Ухвала суду № 73721771, 02.05.2018, Харківський районний суд Харківської області

Справа №617/279/17

Провадження №1-кп/635/292/2018

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 травня 2018 року Харківський районний суд Харківської області у складі колегії суддів:

головуючого судді Бобко Т.В.,

суддів Назаренка О.В., Караченцева І.В.,

за участю прокурора Фальченко Д.В.,

захисників – ОСОБА_1, ОСОБА_2,

обвинуваченого – ОСОБА_3,

секретар судових засідань – ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Покотилівка Харківського району Харківської області кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 110, ч. 1 ст. 14 ч. 2 ст. 258, ч. 1 ст. 201, ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 32 ч. 1 ст. 263 КК України,-

В С Т А Н О В И В :

В провадженні Харківського районного суду Харківської області знаходиться вищевказане кримінальне провадження.

Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 18 червня 2016 року відносно ОСОБА_3 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком – до 14 серпня 2016 року з визначенням суми застави у розмірі 110240 гривень. Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 10 серпня 2016 року строк тримання під вартою ОСОБА_3 продовжено – до 12 жовтня 2016 року. 28 вересня 2016 року ОСОБА_3 звільнений з Харківської установи виконання покарань №27 у зв’язку зі сплатою застави у сумі 110240 гривень. Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 29 вересня 2016 року відносно ОСОБА_3 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком – до 26 листопада 2016 року без визначення застави. Строк тримання під вартою обвинуваченого неодноразово продовжувався у встановленому КПК України порядку. Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 12 березня 2018 року строк тримання під вартою ОСОБА_3 продовжено на 60 днів – до 10 травня 2018 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 197 КПК України, строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.

Строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_3 закінчується 10 травня 2018 року.

Вимогами п. 2 ч. 3 ст. 331 КПК України передбачено, що до спливу продовженого строку суд зобов’язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

У судовому засіданні прокурор просив продовжити строк тримання під вартою відносно ОСОБА_3, посилаючись на продовження існування ризиків, передбачених п.п. 1,3,5 ч.1 ст. 177 КПК України, які дають підстави вважати, що обвинувачений може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків у даному кримінальному провадженні та вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому він обвинувачується.

Обвинувачений ОСОБА_3 у судовому засіданні заперечував проти продовження строку тримання під вартою з тих підстав, що справа відносно нього сфальсифікована, вважав доводи прокурора про наявність ризиків необґрунтованими та просив змінити йому запобіжний захід на більш м'який – домашній арешт.

Захисники ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у судовому засіданні заперечували проти продовження строку тримання під вартою обвинуваченого, посилаючись на недоведеність прокурором заявлених ним ризиків та, посилаючись на практику Європейського суду з прав людини, просили застосувати до обвинуваченого більш м'який запобіжний захід – домашній арешт.

При вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для втручання в право особи на свободу.

При цьому, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Характер та фактичні обставини інкримінованих ОСОБА_3 злочинів свідчать про підвищену суспільну небезпеку. Санкція ч. 2 ст. 258 КК України передбачає покарання у виді від семи до дванадцяти років позбавлення волі. У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» від 26 липня 2001 року Європейським судом з прав людини зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.

Вирішуючи питання про продовження строків тримання під вартою, суд оцінює в сукупності всі обставини, у тому числі тяжкість злочинів, які відповідно до ст. 12 КК України відносяться до особливо тяжких та тяжких злочинів, суспільну небезпечність злочинів, які інкримінуються обвинуваченому, та приходить до висновку про продовження існування ризику можливості вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення та продовження кримінального правопорушення, у якому він обвинувачується. При цьому суд приймає до уваги факти виїзду обвинуваченого під час вчинення злочинів, які йому інкримінуються, за межі території України, що було встановлено під час вирішення питання про обрання запобіжного заходу обвинуваченому в вигляді тримання під вартою, значну кількість епізодів злочинної діяльності, що інкримінується обвинуваченому. Враховуючи характер обвинувачення, що містить посилання на спільну злочинну діяльність обвинуваченого з громадянами іншої держави, суд погоджується з доводами прокурора про можливість безперешкодного виїзду ОСОБА_3 на територію Російської Федерації, що по суті є можливістю переховування обвинуваченого від суду.

Зазначені обставини у сукупності свідчать про продовження існування ризиків, передбачених п.п.1, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, які стали підставою для обрання запобіжного заходу та виправдовують тримання особи під вартою.

Разом з тим, наявність ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст. 177 КПК України – можливість обвинуваченого незаконно впливати на свідків у даному кримінальному провадженні – на який посилається прокурор, останнім у судовому засіданні не доведено

ОСОБА_3 висунуто обвинувачення в тому числі у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 110 та ч. 2 ст. 258 КК України. Відповідно до ч. 5 ст. 176 КПК України запобіжні заходи у вигляді особистого зобов’язання, особистої поруки, домашнього арешту, застави не можуть бути застосовані до осіб, які підозрюються у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 109-1141, 258-2585, 260-261 КК України. Таким чином, вимоги закону виключають можливість застосування до обвинуваченого більш м’якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою. Вищевказані обставини свідчать про неможливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_3 більш м'якого запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.

Враховуючи ту обставину, що розгляд судового провадження не завершений, колегія суддів вважає доцільним продовжити тримання обвинуваченого під вартою строком на шістдесят днів.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 197, 199, 331 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_3 строк тримання під вартою в Державній установі «Харківська установа виконання покарань №27» на 60 днів - до 30 червня 2018 року.

Встановити строк дії ухвали до 30 червня 2018 року.

Ухвала оскарженню в апеляційному порядку не підлягає.

Головуючий суддя Т.В. Бобко

Судді О.В.Назаренко

ОСОБА_5