Рішення № 73728924, 26.04.2018, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 ел.пошта : inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"26" квітня 2018 р. Cправа № 902/144/18

Господарський суд Вінницької області у складі судді Колбасова Ф.Ф., при секретарі судового засідання Вознюк К.В., розглянувши в судовому засіданні матеріали

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Укренергогарант" (вул. Аепортівська, 4, м. Одеса, 65033)

до: Комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" (вул. 600-річчя, 13, м. Вінниця, 21100)

про стягнення 36068,32 грн.

Представники сторін:

позивача: ОСОБА_1 - за довіреністю б/н від 17.04.2018 р.

відповідача: ОСОБА_2 - за довіреністю № 34/3688 від 19.12.2017 р.

ВСТАНОВИВ:

22.03.2018 р. до суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Укренергогарант" до Комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" про стягнення 36068,32 грн., в т.р. 29456,33 грн. основної заборгованості за поставлений товар, 4672,84 грн. пені, 1939,15 грн. інфляційного збільшення боргу.

Ухвалою суду від 26.03.2018р. за вказаним позовом відкрито провадження у справі №902/144/18 та призначено підготовче засідання на 10.04.2018 р.

06.04.2018 р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечував проти позову та просить відмовити в його задоволенні. Обґрунтовуючи свої заперечення, відповідач зазначав, що зобов’язання в частині проведення розрахунків за поставлений товар виконано частково з огляду на те, що підприємство відповідача є комунальним, фінансування якого здійснюється за рахунок платежів від надання послуг споживачам, бюджетних коштів, та є організацією мета якої надання соціально-значимих послуг. Від виконання зобов’язань за договором відповідач не відмовляється, однак зазначає, що стягнення боргу за рішенням суду може призвести до блокування рахунків підприємства. Заперечував відповідач і щодо нарахування інфляційних втрат, посилаючись на те, що позивачем не враховано періоди дефляції.

Ухвалою суду від 10.04.2018 р. підготовче засідання відкладено на 26.04.2018 р.

На вказану дату прибули представники обох сторін.

Розгляд справи здійснювався з фіксуванням судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

26.04.2018 р. в підготовчому засіданні представником позивача подано відповідь на відзив, в якому позивач зазначив про обґрунтованість своїх позовних вимог, зокрема про правомірність нарахування сум інфляційного збільшення заборгованості внаслідок несвоєчасної її оплати відповідачем на підставі ч. 1 ст. 625 ЦК України.

Також 26.04.2018 р. в підготовчому засіданні представником позивача було подано суду заяву про зменшення позовних вимог в зв'язку із частковим погашенням відповідачем основного боргу в сумі 8000,00 грн.

Згідно поданої заяви про зменшення позовних вимог, позивач просив стягнути з відповідача 26456,33 грн. основної заборгованості та 2204,21 грн. інфляційного збільшення суми боргу, всього - 28660,54 грн.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог – до закінчення підготовчого засідання.

Подана позивачем заява про зменшення позовних вимог прийнята судом до розгляду.

Враховуючи, що початково позивачем було заявлено 36068,32 грн., в т.р. 29456,33 грн. основної заборгованості за поставлений товар, 4672,84 грн. пені та 1939,15 грн. інфляційного збільшення суми боргу, суд приймає заяву про зменшення позовних вимог в частині стягнення 8000,00 грн. основного боргу як зменшення позовних вимог в зв'язку з проведеним розрахунком з боку відповідача та розцінює заяву позивача про зменшення позовних вимог щодо 4672,84 грн. пені як відмову позивача від частини позовних вимог про стягнення пені на вказану суму.

В зв'язку з цим суд зазначає наступне.

Частинами 1, 3 ст.191 ГПК України передбачено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 5 ст.191 ГПК України суд не приймає відмову позивача від позову визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Пунктом 4 ч.1 ст.231 ГПК України передбачено, якщо позивач відмовився від позову і його відмову прийнято господарським судом, господарський суд закриває провадження у справі.

Дослідивши заяву про зменшення позовних вимог, яка підписана представником позивача ОСОБА_3, суд вважає, що вказана заява не суперечить чинному законодавству і не порушує права та охоронювані законом інтереси особи яку він представляє.

Наслідки закриття провадження у справі, передбачені ч. 3 ст. 231 ГПК України, про те, що у разі закриття провадження повторне звернення до суду із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав не допускається, головуючим у справі роз'яснені представнику позивача у судовому засіданні та йому зрозумілі.

Суд вважає за можливе закрити провадження у справі в частині стягнення 4672,84 грн. пені на стадії підготовчого провадження згідно п. 4 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Щодо зменшення позовних вимог в частині стягнення 8000,00 грн. основного боргу, в цій частині суд приймає зменшення позивачем своїх позовних вимог на вказану суму.

В судовому засіданні 26.04.2018 р. представник позивача подав заяву, якою просив закінчити підготовче провадження по справі № 902/144/18 та перейти до розгляду по суті. Представник відповідача проти закінчення підготовчого провадження та перехід до розгляду справи по суті в судовому засіданні 26.04.2018 р. не заперечував.

У підготовчому засіданні, відповідно до 177 ГПК України, судом виконано завдання підготовчого провадження та з'ясовані обставини, визначені ст. 182 ГПК України.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 185 ГПК України, за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

За вказаних обставин, в зв'язку із виконанням всіх завдань підготовчого провадження та можливості розгляду справи по суті за наявними доказами, суд ухвалив закінчити підготовче провадження в судовому засіданні 26.04.2018 р. та перейти до розгляду справи по суті в тому ж судовому засіданні.

Таким чином, після закінчення підготовчого провадження, судом розглядаються по суті позовні вимоги про стягнення 28660,54 грн., в т.ч. 26456,33 грн. основного боргу та 2204,21 грн. інфляційних втрат.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив, що 30.05.2017 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укренергогарант" та Комунальним підприємством Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" було укладено договір поставки продукції № 372/33.

Відповідно до п. 1.1. Договору, позивач як постачальник зобов'язався за заявкою (в усній або в письмовій формі) покупця поставити йому товар - електророзподільні кабелі (кабелі, проводи, шнур), а покупець зобов'язався прийняти продукцію та оплатити її вартість.

Пунктом 2.14. Договору передбачено, що підтвердженням одержання товару є підписана видаткова накладна обома сторонами Договору та товарно-транспортна накладна, оформлені належним чином.

Згідно умов п. 3.3. Договору, загальна вартість договору складається з сум усіх поставок згідно накладних та становить 107456,33 грн.

На виконання умов цього договору, позивачем було поставлено відповідачу обумовлений товар на загальну суму 107456,33 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи та належним чином засвідченими копіями наступних видаткових накладних: № 255 від 08.06.2017 р. на суму 48941,58 грн., № 263 від 13.06.2017 р. на суму 30282,59 грн., № 275 від 21.06.2017 р. на суму 6199,92 грн., № 280 від 26.06.2017 р. на суму 5103,90 грн., № 282 від 27.06.2017 р. на суму 16928,34 грн.

Відповідач отримав поставлений товар, що підтверджується його відміткою про отримання на вищевказаних видаткових накладних.

Відповідно до п. 2.1. Договору, покупець здійснює оплату замовленої партії товару після отримання товару на складі покупця на підставі видаткової накладної на протязі 14 банківських днів. Датою поставки товару вважається дата, вказана в накладній, яка підтверджує отримання товару покупцем.

Відповідач здійснив оплату за товар частково, сплативши загалом 78000,00 грн. Так, в рахунок погашення заборгованості за поставлений товар, відповідачем проводились наступні оплати: 27.06.2017 р. - 20000,00 грн., 03.07.2017 р. - 9000,00 грн., 10.07.2017 р. - 5000,00 грн., 12.07.2017 р. - 3000,00 грн., 17.07.2017 р. - 5000,00 грн., 18.07.2017 р. - 5000,00 грн., 24.07.2017 р. - 5000,00 грн., 25.07.2017 р. - 5000,00 грн., 31.07.2017 р. - 5000,00 грн., 07.08.2017 р. - 1000,00 грн., 10.08.2017 р. - 1000,00 грн., 11.08.2017 р. - 2000,00 грн., 21.08.2017 р. - 2000,00 грн., 22.09.2017 р. - 2000,00 грн., 25.09.2017 р. - 2000,00 грн., 26.09.2017 р. - 1000,00 грн., 30.01.2018 р. - 5000,00 грн.

Згідно тексту позовної заяви, станом на 26.02.2018 р. заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар складала 29456,33 грн., що стало підставою звернення позивача з даним позовом до суду.

Як свідчать матеріали справи, станом на день звернення з позовом до суду відповідачем не було проведено розрахунків за поставлений товар на загальну суму 29456,44 грн. При цьому суд зважає, що в матеріалах справи відсутні будь-які претензії відповідача щодо якості товару.

Після відкриття провадження у справі, відповідач сплатив 8000,00 грн., і станом на день прийняття рішення у справі, основна заборгованість за поставлений товар склала 26456,33 грн., чого представник відповідача в останньому судовому засіданні 26.04.2018 р. не заперечував.

З врахуванням встановлених обставин справи суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 73, ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України, договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості сторін на власний розсуд визначати умови договору, які і становлять його зміст. Винятком є умови, які конкретно передбачені законом щодо того чи іншого виду договорів.

В силу вимог статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України.

Укладений між сторонами правочин за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу, а відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно у власність другій стороні (покупцю), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 629 ЦК України закріплено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Матеріали справи свідчать, що між сторонами склалися господарські відносини на підставі укладеного між сторонами Договору, які породили взаємні обов'язки: обов'язком позивача стало передання відповідачу товарно-матеріальних цінностей, а обов'язком відповідача - прийняття товарно-матеріальних цінностей і оплата їх вартості на умовах, визначених Договором.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України).

Покупець, згідно приписів статті 692 Цивільного кодексу України, зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В силу вимог ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За правилом ст. 610 Цивільного кодексу України, порушення зобов'язання - це його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Враховуючи наведені вище приписи законодавства щодо умов поставки товару та порядок проведення розрахунків за нього, позивачем правомірно було заявлено до стягнення 29456,33 грн. боргу за переданий товар.

Разом з тим, в процесі розгляду справи, відповідачем частково погашено заборгованість, у зв’язку з чим позивач зменшив свої позовні вимоги.

За таких обставин, станом на день прийняття рішення основна заборгованість відповідача становить 26456,33 грн. в зв'язку з чим позовні вимоги про стягнення 26456,33 грн. основного боргу підлягають задоволенню, як обґрунтовані та підтверджені належними доказами.

Поряд з цим, за порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивачем заявлено до стягнення 2204,21 грн. інфляційного збільшення суми боргу, які складається з:

- інфляційного збільшення боргу в сумі 1612,17 грн., яке утворилося в період з 01.10.2017 р. по 30.01.2018 р. внаслідок прострочення сплати основної заборгованості за поставлений товар в сумі 34456,33 грн.;

- інфляційного збільшення боргу в сумі 592,04 грн., яке утворилося в період з 01.02.2018 р. по 20.04.2018 р. внаслідок прострочення сплати основної заборгованості за поставлений товар в сумі 29456,33 грн.

Розглядаючи зазначену вимогу, суд виходить з наступного.

Частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Пунктами 3.1 та 3.2 постанови визначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Таким чином суд вважає, що вимога щодо стягнення інфляційного збільшення суми боргу - 2204,21 грн. є правомірною та підлягає задоволенню в повному обсязі, оскільки відповідає чинному законодавству та обставинам справи.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України на відповідача покладається обов'язок відшкодувати позивачу витрати зі сплати судового збору в сумі 1762,00 грн., оскільки спір доведено до суду з вини відповідача.

Окрім того, 26.04.2018 р. засобами електронного зв'язку до суду надійшла скріплена електронним цифровим підписом заява представника ТОВ "Укренергогарант" ОСОБА_3 про надання доказів понесення судових витрат протягом п'яти днів після ухвалення судового рішення.

Щодо даної заяви суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 2-6 ст.126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відтак, ч. 3 ст. 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об’єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об’єднання) зобов’язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов’язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до п. 6.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Разом з тим суд зазначає, що станом на час прийняття рішення у справі ОСОБА_3 не надано суду доказів надання адвокатських послуг під час представництва інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю "Укренергогарант". В матеріалах справи наявна копія свідоцтва на право зайняття адвокатською діяльністю серія ОД № 002955, виданого ОСОБА_3 При цьому позивачем до матеріалів позовної заяви надано довіреність, видану на ім`я громадянки ОСОБА_3 представляти інтереси ТОВ "Укренергогарант" в усіх судових установах.

В підготовчому засіданні 10.04.2018 р. представник позивача участі не брав. 26.04.2018 р. представництво інтересів позивача здійснював представник за довіреністю громадянин ОСОБА_1

Керуючись ст.ст. 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 130, п. 4 ч. 1 ст. 231, ст.ст. 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" (вул. 600-річчя, буд. 13, м. Вінниця, 21100, код ЄДРПОУ 33126849) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укренергогарант" (вул. Аепортівська, 4, м. Одеса, 65033, код ЄДРПОУ 38154143) 26456,33 грн. основного боргу, 2204,21 грн. інфляційного збільшення суми боргу та 1762,00 грн. на відшкодування витрат зі сплати судового збору.

3. Закрити провадження у справі в частині стягнення 4672,84 грн. пені.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Згідно з приписами ч.1 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

6. Згідно з положеннями ч.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

7. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

8. Копію рішення направити учасникам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 02 травня 2018 р.

Суддя Колбасов Ф.Ф.

віддрук. 4 прим.:

1 - до справи

2 - позивачу: Товариству з обмеженою відповідальністю "Укренергогарант" (вул. Аепортівська, 4, м. Одеса, 65033)

3 - представнику позивача: ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, 65026)

4 - відповідачу: Комунальному підприємству Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" (вул. 600-річчя,13, м. Вінниця, 21100)