Рішення № 73724548, 19.04.2018, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження № 2/760/2519/18

В справі № 760/18663/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 квітня 2018 року Солом"янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого- судді - Шереметьєвої Л.А.

за участю секретаря - Гак Г.М.

представників позивача - Максименка А.І., Смирнова М.В.

представників відповідача 1 - ОСОБА_3, ОСОБА_4

представників 3-ї особи - ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_6

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Громадської організації "Товариство бджолярів міста Києва" до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10,Київської міської ради, треті особи: ОСОБА_11, Приватні нотаріуси Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М., Тетерська О.Ю. про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та запис про право власності, припинення права власності, визнання права власності на житловий будинок та земельну ділянку, витребування житлового будинку та земельної ділянки, суд

В С Т А Н О В И В :

Позивач у листопаді 2016року звернувся до суду з позовом і, з урахуванням уточнень в порядку виконання ухвали суду про усунення недоліків, просить:

- визнати недійсним договір купівлі - продажу житлового будинку АДРЕСА_2 від 29 жовтня 2007 року, укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_8;

- визнати недійсним та скасувати рішення Київської міської ради про приватизацію земельної ділянки ОСОБА_11 для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_2 від 31 березня 2016 року №290/290;

- визнати за Товариством бджолярів міста Києва право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2

- визнати за Товариством бджолярів міста Києва право власності на земельну ділянку площею 0,74 га по АДРЕСА_2

- витребувати від ОСОБА_7 житловий будинок та земельну ділянку площею 0,74 га по АДРЕСА_2

В вересні 2017 року позивач звернувся до суду з іншим позовом і просить:

-встановити факт відкритого та безперервного користування Товариством бджолярів м. Києва житловим будинком за адресою: АДРЕСА_2 загальною площею 89,1 кв.м., житловою площею 56,9 кв.м. та земельною ділянкою площею 0,74 га по АДРЕСА_2 в м. Києві (кадастровий номер: НОМЕР_1) з 29 липня 1994 року по 23 серпня 2016 року;

-витребувати від ОСОБА_7 на користь Товариства бджолярів міста Києва житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 та земельну ділянку площею 0,74 га до нього (кадастровий номер: НОМЕР_1);

-скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26 жовтня 2016 року, індексний номер 32054786, та запис про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 26 жовтня 2016 року №17100387 щодо права власності ОСОБА_7 на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2;

-припинити право власності ОСОБА_7 на земельну ділянку площею 0,74 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, кадастровий номер: НОМЕР_1 та визнати за Товариством бджолярів м. Києва право власності на зазначену земельну ділянку;

-скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26 жовтня 2016 року, індексний номер 32055323, та запис про право власності в Державном реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 26 жовтня 2016 року №17100945 щодо права власності ОСОБА_7 на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2, кадастровий номер: НОМЕР_1;

Ухвалою суду від 13 жовтня 2017 року справи були об»єднані в одне провадження.

Ухвалою суду від 13 жовтня 2017 року був залишений без розгляду позов у частині вимог про визнання недійсним та скасування рішення Київської міської ради про приватизацію земельної ділянки до будинку № 290/290 від 31 березня 2016 року.

/ т.2, а.с. 196 - 197 /

Звертаючись до суду, позивач посилається на те, що у 1985 році садиба по АДРЕСА_2 рішенням виконкому Жовтневої районної ради м. Києва була передана у користування Товариству бджолярів м. Києва.

На той час Товариство бджільництва Жовтневого району м.Києва було структурним підрозділом Товариства бджолярів м. Києва.

З того часу члени товариства постійно користувались даною садибою, а саме будинком та земельною ділянкою, і за власний кошт підтримували її в належному стані.

В червні 2016 року 3-я особа ОСОБА_11 повідомив голові товариства Максименко А.І. про те, що садиба належить йому і пред'явив вимогу звільнити земельну ділянку від вуликів, які там знаходилися.

Станом на 1985 рік співвласниками будинку були в рівних частках ОСОБА_14 та ОСОБА_10 і з тих же пір дані особи або їх правонаступники на ділянці не з»являлися, право власності на будинок у порядку спадкування до інших осіб не переходило.

В подальшому стало відомо, що ОСОБА_14 померла у 1976 році, а відомостей щодо ОСОБА_10 у товариства немає.

Вважає, що оскільки Товариство добросовісно заволоділо житловим будинком АДРЕСА_2 та земельною ділянкою до нього і володіло ними безперервно понад 15 років, то воно набуло право власності на це майно за набувальною давністю на підставі ст. 344 ЦК України.

В подальшому Товариству стало відомо, що житловий будинок по АДРЕСА_2 в м. Києві був придбаний ОСОБА_11 11 листопада 2014 року, після цього на нього було покладено ряд обтяжень, а 31 березня 2016 року на підставі рішення Київської міської ради за ОСОБА_11 було зареєстровано право власності на земельну ділянку, після чого її, як і будинок, було передано в іпотеку.

23 серпня 2016 року Товариство звернулось до Солом?янського управління поліції ГУ НП в м. Києві з заявою про вчинення кримінального правопорушення і за даною заявою до ЄРДР були внесені відомості за №12016100090009976.

В рамках зазначеного кримінального провадження було встановлено, що право власності на спірний будинок відповідач ОСОБА_8 зареєстрував на підставі підробного договору купівлі - продажу від 29 жовтня 2007 року від імені ОСОБА_9, який приватним нотаріусом Вертебною Л.О., як це зазначено в ньому, не посвідчувався, даний договір не реєструвався в Київському міському БТІ, а був зареєстрований приватним нотаріусом Кударенко В.М. на підставі підробленої інформаційної довідки Київського міського БТІ РПВ.

За таких обставин вважає, що вказаний договір купівлі-продажу має бути визнаний визнаний недійсним, як такий, що порушує публічний порядок, відповідно до ст. 228 ЦК України.

Крім того, 27 жовтня 2016 року ОСОБА_11, володіючи інформацією про існування кримінального провадження, здійснив відчуження будинку та земельної ділянки ОСОБА_7

Вважає, що Товариство набуло право власності на оскаржуваний житловий будинок та земельну ділянку за набувальною давністю, а тому просить задовольнити позов у цій частині, припинити право власності відповідачкп ОСОБА_7 на дане майно, скасувати рішення про державну реєстрацію її права власності на будинок та земельну ділянку до нього, та витребувати майно від відповідачки ОСОБА_7, як добросовісного набувача.

Представники позивача в судовому засіданні позов підтримали.

Представники відповідачки ОСОБА_7 в судовому засіданні проти позову заперечували.

Зазначили, що ОСОБА_7 є власником житлового будинку по АДРЕСА_2 в м. Києві та земельної ділянки до нього кадастровим номером: НОМЕР_1 площею 0,074 га, на підставі договору купівлі-продажу від 26 жовтня 2016 року, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тетерською О.Ю. та зареєстрований в реєстрі за №2013.

Дане майно нею було придбано на законних підставах, вона є добросовісним набувачем майна, на момент його придбання жодних заборон чи обтяжень на дане майно не було.

Крім того, представник відповідачки ОСОБА_7- ОСОБА_4 зазначив, що позивач, як юридична особа, не має права на звернення до суду з вимогами про визнання права власності на майно за набувальною давністю.

Крім того,вважає, що з точки зору закону право витребування майна належить лише власнику, яким позивач не являється, а тому і не має права такої вимоги до відповідачки ОСОБА_7

Зазначив також, що земельна ділянка садиби АДРЕСА_2 була надана в тимчасове користування Товариству бджільництва Жовтневого району, а не позивачу, такого Товариства на даний час не існує, та відповідно до Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань позивач не являється правонаступником Товариства бджільництва Жовтневого району м.Києва.

Виходячи з цього, просять у позові відмовити.

Представники 3-ї особи ОСОБА_11 в судовому засіданні проти позову також заперечували.

Посилалися на те, що право власності на земельну ділянку набувається в порядку, визначеному ЗК України, незважаючи на строки користування земельною ділянкою.

Виходячи з того, що спірна земельна ділянка надавалася Товариству в тимчасове користування, до органів влади з заявами про передачу земельної вдянки у власність позивач не звертався, право власності на земельну ділянку не може буи визнанео за позивачем, як юридичною сообою.

Крім того, позивач не є стороною оспорюваного ним правочину, в зв»язку з відсутністю у нього права для набуття права власності на дане майно, а тому не має права ставити питання про його недійсність.

Вважають, що укладенням оспорюваного правочину права позивача не були порушені, а тому просять у позові відмовити.

Відповідачі ОСОБА_9 та ОСОБА_10 та ОСОБА_8, представник 3-ї особи - Київської міської ради та 3-я особа- Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кударенко В .М. в судове засідання неодноразово не з»являлися, про час розгляду справи повідомлялися судом належним чином у порядку, визначеному законом.

За час знаходження справи в провадженні суду про причини неявки суд до відома не ставили.

Виходячи з цього, суд вважає за можливе розглядати справу в їх відсутності.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд не знаходить підстав для задоволення вимог позивача, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом.

Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється Земельним кодексом України, зокрема статтею 119.

Для набуття права власності на майно за набувальною давністю згідно з правилами ст. 344 ЦК України, необхідно щоб заволодіння майном було добросовісним, тобто, особа при заволодінні майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності, таке володіння повинно бути відкритим, тобто очевидним для всіх інших осіб.

Цей строк відповідно до ст. 344 ЦК України для нерухомого майна встановлений тривалістю десять років, для рухомого майна - п'ять років, і за загальним правилом право власності за набувальною давністю виникає з моменту спливу строків, визначених у частинах 1, 3 ст. 344 ЦК України.

Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Жовтневої районної ради народних депутатів № 328 від 11 червня 1985 року «Про надання в тимчасове користування земельних ділянок садиб АДРЕСА_3 було надано у тимчасове користування земельні ділянки садиб АДРЕСА_4.

З листа Київського міського бюро технічної інвентаризації КП КМР від 15 грудня 2016 року №15829 (И-2016) вбачається, що по даних книг реєстрації БТІ будинок АДРЕСА_2 зареєстрований за ОСОБА_14та ОСОБА_10 по 1/2 частині.

Крім того, зазначено, що за даними Київського міського бюро БТІ будь - які дії щодо реєстрації права власності на житловий будинок АДРЕСА_2 в період з 1985 року по 31 грудня 2012 року не проводилися.

З листа Жовтневої районної державної адміністрації м.Києва на звернення голови Київського міського товариства бджолярів від 01 червня 2000 року вбачається, що земельна ділянка по АДРЕСА_2 в м.Києві була передана для тимчасового користування строком до 3-х років.

/ т. 1, а.с. 8; 56; 174 - 175 /

Представники позивача в судовому засіданні пояснили, і цього не спростовували представники відповідача та 3-ї особи, що не дивлячись на встановлений термін користування переданою земельною ділянкою, переданою Товариству бджільництва Жовтневого району, а в подальшому Товариства бджолярів м.Києва, пасіка на спірній земельній ділянці знаходилася до 2015 року.

Відповідно до пунктів 2,3 Порядку реєстрації пасік, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України і академії аграрних наук № 184/82 від 20 вересня 2000 року, пасіка підлягає реєстрації за місцем проживання фізичної особи або за місцезнаходженням юридичної особи, яка займається бджільництвом, у місцевих державних адміністраціях або сільських, селищних, міських радах один раз в рік заснування пасіки.

Реєстрація пасік проводиться на підставі заяви фізичної чи юридичної особи незалежно від форми власності. У заяві про реєстрацію пасіки зазначаються назва та адреса заявника, кількість бджолосімей.

В пункті 7 Порядку зазначено, що при зміні назви чи адреси пасіки її власник повинен проінформувати про це районне (міське) управління ветеринарної медицини протягом 10 днів.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Громадська організація «Товариство бджолярів міста Києва» зареєстрована за адресою: м. Київ, вул. Обсерваторна. буд. 7, кв. 21.

Пунктом 2.1. Статуту ГО «Товариство бджолярів міста Києва» визначено мету останнього, згідно з якою громадська організація визначає своєю основною метою сприяння розвитку бджільництва в Україні шляхом обміну знаннями, досвідом та розвитком ефективного використання продуктів бджільництва.

Таким чином, установчими документами позивача не передбачено наявність у ГО «Товариство бджолярів міста Києва» пасіки.

/ т. 1, а. с. 169; т.2, а.с. 181 - 194 /

Допитані за ініціативою позивача свідки ОСОБА_16, ОСОБА_17 та ОСОБА_18пояснили, що спірний будинок був нежилим, позивачі ним не користувалися. За весь час знаходження на земельній ділянці вуликів будинок був непридатний для проживання, в ньому була відсутня електроенергія, в ньому ніхто не проживав та не користувався, до середини 2015 року будинок не підтримувався в належному стані.

Лише влітку 2015 року Максименко А.І., який є керівником Товариства, зробив ремонт даху за власні кошти.

Тобто, з цього випливає, що до 2015 року спірним будинком Товариство не користувалося, а ремонт у ньому в 2015 році був здійснений за рахунок фізичної особи, що спростовує користування майном з боку юридичної особи позивача.

Даних обставин сторони в судовому засіданні не заперечували.

Відповідно до пункту 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» відповідно до частини першої статті 344 ЦК особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК.

При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:

- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;

- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні;

- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється Земельним кодексом України, зокрема статтею 119.

З огляду на вищевикладене для набуття права власності на майно за набувальною давністю згідно з правилами ст. 344 ЦК України необхідно щоб заволодіння майном було добросовісним, тобто особа при заволодінні майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності, таке володіння повинно бути відкритим, тобто очевидним для всіх інших осіб, при цьому володілець має ставитись до цього майна, як до власного (експлуатувати, вживати необхідні заходи для утримання майна в належному стані тощо), володіння майном повинно бути безперервним протягом встановлених Законом строків.

З точки зору ч.4 ст.344 ЦК України право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду, тобто для набуття права власності на ці об'єкти володілець повинен звернутись до суду.

Набрання рішенням суду законної сили є підставою для виникнення права власності на зазначені види майна, крім нерухомого, право власності на яке підлягає державній реєстрації.

Право власності за набувальною давністю на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 344 ЦК набуття права на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом і має свою специфіку.

Такою нормою є ст. 119 ЗК України.

Відповідно до вказаної норми ЗК України громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування.

З аналізу даних норм права випливає, що ст. 119 ЗК України не передбачає жодних переваг для осіб, зазначених у ч. 1 цієї статті, оскільки навіть дотримання всіх умов набувальної давності не приводить до виникнення права власності на землю та фактично відсилає до загального порядку надання земельних ділянок у власність або в користування, встановленого ст.ст.118, 123 ЗК України.

Ця норма надає таким особам лише право звернення до органу державної влади або місцевого самоврядування з клопотанням про передачу земельної ділянки у власність чи користування і не передбачає обов'язкової передачі земельної ділянки у власність чи користування таким особам при дотриманні передбаченої законом процедури звернення та подання необхідних документів.

Як зазначено вище, земельна ділянка по АДРЕСА_2 у м.Києві була передана в тимчасове користування в червні 1985 року Товариству бджільництва Жовтневого району.

Листом від 01 червня 2000 року Жовтнева районна державна адміністрація м.Києва підтвердила її передачу в тимчасове користування строком до 3-х років Ториству бджолярів м.Києва.

Таким чином, ці обставини додатково свідчать про те, що позивач, як юридична особа, знав про відсутність у нього підстав для набуття права власності на будинок та земельну ділянку.

Представники позивача в судовому засіданні не заперечували, що до органів державної влади з заявами про передачу земельної ділянки у власність Товариство не зверталося.

Відповідно до ч.1 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Статтями 15 та 20 ЦК України кожній особі гарантовано та закріплено право на судовий захист своїх прав та вільний вибір способів такого захисту.

Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ч.1 ст.77, ст. 79 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно з ч.1 ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Будь-яких доказів в обґрунтування своєї позиції в суді, які б відповідали вимогам ст. ст. 76-80 ЦПК України, та були достатніми для висновків про постійне користування саме Товариством бджолярів м.Києва спірним будинком, його добросовісність у користуванні земельною ділянкою, а також необізнаність про відсутність у нього підстав для набуття права власності, виходячи з порядку, підстав та строку її надання в користування, представники останнього суду не надали.

Таким чином, суд вважає не доведеними факт користування позивачем спірним будинком протягом зазначеного ним строку, а також користування земельною ділянкою з дотриманням вимог, визначених вище

Враховуючи викладене вище, суд не знаходить підстав для задоволення вимог позивача в частині встановлення факту користування позивачем житловим будинком по АДРЕСА_2 в м.Києві та земельною ділянкою до нього, та визнання за ним права власності на будинок та земельну ділянку до нього за набувальною давністю.

Та обставина, що позивачем сплачувалися податки за користування земельною ділянкою та готувалися документи по встановленню зовнішніх меж землекористувача, з врахуванням викладеного вище обґрунтування, не є підставою для визнання за ним права власності на дане майно за набувальною давністю.

/ т.1. а.с. 192 - 227 /

Судом також встановлено, що 29 жовтня 2007 року був укладений договір купівлі-продажу житлового будинку №34 з надвірними будівлями і спорудами по АДРЕСА_2 у Солом?янському районі м. Києва.

Зі змісту даного договору вбачається, що він був укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_8 та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вертебною Л.О.

З листа Київського державного нотаріального архіву від 13 грудня 2016 року вбачається, що на бланку № ВКА 415762, що був використаний 29 жовтня 2007 року, даний договір купівлі- продажу між цими сторонами не посвідчувався.

Предметом договору купівлі-продажу з використанням даного бланка, що зберігається в державному архіві, є відчуження житлового будинку АДРЕСА_5

Встановлено, що Солом»янським УП ГУ НП у м.Києві здійснюється досудове розслідування в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016100090009976 від 27 серпня 2016 року.

Відовідно до протоколу допиту в якості свідка ОСОБА_8, який зазначений стороною оспорюваного позивачем договору купівлі-продажу 29 жовтня 2007 року, останній зазначив, що даний договір він не підписував, реєстрації чи перереєстрації земельної ділянки до будинку він не здійснювавав, і хто такий ОСОБА_11, йму невідомо.

Тобто, оспорюваний позивачем договір купівлі-продажу спірного житлового будинку є підробним.

Встановлено також, що 11 листопада 2014 року відповідно до договору купівлі - продажу, посвідченого приватним нотаріусом Киїського міського нотаріального округу Кударенко В.М., ОСОБА_8 продав спірний житловий будинок по АДРЕСА_2 в м.Києві ОСОБА_11

На підставі рішення Київської міської ради № 290/290 від 31 берерзня 2016 року земельна ділянка до будинку АДРЕСА_2 була передана у власність ОСОБА_11

Згідно з Інфрмаційною довідкою з Держаного реєстру реових прав на нерухоме майно право власності ОСОБА_11 було зареєстровано в Дежавному реєстрі 25 квітня 2016 року.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 26 жовтня 2016 року право власності на будинок та земельну ділянку перейшло від ОСОБА_11 до відповідачки ОСОБА_7

/т. 1, а.с. 9 - 14; 58 - 59; т.2, а.с. 12 - 14; 147 - 153 /

Відповідно ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п»ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч.ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За правилами ч.1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Таким чином, захисту у судовому порядку підлягає порушене, невизнане або оспорюване право.

Відповідно до роз»яснень, викладених у п.11 постанови №14 Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно зі ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов»язані з його недійсністю.

В пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 2009 року « Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема:

-правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності;

-правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об»єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України);

- правочини щодо відчуження викраденого майна;

-правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об»єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України в справі № 6-605 цс16 від 25 травня 2016 року оспорювати правочин, окрім сторін правочину, може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину.

Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

В даній постанові Верховний Суд України прийшов до висновку, що, оскільки спір, який слугував підставою звернення позивачів до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу станом на час перегляду Верховним Судом України справи вже вирішений по суті, в задоволенні іншого позову позивачів було відмовлено й відповідне рішення суду набрало законної сили, підстави вважати порушеними права та інтереси позивачів укладенням оспорюваного ними договору купівлі-продажу квартири відпали.

Враховуючи викладене вище, висновку суду про відсутність підстав для задоволення вимог позивача в частині визнання права власності на спірний будинок та земельну ділянку за набувальною давністю, суд приходить до висновку, що укладеною угодою права позивача порушені не були, а тому не підлягають захисту.

Та обставина, що оспорюваний позивачем договір купівлі-продажу є підробним, не є підставою для визнання його недійсним за позовом даного позивача, права якого не є порушеними внаслідок його укладення.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з ч.1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

-було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

-було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

-вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

В пункі 8 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» роз»яснено, що відповідно до статей 330, 334 ЦК право власності на нерухоме майно, відчужене особою, яка не мала на це права, виникає у добросовісного набувача з моменту реєстрації права на таке майно, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу воно не може бути витребувано у нього.

Виходячи зі змісту статті 330 ЦК добросовісний набувач набуває право власності на майно і в тому разі, коли набрало законної сили рішення суду про відмову в задоволенні позову про витребування майна із чужого незаконного володіння, оскільки згідно з частиною другою статті 328 ЦК право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з пунктом 12 даної постанови враховуючи положення статей 16, 344, 396 ЦК, до набуття права власності на майно за набувальною давністю особа, яка володіє майном, має право на захист свого володіння від третіх осіб, які не є власниками майна і не мають прав на володіння цим майном в силу іншої передбаченої законом чи договором підстави. Таким чином, давнісний володілець має право на захист свого володіння відповідно до вимог статей 387, 391 ЦК.

Під час розгляду позову про витребування майна із чужого незаконного володіння, пред'явленого давнісним володільцем, застосуванню підлягають також положення статті 388 ЦК за наявності відповідних заперечень з боку відповідача.

Крім того, згідно з абз. 5 п. 5 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно до статей 215 та 216 ЦК (435-15) вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Виходячи з приведених вище висновків суду суд вважає безпідставними вимоги позивача і в цій частині.

Відповідно до ст.27 Закону України « Про державну реєстрацію речових парв на нерухоме майно та їх обтяжень» / в редакції на момент укладення оспорюваної угоди / державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі, в тому числі:

- укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката;

- державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року;

- рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно;

- нших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

В статті 26 даного Закону зазначено, що у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

В абз.4,5 пункту 10 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 2009 року « Про судову практику розгляду цивільних справ

про визнання правочинів недійсними» роз»яснено, що відповідно до частини п'ятої статті 12 ЦК добросовісність набувача презюмується.

Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.

Рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації.

Враховуючи викладене вище, висновки суду з приводу вимог позивача, суд вважає безпідставними вимоги позивача і в частині скасування рішення про державну реєстрацію права власності відповідачки ОСОБА_7 на житловий будинок АДРЕСА_2, земельну ділянку до нього, а також припинення її права власності на земельну ділянку.

Керуючись ст. ст. 12, 15,16, 20, 203, 215, 216, 228, 330, 334, 344, 387, 388, 391 ЦК України, ст.ст. 1, 7, 19, 118, 119, 123, 128 ЗК України, ст. ст.26, 27 Закону України « Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76 - 82, 141, 259, 263 - 265, 268, 273 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

В позові Громадської організації "Товариство бджолярів міста Києва" до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10,Київської міської ради, ОСОБА_10 про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та запис про право власності, припинення права власності, визнання права власності на житловий будинок та земельну ділянку, витребування житлового будинку та земельної ділянки відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду м. Києва через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 27 квітня 2018 року.

Суддя: Л.А.Шереметьєва