Постанова № 73718607, 24.04.2018, Апеляційний суд Рівненської області

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2018 року

м. Рівне

Справа № 562/1271/17

Провадження № 22-ц/787/226/2018

Апеляційний суд Рівненської області в складі:

головуючої судді - Шеремет А.М.,

суддів: Боймиструк С.В., Бондаренко Н.В.

секретар судового засідання: Вихотень Я.В.

розглянувши в спрощеному позовному провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 08 листопада 2017 року (головуючий суддя 1 інстанції: Шуляк А.С.) ухвалене в м. Здолбунів, Рівненської області о 14 год. 18 хв., дата виготовлення повного тексту не зазначена, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи - служба у справах дітей та Здолбунівської районної державної адміністрації, служба у справах дітей Київського району управління служби у справах дітей департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні, визначення способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею,-

в с т а н о в и л а :

05 квітня 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2, треті особи - служба у справах дітей та Здолбунівської районної державної адміністрації, служба у справах дітей Київського району управління служби у справах дітей департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні, визначення способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею.

Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 08 листопада 2017 року позов задоволено частково.

Визначено спосіб участі ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 у спілкуванні та вихованні малолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, встановивши дні та години побачень, а саме: два рази на місяць, в світлу пору доби, в межах Рівненської області, в присутності матері або за взаємною згодою обох сторін без присутності матері, враховуючи інтереси та стан здоров'я дитини, а також надати необмежену можливість спілкуватися з дитиною засобами телефонного зв'язку, через Інтернет за допомогою Skype, Viber.

В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій доводить про незаконність та необґрунтованість вказаного рішення суду через порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Вказує, що задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції не навів мотивів та доводів, які покладені в основу оскаржуваного рішення, посилаючись лише на рекомендаційний висновок Служби у справах дітей Здолбунівської районної державної адміністрації і визнав спосіб спілкування батька з дитиною, як це зробила служба у справах дітей, чим не врахував інтереси дитини і створив істотний дисбаланс прав та обов'язків матері та батька по відношенню до дитини.

Просить рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 08 листопада 2017 року скасувати та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_4 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення залишити без змін.

Судом встановлено, що сторони в шлюбі не перебували, є батьками ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 29 липня 2009 року.

Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Частиною 1 ст.151 СК України визначено, що батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.

У відповідності до ст.157 СК України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Згідно ст.159 СК України, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини, місце та час їхнього спілкування, з урахуванням віку, стану здоров'я дитини, поведінки батьків, а також інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ч.5 ст. 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Як вбачається з висновку, наданого органом опіки та піклування Здолбунівської районної державної адміністрації ОСОБА_1 встановлено дні та години побачень з малолітнім сином ОСОБА_3 (а.с. 78).

Врахувавши наявні в матеріалах справи докази, та те, що малолітня дитина потребує спілкування з батьком і це спілкування відповідає інтересам дитини, приймаючи до уваги вік дитини, стан її здоров'я, ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову, визначивши обмежений порядок спілкування з дитиною.

Доводи апеляційної скарги щодо нерозгляду заперечення позивача про те, що запропонований службою у справах дітей варіант його участі у спілкуванні з дитиною є неприйнятним, недопустимим і зробленим з істотним дисбалансом прав та обов'язків матері і батька по відношенню до дитини, не заслуговують на увагу оскільки, дитина є малолітньою, а позивач проживає у м. Харків, яке знаходиться на дуже великій відстані від місця проживання дитини і таке подолання відстані кожний тиждень є обтяжливим для дитини. Крім того, позивач має іншу сім'ю, ставлення якої до дитини не відоме, умови проживання цієї сім'ї, а також стосунки та побутові умови, які в сім'ї склалися суду не відомі також.

Наявний в матеріалах справи акт Служби у справах дітей по Київськосу району Управління служб у справах літей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради від 29 травня 2017 року про обстеження квартири АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_5, не свідчить про можливість перебування мололітньої дитини ОСОБА_3 тривалий час в іншій сім'ї.

Суду не надано доказів доцільності перебування окремого з відповідачкою сина в іншій сім'ї.

Щодо позовної вимоги про безперешкодний спільний відпочинок з ОСОБА_3 за кордоном у будь-якій країні світу, слід зазначити, що ЗУ «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» та правилами перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.95 № 57, передбачений чіткий перелік обставин для виїзду з України громадян, які не досягли 16-річного віку.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності оскаржуваного рішення, оскільки ці доводи зводяться до посилання на ті ж самі обставини та наведення відповідного обґрунтування щодо заявлених вимог, яким суд першої інстанції надав належну оцінку в оскаржуваному рішенні і колегія суддів повністю погоджується із цією оцінкою та прийнятим рішенням у даній цивільній справі.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалене без порушень норм матеріального та процесуального права, судом в повній мірі з'ясовано обставини, що мають значення для справи, апеляційна скарга не спростовує правильності висновків суду, а тому відсутні підстави для його скасування.

Керуючись ст.ст. 274, 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, колегія суддів -

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 08 листопада 2017 року залишити без задоволення.

Рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 08 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з моменту її проголошення.

У разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 24 квітня 2018 року

Головуюча

Судді :