Рішення № 73724278, 29.01.2018, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа № 760/4740/17

Провадження № 2/760/2935/18

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 січня 2018 року Солом'янський районний суд м. Києва

в складі:головуючого судді- Лазаренко В.В. за участю секретаря - Каліщук М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Київської міської ради про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом,

В С Т А Н О В И В:

10.03.2017 позивач ОСОБА_3 звернулася в суд з позовом до відповідача Київської міської ради в якому, просить визнати за нею право власності на земельну ділянку площею 0,0505 га., кадастровий номер НОМЕР_1, розташовану по АДРЕСА_1, цільове призначення - для обслуговування жилих будинків та господарських будівель в порядку спадкування за заповітом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5, яка 28.12.1992 заповідала все своє майно ОСОБА_3 відповідно до заповіту, посвідченого 9 Київською нотаріальною конторою 28.12.1992 (Р № 6ДН-3659). Таким чином, позивач є спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_5.

Після смерті останньої позивач прийняла спадщину і 30.08.2016 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом, а саме щодо житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 в якому проживає по теперішній час.

Відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку від 09.10.2000 р. НОМЕР_2, виданого на підставі рішення Київської міської державної адміністрації від 18.08.1997 р. № 1256, ОСОБА_5 була також власником земельної ділянки площею 0,0505 га., кадастровий номер НОМЕР_1, розташовану по АДРЕСА_1, цільове призначення - для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва.

Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 10.02.2017 позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право власності на спадщину за заповітом на вищевказану земельну ділянку, у зв'язку з відсутністю правовстановлюючого документа на спадкове майно.

Оскільки ОСОБА_5 не тримала оригінал Державного акту на право власності на земельну ділянку від 09.10.2000 р. НОМЕР_2 у зв'язку зі смертю, а позивач ОСОБА_3 не може отримати оригінал вказаного Державного акту, т.я. він оформлений на ім'я іншої особи (ОСОБА_5), а тому позивач просить суд задовольнити її позовні вимоги та визнати за нею право власності на вищевказану земельну ділянку у порядку спадкування за заповітом.

В судове засідання позивач не з'явилася, подала суду заяву у якій просить розглядати справу у її відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача Київської міської ради в судове засідання не з'явився, подав суду відзив, в якому просить прийняти законне та обґрунтоване рішення, справу слухати у його відсутності.

З огляду на належне повідомлення сторін, суд керуючись ст.ст. 211, 223 ЦПК України, знаходить можливим розглянути дану справу у відсутності позивача та представника відповідача згідно поданих заяв.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5, що вбачається із свідоцтва про смерть серія НОМЕР_3 від 03.12.1999, виданого відділом реєстрації актів громадського стану Залізничного районного управління юстиції у м. Києві.

Позивач ОСОБА_3 є спадкоємицею померлої ОСОБА_5, відповідно до заповіту останньої, посвідченого 9 Київською нотаріальною конторою 28.12.1992 (Р № 6ДН-3659).

З аналізу наявних в матеріалах справи документів вбачається, що ОСОБА_3 прийняла спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_5.

Як далі видно з матеріалів справи, за життя ОСОБА_5 на праві власності належала земельна ділянка площею 0,0505 га, кадастровий номер НОМЕР_1, розташовану по АДРЕСА_1, цільове призначення - для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва, про що свідчить витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-8000421602017. Згідно даного витягу, документом, що посвідчує право власності на зазначену земельну ділянку є акт від 09.10.2000 НОМЕР_2.

Отже в наслідок смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина, до складу якої входить зокрема і право власності на вищевказану земельну ділянку.

Однак, позивачу ОСОБА_3 постановою державного нотаріуса від 10.02.2017 про відмову у вчиненні нотаріальної дії відмовлено в у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер НОМЕР_1), у зв'язку з відсутністю у спадкоємця правовстановлюючого документу на спадкове майно.

Позивачка в позовній заяві пояснила, що у видачі правовстановлюючого документу, а саме Державного акту на право власності на земельну ділянку від 09.10.2000 р. НОМЕР_2 їй відмовлено, т.я. він виданий на ім'я померлої ОСОБА_5, яка його не отримала у зв'язку зі смертю.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 №7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз'яснено, що відносини спадкування регулюються правилами ЦК, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР.

З урахуванням вказаних роз'яснень до правовідносин сторін підлягають застосування норми ЦК Української РСР.

Згідно статті 524 ЦК Української РСР передбачалось, що спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

Статтею 534 ЦК Української РСР встановлювалось, що кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.

Заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений (541 ЦК Української РСР).

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що позивач як є спадкоємицею за заповітом з урахуванням того, що спадкодавцем за життя залишено належним заповіт складений у встановленому законом порядку.

Стаття 548 ЦК Української РСР передбачала, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

За правилами статті 549 ЦК Української РСР, визнавалось, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Позивач зазначила, що прийняла спадщину у порядку визначеному ст. 549 ЦК Української РСР.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що позивач у передбачений законом спосіб прийняла спадщину після смерті спадкодавця ОСОБА_5 до складу якої входить право власності на земельну ділянку площею 0,0505 га., кадастровий номер НОМЕР_1, розташовану по АДРЕСА_1.

Таким чином, відповідно до статті 560 ЦК Української РСР, якою передбачалось, що спадкоємці, закликані до спадкоємства, можуть одержати в державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини свідоцтво про право на спадщину, позивач набула права на одержання відповідного свідоцтва.

Судом встановлено, що з метою оформлення права на спадкове майно позивач звернулася до Дев'ятої Київської державної нотаріальної контори з заявою про отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

Постановою державного нотаріуса від 10.02.2017 про відмову у вчиненні нотаріальної дії відмовлено в у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку у зв'язку з відсутністю у спадкоємця правовстановлюючого документу на спадкове майно.

У відповідності до статті 15 ЦК визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Стаття 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини визначає: кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 328 ЦК право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Відповідно до ст. 386 ЦК, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

За змістом ст. 392 ЦК, право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Враховуючи обставини наведені вище, суд вважає, що вимоги позивача про визнання за нею права власності на земельна ділянка площею 0,0505 га., кадастровий номер НОМЕР_1, розташовану по АДРЕСА_1, в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5 знайшли своє підтвердження під час розгляду справи і підлягають задоволенню, оскільки останньою було прийнято спадщину у встановлений законом спосіб, а наданими суду доказами підтверджено її право на спадкування за заповітом зазначеного майна та відповідні майнові права спадкодавця.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 524, 527, 529, 548, 549, 560 ЦК Української РСР, ст.ст. 328, 386, 392 Цивільно кодексу України, ст.ст. 4-5, 7, 12-13, 76-81, 258-259, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити.

Визнати за ОСОБА_3/03037, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_4/ право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року, на земельну ділянку площею 0,0505 га., кадастровий номер НОМЕР_1, розташовану по АДРЕСА_1, цільове призначення - для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Дата складення повного судового рішення 29.01.2018.

Суддя В.В. Лазаренко