Ухвала суду № 73723026, 26.04.2018, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/538/18Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 5 Смоляр О. А. Доповідач в апеляційній інстанції Храпко В. Д.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2018 року м.Черкаси

Апеляційний суд Черкаської області в складі колегії суддів :

Храпка В.Д., Бондаренка С.І., Новікова О.М.

за участю секретаря Чуйко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_5 та апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 22 січня 2018 року, ухваленого під головуванням судді Смоляра О.А., у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про визнання майна об'єктом спільної сумісної власності та поділу майна та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про визнання майна особистою приватною власністю, -

в с т а н о в и в :

В червні 2016 року ОСОБА_6 звернувся до суду із позов до ОСОБА_5 про визнання майна об'єктом спільної сумісної власності та поділу майна. При цьому зазначав, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 24 лютого 1994 року, який було розірвано рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 вересня 2014 року. Від шлюбу неповнолітніх дітей немає. За період шлюбу побудували новий дім з надвірними спорудами, який знаходиться по АДРЕСА_2 та який зареєстровано на праві власності за ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності.

Після розірвання шлюбу домовленостей щодо поділу майна не досягнуто, тому позивач просив суд визнати за ОСОБА_6 та ОСОБА_5 право спільної сумісної власності на домоволодіння, яке розташоване по АДРЕСА_2. Поділити домоволодіння, що є спільною сумісною власністю: виділивши ОСОБА_6 ? частини домоволодіння по АДРЕСА_2 та виділивши ОСОБА_5 ? частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2.

В листопаді 2016 року ОСОБА_6 подав до суду заяву про зміну та доповнення позовної заяви, в якій просив суд визнати за ОСОБА_6 та ОСОБА_5 право спільної сумісної власності на домоволодіння, яке розташоване по АДРЕСА_2 та поділити домоволодіння, що є спільною сумісною власністю: виділивши ОСОБА_6 ? частину домоволодіння по АДРЕСА_2 і виділивши ОСОБА_5 ? частини домоволодіння по АДРЕСА_2.

В листопаді 2016 року ОСОБА_5 звернулася до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_6 про визнання майна особистою приватною власністю, мотивуючи свої вимоги тим, що оспорюваний будинок було побудовано силами її батьків ще до укладення шлюбу. Фактично в житловому будинку завжди проживали та проживають її батьки, а оформлений на неї.

Також ОСОБА_5 зазначає, що всі матеріали на будівництво були придбані її батьками. А під час шлюбу вказаний будинок було лише введено в експлуатацію, що підтверджується рішенням ВК Черкаської районної ради народних депутатів № 62 від 18.04.1991 року про надання дозволу на будівництво індивідуального житлового будинку ОСОБА_5 по АДРЕСА_2. А 18 липня 1991 року було виготовлено та погоджено план забудови земельної ділянки. Після чого почалося будівництво будинку.

06 квітня 1994 року було виготовлено ЧОБТІ схематичний план на житловий будинок, в якому уже було відображено збудований житловий будинок. А лише 09 липня 2006 року було оформлено акт державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом садибного житлового будинку, господарських споруд до експлуатації, в якому комісією вказано, що будівництво розпочато у 1991 році і закінчено в 1994 році.

З таких підстав ОСОБА_5 просила суд визнати за ОСОБА_5 право особистої приватної власності на житловий будинок АДРЕСА_2.

Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 22 січня 2018 року позов ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про визнання майна об'єктом спільної сумісної власності та поділу майна - задоволено частково.

Позов ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про визнання майна особистою приватною власністю - задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_6 та ОСОБА_5 право спільною сумісною власності на домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2.

Визнано за ОСОБА_6 право власності на 1/3 частину домоволодіння по АДРЕСА_2.

Визнано за ОСОБА_5 право власності на 2/3 частин домоволодіння по АДРЕСА_2.

У решті позовних вимог відмовлено повністю.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить рішення суду скасувати, як незаконне, висновки суду не відповідають обставинам справи , постановлене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та постановлене з порушенням норм процесуального права, а по справі ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні первісного позову ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про визнання майна об'єктом спільної сумісної власності та поділ майна і задовольнити в повному обсязі зустрічний позов ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про визнання майна особистою приватною власністю.

В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_5 вказує, що суд першої інстанції безпідставно вважав відповідним та доведеним факт, що за час шлюбу сторони за спільні кошти побудували новий жилий будинок, а висновки суду , що житловий будинок є об'єктом спільної сумісної власності є надуманими та безпідставними.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення суду частково, як незаконне, прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права, а по справі ухвалити нове рішення, яким задовольнити у повному обсязі позовні вимоги ОСОБА_6 та відмовити у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_5 та поділити домоволодіння по АДРЕСА_2, що є спільною сумісною власністю, виділивши ОСОБА_6 та ОСОБА_5 по ? частини зазначеного домоволодіння, а в іншій частині залишити в силі.

В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_6 зазначив, що суд першої інстанції не звернув уваги на той факт, що вказане домоволодіння сторони будували як до шлюбу так і після укладення шлюбу. Також не було враховано, що час набуття права власності на будинок сторони перебували у зареєстрованому шлюбі і судом першої інстанції при поділі майна не було дотримано принципу рівності.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_5 просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення суду першої інстанції без задоволення, її апеляційну скаргу задоволити, скасувати рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 22 січня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні первісного позову ОСОБА_6 та задоволити в повному обсязі зустрічний позов ОСОБА_5

У відзиві ОСОБА_6 просить апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення, посилаючись на безпідставність апеляційної скарги ОСОБА_5, що спотворює фактичні обставини.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційних скарг, судова колегія проходить до висновку про задоволення апеляційної скарги ОСОБА_5 і залишення без задоволення апеляційної скарги ОСОБА_6 по наступних підставах

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і дотримання норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеного цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Проте таким вимогам закону рішення суду не відповідає.

Постановляючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що під час шлюбу сторонами були побудовані інші будівлі біля жилого будинку, а тому ОСОБА_6 має право власності на 1/3 частку.

Але такі висновки суду не відповідають нормам матеріального і процесуального права, висновки суду викладені в рішенні не відповідають обставинам справи.

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 24 лютого 1994 року, який рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 вересня 2014 року розірвано.

Рішенням Виконавчого комітету Черкаської районної ради народних депутатів № 62 від 19 квітня 1991 року надано дозвіл на будівництво індивідуального житлового будинку ОСОБА_5 по АДРЕСА_2..

Відповідно до плану забудови земельної ділянки від 18 липня 1991 року виготовлено та погоджено план забудови земельної ділянки по АДРЕСА_2.

06 квітня 1994 року було виготовлено ЧОБТІ схематичних план на даний житловий будинок. Готовність жилого будинку складала 78 %.

Згідно з Актом державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом садибного житлового будинку, господарських споруд до експлуатації від 09.07.2006 року пред'явлений до здачі житловий будинок ОСОБА_5 по АДРЕСА_2 готовий до експлуатації.

Відповідно до свідоцтва про право власності НОМЕР_1 від 13.02.2008 року виданого Виконавчим комітетом Червонослобідської сільської ради ОСОБА_5 являється власником житлового будинку площею 134,2 кв.м., з надвірними спорудами по АДРЕСА_2.

Норми статей 57, 60 СК України встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя щодо належного їм майна, згідно з якими майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Майно, набуте кожним з подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.

Зокрема, відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в його набутті.

Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Правова природа набуття права власності на новобудову відрізняється від набуття права власності на інше майно, оскільки новобудова може бути здійснена за рахунок інших осіб, у тому числі й за рахунок батьків, а прийнята в експлуатацію вже під час укладення шлюбу.

Визначення частки права власності подружжя в новобудові здійснюється відповідно до часток вкладу у зведення будівлі у період шлюбу.

Тому сам по собі факт оформлення права власності на новозабудову в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.11.2017 року № 6-2921цс16.

Судом встановлено, що будівництво жилого будинку розпочато в 1991 році. Станом на 06 квітня 1994 року готовність жилого будинку складала 78 % відповідно до довідки Черкаського бюро технічної інвентаризації від 15 квітня 1994 року.

Шлюб сторони уклали 24 лютого 1994 року.

Посилання ОСОБА_6 на те, що будівництво жилого будинку розпочато під час шлюбу протирічить вказаним вище доказам.

Що стосується посилання ОСОБА_6 на те, що до укладення шлюбу за його кошти проводилося будівництво жилого будинку, то суд виходить із наступного.

Згідно із частиною першою статті 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них (аналогічні положення містять пункти 1,2 частини першої статті 57 СК України).

Відповідно до роз'яснень, що містяться в пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України» ( у редакції, яка була чинною на момент спірних правовідносин), спори про поділ майна осіб, які живуть однією сім'єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі, мають вирішуватися згідно з пунктом 1 статті 17 Закону України від 07 лютого 1991 року № 697-ХІІ «Про власність» (далі - Закон України «Про власність»), відповідних норм Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК УРСР) та з урахуванням пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності». Правила статей 22, 28, 29 КпШС України в цих випадках.

Так, згідно зі статтею 17 Закону України «Про власність», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.

Частиною другою статті 112 ЦК УРСР визначено, що спільною сумісною власністю є спільна власність без визначення часток (аналогічне положення містить і частина перша статті 368 ЦК України).

За змістом пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 29 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» ( у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), розглядаючи позови, пов'язані з спільною власністю громадян , суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (статті 16 Закону України «Про власність», статті 22 КпШС України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю ( пункту 1 статті 17, статті 18, пункту 2 статті 17 Закону України «Про власність»), тощо.

Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо : 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднанні в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

В зв'язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна , набутого до 01 січня 2004 року особами, які проживали однією сім'єю, але не перебували в зареєстрованому шлюбі, необхідно було встановити не лише обставини щодо спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно придбавалося сторонами внаслідок спільної праці. Тобто сам факт спільного проживання сторін у справі не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін. Частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожного зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним із подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбанні майна вкладені , крім спільних коштів, кошти, що належали одній зі сторін, то частка в цьому майні, відповідно до розміру внеску, є її власністю.

Тільки в разі встановлення цих фактів та обставин положення частини першої статті 24 КпШС України, частини першої статті 17 Закону України «Про власність» вважається правильно застосованим із дотриманням рекомендацій, які містяться в постановах Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України» та від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності».

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 11.05.2015 року № 6-211цс14.

Будь-яких доказів, що підтверджують участь ОСОБА_6 в будівництві жилого будинку в АДРЕСА_2 до укладення шлюбу суду не надано.

ОСОБА_5 надала суду квитанції про придбання нею, її батьками та братом будівельних матеріалів на будівництво жилого будинку.

В схематичному плані від 24.03.1994 року і оціночному акті, від 24.03.1994 року, вказано жилий будинок, веранда, сіни, ганок. В додатку до схематичного плану, а саме : абрис і ескіз жилого будинку відображено розмір кімнат першого і другого поверхів. Вказаний схематичний план, абриз і ескіз відповідають даним технічного паспорта від 08.08.2006 року.

Порівнюючи схематичний план від 24.03.1994 року і технічний паспорт від 08.08.2006 року можна зробити висновок, що за період із 24.03.1994 року до 08.08.2006 року в жилому будинку прибудовано тамбур ІІІ площею 2.8 кв.м., гараж, сарай, колодязь.

Із викладеного вище випливає, що під час шлюбу сторін жилий будинок не будувався, а були побудовані приналежність до жилого будинку, що не тягне за собою права власності на жилий будинок.

Договори на газифікацію жилого будинку і електропостачання укладені із ОСОБА_10 (матір'ю ОСОБА_5), а не із сторонами по справі.

В даному жилому будинку сторони не проживали і не були зареєстровані. В грудні 1994 року отримали трикімнатну квартиру АДРЕСА_1. Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16 грудня 2011 року встановлено порядок користування вказаною квартирою.

За таких обставин в задоволенні позову ОСОБА_6 необхідно відмовити, а позовні вимоги ОСОБА_5 підлягають до задоволення.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України із ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 підлягають стягненню судові витрати в сумі 6 029 грн. 13 коп. ( 275, 61 грн. за перегляд заочного рішення + сплата судового збору 551 грн. 21 коп. + сплата судового збору 678 грн. 81 коп. + сплата судового збору 960 грн. + сплата судового збору 3 563 грн.)

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволити.

Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 22 січня 2018 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про визнання майна об'єктом спільної сумісної власності та поділ майна - відмовити.

Позов ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про визнання майна особистою приватною власністю задоволити.

Визнати за ОСОБА_5 право особистої приватної власності на житловий будинок АДРЕСА_2.

Стягнути із ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 судові витрати 6 029 грн. 13 коп.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів до суду касаційної інстанції.

Судді:

Повний текст постанови виготовлено 02.05.2018 року.