Рішення № 73716770, 19.04.2018, Крюківський районний суд м. Кременчука

Провадження № 2/537/43/2018

Справа № 537/1546/17

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19.04.2018 року Крюківський районний суд міста Кременчука Полтавської області в складі: головуючої судді Зоріної Д.О., при секретарі Чернявській А.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Кременчуці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, за участю третьої особи – приватного нотаріуса Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області ОСОБА_5, про визнання недійсними договору купівлі-продажу квартири та договору дарування квартири, -

ВСТАНОВИВ :

До суду із позовом звернувся ОСОБА_4, де просив ухвалити рішення, згідно якого визнати договір дарування квартири АДРЕСА_1, загальною площею 65,9 кв.м, житловою площею 39,7 кв.м, від 30 січня 2014 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за номером 375, удаваним правочином; визнати, що між відповідачем ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_2 30 січня 2014 року був укладений договір купівлі-продажу кватири №34 в будинку №7 по вулиці Чкалова в місті Кременчуці Полтавської області загальною площею 65,9 кв.м, житловою площею 39,7 кв.м; визнати квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 65,9 кв.м, житловою площею 39,7 кв.м, об’єктом спільної сумісної власності, придбаного подружжям за час шлюбних відносин; припинити право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 65,9 кв.м, житловою площею 39,7 кв.м, за ОСОБА_4 та ОСОБА_2; визнати за ОСОБА_4 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1 загальною площею 65,9 кв.м, житловою площею 39,7 кв.м; судові витрати покласти на відповідачів.

Ухвалою Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 20 квітня 2017 року вказаний позов було залишено без руху, та після усунення недоліків останнього позивачем 19 травня 2017 року відкрито провадження у справі.

На підставі заяви позивача ОСОБА_4 ухвалою суду від 29 травня 2017 року вжито заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на спірну квартиру АДРЕСА_1.

Ухвалою суду від 19 червня 2017 року витребувано у Головного управління Національної поліції в Полтавській області повну копію декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру ОСОБА_4 за 2014 рік.

09 жовтня 2017 року до суду звернувся ОСОБА_1 із позовною заявою до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, за участю третьої особи – приватного нотаріуса Кременчуцького міського нотаріального округу ОСОБА_5, де просить суд ухвалити рішення, яким визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 30 січня 2014 року, укладений між ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за номером 369; визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 30 січня 2014 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за номером 375; стягнути з відповідачів на його користь понесені судові витрати.

Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що він є співвласником ? частини квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 16 лютого 1998 року, посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрованого в реєстрі за номером 505. Іншим співвласником квартири є його мати, ОСОБА_2 Позивач зазначає, що після його повернення на канікули в Україну з держави ОСОБА_7 в серпні 2017 року йому стало відомо про те, що належна йому ? частина зазначеної квартири була продана без його згоди та подарована матері позивача ОСОБА_2 ОСОБА_1 вказує, що він нікому не давав згоди на відчуження належної йому частину зазначеної квартири; ніяких заяв, довіреностей, договору купівлі-продажу тощо, стосовно укладення від його імені угод на право відчуження ? частини квартири АДРЕСА_1 нікому не видавав, не подавав та не підписував; коштів від продажу квартири не отримував.

Окрім того, як зазначає позивач, з 2012 року він навчається в учбовому закладі в державі ОСОБА_7, та в період укладення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 він взагалі не знаходився на території України. Хто і яким чином підписував за нього та від його імені заяви, а також сам договір купівлі-продажу вказаної квартири, позивачу невідомо. На договорі купівлі-продажу спірної квартири та заявах до нотаріуса значиться не його підпис.

Зазначені обставини, як вказує позивач, свідчать про те, що його волевиявлення на продаж спірної квартири взагалі не було, а саме договір купівлі-продажу не відповідає його внутрішній волі. Також вважає, що при вчиненні відповідачкою ОСОБА_2 даного правочину від імені позивача вона діяла у власних інтересах з метою набуття права власності на вказану квартиру. У зв’язку із тим, що квартира АДРЕСА_1 вибула із власності позивача поза його волею, спірний договір купівлі-продажу повинно бути визнано недійсним, у зв’язку із чим останній і вимушений звернутись до суду.

Ухвалою Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 09 жовтня 2017 року зазначений позов було залишено без руху.

Ухвалою суду від 11 грудня 2017 року залучено до участі у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору дарування квартири об’єктом спільної сумісної власності та визначення частки у праві власності на майно, придбане під час шлюбу, в якості третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_1; прийнято позовну заяву третьої особи ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, за участю третьої особи – приватного нотаріуса Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області ОСОБА_5, про визнання недійсними договору купівлі-продажу квартири та договору дарування квартири до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору дарування квартири об’єктом спільної сумісної власності та визначення частки у праві власності на майно, придбане під час шлюбу.

19 березня 2018 року ухвалою суду позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору дарування квартири об’єктом спільної сумісної власності та визначення частки у праві власності на майно, придбане під час шлюбу залишено без розгляду.

В судовому засіданні позивач, ОСОБА_1, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позові, та пояснив, що про наявність оспорюваного договору купівлі-продажу йому стало відомо у серпні 2017 року під час проведення судових слухань справи по первісному позову його батька. Окрім того, на час укладення оспорюваного договору він перебував за межами України, а саме у ОСОБА_7 на навчанні.

Представник позивача, ОСОБА_1 – ОСОБА_8, в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити.

В судовому засіданні відповідач, ОСОБА_4, позовні вимоги визнав в повному обсязі та пояснив, що він особисто підписав за позивача ОСОБА_1 договір купівлі-продажу спірної квартири, зазначені дії вчинив в інтересах сім’ї, підтвердивши зазначені позивачем обставини визнання оспорюваних правочинів недійсними. Одночасно додав, що скориставшись тим, що нотаріус відволікся, і за кількістю осіб не звернув увагу на відсутність позивача, поставив замість останнього підпис на договорі купівлі-продажу квартири. Щодо укладання договору дарування квартири відповідачу взагалі не було відомо, оскільки після підписання договору купівлі-продажу він пішов.

Представник відповідача, ОСОБА_4 – ОСОБА_9, в судовому засіданні позовні вимоги визнав.

Третя особа, приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області ОСОБА_5, та його представник ОСОБА_10, в судовому засіданні позовні вимоги не визнали та пояснили, що договір купівлі-продажу спірної квартири був укладений відповідно до вимог чинного законодавства України.

Відповідач, ОСОБА_2, в судове засідання не з’явилась, хоча належним чином була повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, її представником – ОСОБА_11 подано до суду заяву, згідно якої останній просив розглянути справу без його участі та участі відповідача, зазначив, що проти позову ОСОБА_1 повністю заперечує з підстав, зазначених у відзиві.

Згідно відзиву, наданого представником відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_11, останній просив в задоволенні позову відмовити за безпідставністю, оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 не стосуються порушення його прав, а стосуються договору, укладеного лише між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Окрім того, представник відповідача додатковою підставою для відмови в задоволенні позовних вимог зазначив також пропущення ОСОБА_1 строків позовної давності.

Відповідач, ОСОБА_3, в судове засідання не з’явилась, хоча належним чином була повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, не надала до суду пояснень про причини неявки.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу на підставі пояснень, наданих в судовому засіданні позивачем ОСОБА_1 та його представником ОСОБА_8, відповідачем ОСОБА_4 та його представником ОСОБА_9, третьої особи приватного нотаріуса Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області ОСОБА_5 та його представника ОСОБА_10, а також письмових матеріалів справи.

Суд, вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, приходить до наступних висновків.

15 грудня 2017 набув чинності Закону України №2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, яким Цивільно-процесуальний кодекс України викладено в новій редакції.

Згідно із частиною 3 статті Цивільно-процесуального кодексу України (в редакції від 15 грудня 2017 року), провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 9 частини 1 Перехідних положень Цивільно-процесуального кодексу України (в редакції від 15 грудня 2017 року), справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У зв'язку з вищевикладеним, справа повинна бути розглянута за правилами, що діють після набрання чинності Цивільно-процесуальним кодексом України від 03 жовтня 2017 року в редакції Закону України №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року.

В судовому засіданні встановлено, що відповідачі по справі, ОСОБА_4 та ОСОБА_2, перебували в зареєстрованому шлюбі в період з 21 серпня 1993 року по 16 травня 2016 року, що вбачається зі свідоцтва про укладення шлюбу серії ІІ-КЕ №346221, із відмітки у паспорті ОСОБА_2 серії АЕ номер 222527, а також зі змісту рішення Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 16 травня 2016 року по справі №537/2152/16-ц, яке набрало законної сили 27 травня 2016 року.

Згідно договору купівлі-продажу квартири від 16 лютого 1998 року, посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу ОСОБА_6, та зареєстрованого в реєстрі за номером 505, відповідач ОСОБА_2 та її син – позивач ОСОБА_1 набули у власність квартиру АДРЕСА_1.

Право власності на зазначену квартиру за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстроване Кременчуцьким міжміським бюро технічної інвентаризації в реєстровій книзі М-2 за реєстровим номером 309, а також у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за номером, що вбачається із витягу 17062046 від 30 січня 2014 року.

Статтею 328 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Як встановлено в судовому засіданні, 30 січня 2014 року приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області ОСОБА_5 було посвідчено договір купівлі-продажу квартири та зареєстровано його в реєстрі за номером 369, за умовами якого власники майна - ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (продавці) передали у власність ОСОБА_3 (покупець) квартиру АДРЕСА_1; продаж вчинено за 100 435 грн. 00 коп., які сплачені покупцем продавцям повністю до підписання цього Договору.

Зазначений договір купівлі-продажу підписано продавцями ОСОБА_2 та ОСОБА_1, та покупцем ОСОБА_3

Окрім того, цього ж дня, 30 січня 2014 року приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області ОСОБА_5 було посвідчено договір дарування квартири та зареєстровано в реєстрі за номером 375, за умовами якого ОСОБА_3 передала безоплатно у власність ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1, право власності дарувальника на яку належить на підставі зазначеного вище договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області ОСОБА_5 30 січня 2014 року та зареєстровано в реєстрі за номером 369.

Згідно із положеннями статті 334 Цивільного кодексу України, право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним; права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за номером 59432819 від 19 травня 2016 року, у ньому було зареєстровано право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 за номером запису про право власності 4496071 на підставі договору дарування квартири від 30 січня 2014 року.

Статтею 4 Цивільно-процесуального кодексу України (в редакції 2017 року) передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Положеннями статті 203 Цивільного кодексу України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Стаття 215 Цивільного кодексу України передбачає підстави недійсності правочину, а саме: підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Із вказаної норми чинного законодавства вбачається, що однією із підстав визнання правочину недійсним є відсутність волевиявлення учасника правочину.

Так, як вбачається з матеріалів справи, а саме із довідки №790/2017 від 20 вересня 2017 року про продовження навчання іноземця (з перекладом), громадянин України ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, був прийнятий на період з 01 жовтня 2012 року до 30 вересня 2018 року на навчання І ступінь на стаціонар до Міжнародної Вищої школи логістики і транспорту у Вроцлаві; навчання на тримання вищої освіти розпочато 01 жовтня 2012 року.

Згідно відміток, наявних у закордонному паспорті ОСОБА_1 ЕР 068853, останній на час укладення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, а саме 30 січня 2014 року, на території України не перебував.

Тобто, зазначена обставина суперечить змісту договору купівлі-продажу від 30 січня 2014 року, у якому зазначено, що договір підписано сторонами у присутності нотаріуса, а також підтверджує особисту відсутність позивача під час укладання правочину, та виключає можливість особистого підписання позивачем заяв від 30 січня 2014 року, наданих на ім’я нотаріуса та зареєстрованих за вх..№90/02-03 та вх.№ 91/02-03 від 30 січня 2014 року.

Окрім того, суд приймає до уваги пояснення відповідача ОСОБА_4, надані в судовому засіданні, який підтвердив той факт, що він особисто поставив підпис замість співвласника ОСОБА_1 у договорі купівлі-продажу квартири від 30 січня 2014 року, тим самим підтвердивши факт відсутності останнього під час укладання зазначеного правочину.

Також, в судовому засіданні встановлено, що будь-яких довіреностей від свого імені на вчинення дій щодо укладення угод на відчуження належного майна тощо позивач ОСОБА_1 іншим особам не надавав.

Згідно із частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про порушення в момент вчинення правочину у вигляді договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 30 січня 2014 року встановлених вимог чинного законодавства, а саме відсутність в момент його укладення волевиявлення співвласника майна, що є предметом договору, ОСОБА_1, та, приймаючи до уваги встановлені статтею 215 Цивільного кодексу України підстави для визнання правочину недійсним, суд приходить до висновку про необхідність визнання вказаного договору недійсним.

На підставі викладеного, враховуючи встановлений в судовому засіданні факт недійсності правочину, а саме договору купівлі-продажу спірного майна від 30 січня 2014 року, суд приходить до висновку, що відповідач ОСОБА_3 набула у власність квартиру АДРЕСА_1 неправомірно, у зв’язку із чим у неї відсутнє право на розпорядження цим майном, та за таких обставин договір дарування, укладений 30 січня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області ОСОБА_5 та зареєстрований в реєстрі за номером 375, слід визнати недійсним.

Відповідно до статті 5 Цивільно-процесуального кодексу України (в редакції 2017 року), здійснюючі правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом.

Визначеними статтею 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією та законом, свобода договору, судовий захист цивільного права та інтересу.

Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Враховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги встановлений в судовому засіданні факт порушення в момент вчинення правочину у вигляді договору купівлі-продажу квартири встановлених вимог чинного законодавства, суд приходить до висновку про порушення прав позивача на власність та розпорядження своїм майном, передбачених, зокрема статтями 316, 317, 319 Цивільного кодексу України, відповідно до яких правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб; власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд; власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Окрім того, статтею 41 Конституції України та статтею 321 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У статтях 6, 627 Цивільного кодексу України закріплено принцип свободи договору, відповідно до якого сторони є вільними в укладенні договору.

Суд вважає помилковим твердження представника відповідача, ОСОБА_2 – ОСОБА_11, про пропущення позивачем строку позовної давності, зважаючи на положення статті 261 Цивільного кодексу України, якими передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскільки позивачу стало відомо про порушення його права у серпні 2017 року після його повернення з ОСОБА_7, що не спростовано сторонами по справі, суд приходить до висновку про відсутність пропущення ОСОБА_1 строку звернення до суду із вимогами про визнання правочинів від 30 січня 2014 року недійсними.

Приймаючи до уваги встановлені вище обставини справи, враховуючи факт порушення вимог чинного законодавства при укладанні спірного правочину у вигляді договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 30 січня 2014 року, що повністю підтверджено письмовими доказами по справі, а також поясненнями сторін, наданими в судовому засіданні, та, як наслідок, неправомірність укладання наступного договору дарування зазначеного майна, у зв'язку із чим були порушені права позивача на власність та розпорядження власним майно, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.

Оскільки, статтею 141 Цивільно-процесуального кодексу України (в редакції 2017 року) передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути з відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь позивача ОСОБА_1 судовий збір в розмірі по 2 740 грн. 50 коп. з кожного, який було сплачено позивачем при подачі позову до суду.

Керуючись статтями 5, 10, 13, 19, 76, 77, 81, 133, 141, 259, 263, 264, 265 Цивільно-процесуального кодексу України, суд –

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, адреса: 39600, АДРЕСА_3) до ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2, адреса: 39600, АДРЕСА_3), ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3, адреса: 39600, АДРЕСА_4), ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_3, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4, адреса: 39600, Полтавська область, місто Кременчук, вулиця Леонова, будинок 111) про визнання недійсними договору купівлі-продажу квартири та договору дарування квартири – задовольнити.

Договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 30 січня 2014 року, укладений між ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за номером 369 – визнати недійсним.

Договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 30 січня 2014 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за номером 375 – визнати недійсним.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 2 470 грн. 50 коп., сплачений ним при подачі позову до суду.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 2 470 грн. 50 коп., сплачений ним при подачі позову до суду.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 2 470 грн. 50 коп., сплачений ним при подачі позову до суду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.

Повний текст судового рішення виготовлено 27 квітня 2018 року.

Суддя: Д.О. Зоріна