Рішення № 73718517, 24.04.2018, Рівненський районний суд Рівненської області

Справа № 570/4877/17

Номер провадження 2/570/423/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2018 року

Рівненський районний суд Рівненської області в особі:

судді Красовського О.О.

з участю:

секретаря судових засідань ОСОБА_1

представників сторін - ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору – Рівненська районна державна адміністрація Рівненської області (як орган опіки та піклування) про розірвання шлюбу та визначення місця проживання малолітньої дитини, -

в с т а н о в и в :

Позивачка звернулася до суду з позовом про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що перебуває в зареєстрованому шлюбі з відповідачем. У зв’язку з тим, що подружжя має різні характери, різні погляди на життя, позивачка не має бажання надалі проживати з відповідачем; фактично вони проживають окремо тривалий час, позивачка просить суд розірвати шлюб. Також просить визначити місце проживання дитини з нею. На даний час дитина проживає з відповідачем. Це зумовлено тим, що у свій час позивачка змушена була пройти курс лікування, а тому попросила відповідача забрати сина до себе на тимчасове проживання. Після повернення позивачки додому відповідач категорично відмовився повертати сина. Через ці обставини вона змушена звертатися до суду з відповідним позовом, та просить суд його задоволити.

В судовому засіданні позивачка підтримала позов та пояснила суду про обставини, що описані вище. Додала, що в неї створені всі умови для належного проживання дитини. Відповідач, утримуючи дитину в себе, не допускає позивачку на побачення. За час проживання дитини у відповідача позивачка лише двічі бачилася з сином. Відповідач виховує в дитині агресію, що є неприпустимим. Також звертає увагу суду на те, що після народження дитини відповідач не визнавав себе батьком дитини, залишив сім’ю, і позивачка самостійно піклувалася та виховувала дитину. Позивачка вважає, що відповідач не може забезпечити гармонійний розвиток дитини, а тому позивачка просить суд визначити місце проживання дитини з нею.

Відповідач позов в частині розірвання шлюбу визнав повністю. Згідний з тими обставинами, про які зазначає позивачка. Позов про визначення місця дитини не визнає. Зазначає, що дитина була залишена позивачкою напризволяще; хлопчик був у занедбаному стані. Саме через ці обставини він забрав дитину до себе. Після цього відповідачка не цікавилася дитиною, а коли приїздила додому до відповідача, то бачилася з дитиною дуже короткий проміжок часу, до 10 хв. Вважає, що він може забезпечити належні умови для проживання дитини та її виховання. Тому просить відмовити у решті заявлених позовних вимог.

Представник органу опіки та піклування вважає, що дитина може проживати як з батьком, так і з мамою, про що були надані відповідні висновки. Прийняття рішення покладає на розсуд суду.

Заслухавши пояснення учасників процесу та дослідивши матеріали справи суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення.

Як встановлено в судовому засіданні, позивачка та відповідач перебувають у зареєстрованому шлюбі. Вони є батьками дитини – сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1

В ч. 1 ст. 51 Конституції України закріплено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Стаття 24 СК України визначає, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Отже, однією з основних засад сучасного сімейного права є свобода шлюбу. Зокрема особа має право вільно вирішувати питання щодо укладення шлюбу та його збереження, а також розірвання шлюбу та припинення шлюбних відносин.

Стаття 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Згідно ч.2 ст.112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Однією із основних засад сучасного сімейного права є свобода шлюбу, зокрема, особа має право вільно вирішувати питання щодо укладення шлюбу та його збереження, а також розірвання шлюбу та припинення шлюбних відносин. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово "сімейний" засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово "союз" підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, а позивач не має наміру зберегти шлюб з відповідачем. Тому суд дійшов висновку, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу стало неможливим, оскільки суперечить інтересам сторін та вимогам закону. У розпаді сім’ї винні обоє подружжя, оскільки не вживали належних заходів для усунення конфліктів та досягнення взаєморозуміння в сім’ї.

Як встановлено в судовому засіданні, сторони не проживають як сім’я протягом тривалого часу. Сторони мають різні характери, різні погляди на життя.

Позивачка не бажає надалі проживати разом з відповідачем. Так само відповідач не бажає проживати з позивачкою.

Тому суд дійшов висновку, що сім’я існує формально, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам позивачки та відповідача, що має істотне значення.

Підстав для надання сторонам строку на примирення суд не вбачає.

Виходячи з положень ст. ст. 110, 112 СК України, а також того, що особа має право вільно вирішувати питання щодо розірвання шлюбу та припинення шлюбних відносин суд вважає, що позов підлягає до задоволення.

Щодо заявлених позовних вимог про визначення місця проживання дитини, то суд вважає, що дитина має проживати з позивачкою.

Згідно ст.141 СК України, яка є визначальною щодо принципу рівності прав та обов’язків щодо дитини, де значиться, що мати, батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини.

01 липня 2017 року Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі "М.С. проти України", згідно якого суд при вирішенні питання про місце проживання дитини повинен враховувати інтереси дитини та зважати на недопущення порушення прав батька дитини при розгляді справи щодо визначення місця проживання дитини.

Стаття 12 Закону України "Про охорону дитинства" та ст. ст. 150, 180 Сімейного кодексу України зазначають, що батьки повинні проявляти турботу про дітей, утримувати їх до досягнення повноліття.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка була ратифікована Україною 27 лютого 1991року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Частина 1 ст. 161 СК України встановлює, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування судом. У свою чергу, ч. 2 ст. 161 СК України чітко визначено, що орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами або своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Як бачимо, на рівні законодавства встановлено перелік обставин, за наявності яких малолітню дитину не можуть передати для проживання разом з матір’ю. Такими, зокрема, є: відсутність у матері самостійного доходу; зловживання матір’ю спиртними напоями або наркотичними речовинами; аморальна поведінка матері, яка може зашкодити розвиткові дитини.

Отже, при вирішенні спору щодо місця проживання малолітньої дитини, у першу чергу, повинні враховуватись інтереси самої дитини, а при наявності певних обставин, визначення місця проживання дитини разом з батьком жодним чином не суперечить законодавству та міжнародно-правовим актам.

Так, суд приймає до уваги, що органами опіки та піклування були надані висновки, згідно з якими дитина може проживати як з батьком, так і з матір’ю.

І у позивачки, і у відповідача створені всі належні умови для проживання дитини.

Суд вважає, що в даному випадку повинні враховуватись інтереси самої дитини.

На думку суду, поведінка відповідача не дає суду підстави зробити висновок, що визначивши місце проживання дитини з ним, таким чином, будуть якнайкраще враховані інтереси дитини.

Так, відповідач не спростував доводи позивачки про те, що після народження дитини він не визнавав себе батьком дитини, в подальшому залишив сім’ю, не допомагав сім'ї. Така поведінка не є сумісною з поведінкою особи, яка вважає себе добрим сім’янином та хорошим батьком.

Коли позивачка потребувала допомоги, вона звернулася до батька дитини з проханням доглянути дитину певний час, допоки вона скористається медичною допомогою. Після проходження позивачкою лікування батько дитини не повернув дитину мамі.

Позивачка надала суду докази того, що вона належним чином виконувала свої батьківські обов’язки. Між тим відповідач, як батько дитини, який мав би проявляти інтерес до того, як зростає дитина, які в неї потреби, не цікавився життям дитини; залишив позивачку з дитиною напризволяще. Відповідач не був поряд у той період, коли позивачка зверталася з дитиною до лікарів з метою проходження чергових медичних оглядів.

Оцінюючи зібрані докази у своїй сукупності суд вважає, що враховуючи інтереси самої дитини її слід залишити проживати з позивачкою.

Керуючись ст. ст. 12, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_5до ОСОБА_6; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору – Рівненська районна державна адміністрація Рівненської області (як орган опіки та піклування) про розірвання шлюбу та визначення місця проживання малолітньої дитини - задоволити повністю.

Розірвати шлюб між ОСОБА_6 (дошлюбне прізвище Сиротюк) ОСОБА_8 та ОСОБА_6, зареєстрований 25.07.2015 року відділом РАЦС реєстраційної служби Рівненського міського управління юстиції, актовий запис № 893.

Визначити місце проживання дитини – ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, з матір’ю дитини – ОСОБА_5.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Рівненської області через Рівненський районний суд Рівненської області протягом 30 днів з дня проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Суддя Красовський О.О.

Повне рішення суду складене 02.05.2018 року