинним законодавством та цим договором межах (зокрема п. 5.5 цього договору), зокрема, укладати будь-які контракти, угоди на договори із третіми особами, які направлені на досягнення мети цього договору, в тому числі самостійно без погодження з Установником управління та на власний розсуд визначати умови договорів, угод та контрактів, які укладаються.

31.12.2014р. між ТОВ „Нова-хвиля” (Орендодавець, Управитель майна) та ТОВ „Шевченківський девелопмент” (Орендар) було укладено договір оренди, відповідно до п. п. 1.1, 2.1, 3.1 якого Орендодавцем було передано Орендарю в тимчасове платне користування на умовах оренди наступне нерухоме майно: комплекс будівель, що складається з адмінбудівлі – літ. „А”, „Б”, щитової – літ. „В”, складу – літ. „Г”, „Д”, „Е”, „Ж”, прохідної – тіл. „З”, огородження, мостіння, загальною площею 2334,6 кв. м., що знаходяться за адресою: м. Одеса, проспект Шевченко, буд. 8-а, та належить на праві власності ПАТ „Імексбанк”. Об’єкт оренди передається в оренду строком на 10 років. Право користування об’єктом оренди виникає у Орендаря з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі об’єкта в оренду. Право оренди було зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується витягом про реєстрацію речового права №31975099 від 31.12.2014р.

Відповідно до п. 4.2 договору оренди від 31.12.2014р. Орендар зобов’язується використовувати об’єкт оренди виключно за його цільовим призначенням, вносити своєчасно орендну плату та ніші платежі в порядку і на умовах, передбачених цим договором.

Як вбачається з матеріалів справи, 12.01.2015р. між ПАТ „Імексбанк” (Власник), ТОВ „Нова-хвиля” (Управитель) та ТОВ „Шевченківський девелопмент” (Орендар) було складено акт приймання-передачі об’єкта оренди, відповідно до положень якого Орендарю було передано у користування комплекс будівель, що складається з адмінбудівлі – літ. „А”, „Б”, щитової – літ. „В”, складу – літ. „Г”, „Д”, „Е”, „Ж”, прохідної – тіл. „З”, огородження, мостіння, загальною площею 2334,6 кв. м., що знаходяться за адресою: м. Одеса, проспект Шевченко, буд. 8-А.

27.05.2015р. виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення №105 „Про початок процедури ліквідації АТ „Імексбанк” та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку”, відповідно до якого Фондом було вирішено розпочати процедуру ліквідації з відшкодуванням з боку Фонду коштів за вкладами фізичних осіб відповідно до плану врегулювання.

Звертаючись до господарського суду із позовними вимогами про визнання недійсним договору оренди, укладеного 31.12.2014р. та про застосування наслідків його недійсності шляхом виселення ТОВ „Шевченківський девелопмент” з адмінбудівлі, що знаходиться за адресою: м. Одеса, проспект Шевченко, буд. 8-а, ПАТ „Імексбанк” було наголошено, що договір управління нерухомим майном від 31.12.2014р. є нікчемним в силу прямої вказівки закону у зв’язку з його укладанням без згоди ОСОБА_5 Банку України. Окрім того, за переконанням позивача, договір оренди від 31.12.2014р., який був укладений між ТОВ „Нова-хвиля” та ТОВ „Шевченківський девелопмент” також є нікчемним, у зв’язку з відсутністю у Управителя повноважень на укладання такого договору.

Вирішуючи питання про обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Згідно зі ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

В силу положень ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання правочину недійсним.

Згідно зі ст. ст. 202, 203 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Приписами ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними” господарський суд, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та, в разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Оскільки відсутність у ТОВ „Нова-хвиля” повноважень на укладання договору оренди від 31.12.2014р. позивач обґрунтовує нікчемністю договору управління нерухомими майном від 31.12.2014р., господарський суд, керуючись абзацом 4 п. 2.13 Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними”, яким передбачено, що у випадку посилання позивача на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, господарський суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а має дати належну оцінку відповідним доводам позивача, вважає за необхідне надати правову оцінку доводам ПАТ „Імексбанк” у названій частині.

Відповідно до ст. 572, ч. 1 ст. 574, ч. 1 ст. 575 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Приписами ст. 1 Закону України „Про іпотеку” від 5 червня 2003 року N 898-IV (в редакції чинній на дату укладання договору управління майном від 31.12.2014р., далі - Закон України „Про іпотеку”) визначено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 9 Закону України „Про іпотеку” іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя: зводити, знищувати або проводити капітальний ремонт будівлі (споруди), розташованої на земельній ділянці, що є предметом іпотеки, чи здійснювати істотні поліпшення цієї земельної ділянки; передавати предмет іпотеки у наступну іпотеку; відчужувати предмет іпотеки; передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування. Іпотекодавець має право заповідати передане в іпотеку нерухоме майно. Правочин, який обмежує право іпотекодавця заповідати передане в іпотеку нерухоме майно, є нікчемним.

Згідно з ч. 1 ст. 1029 ЦК України (в редакції чинній на дату укладання договору управління майном від 31.12.2014р.) за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).

Положеннями ст. 1039 ЦК України передбачено, що майно, що є предметом договору застави, може бути передане в управління. Установник управління зобов'язаний попередити управителя про те, що майно, яке передається в управління, є предметом договору застави. Якщо установник управління не попередив управителя і сам управитель не знав і не міг знати про те, що майно, яке передане в управління, є предметом договору застави, управитель має право вимагати розірвання договору та виплати належної йому за договором плати відповідно до строку управління цим майном.

Поряд з цим, приписами ч. 3 ст. 12 Закону України „Про іпотеку” встановлено, що правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.

З огляду на передбачену чинним законодавством правову можливість передання в управління майна, що є предметом, в тому числі іпотеки, а також враховуючи відсутність встановленого положеннями Закону України „Про іпотеку” обов’язку іпотекодавця отримувати згоду іпотекодержателя на укладання такого різновиду цивільно-правових угод як договору управління майном, господарський суд дійшов висновку, що договір управління нерухомим майном від 31.12.2014р. не може визнаватись нікчемним саме з підстав, передбачених ч. 3 ст. 12 Закону України „Про іпотеку”.

При цьому, господарський суд зауважує, що управитель майна, якого було повідомлено про перебування предмету договору управління майном в іпотеці, в силу приписів ст. 68 Конституції України, якою встановлено презумпцію знання законів, вважається обізнаним про обмеження щодо розпорядження предметом договору управління майном, які встановлені Законом України „Про іпотеку”.

При цьому, незважаючи на обізнаність ТОВ „Нова-Хвиля” про знаходження майна, переданого позивачем в управління, в іпотеці, між відповідачами був укладений спірний договір оренди.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Фактично, як вбачається з матеріалів справи, договір управління майном як проміжна угода була укладена з метою уникнення необхідності отримання згоди іпотекодержателя на укладання договору оренди.

З цього приводу господарський суд вважає за необхідне зауважити, що установник управління (іпотекодавець майна) не може надати управителю повноважень на вчинення тих дій, на вчинення яких він сам обмежений в силу прямої вказівки закону, у зв’язку з чим, правові наслідки передання без згоди іпотекодержателя в оренду майна є однаковими як для договорів, укладених іпотекодавцем, так і для договорів, укладених управителем майна.

Тобто, незважаючи на те, що сторонами за договором оренди не є ані іпотекодатель ані іпотекодержатель, статус переданого в оренду майна як іпотечного не змінюється, у зв’язку з чим, на орендні правовідносини опосередковано впливають законодавчі обмеження, встановлені для іпотечного майна.

Наведеним судом правовим аналізом статусу майна, яке є предметом договору оренди та законодавства, яке підлягає застосуванню, спростовуються доводи ТОВ „Нова-хвиля”, яким під час розгляду справи було наголошено, що положення Закону України „Про іпотеку” пов’язують нікчемність правочину щодо передання майна без згоди іпотекодержателя лише із діями іпотекодавця, оскільки останній, будучи власником нерухомого майна за загальним правилом самостійно укладає договори щодо майна, що, втім, не виключає можливості передання таких повноважень до іншої особи.

Викладене дозволяє господарському суду дійти висновку, про те, що управитель майна, переданого в іпотеку, не може укладати договори оренди без отримання згоди іпотекодержателя, оскільки положення ч. 3, 4 ст. 9, ч. 3 ст. 12 Закону України „Про іпотеку” мають імперативний характер, а, отже, в силу абзацу 2 ст. 6 ЦК України, не можуть бути змінені за домовленістю сторін, в тому числі шляхом надання таких повноважень разом із підписанням договору управління майном від 31.12.2014р.

Приписами ч. 3 ст. 12 Закону України „Про іпотеку” встановлено, що правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.

Підсумовуючи викладене вище, враховуючи вимоги ч. 3 ст. 12 Закону України „Про іпотеку”, а також приймаючи до уваги відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження надання ОСОБА_5 Банком України згоди на укладання договору оренди від 31.12.2014р., господарський суд доходить висновку, що договір оренди від 31.12.2014р., укладений між відповідачами, є нікчемним в силу прямої вказівки закону (ч. 3 ст. 12 Закону України „Про іпотеку”).

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з п. 2.5.2 Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними” за змістом частини другої статті 215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним. Отже, спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку.

У п. 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004р. № 18-рп/2004 по справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Отже, істотною передумовою, наявність якої дозволяє реалізувати право особи на судовий захист, є наявність у неї відповідного порушеного суб’єктивного права або охоронюваного законом інтересу, оскільки відсутність права або інтересу унеможливлює його судовий захист. З урахуванням викладеного, суд вважає за необхідне надати правову оцінку доводам ПАТ „Імексбанк”, наведеним по тексту позовної заяви, щодо порушення його прав при укладанні договору оренди від 31.12.2014р.

Подану до господарського суду позовну заяву про визнання недійсним договору оренди від 31.12.2014р., як зазначалось вище по тексту рішення, ПАТ „Імексбанк” обґрунтовує порушенням при укладанні такого договору вимог Закону України „Про іпотеку”, у звязку з його укладанням без згоди ОСОБА_5 Банку України, а також із порушенням вимог іпотечного договору від 06.11.2009р., яким встановлено необхідність отримання письмової згоди Іпотекодержателя на укладання такого договору. Проте, порушення як вимог Закону України „Про іпотеку”, так і умов іпотечного договору від 06.11.2009р. в даному випадку свідчать про порушення, в першу чергу, прав ОСОБА_5 Банку України.

За таких обставин, враховуючи звернення ПАТ „Імексбанк” до суду із позовної вимогою про визнання недійсним договору оренди від 31.12.2014р. саме з наведених вище підстав, а також з огляду на недоведеність позивачем відповідного порушеного суб’єктивного права або охоронюваного законом інтересу у зв’язку з укладанням спірної угоди, господарський суд дійшов висновку про необхідність відмови ПАТ „Імексбанк” у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди, укладеного 31.12.2014р. між відповідачами, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_9 та зареєстрованого в реєстрі за №1890.

При вирішенні питання щодо наявності правових підстав для застосування наслідків недійсності нікчемного правочину (договору оренди від 31.12.2014р.), господарський суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1, 4, 5 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Згідно з п. п. 5, 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” від 6 листопада 2009 року N 9 вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

За таких обставин, а саме враховуючи звернення до суду із вимогою про застосування наслідків недійсності договору оренди від 31.12.2014р. ПАТ „Імексбанк”, яке не є стороною за договором, господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Поряд з цим, враховуючи обґрунтування ПАТ „Імексбанк” позовної вимоги про застосування наслідків недійсності правочину шляхом виселення відповідача із займаного приміщення приписами ст. 391 ЦК України, господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Частиною 4 ст. 334 ЦК України визначено, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Згідно з ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ст. 321 ЦК України).

Судовий захист права власності та майнових прав власників здійснюється шляхом розгляду справ за позовами щодо речових прав на майно, а саме: віндикаційний - про витребування власником свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), негаторний - про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України), про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою (стаття 392 ЦК України).

Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За своєю правовою природою позов, який містить вимогу про усунення перешкод у користуванні майном, є негаторним. Позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю. Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. При цьому, для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.

Враховуючи факт належності ПАТ „Імексбанк” на праві власності комплексу будівель, які знаходяться за адресою: м. Одеса, проспект Шевченко, буд. 8-А, що підтверджується відомостями з інформаційної довідки №107230376 від 12.12.2017р., приймаючи до уваги відсутність у ТОВ „Шевченківський девелопмент” правових підстав для використання майна з огляду на нікчемність договору оренди від 31.12.2014р., господарський суд дійшов висновку про необхідність виселення останнього із займаного приміщення з підстав, передбачених 391 ЦК України. Позиція суду з цього питання підтверджується, в тому числі, висновками, наведеними у постанові Вищого господарського суду України від 26.10.2016р. по справі №910/5009/16 та у постанові Вищого господарського суду України від 25.10.2016р. по справі № 924/364/16.

Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Разом з тим, ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи вищезазначене, позов публічного акціонерного товариства „Імексбанк” в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ „Імексбанк” ОСОБА_8 до товариства з обмеженою відповідальністю „Нова-хвиля”, товариства з обмеженою відповідальністю „Шевченківський девелопмент” підлягає частковому задоволенню судом відповідно до ст. 41, 68 Конституції України, п. 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004р. № 18-рп/2004, ст. ст. 11, 15, 16, 202, 203, 215, 216, 316, 319, 321, 334, 391, 572, 574, 575, 1029, 1039 Цивільного кодексу України, ст. ст. 174, 207, 283 Господарського кодексу України, ст. 1, 9, 12 Закону України „Про іпотеку”, шляхом виселення товариства з обмеженою відповідальністю „Шевченківський девелопмент” з адмінбудівлі – літ. „А”, „Б”, щитової – літ. „В”, складу – літ. „Г”, „Д”, „Е”, „Ж”, „З”, загальною площею 2 334,6 кв. м., що знаходяться за адресою: м. Одеса, проспект Шевченко, буд. 8-а. В решті позові необхідно відмовити.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви розподіляються відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 86, 129, 236 – 238, 240 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Виселити товариство з обмеженою відповідальністю „Шевченківський девелопмент” /65014, м. Одеса, вул. Маразліївська, буд. 1/20, офіс 515, ідентифікаційний код 35992924/ з адмінбудівлі – літ. „А”, „Б”, щитової – літ. „В”, складу – літ. „Г”, „Д”, „Е”, „Ж”, „З”, загальною площею 2 334,6 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Одеса, проспект Шевченко, буд. 8-а.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Нова-хвиля” /65039, м. Одеса, проспект Гагаріна, буд. 12-А, ідентифікаційний код 36155133/ на користь публічного акціонерного товариства „Імексбанк” 65039, м. Одеса, проспект Гагаріна, буд. 12-А, ідентифікаційний код 20971504/ в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ „Імексбанк” ОСОБА_8 судовий збір у розмірі 400,00 грн. /чотириста грн. 00 коп./.

4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Шевченківський девелопмент” /65014, м. Одеса, вул. Маразліївська, буд. 1/20, офіс 515, ідентифікаційний код 35992924/ на користь публічного акціонерного товариства „Імексбанк” /65039, м. Одеса, проспект Гагаріна, буд. 12-А, ідентифікаційний код 20971504/ в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ „Імексбанк” ОСОБА_8 судовий збір у розмірі 400,00 грн. /чотириста грн. 00 коп./.

5. В решті позову відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 03 травня 2018 р.

Суддя С.П. Желєзна