Постанова № 73715479, 25.04.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 373/716/17 Головуючий у І інстанції Рева О. І.Провадження № 22-ц/780/1700/18 Доповідач у 2 інстанції Таргоній Д. О.Категорія 54 25.04.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 квітня 2018 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого - судді Таргоній Д.О.,

суддів: Савченка С.І., Сліпченка О.І.,

за участі секретаря Дрозда Р.І.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 25 січня 2018 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Кримський» про встановлення факту виконання роботи без укладення трудового договору, стягнення невиплаченої заробітної плати та відшкодування моральної шкоди.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів,

УСТАНОВИЛА:

у квітні 2017 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив встановити факт виконання ним роботи у СТОВ «Кримський» по сушці зерна на газовій сушарці GSCOR MS-975 у період з 01 жовтня 2013 року по 30 листопада 2013 року, без укладення трудового договору.

Також просив стягнути з відповідача СТОВ «Кримський» на свою користь 12 601,53 грн. невиплаченої заробітної плати за період виконання робіт з вересня 2013 року по листопад 2013 року та 5000 гривень моральної шкоди, а всього17601,53 гривень.

В обґрунтування позову зазначав, що у вересні 2013 року виконавчий директор СТОВ «Кримський» Тютюнник О.В. запросила його на роботу у СТОВ «Кримський» для виконання робіт по сушці зерна на зерносушарці іноземного виробництва, оскільки він мав досвід роботи на такому агрегаті та періодично виконував такі роботи, починаючи з 2009 року.

З 01 жовтня 2013 року по 30 листопада 2013 року він, працюючи у нічну зміну, виконував роботи по сушці зерна різних культур. Його роботу обліковувала вагар зернотоку ОСОБА_4, яка проводила і нарахування сум за виконану роботу та передавала дані до бухгалтерії господарства.

30.11.2013 після того, як він заступив на зміну, Тютюнник О.В. повідомила, що зерносушарка має значні технічні несправності. Під час виконання робіт через деякий час сушарка загорілася та вийшла з експлуатації.

В зв'язку з тим, що власником підприємства ОСОБА_5 винним у пожежі визнано позивача, йому не виплачена заробітна плата за весь час роботи на підприємстві, яка за даними із книги вагаря господарства за період роботи з жовтня 2013 року по 30.11.2013 року становить 12 601,53 гривень.

Відповідач відмовляється виплачувати заробітну плату за виконану роботу, посилаючись на те, що позивач не був офіційно оформлений на роботу, а тому ніякої заборгованості перед ним немає.

Його неодноразові звернення щодо неправомірних дій відповідача до органів прокуратури, Головного управління Держпраці у Київській області позитивних результатів не дали.

Також посилався на те, що такими діями відповідача йому, як інваліду ІІ групи, заподіяна моральна шкода, яка полягає в перенесених моральних стражданнях та нервових потрясіннях в зв'язку з невиплатою заробітної плати.

Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 25 січня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального та матеріального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Зокрема, в обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд безпідставно не взяв до уваги як доказ його роботи та нарахованої заробітної плати за жовтень-листопад 2013 року виписки з книги вагаря. Ведення такої книги було підтверджено в судовому засіданні показаннями свідка ОСОБА_4, яка з листопада 2011 року по січень 2015 року працювала вагарем комірником та вела відповідні книги обліку, не дивлячись на ту обставину, що офіційно працевлаштована вона не була. Вважає, що при розгляді справи суд не з'ясував в повній мірі суті позовних вимог та не дав належної оцінки доказам.

В судовому засіданні по розгляду апеляційної скарги представник позивача - адвокат ОСОБА_6 підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.

Сільськогосподарське ТОВ «Кримський» свого представника в судове засідання не направило, надіславши на адресу апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу з порушенням строку, визначеного судом. Зважаючи на отримання відповідачем апеляційної скарги лише 04.04.2018 року, колегія суддів приходить до висновку про поновлення строку для подачі відзиву.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначає, що вважає апеляційну скаргу безпідставною, необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає. Крім того, звертає увагу суду на пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду із вказаним позовом.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, зокрема з пояснень позивача ОСОБА_2, що останній в період з 01 жовтня 2013 року по 30 листопада 2013 року виконував певну роботу в СТОВ «Кримський», працював позмінно, в осінній період. Позивач виконував роботи по сушці зерна різних культур, а саму сушарку завантажували робочі. Зерно проводилося через ваги та обліковувалося вагарем ОСОБА_4

Зі слів позивача на роботу у СТОВ «Кримський» офіційно ніхто не був оформлений. Заяву про прийом на роботу він особисто не подавав, договору підряду з ним ніхто також не укладав. Гроші керівництвом видавалися працівникам на руки без офіційного проведення відповідних операцій. Оплата праці проводилася за тарифом по 6,5 гривень за тонну в жовтні 2013 року та по 6 - 6,5 гривень за тонну в листопаді 2013 року.

З показань свідка ОСОБА_7, вбачається, що вона у вересні-жовтні 2013 року працювала у СТОВ «Кримський» на току на навантажувачі зерна. ОСОБА_2 вона бачила на роботі в той період кожного разу. Вона не була офіційно працевлаштована на роботі і отримувала зарплату тоді, коли просила в керівництва. Оплата її праці відбувалася по 8,30 грн. за годину. 30.11.2013 року в день пожежі, а саме в нічну зміну, вона працювала разом з своїм сином та ОСОБА_2 Сушарку вони запускали разом, користуючись консультаціями керівництва по телефону. Після пожежі ОСОБА_2 вже не працював у господарстві.

Свідок ОСОБА_8 пояснив, що в жовтні - листопаді 2013 року він працював у СТОВ «Кримський» різноробочим, куди його прийняла директор Тютюнник О.В. При цьому ніяких документів остання у нього не брала. Гроші за виконану роботу на підприємстві видавали з рук в руки, за що працівники ніде не розписувалися. В ніч на 30.11.2013 року він працював на зміні разом з ОСОБА_2

З показань свідка ОСОБА_9 вбачається, що останній у вересні - листопаді 2013 року працював у СТОВ «Кримський» оператором сушарки на денній зміні, але офіційно працевлаштований не був. Зарплата видавалася по фактично відпрацьованих тонах зерна. Облік вела ОСОБА_4

Як показала свідок ОСОБА_4, вона з листопада 2011 року по січень 2015 року працювала у СТОВ «Кримський» на посаді вагаря та комірника і також офіційно не була працевлаштована. Вона вела облік зерна в тонах та робочого часу, які фіксувала в книзі вагаря. Обов'язки бухгалтера виконувала директор Тютюнник О.В. Робота у господарстві була сезонною, тільки восени.

З досліджених в судовому засіданні письмових доказів, що названі позивачем «виписками з книги вагаря зернотоку ТОВ «Кримський», зробленого вагарем-комірником ОСОБА_4 для оператора зерносушарки ОСОБА_2, вбачається, що до видачі останньому за роботу в нічні зміни, без врахування нічних за жовтень 2013 року, нараховано 3 578,46 гривень та за листопад 2013 року 9 023,07 гривень.

Оцінюючи зібрані у справі докази, суд першої прийшов до висновку, що між сторонами дійсно виникли трудові відносини. В той же час, місцевий суд вважав, що позивачем невірно обрано шлях захисту свого порушеного права, оскільки встановлення факту виконання певної роботи у відповідача без укладення трудового договору за своїм змістом не відповідає способам захисту порушеного права, передбачених чинним законодавством. Крім того, у зв'язку з відсутністю належних та допустимих доказів, суд вважав неможливим встановити строк дії такого строкового договору, що фактично відбувся між сторонами, а тому визнав необґрунтованою вимогу позивача про стягнення належних йому сум заробітку. Також, вважав недоведеними наявність завдання відповідачем моральної шкоди, глибину і тривалість моральних страждань.

Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками погоджується, оскільки вони відповідають встановленим по справі обставинам та ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Враховуючи положення ст. 24, 29 КЗпП України, матеріали справи не містять доказів, що зі сторони відповідача як роботодавця вчинялись фактичні дії, що обумовлювали б його згоду на прийом на роботу позивача з 01.10.2013 року по 30.11.2013 року, розмір заробітної плати, умови праці тощо.

Суд першої інстанції правильно не взяв до уваги надані позивачем «виписки з книги вагаря зернотоку ТОВ «Кримський», оскільки вказаний документ не містить реквізитів підприємства, що його видало, не засвідчений підписами уповноважених осіб. Зазначені виписки складені особисто ОСОБА_4, яка також не надала доказів перебування її в трудових відносинах з відповідачем, а тому не являються належним доказом.

Відповідно до положень статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з статтею 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: при організованому наборі працівників; при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; при укладенні контракту; у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); при укладенні трудового договору з фізичною особою; в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно ч. 6 ст. 235 КЗпП України суд може винести рішення про оформлення трудових відносин з працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про нарахування та виплату такому працівникові заробітної плати у розмірі не нижче середньої заробітної плати за відповідним видом економічної діяльності у регіоні у відповідному періоді без урахування фактично виплаченої заробітної плати, про нарахування та сплату відповідно до законодавства податку на доходи фізичних осіб та суми єдиного внеску на загальнообов"язкове державне соціальне страхування за встановлений період роботи.

Виходячи із змісту наведеної статті до предмету доказування входить період роботи працівника, обов"язки які він виконував, чи працював повний робочий час, установлений на підприємстві.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1)письмовими, речовими і електронними доказами;

2)висновками експертів

3)показань свідків.

Згідно зі ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Враховуючи, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про те, що судом при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального та процесуального права, які відповідно до ст. 375 ЦПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 25 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

Головуючий

Судді: