Постанова № 73720084, 03.04.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/91/18

Номер справи місцевого суду: 523/414/16-ц

Головуючий у першій інстанції Малиновський О. М.

Доповідач Цюра Т. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.04.2018 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Одеської області в складі:

Головуючого: Цюри Т.В.,

Суддів: Сегеди С.М., Кононенко Н.А.,

За участю секретаря судового засідання: Цихиселі Л.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Одеської області апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 07 серпня 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, за участю третьої особи без самостійних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Реал-Груп» про поділ спільного майна,-

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 07 серпня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено.

Визнано, що грошові кошти в розмірі 534828,86грн. внесені за попереднім договором купівлі-продажу майнових прав на квартиру №2/2-9 від 03.03.2015р. у Товариство з обмеженою відповідальністю «Реал Груп» та транспортний засіб марки БМВ, р/н НОМЕР_1, є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_4.

В порядку поділу спільного сумісного майна стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 1/2 частку грошових коштів внесених за попереднім договором купівлі-продажу майнових прав на квартиру № 2/2-9 від 03.03.2015р.у Товариство з обмеженою відповідальністю «Реал Груп», а саме в розмірі 267414,43 гривень, після виплати якої визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на грошові внески в розмірі 534828,86 гривень.

Припинено право спільної сумісної власності на грошові кошти в розмірі 534828,86грн. внесені за попереднім договором купівлі-продажу майнових прав на квартиру № 2/2-9 від 03.03.2015р. у Товариство з обмеженою відповідальністю «Реал Груп».

В порядку поділу спільного сумісного майна стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію вартості 1/2 частки транспортного засобу марки БМВ, р/н НОМЕР_1, в розмірі 35566,00 гривень, після виплати якої визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на вказаний транспортний засіб.

Припинено право спільної сумісної власності на транспортний засіб марки БМВ, р/н НОМЕР_1.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав до суду апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 07 серпня 2017 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

У зв'язку із цим справа підлягає розгляду в порядку п.8 розділу Х111 Перехідних положень Цивільно-процесуального кодексу України.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція Цивільного процесуального кодексу України (ред. з 18.03.2004 до 15.12.2017), відповідно до п.9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справа розглядається апеляційним судом Одеської області, у межах територіальної юрисдикції якого перебуває місцевий суд, який ухвалив рішення, що оскаржується, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах, відповідно до вимог п. 8 ст. 1 Перехідних положень.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам закону з огляду на наступне.

Так, судом першої інстанції було вірно встановлено, що з 31.08.2013р. позивач перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2

Під час шлюбу вони придбали майно, а саме:

-транспортний засіб марки БВМ, р/н НОМЕР_1, придбаний за довідкою-рахунком №ВІА 134072 та зареєстрований 17.12.2013р.;

-грошові кошти в розмірі 534828,86грн., які були внесенні ОСОБА_2 за попереднім договором купівлі-продажу майнових прав на квартиру № 2/2-9 від 03.03.2015р. у Товариство з обмеженою відповідальністю «Реал Груп» в період з 10.03. по 15.06.2015р. (а.с.42-48). Згідно відповіді ТОВ «Реал Груп» на даний час квартира, яка є предметом договору не передавалася за актом приймання-передачі (а.с.41).

Згодом, а саме 10 вересня 2015 року шлюб між ними було розірвано (а.с.5), проте між ними виник спір з приводу поділу спільного сумісного майна.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що грошові кошти в розмірі 534828,86грн. та придбаний транспортний засіб марки БМВ, р/н НОМЕР_1 є об'єктами права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2, а тому належать їм в рівних частках.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, оскільки він відповідає вимогам закону та обставинам справи.

Відповідно до ст. 60 ч. 1 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 1 статті 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Під час здійснення поділу майна в судовому порядку суд повинен виходити з презумпції рівності часток, а також з вимог статті 71 СК України, відповідно до якої поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі або реалізується через виплату грошової компенсації вартості його частки в разі неподільності майна (частина друга статті 364 ЦК України).

Норми СК України у статтях 57, 60 встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя з приводу належного їм майна, згідно з якими:

1) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної власності.

2) майно, набуте кожним із подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.

З метою збереження балансу інтересів подружжя, дотримуючись принципів добросовісності, розумності і справедливості СК України містить винятки із загального правила.

Зокрема, відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею/ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй/йому особисто.

Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які є підставами виникнення права спільної власності на майно подружжя) визначені у статті 60 СК України.

За змістом цієї норми належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна.

Виходячи з наведеного для правильного застосування статті 60 СК України та визнання майна спільною сумісною власністю суд повинен установити не тільки факт набуття цього майна за час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

У пунктах 23 і 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз'яснено, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст.325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них; продуктивна і робоча худоба; засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.

Згідно ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Майно набуте подружжям за час шлюбу є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 3 ст. 368 ЦК України).

Відповідно д ч.2 ст. 183 ЦК України транспортний засіб, який належить сторонам по справі на праві спільної власності, є річчю неподільною.

Відповідно до ч.2 ст.364 ЦК України якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга ст. 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Така згода фактично отримана судом від ОСОБА_4 у вигляді пред'явленого позову.

Відповідно до ч.3 ст.358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

За загально відомими обставинами автомобіль не може бути поділений в натурі. Згідно судового експертного висновку № СЕ-2511-2-762.16 від 27.02.2017р. середня ринкова вартість БМВ524, р/н НОМЕР_1, з урахуванням його зношеності становить 71132,00 грн. Експертом була визначена середня ринкова вартість спірного автомобіля в зв'язку з його не представленням з боку відповідача на експертне дослідження.

Зважаючи на викладене та з урахуванням того, що транспортний засіб перебуває у постійному користуванні відповідача - ОСОБА_2, суд дійшов вірного висновку про необхідність стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 грошової компенсацій вартості 1/2 частини автомобіля БМВ524, р/н НОМЕР_1, що складає 35566,00грн., з припиненням права спільної сумісної власності подружжя на вказаний автомобіль та визнання його особистою приватною власністю ОСОБА_2, після такої виплати.

Договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру був укладений 03.03.2015р., грошові кошти в розмірі 534828,86грн. вносилися в період з 10.03. по 15.06.2015р., тобто в період перебування сторін по справі у зареєстрованому шлюбі. Тому, суд вірно встановив, що згідно ст.ст.60,61 СК дані грошові кошти є об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2, та підлягають поділу між ними.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачем на придбання спірного майна витрачено його особисті кошти є недоведеними та спростовуються матеріалами справи, зокрема банківськими виписками по рахунку, які судом були ретельно досліджені та проаналізовані.

Доводи апеляційної скарги про те, що потрібно було перерахувати завчасно суму компенсації на депозитний рахунок суду, є неспроможними, оскільки такі вимоги про отримання компенсації за автомобіль були заявлені безпосередньо самою позивачкою.

Отже, колегія вважає, що суд першої інстанції вірно з'ясувавши обставини справи та давши належну оцінку зібраним доказам, дійшов правильного висновку, що грошові кошти в розмірі 534828,86грн. та придбаний транспортний засіб марки БМВ, р/н НОМЕР_1 є об'єктами права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2, та належить їм в рівних частках.

Вказані висновки суду відповідають зібраним у справі доказам, яким судом дана належна оцінка, правильно визначена юридична природа правовідносин що виникли і закон, який їх регулює, а доводи апеляційної скарги про порушення прав апелянта є необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальної частині оскаржуваного рішення.

Згідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, судова колегія ,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 07 серпня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, за участю третьої особи без самостійних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Реал-Груп» про поділ спільного майна- залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Т.В. Цюра

Судді: С.М. Сегеда

Н.А. Кононенко

Повний текст судового рішення складено 11.04.2018 року